Валютна зона та складові валютної політики. Валютні ринки, їх види і структура

До ознак, що допомагають зрозуміти міжнародні валютні відносини, належить поняття валютної зони. Валютна зона — це об’єднання численних і різних за рівнем економічного розвитку держав у більш чи менш єдине валютне угруповання, зумовлене тісними економічними, а інколи й політичними, зв’язками у вигляді єдиного валютно-фінансового режиму та однакової, в основному, системи валютних обмежень.

Особливості валютних зон:

· підтримання усіма учасниками валютної зони твердих курсів своїх валют по відношенню до основної валюти;

· зміна курсів своїх національних валют по відношенню до інших валют здійснюється тільки зі згоди держави основної валюти;

· зберігання в банках країни основної валюти більшої частини національних валютних резервів;

· вільний обмін між собою валют країн-учасниць валютної зони;

· вільний рух коштів у межах зони і наявність обмежень по відношенню до третіх країн;

· зосередження зовнішніх розрахунків країн-учасниць у банках країни, яка очолює валютну зону.

Найбільшими валютними зонами у світі є стерлінгова зона, доларова зона і єврозона.

Функціонування та розвиток світової валютної системи в значній мірі залежить від стабілізації валютного механізму від національних і наднаціональних заходів, що здійснюються у валютній сфері. Сукупність таких заходів складає поняття валютна політика. На наднаціональному рівні валютна політика здійснюється міжнародними валютно-кредитними організаціями, з метою регулювання міжнародних валютних відносин. На національному рівні валютна політика є сукупністю заходів, які проводяться державами та їхніми центральними банками у сфері валютних відносин з метою впливу на платіжний баланс, валютні курси й на конкурентоспроможність національного виробництва.

До заходів, що входять у валютну політику, відносяться:

· девальвація;

· ревальвація;

· валютна інтервенція;

· валютний демпінг;

· валютна блокада;

· валютні обмеження тощо.

Девальвація — це офіційне (здійснюване законодавчим шляхом) зниження курсу національної валюти по відношенню до іноземних валют. Девальвація, як правило, використовується з метою заохочення експорту та скорочення імпорту для покращення платіжного балансу шляхом приведення офіційного курсу у відповідність з ринковим курсом провідних валют. Такий захід буває ефективним тільки на дуже короткий термін і, якщо не вжити інших необхідних заходів, може вилитись у поглиблення інфляції й пониження життєвого рівня народу. Буває, що девальвація є тільки офіційним признанням зниження курсу національної валюти після того, як таке зниження відбулося стихійно.

Ревальвація (ревалоризація) — це підвищення офіційного курсу національної валюти по відношенню до інших валют. Країна, що ревальвує національну валюту, дістає змогу придбати іноземну валюту. Цей захід використовується, як правило, для боротьби з інфляцією і для стримування зростання активного сальдо платіжного балансу. Лід ревальвації значний виграш мають експортери капіталу та імпортери товарів.

Валютна інтервенція — це втручання держави (через центральний банк) в операції на валютному ринку з метою впливу на курс національної валюти шляхом продажу чи купівлі іноземної валюти. Валютна інтервенція являє собою досить велику за масштабами операцію, яка проводиться у визначений і досить короткий проміжок часу.

Валютний демпінг — це різновид демпінгу, при якому експорт товарів відбувається за цінами, нижчими від світових, шляхом застосування спеціального зниження валютних курсів. Які відображають зовнішнє знецінення валюти у розмірах, що перевершують знецінення грошей на внутрішньому ринку експортуючої країни.

Валютна блокада — це сукупність примусових валютних заходів, які використовуються одними державами по відношенню до інших з метою добитися від останніх виконання тих чи інших вимог. Валютна блокада є різновидом економічної блокади. До валютної блокади належать такі заходи, як блокування рахунків, кредитна блокада та валютні обмеження.

Валютні обмеження — це система нормативних правил, встановлених законодавчим або адміністративним чином і направлених на обмеження валютних операцій. Валютні обмеження передбачають:

· регулювання переказів і платежів за кордон, вивозу капіталу, репатріація прибутків, золота, грошових знаків і цінних паперів;

· заборону вільного продажу й купівлі іноземної валюти;

· обов’язкову передачу державі іноземної валюти в обмін на національну валюту за офіційним курсом.

Валютні ринки, їх види і структура. Валютний ринок визначають як систему соціально-економічних та організаційних відносин купівлі-продажу різних іноземних валют і платіжних документів в іноземних валютах. Система валютних ринків служить механізмом, за посередництвом якого здійснюються міжнародні розрахунки в міжнародній торгівлі. на світовому ринку послуг, при міжнародному русі капіталів та інші розрахунки, які передбачають обмінні операції з валютами різних країн.

Найбільші міжнародні валютні ринки діють у Лондоні, Франкфурті-на-Майні, Парижі. Нью-Йорку, а також у Токіо, Гонконзі, Сінгапурі, Бахрейні.

Основні принципи формування валютних ринків:

- розвиток постійних міжнародних економічних відносин;

- створення світової валютної системи;

- розповсюдження міжнародних розрахунків;

- розвиток фінансових відносин між банками різних країн;

- розвиток інформаційного забезпечення валютних ринків.

Особливості функціонування валютного ринку:

- посилення фінансових взаємозв’язків між ринками на основі використання сучасної техніки;

- безперервне здійснення операцій на валютних ринках протягом доби у всіх частинах світу;

- застосування єдиної техніки проведення валютних операцій;

- розвиток валютних операцій, пов’язаних із страхуванням;

- зростання кількості спекулятивних валютних операцій;

- нестабільність курсів валют.

З світовими валютними ринками тісно пов’язані світові ринки золота.

Світовий ринок золота — це система відносин купівлі-продажу золота разом з сукупністю центрів, де здійснюються купівельно-продажні операції із золотом, в основному для промислово-побутових цілей, приватної тезаврації, інвестицій, страхування ризику, спекуляцій, придбання необхідної іноземної валюти для міжнародних розрахунків. Основним джерелом пропозиції золота на ринку є його нове добування (до 80%).

Існує чотири групи суб’єктів валютного ринку:

I. Державні установи, основне місце серед яких займають:

§ центральні банки - управління валютними резервами, проведення валютних інтервенцій, регулювання рівня процентних ставок по вкладенням в національній валюті;

§ казначейства окремих країн.

II. Юридичні та фізичні особи, зайняті у різноманітних сферах

зовнішньоекономічної діяльності:

§ компанії, що приймають участь у міжнародній торгівлі; мають попит на іноземну валюта, а також її пропонують; операції здійснюють через банки;

§ компанії, які здійснюють закордонні вкладення активів (Investment Funds, Mohey Market Funds,International Corporations), тобто інвестиційні фонди, крупні міжнародні корпорації;

§ приватні особи – неторгові операції -туризм, переказ заробітної плати, пенсій, гонорарів і продаж готівкової валюти.

III. Комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв’язків:

§ комерційні банки (ТНБ) – проводять основний обсяг валютних операцій, акумулюють загальні потреби ринку у валютних конверсіях, а також у залученні/розміщенні коштів і виходять з ними на інші банки;

IV. Валютні біржі та валютні відділи товарних фондових бірж.

§ валютні біржі – в країнах з перехідною економікою - обмін валют для юридичних осіб і формування валютного курсу;

§ валютні брокерські фірми - зведення покупця і продавця іноземної валюти і здійснення між ними конверсійної чи кредитно-депозитної операції. Знімаються комісійні.

Помічено тенденцію до постійного розширення попиту на золото для потреб ювелірного виробництва (більше половини усього золота), електроніки, стоматології, для виготовлення монет і медалей. Широко поширені у світі приватні тезаврації. Тезаврацією називають процес нагромадження золота банками, скарбницями, різними фондами, а також приватного нагромадження золота як скарбу. Найбільше приватні нагромадження золота зосереджені в Індії, а ще більше у Франції (майже половина європейських приватних тезаврацій).

У світі функціонує понад 40 міжнародних центрів торгівлі золотом. Найбільші з них знаходяться в Цюріху та Лондоні, на долю яких припадає переважна частина сукупного обороту всіх міжнародних центрів торгівлі золотом. З внутрішньонаціональних центрів перше місце за обсягом угод займає Париж. До великих міжнародних центрів з торгівлі золотом відносяться ринки Женеви, Брюсселя, Франкфурта-на-Майні, Мілана, Стамбула, Дубая, Карачі, Бомбея, Калькутти, Токіо, Йокогами, Бангкока, Сінгапура, Маніли, Касабланки, Дакара, Джібуті, Торонто, Вінніпега, Каракаса, Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Сан-Паулу. За останні 20 років помітно розвивається торгівля золотом в містах США — в Нью-Йорку, Чикаго, Детройті, Бафало, Сан-Франциско.

Структура валютного ринку:

За суб’єктами

§ Міжбанківський (прямий і брокерський) (біля 80% обсягу всіх операцій на світовому валютному ринку припадає на міжбанківський ринок, оскільки валютні біржі існують не в усіх країнах світу)

§ Клієнтський

§ Біржовий

§ Торгівля через валютну біржу

§ Торгівля деривативами

За терміном операцій

§ Спот ринок (поточний)

§ Форвардний ринок (терміновий)

§ Своп ринок

За функціями

§ Обслуговування міжнародної торгівлі

§ Чисто фінансові трансферти (спекуляція, хеджування, інвестиції)

За валютними обмеженнями

§ Вільні

§ Обмежені