Аналіз основних положень, позитивні риси та недоліки металістичної теорії грошей та її представники

Металістична теорія ототожнювала грошовий обіг з товарним обміном, стверджувала, що золото і срібло за своєю природою є грошима, вважаючи гроші простим технічним знаряддям обміну. Найбільшого розповсюдження набула в середні віки, в епоху первісного нагромадження капіталу. Її розвивали Н.Орем, В.Стаффорд, Т.Мен та ін. Ця теорія містила в собі ряд помилок: ототожнення грошей з товаром, нерозуміння того, що гроші – товар особливого виду. З розповсюдженням паперових грошей металістична теорія втратила своє колишнє значення.

Ця теорія ототожнювала гроші з благородними металами - золотом та сріблом і отримала розвиток в XV - XVII століттях, в епоху первісного нагромадження капіталу, коли представники даної теорії (в Англії - У.Стефорд, Т.Мен, Д.Норс, у Франції - А.Монкрент’єн) виступили проти псування монет[2].

Металістична теорія грошей відображала інтереси торгової буржуазії і її напрямок в політичній економії - меркантилізм. Згідно цієї теорії джерелом багатства суспільства є зовнішня торгівля, активне сальдо якої забезпечує приплив в країну дорогоцінних металів.

Помилковість теорії раннього металізма полягала в тому, що:

а) джерелом суспільного багатства вважалось золото і срібло, а не сукупність матеріальних благ, створених працею;

б) заперечувалась необхідність і доцільність заміни в обігу металічних грошей паперовими.

Із завершенням первісного нагромадження капіталу змінювались погляди на джерело багатства суспільства - ним стали вважатись не зовнішня торгівля і благородні метали, а мануфактури і сільське господарство, тобто функціонуючий капітал. Відповідно перевага віддавалась внутрішньому ринку, а обіг металічних грошей вважався дорогим для нації.

Відродження металістичної теорії грошей відноситься до другої половини XIX ст., що було пов’язано із введенням золотомонетного стандарту в Німеччині в 1871-1873 рр[1].

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягала в наступному:
- визнання золота і срібла грошима за їх природою;
- ототожнення грошей з товарами;
- нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію – служить загальним еквівалентом;
- ігнорування того, що гроші – це історична категорія.

Найбільш відомим представником цієї школи був англійський меркантиліст Томас Мен (1571-1641 рр.). Як і інші представники цього напрямку в розвитку політичної економії, він акцентував увагу переважно на таких функціях грошей, як міра вартості, засіб нагромадження і світові гроші[3].

Уявлення меркантилістів про роль грошей відображали погляди купців, що займалися зовнішньою торгівлею. Центральним пунктом теорії пізнього меркантилізму була система активного "торгового балансу". При цьому вважалося, що держава тим багатша, чим більша різниця між вартістю вивезених та ввезених товарів.

Прихильниками цієї теорії у ХУІІ-ХУІІІ ст. були: в Англії – У. Стаффорд, Т. Мен, Д. Норе; в Італії– Ф. Галіані; у Франції– А. Монкретьєн.

Помилковість металістичних поглядів меркантилістів полягала в наступному:

• визнання золота і срібла грошима за їх природою;

• ототожнення грошей з товарами;

• нерозуміння суті грошей як товару особливого роду, який виконує специфічну суспільну функцію – служить загальним еквівалентом;

• ігнорування того, що гроші – це історична категорія[4].

Із завершенням первинного нагромадження капіталу зовнішня торгівля перестала виступати основним джерелом збагачення. Дедалі більше стала виявлятися роль капіталістичних мануфактур і капіталістичного землеробства як сфери виробництва додаткової вартості. Ідеологи промислової буржуазії стали протиставляти капітал в обороті "мертвим" скарбам у вигляді золота і срібла. А оскільки розвиток промисловості в капіталістичних країнах вимагав розвитку внутрішнього ринку, критики меркантилізму різко виступали проти металістичної теорії грошей. Вони стверджували, що для внутрішнього обігу зовсім не потрібні повноцінні металеві гроші, які викликають непродуктивні витрати нації.

В епоху золотомонетного стандарту з розвитком банкнотного обігу німецькі економісти К. Кніс, В. Лексіс, А. Ленибург та інші вже не заперечували можливість обігу знаків вартості, однак вимагали обов'язкового обміну їх на метал. У цей період металістична теорія набула значного поширення, принципи її були покладені в основу грошових реформ, спрямованих проти інфляції.

У XIX ст. виникла золотодевізна система грошового обігу, яка всупереч традиційним уявленням металістів передбачала не безпосередній розмін кредитних грошей на золото, а розмін їх на валюти (девізи) провідних імперіалістичних держав.

Повернення до металістичної теорії грошей відбулося після Другої світової війни. Французькі економісти А. Тулемон, Ж. Рюефф і М. Добре, а також англійський економіст Р. Харрод запропонували ідею про необхідність введення золотого стандарту в міжнародному обігу, а американський економіст М. Хальперін та француз III. Ріст висунули вимоги про введення його також у внутрішньому обігу[5].

З крахом Бреттонвудської валютної системи на початку 70-х років знову здійснювалися спроби обгрунтувати необхідність відновлення золотого стандарту. Так, наприклад, екс-президент США Р. Рейган в час передвиборчої кампанії вважав можливим повернення до золотого стандарту. Будучи обраним президентом в січні 1981 р., він створив спеціальну комісію з цієї проблеми, яка, однак, вирішила, що введення золотого стандарту є недоцільним.

Список використаної літератури:

1. Білоусов В. Огляд зарубіжного досвіду у сфері реформування системи пенсійного забезпечення, перспективи для України.// Україна: аспекти праці. - 2004. -№3. - С.15

2. Васюренко О. В. Банківські операції: Навчальний посібник. -4-тевид. випр. і доп. -К: Т-во "Знання": КОО, 2004. -324с.

3. Ватманюк З І., Дорош О.Л. Небанківські фінансові інститути в економічній системі США//Фінанси України. -2003. -№3. - С 119-127.

4. Гальчинський А. Теорія грошей. Навч. посібник. -К.: Видавництво Соломії Павличко "Основи", 2001. -411 с

5. Геєць В. Ще раз про складові економічного піднесення в Україні//Економіка України. -1998. - №11.-С 17- 26.