Натуральне і товарне виробництво. Багатоукладність економіки

 

Роз­рі­з­ня­ють два ви­ди го­с­по­дар­с­т­ва: на­ту­ра­ль­не і то­ва­р­не.

На­ту­ра­ль­не го­с­по­дар­с­т­во - це та­ка фо­р­ма ор­га­ні­за­ції ви­ро­б­ни­ц­т­ва, ко­ли ство­ре­ні про­ду­к­ти спо­жи­ва­ють­ся са­ми­ми ви­ро­б­ни­ка­ми або при­зна­че­ні для вну­т­рі­ш­ньо­го­с­по­дар­сь­ких по­треб. У на­ту­ра­ль­но­му го­с­по­дар­с­т­ві ви­ро­б­ле­ні про­ду­к­ти ста­но­в­лять фонд жит­тє­вих за­со­бів ви­ро­б­ни­ка.

Ос­но­вою на­ту­ра­ль­но­го го­с­по­дар­с­т­ва є зе­м­ле­роб­с­т­во, яке по­єд­ну­єть­ся з до­ма­ш­ньою про­ми­с­ло­ві­с­тю. У най­більш чи­с­то­му ви­гля­ді на­ту­ра­ль­не го­с­по­дар­с­т­во іс­нує в пер­ві­с­но­об­щин­но­му ла­ді. У ра­бо­вла­с­ни­ць­ко­му і фе­о­да­ль­но­му су­с­пі­ль­с­т­ві па­ні­в­ним є та­кож на­ту­ра­ль­не го­с­по­дар­с­т­во, хо­ча па­ра­ле­ль­но роз­ви­ва­єть­ся й то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во. Так, за умов фе­о­да­лі­з­му се­лян­сь­ка сі­м'я за­йма­ла­ся зе­м­ле­роб­с­т­вом, ско­тар­с­т­вом, ви­го­то­в­лен­ням одя­гу, взут­тя, бу­ді­в­ни­ц­т­вом жи­т­ла то­що.

У на­ту­ра­ль­но­му го­с­по­дар­с­т­ві іс­нує, без­по­се­ре­д­ній зв'я­зок між ви­ро­б­ни­ц­т­вом і спо­жи­ван­ням, що за­без­пе­чує пе­в­ну стій­кість еко­но­мі­ки. На­ту­ра­ль­не го­с­по­дар­с­т­во до­сить роз­по­всю­дже­не на се­лі, пе­ре­д­у­сім на пе­р­ших ета­пах ста­но­в­лен­ня і роз­ви­т­ку ка­пі­та­лі­з­му. Во­но є і за­раз в сла­бо­роз­ви­ну­тих кра­ї­нах.

Остан­нім ча­сом в Укра­ї­ні та­кож по­си­лю­єть­ся роз­ви­ток на­ту­ра­ль­но­го го­с­по­дар­с­т­ва у зв'я­з­ку з по­гі­р­шен­ням жит­тє­во­го рі­в­ня на­се­лен­ня, обу­мо­в­ле­но­го низьким рівнем за­ро­бі­т­ної пла­ти, пе­н­сій, сти­пе­н­дій, а та­кож за­три­м­кою їх ви­пла­ти. То­му бі­ль­шість на­се­лен­ня, зо­к­ре­ма вчи­те­лі, лі­ка­рі, ін­же­не­ри, ви­кла­да­чі ви­щих на­вча­ль­них за­кла­дів, не го­во­ря­чи вже про ін­ших тру­ді­в­ни­ків, зму­ше­ні за­йма­ти­ся при­са­ди­б­ним го­с­по­дар­с­т­вом: ви­ро­щен­ням кар­то­плі, ово­чів, фру­к­тів, ре­мо­н­том жи­т­ла й ін­ше, що, без сум­ні­ву, не мо­же не впли­ну­ти на якість їх­ньої ос­но­в­ної ро­бо­ти. В Укра­ї­ні 10 мли. гро­ма­дян є вла­с­ни­ка­ми при­са­ди­б­них ді­ля­нок.

На­ту­ра­ль­не го­с­по­дар­с­т­во - ре­зуль­тат не­роз­ви­не­но­с­ті су­с­пі­ль­но­го по­ді­лу пра­ці. Це за­мкну­те ви­ро­б­ни­ц­т­во. Во­но ізо­лює од­не го­с­по­дар­с­т­во від ін­шо­го, ве­де до кон­се­р­ва­ти­з­му, об­ме­жен­ня по­треб у за­до­во­лен­ні лю­дей ма­те­рі­а­ль­ни­ми бла­га­ми. Вод­но­час на­ту­ра­ль­не го­с­по­дар­с­т­во до­сить жи­ву­че, оскі­ль­ки за­без­пе­чує іс­ну­ван­ня людей. Для на­ту­ра­ль­но­го го­с­по­дар­с­т­ва ха­ра­к­те­р­ним є ру­ч­на пра­ця. Тут ко­жен пра­ців­ник ви­ко­нує усі ос­но­в­ні ви­ди ро­біт, ви­ко­ри­с­то­ву­ю­чи про­с­ті зна­ря­д­дя пра­ці і ку­с­та­р­ний ін­стру­мент. Та­ка пра­ця є ма­ло­про­ду­к­ти­в­ною, оскі­ль­ки від­су­т­ня ме­ха­ні­за­ція і спе­ці­а­лі­за­ція ви­ро­б­ни­ц­т­ва.

На про­ти­ва­гу на­ту­ра­ль­но­му го­с­по­дар­с­т­ву ви­сту­пає то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во.

Під то­ва­р­ним ви­ро­б­ни­ц­т­вом слід ро­зу­мі­ти та­ку ор­га­ні­за­цію су­с­пі­ль­но­го го­с­по­дар­с­т­ва, ко­ли ві­д­о­со­б­ле­ні ви­ро­б­ни­ки спе­ці­а­лі­зу­ють­ся на ви­го­то­в­лен­ні то­го чи ін­шо­го про­ду­к­ту з ме­тою йо­го про­да­жу, об­мі­ну на ри­н­ку. То­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во є ха­ра­к­те­р­ним, па­ні­в­ним для ка­пі­та­лі­с­ти­ч­но­го су­с­пі­ль­с­т­ва. Од­нак це не озна­чає, що тут по­вні­с­тю від­су­т­нє на­ту­ра­ль­не ви­ро­б­ни­ц­т­во. Во­но зустрічається, але но­сить об­ме­же­ний ха­ра­к­тер.

При­чи­ною ви­ни­к­нен­ня то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва є су­с­пі­ль­ний по­діл пра­ці і по­ява при­ва­т­ної вла­с­но­с­ті. То­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во по­ча­ло за­ро­джу­ва­ти­ся ще в ро­до­во­му спо­со­бі ви­ро­б­ни­ц­т­ва, ко­ли між пле­ме­на­ми ви­ник при­ро­д­ний по­діл пра­ці, зу­мо­в­ле­ний природнокліматичними умо­ва­ми. У ре­зуль­та­ті цьо­го утво­ри­ли­ся своє­рі­д­ні кор­мо­ві те­ри­то­рії, де ін­ко­ли ви­ни­кав над­ли­ш­ко­вий про­дукт, яким об­мі­ню­ва­ли­ся пле­ме­на.

Зна­ч­ним по­штовхом до роз­ви­т­ку то­ва­р­них від­но­син був пе­р­ший су­с­пі­ль­ний по­діл пра­ці, у ре­зуль­та­ті яко­го ско­тар­с­т­во ві­до­кре­ми­ло­ся від зе­м­ле­роб­с­т­ва. Це спри­я­ло під­ви­щен­ню про­ду­к­ти­в­но­с­ті пра­ці, по­яві до­да­т­ко­во­го про­ду­к­ту у ви­гля­ді їх над­ли­ш­ків (тва­рин­ни­ц­т­ва, ро­с­лин­ни­ц­т­ва), яки­ми пле­ме­на об­мі­ню­ва­ли­ся, що обу­мо­ви­ло під­рив на­ту­ра­ль­но­го го­с­по­дар­с­т­ва і спри­я­ло роз­ви­т­ку то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва.

По­си­лен­ня об­мі­ну від­бу­ло­ся в ре­зуль­та­ті дру­го­го су­с­пі­ль­но­го по­ді­лу пра­ці, ко­ли від зе­м­ле­роб­с­т­ва ві­до­кре­ми­ло­ся ре­ме­с­ло. З'яв­и­ли­ся лю­ди, які ста­ли за­йма­тись окре­ми­ми ви­да­ми ре­ме­с­ла (тка­чі, ше­в­ці, кра­в­ці, сто­ля­рі та ін­ші фа­хі­в­ці). Су­с­пі­ль­ний по­діл пра­ці та спе­ці­а­лі­за­ція ви­ро­б­ни­ків на ви­ро­бі­т­ку окре­мих ви­дів про­ду­к­тів спри­чи­няє їх­ню ма­те­рі­а­ль­ну та со­ці­а­ль­но-­еко­но­мі­ч­ну ві­д­о­со­б­ле­ність один від од­но­го. На цьо­му ґрунті почала з’являтися приватна власність, яка з виникненням держави знайшла своє втілення у правових нормах.

Економічна та юридична відособленість виробників створювала необхідний ґрунт для обміну, поширення ринкових відносин у суспільстві, що сприяло його подальшому розвитку.

Виникнення рабовласницьких міст та поява купців спричинила поділ праці між містом і селом, що стимулювало розвиток товарного виробництва, ринку. При феодалізмі відбувається подальший суспільний поділ і розширення товарного виробництва. Однак для докапіталістичних формацій характерним (панівним) було натуральне господарство. У первісному ладі лише зароджується товарне виробництво, тоді як при рабовласницькому суспільстві воно знаходить свій подальший розвиток. Справа в тому, що рабовласник намагався так організувати господарство у своїй латифундії, щоб усе те, що йому і його челяді було потрібне, тут же і вироблялося.

Так господарював і поміщик при феодалізмі. Кріпак займався не лише сільським господарством, але й ремісництвом. Він сам виготовляв собі одяг, взуття, дбав про житло, інвентар. Однак при феодалізмі товарне виробництво було більш розвинутим порівняно з рабовласницьким суспільством. Особливо швидко почало розвиватися товарне виробництво на межі розпаду феодального ладу й зародження капіталізму, коли натуральну ренту змінила грошова. Це було значним поштовхом до розвитку ринку. Встановлення грошової ренти посилює зв’язок селян із ринком, прискорює їх диференціацію, формування капіталістичних виробничих відносин.

В Україні за часів Козацької Республіки були досить розповсюджені товарно-грошові відносини, зумовлені розвитком ремесла, торгівлі. Особливо добре була розвинута торгівля в Києві, Львові, Кам’янці, на Поділлі, Луцьку. Україна експортувала зерно в Голландію, Англію, Францію, а також полотно для корабельних вітрил, деревину, шкіряні та гончарні вироби, килими, вишивки. Розвитку товарно-грошових відносин сприяла економічна політика Богдана Хмельницького, завдяки якій була заснована державна скарбниця (“Скарб”), що формувалась за рахунок поміркованих податків із населення, а також мита і податків на іноземних купців.

Щорічно в скарбницю надходило понад 100 тис. “червоних золотих”, яких вистачало для державних потреб. В Україні карбувалися золоті монети. Однак після Переяславської угоди Україна почала втрачати свою державність, що спричиняло насадження кріпацтва, підрив товарного виробництва, руйнування фінансово-грошової системи, яку після смерті Богдана Хмельницького остаточно знищила Катерина ІІ. У результаті цього Україна як самостійна держава перестала існувати.

Розрізняють просте і крупне (розвинуте капіталістичне) товарне господарство.

Просте товарне виробництво засноване на дрібній приватній власності й особистій праці товаровиробника. Це виробництво ремісників, кустарів, селян, які працюють на ринок з метою задоволення своїх потреб.

Розвинуте товарне виробництво базується на системі найманої робочої сили і ведеться з метою одержання прибутку.

Просте товарне виробництво є основою для крупного господарства. Для перетворення простого то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва в роз­ви­ну­те ка­пі­та­лі­с­ти­ч­не не­об­хід­ні та­кі умо­ви:

1.На­яв­ність ві­ль­ної ро­бо­чої си­ли як у юри­ди­ч­но­му, так і в май­но­во­му від­но­шен­ні;

2. На­гро­ма­джен­ня значних су­м гро­шей в окре­мих лю­дей.

Ці умо­ви ство­рю­ють­ся в ре­зуль­та­ті ска­су­ван­ня крі­па­ц­т­ва і пе­р­ві­с­но­го на­гро­ма­джен­ня ка­пі­та­лу. Най­ви­що­го роз­ви­т­ку то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во до­ся­гає за умов ка­пі­та­лі­з­му, який іс­то­ри­ч­но є ви­щою фо­р­мою то­ва­р­но­го го­с­по­дар­с­т­ва, оскі­ль­ки тут усе про­да­єть­ся, усе ку­пу­єть­ся, стає то­ва­ром, зо­к­ре­ма й ро­бо­ча си­ла.

К.Маркс і Ф.Е­н­гельс вва­жа­ли, що з пе­ре­мо­гою со­ці­а­лі­с­ти­ч­ної ре­во­лю­ції то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во ві­ді­мре, що со­ці­а­лізм і то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во - не­су­мі­с­ні. Цю то­ч­ку зо­ру до 1921 ро­ку по­ді­ляв і В.І­.­Ле­нін. Уве­ден­ня во­єн­но­го ко­му­ні­з­му в 1918 ро­ці в Ра­дян­сь­кій Ро­сії озна­ча­ло вті­лен­ня в жит­тя ви­ще­зга­да­них пе­ред­ба­чень. Од­нак че­рез де­який час до­ве­ло­ся від­мо­ви­ти­ся від не­спро­мо­ж­них те­о­ре­ти­ч­них мі­р­ку­вань. У 1921 ро­ці бу­ло за­про­ва­дже­но НЕП, який ви­явив, що кра­ї­на не мо­же обі­йти­ся без то­ва­р­но-­гро­шо­вих від­но­син, без то­го, що фо­р­му­ва­ло­ся люд­с­т­вом про­тя­гом ба­га­тьох ві­ків.

По­лі­ти­зо­ва­ним ра­дян­сь­ким еко­но­мі­с­там на той час зда­ва­ло­ся, що в пе­ре­хі­д­ний пе­рі­од від ка­пі­та­лі­з­му до со­ці­а­лі­з­му то­ва­р­но-­гро­шо­ві від­но­си­ни збе­рі­га­ють­ся, оскі­ль­ки еко­но­мі­ка має ба­га­то­ук­ла­д­ний ха­ра­к­тер. Так, у СРСР на­ра­хо­ву­ва­ло­ся 5 еко­но­мі­ч­них укла­дів: 1) па­т­рі­а­р­ха­ль­но-­се­лян­сь­ке го­с­по­дар­с­т­во, що пе­ред­ба­ча­ло на­ту­ра­ль­не ви­ро­б­ни­ц­т­во; 2) дрі­б­не то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во (ку­с­та­рі, ре­мі­с­ни­ки, то­р­го­в­ці, се­лян­сь­кі го­с­по­дар­с­т­ва), де не ви­ко­ри­с­то­ву­ва­ла­ся на­й­ма­на пра­ця; 3) при­ва­т­но­го­с­по­дар­сь­кий ка­пі­та­лізм (під­при­єм­с­т­ва з ви­ко­ри­с­тан­ням на­й­ма­ної ро­бо­чої си­ли); 4) дер­жа­в­ний ка­пі­та­лізм (ґру­н­ту­ва­в­ся на кон­це­сі­ях, зда­них в оре­н­ду іно­зе­м­ним і сво­їм ка­пі­та­лі­с­там); 5) со­ці­а­лі­с­ти­ч­ний уклад (під­при­єм­с­т­ва, що на­ле­жа­ли дер­жа­ві, а та­кож рі­з­ні ко­о­пе­ра­ти­ви).

Че­рез то­ва­р­но-­гро­шо­ві від­но­си­ни від­бу­ва­єть­ся зв'я­зок між під­при­єм­с­т­ва­ми рі­з­них укла­дів. Але в се­ре­ди­ні 30-х ро­ків пе­ре­хі­д­ний пе­рі­од за­кін­чу­єть­ся, й еко­но­мі­ка стає од­но­ук­ла­д­ною (со­ці­а­лі­с­ти­ч­ною), то­му еко­но­мі­с­там і по­лі­ти­кам зда­ва­ло­ся, що то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во по­ви­нно від­ме­р­ти. З ме­тою при­ско­рен­ня цьо­го про­це­су в кра­ї­ні про­во­ди­ли­ся на­віть пе­в­ні за­хо­ди: ство­рю­ва­лись об­мін­ні пун­к­ти. Од­нак то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во збе­ре­г­лось. Яка при­чи­на цьо­го?

Три­ва­лий час в еко­но­мі­ч­ній лі­те­ра­ту­рі при­чи­на то­ва­р­но­го ви­ро­б­ни­ц­т­ва при со­ці­а­лі­з­мі по­яс­ню­ва­ла­ся на­яв­ні­с­тю двох форм вла­с­но­с­ті: дер­жа­в­ної і кол­го­с­п­но-­ко­о­пе­ра­ти­в­но­ї. На­спра­в­ді їх зна­ч­но бі­ль­ше: це пе­ре­д­у­сім іс­ну­ван­ня су­с­пі­ль­но­го по­ді­лу пра­ці і ві­д­о­со­б­ле­но­с­ті то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків; сам ха­ра­к­тер пра­ці (на­яв­ність про­с­тої і скла­д­ної, ви­со­ко­про­ду­к­ти­в­ної і ни­зь­ко­про­ду­к­ти­в­ної пра­ці, що ви­ма­гає їх по­рі­в­нян­ня, оці­н­ки); збе­ре­жен­ня осо­би­с­тої вла­с­но­с­ті, зо­к­ре­ма вла­с­но­го під­со­б­но­го го­с­по­дар­с­т­ва; не­об­хід­ність еко­но­мі­ч­но­го спі­л­ку­ван­ня із за­ру­бі­ж­ни­ми кра­ї­на­ми то­що.

У ці­ло­му при со­ці­а­лі­з­мі не­до­оці­ню­ва­ло­ся то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во, оскі­ль­ки вва­жа­ло­ся, що во­но має тим­ча­со­вий, пе­ре­хі­д­ний ха­ра­к­тер; пе­ре­бі­ль­шу­ва­ла­ся роль пла­но­мі­р­но­с­ті, без­по­се­ре­д­ньо су­с­пі­ль­ної пра­ці. Вступ кра­ї­ни у 80-х ро­ках в про­цес так зва­ної пе­ре­бу­до­ви зму­сив пе­ре­гля­ну­ти ста­в­лен­ня до то­ва­р­но-­гро­шо­вих від­но­син, оскі­ль­ки без їх роз­ви­т­ку не­мо­ж­ли­во бу­ло про­ве­ден­ня еко­но­мі­ч­ної ре­фо­р­ми.

На су­час­но­му ета­пі роль то­ва­р­но-­гро­шо­вих від­но­син ще бі­ль­ше зро­с­тає,, адже пе­ре­хід до ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки ле­жить че­рез усе­бі­ч­ний роз­ви­ток то­ва­р­но-­гро­шо­вих від­но­син. Пе­ре­хід до ри­н­ко­вої еко­но­мі­ки не є са­мо­ціл­лю, а за­со­бом до­ся­г­нен­ня ме­ти. Та­кою ме­тою є ви­хід кра­ї­ни із еко­но­мі­ч­ної кри­зи, під­ви­щен­ня ефе­к­ти­в­но­с­ті ви­ро­б­ни­ц­т­ва.

Спра­ва в то­му, що з ча­су ви­ни­к­нен­ня су­с­пі­ль­но­го по­ді­лу пра­ці в еко­но­мі­ці по­чи­нає ді­я­ти еко­но­мічний за­кон ві­д­о­со­б­лен­ня то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ків. Йо­го суть полягає в тому, що ко­ж­ний то­ва­ро­ви­ро­б­ник, ко­т­рий спе­ці­а­лі­зу­єть­ся на ви­ро­бі­т­ку яко­їсь про­ду­к­ції, не­ми­ну­че ві­до­кре­м­лю­єть­ся від ін­ших - ма­те­рі­а­ль­но і від­но­си­на­ми вла­с­но­с­ті.

Ті то­ва­ро­ви­ро­б­ни­ки, які за­йня­ті ви­го­то­в­лен­ням од­но­рі­д­ної про­ду­к­ції, не­ми­ну­че всту­па­ють між со­бою у спе­ци­фі­ч­ні від­но­си­ни - кон­ку­ре­н­т­ну бо­ро­ть­бу.

Кон­ку­ре­н­ція ве­де до то­го,, що на ри­н­ку ви­грає той то­ва­ро­ви­ро­б­ник, ко­т­рий ви­ро­б­ляє най­кра­щу про­ду­к­цію при мі­ні­ма­ль­них за­тра­тах пра­ці. То­му то­ва­р­не ви­ро­б­ни­ц­т­во, ри­нок при­му­шує ви­ро­б­ни­ків ра­ці­о­на­ль­но го­с­по­да­рю­ва­ти, за­охо­чує до ви­со­ко­про­ду­к­ти­в­ної й ефе­к­ти­в­ної пра­ці.

Скла­до­вою ча­с­ти­ною то­ва­р­но­го го­с­по­дар­с­т­ва, йо­го еле­ме­н­та­р­ною клі­ти­ною ви­сту­пає то­вар.