Ґрунтовий профіль - це певне вертикальне чергування генетич­них горизонтів у межах ґрунтового індивідуума

Основними складовими частинами профілю є генетичні гори­зонти.

У сучасному ґрунтознавстві під генетичними горизонтами ро­зуміють однорідні, зазвичай паралельні шари грунту, які сфор­мувались у процесі ґрунтоутворення, що різняться між собою морфологічними ознаками, складом і властивостями.

Профіль грунту характеризує зміну його властивостей по вер­тикалі. Залежно від напрямку ґрунтоутворення спостерігається за­кономірний розподіл і зміна гранулометричного, мінералогічного та хімічного складу, фізичних, хімічних і біологічних властивостей ґрун­тового тіла від поверхні до підстилаючої породи. Ці зміни можуть бути поступовими, що відображаються плавним ходом профільної кривої, а також різкими, з декількома максимумами та мінімумами.

З чим пов'язане явище диференціації вихідної ґрунтотворної породи на генетичні горизонти та формування з їх послідовності про­філю в цілому? Головними чинниками цього процесу є вертикальні потоки речовин та енергії (причому як висхідні, так і низхідні), а та­кож відповідний розподіл живої речовини (кореневих систем, тварин і мікроорганізмів).

Будова ґрунтового профілю специфічна для кожного типу ґрун­ту, тому служить його основною діагностичною характеристикою. Генетична цілісність, єдність ґрунтового профілю - основна влас­тивість ґрунтового тіла, що формується в процесі педогенезу з ґрун­тотворної породи як єдине ціле, що розвивається у часі в єдності його генетичних горизонтів.

Залежно від особливостей педогенезу та віку ґрунту, ґрунтові профілі бувають складними та простими. Проста будова профілю має п'ять типів: примітивний, неповнорозвинений, нормальний, сла-бодиференційований і порушений.

Примітивний профіль формується малопотужним гумусо-аку-мулятивним горизонтом (Н) або перехідним до материнської породи (HP), що залягають безпосередньо на ґрунтотворній породі (рис. 4-1).

Неповнорозвинений має повний набір генетичних горизонтів, що характерний для даного типу ґрунтів, але з малою їх потужністю (профіль укорочений) (рис. 4-2).

Нормальний має повний набір генетичних горизонтів, що ха­рактерний для даного типу ґрунту, з типовою для не еродованих

плакорних ґрунтів потужністю (рис. 4-3).

Слабодиференційований - дуже розтягнутий монотонний профіль, в якому генетичні горизонти поступово змінюють один од­ного без чітко помітних переходів (рис. 4-4).

Порушений (еродований) - профіль, в якому частина верхніх горизонтів знищена ерозією (рис. 4-5).

Складної будови ґрунтовий профіль може бути: реліктовим, ба­гаточленним, поліциклічним, порушеним (переверненим) і мозаїчним.

Реліктовий профіль характеризується наявністю похованих горизонтів або похованих профілів палеогрунтів. З іншого боку, в такому профілі можуть бути не поховані, а реліктові горизонти -результат стародавнього ґрунтоутворення, що на даний час іде по іншому типу (рис. 4-6).

Багаточленний профіль формується у випадках літологічних змін у межах ґрунтової товщі (двочленні материнські породи) (рис. 4-7).

Поліциклічний профіль утворюється в умовах періодичного пе-ревідкладення ґрунтотворного матеріалу (річковий алювій, вулкан­ічний попіл, еолові наноси) (рис. 4-8).

Порушений (перевернений) профіль формується при вивертанні нижніх горизонтів на поверхню. Розрізняють штучний (діяльність людини) та природний І (при буревіях) порушений профіль (рис. 4-9).

Мозаїчний профіль - профіль, в якому генетичні горизонти ут­ворюють не послідовну за глибиною серію горизонтальних шарів, а непередбачувану строкату мозаїку, плямистість (рис.4-10).

Систематика типів будови профілю може бути побудована і за іншими принципами. Зокрема, досить розповсюджена систематика за характером розподілу речовинного складу грунту по вертикальній товщі (наприклад, вмісту гумусу, карбонатів, глинистих мінералів і т.п.). Такий розподіл відображається і на морфологічних ознаках: забарвленні генетичних горизонтів, щільності, характері та розподілі новоутворень.

Спираючись на цей тип систематики, виділяють акумулятив­ний, елювіальний, ґрунтово-акумулятивнищелювіально-ілювіальний та недиференційовані ґрунтові профілі (рис.5).

- акумулятивний профіль із максимумом накопичення тих чи інших речовин у поверхневих горизонтах при поступовому зменшенні їх умісту з глибиною. Поділяється на регресивно-акумулятивний (увігнута крива перерозподілу), прогресивно-акумулятивний (випук­ла) та рівномірно-акумулятивний;

- елювіальний профіль із мінімумом речовини на поверхні (поверх­невому горизонті) та поступовим зростанням його вмісту з глибиною. Поділяється на регресивно-елювіальний (увігнута крива перерозподі­лу), прогресивно-елювіальний (випукла), рівномірно-елювіальний;

- ґрунтово-акумулятивннй профіль характеризує накопичення речовин із ґрунтових вод у нижній та середній частині товщі ґрунту;

- елювіально-ілювіальний профіль із мінімумом речовин у верхній частині та максимумом у середній або нижній частині;

- недиференційований профіль характеризується рівномірним умістом речовини по всій товщі ґрунту.

Будь-який ґрунт може бути охарактеризований з деяким на­ближенням одним із наведених генетичних типів профілю, що має безпосереднє діагностичне значення. Для кожного природного типу ґрунтоутворення характерна своя сукупність горизонтів. Усі гори­зонти та профілі взаємно пов'язані і взаємно зумовлені. Вони форму-

ються в процесі генезису грунту з материнської породи одночасно як єдине ціле. Отже, профіль грунту - це генетична цілісність усіх його горизонтів.

В.В.Докучаев виділив у ґрунті всього три генетичних горизон­ти і позначив їх першими літерами латинського алфавіту (А - повер­хневий гумусо-акумулятивний, В - перехідний до материнської по­роди, С - материнська порода, підґрунтя). З накопиченням знань про грунти ця індексація горизонтів стала недостатньою. Виникла не­обхідність створення більш повної й раціональної системи позначен­ня горизонтів. Над її доповненням і удосконаленням працювали Г.М.Висоцький, К.Д.Глінка, С.О.Захаров, Д.Г.Віленський, Б.Б.Поли-нов та ін. Розглянути всі існуючі індексації важко, тому зупинимося лише на тих, які представляють найбільший інтерес (табл. 4).

 

У 1936 р. український ґрунтознавець О.Н.Соколовський запропо­нував принципово нову систему індексів. Детальніше її розробили його учні М.К.Крупський, Г.С.Гринь та інші. Систему індексів О.Н. Соко-ловського в наш час з успіхом використовують в Україні. Розвиток ґрун­тознавства привів до виділення великої різноманітності генетичних го­ризонтів різних типів ґрунтів На жаль, до сьогодні в ґрунтознавстві різних наукових шкіл немає єдиного підходу до діагностики й символі­ки різних ґрунтових горизонтів. Усі відомі генетичні горизонти ґрунту у вітчизняній науці ділять на ряд типів, тобто груп горизонтів, які ма­ють подібну генетичну основу через єдиний ґрунтотворний процес, але відрізняються в різних типах ґрунтів, що пов'язано з інтенсивністю про­яву цього процесу, його віку, сполученнями з іншими процесами.

Ґрунтознавці України виділяють також такі горизонти:

Основні: Н – гумусовий, Р –материнська порода, Е – елювіальний

Перехідні: HP – між гумусовим і материнською породою, НЕ – між гумусовим та елювіальним

Pf - псевдофіброві, складаються з тонких бурих або червону­вато-бурих ущільнених прошарків (псевдофібрів) товщиною 1-3 см, що чергуються з прошарками палевого або білястого піску;

R - ортзандові, складаються зі зцементованого оксидами залі­за піску. Залізо в них переважно гідрогенного й мікробного поход­ження, вони червоного кольору, як правило - щільні, безструктурні;

Rg - ортштейнові, збагачені глиною, півтораоксидами, гелями кремнію, тверді, червонувато-коричневі;

M - мергелисті, складаються з карбонатних новоутворень гідрогенного походження (луговий мергель). Містять від 25 до 50% карбонатів кальцію і магнію, білого або сірувато-білого кольору, часто з бурими плямами.

Перехідні горизонти сполучають в однаковій мірі ознаки двох сусідніх горизонтів. У ґрунтах з поступовим ослабленням будь-якої ознаки від поверхні до породи (чорноземах, лугових, дернових та інших) ці горизонти так і називаються - перехідні; у ґрунтах з диференційова­ним профілем - за назвою двох суміжних горизонтів. Позначаються сим­волами суміжних горизонтів. Наприклад, перехідний між гумусовим і материнською породою в чорноземах - HP; гумусовим та елювіальним в дерново-підзолистих ґрунтах - НЕ (гумусово-елювіальний).

Майже всі ознаки, виділені в основних горизонтах, можуть про­являтись нерівномірно, в одних випадках бути головними, в інших -накладатись, виражатись нечітко. У цих випадках вони позначають­ся такою ж, але малою буквою. Наприклад, верхній перехідний го­ризонт у чорноземах між гумусовим та материнською породою характеризується значною гумусованістю та невеликою домішкою породи (Нр), а нижній перехідний - навпаки (Ph).

До додаткових належать відокремлені морфологічні елементи грунту, уламки порід, а також ознаки, пов'язані з діяльністю людини. Нижче наводяться їх назви та символи (за системою III - українською):

k - наявність карбонатів;

s - наявність легкорозчинних солей;

г - наявність м'яких залізисто-марганцевих стягнень та пунктуацій;

ті - наявність твердих залізисто-марганцевих конкрецій;

kn - наявність карбонатних конкрецій;

q - наявність уламків твердих безкарбонатних порід;

qk - наявність уламків твердих карбонатних порід;

F - наявність вохри;

І - наявність копролітів, червоточин, кротовин;

dn - наявність ерозії (денудації);

dl - делювіальні наносні горизонти на поверхні грунту;

de - еолові наносні горизонти на поверхні ґрунту;

al - алювіальні наносні горизонти на поверхні грунту;

а - орні горизонти (від лат. arvum - поле);

ag - насипні рекультивовані горизонти (agger - насип);

рі - плантажовані горизонти;

то - ознаки, пов'язані зі зрошенням;

m - ознаки, пов'язані з осушенням.

Якщо засолення, карбонати чи літогенні включення відкриті в нижній частині горизонту, то цей спеціальний символ пишеться че­рез косу риску (наприклад, P/k, Hp/gl). У випадку, коли має місце локальна концентрація (не по всій товщі горизонту) тих чи інших новоутворень та включень, чи ознака дуже слабо виражена, - сим­вол беруть у дужки (наприклад, P(h), Ще)). Поховані горизонти за­писують у квадратних дужках [H], [HT].

Горизонти, які виникають за рахунок діяльності людини, але за своїми властивостями не відрізняються від природних, позначають­ся такими ж символами, що й природні, але перед ними ставиться ще символ ознак, пов'язаних з антропогенезом. Наприклад, вторинно-осолонцьований, внаслідок зрошення (іригації) мінералізованими водами горизонт - то81; вторинно оглеєний за рахунок підняття ґрун­тових вод при зрошенні - тоНР₈1; торф'яно-мінеральний, утворе­ний внаслідок пересушення торф'яників - шТСтощо.

Символ має повністю відображати назву, наприклад, Ehgl -елювіально-гумусований оглеєний, PKS - карбонатна засолена ма­теринська порода, Нр - верхній перехідний; Ph - нижній перехідний; НРт - перехідний метаморфізований. З цієї позиції, українська індек­сація є об'єктивно більш досконалою.

Отже, українська символіка більше інформативно відбиває ха­рактерні ознаки горизонтів.