Використання реально існуючих чи можливих завдань

 

На перший погляд, це визначення здасться складним, але його можна пояснити по-іншому. Стандартизація — це галузь сумісної діяльності вчених, інженерів, економістів, яка полягає перш за все у відборі із численних видів продукції (процесів, робіт, послуг) однакового призначення, одного або невеликої кількості видів цієї продукції (процесів, робіт, послуг) з найкращими якісними показниками і властивостями. Відібрані зразки продукції (процесів, робіт, послуг) повинні відповідати сучасному досягненню науки та техніки, практичному досвіду і задовольняти потреби людини та суспільства. Стандар­тизація встановлює єдині, найбільш раціональні для народного господарства норми, параметри, розміри продукції (процесів, робіт, послуг), вимоги до якості та технології виготовлення, методи контролю та випробувань, правила пакування, маркування, транс­портування та зберігання.

Прогресивні вимоги до розробки, виробництва і застосування продукції (процесів, робіт, послуг) встановлюються на основі науково-технічного прогресу і повинні визна­чати не тільки основу сучасного, але і майбутній розвиток народного господарства. В той же час, як вже було наголошено, стандартизація може стати гальмом у створенні на­лежної продукції (процесів, робіт, послуг), якщо стандарти та інші нормативні докумен­ти будуть розроблені без урахування прогресивних досягнень науки і техніки.

Так як стандартизація залежно від масштабів роботи діє на різних рівнях (в окремій країні, між державами, у регіонах) існують наступні види стандартизації: національна, міжнародна, регіо­нальна та міждержавна (рис. 1.4.1).

Тут важливо звернути увагу на зміст та функції поняття «державна система стан­дартизації». Це — система, яка визначає основну мету і принципи управління, форми та загальні організаційно-технічні правила виконання всіх видів робіт зі стандартизації. Во­на являє собою комплекс взаємопов'язаних правил і положень, які регламентують орга­нізацію та порядок проведення робіт з усіх питань практичної діяльності в галузі станда­ртизації країни.

У міжнародній та європейській стандартизації існують також такі поняття: «орган регламентації — орган влади, відповідальний за розроблення чи прийняття регламентів — документів, вимоги яких є обов'язкові» і «виконавчий орган з питань регламентації орган влади, відповідальний за забезпечення дотримання регламентів» (в Україні знай­шло розповсюдження поняття «центральний орган виконавчої влади» (ЦОВВ). Остан­ній може також виконувати функції органу регламентації.

Наслідком діяльності в галузі стандартизації є створення нормативних документів. Нормативний документ (НД) — це документ, що встановлює правила, загальні принци­пи чи характеристики щодо різних видів діяльності або їх результатів. Через нормативні документи стандартизація впливає на сфери трудової діяльності людини, на розвиток на­родного господарства країни, прискорення науково-технічного прогресу, економію та раціональне використання сировини, матеріалів, енергетичних ресурсів, підвищення якості продукції (процесів, робіт, послуг). НД розробляються на об'єкти стандартизації, які обов'язкові для використання в певних галузях діяльності, І установленому порядку і затверджуються компетентними органами. До нормативних документів належать станда­рти, технічні умови, зводи правил, регламенти, керівні нормативні документі, державні класифікатори тощо.

 

 

Рис. 1.4.1.

Основні види стандартизації

Об'єкт стандартизації це предмет, який підлягає стандартизації. До об'єктів стандар­тизації належать продукція, процеси, послуги, які однаковою мірою стосуються будь-якого

 

матеріалу, компонента, обладнання, системи, їх сумісності, а також правила, поняття, визна­чення, процедури, функції, методи, що служать предметом роботи зі стандартизації і можуть бути охарактеризовані кількісно і якісно за допомогою понять, визначень, умовних одиниць тощо. На усі об'єкти стандартизації розробляються стандарти.

Стандарт в широкому розумінні — це зразок або еталон якості, через який держава здійснює науково обгрунтоване управління якістю

Стандарт є основним нормативним документом у галузі стандартизації. Правильне визначення цього терміну має важливе значення. Згідно з ДСТУ 1.0 цей термін мас таке визначення: стандарт — нормативний документ, розроблений на засадах відсутності протиріч з істотних питань з боку більшості зацікавлених сторін і затверджений визна­ним органом, у якому встановлені для загального та багаторазового використання прави­ла, вимоги, загальні принципи чи характеристики шодо різних видів діяльності або їх ре­зультатів для досягнення оптимального ступеня упорядкування в певній галузі.

Згідно із Законом України «Про стандартизацію» від 17.05.2001 р. №2408-111 цей термін має визначення: стандарт — це документ, розроблений на основі консенсусу та затверджений уповноваженим органом, що встановлює призначені для загального і бага­торазового використання правила, інструкції або характеристики, які стосуються діяль­ності чи її результатів, включаючи продукцію, процеси або послуги, дотримання яких є необов'язковим. Стандарт може містити вимоги до термінології, позначок, пакування, ма­ркування чи етикетування, які застосовуються до певної продукції, процесу чи послуги.

Стандарт є результатом конкретної роботи зі стандартизації, яка виконується на основі досягнень науки, техніки та практичного досвіду, і має визначений юридичний статус на всіх рівнях управління народним господарством. Стандарти можуть бути роз­роблені як на матеріальні предмети (продукцію, еталони, зразки тощо), так і на норми, правила, вимоги до об'єктів організаційно-методичного та загальнотехнічного характеру.

Відповідно стандарти розрізняють національні, міжнародні, регіональні та між­державні.

Національні стандарти — це стандарти, що прийняті національним органом з ста­ндартизації та доступні широкому колу підприємців і споживачів. Національні стандар­ти є одним з атрибутів державності та віддзеркалюють специфіку розвитку національної економіки залежно від історичних, географічних та соціальних умов.

Міжнародні стандарти — це документи, які базуються на консенсусі та прийма­ються міжнародними організаціями на добровільній основі. Вони, як правило, розробля­ються та приймаються 180 та іншими міжнародними організаціями з стандартизації і до­ступні широкому колу підприємців та споживачів. Міжнародні стандарти 180 серії 9000 з управління якістю продукції прийнято європейськими країнами як національні. Згідно з міжнародним стандартом продукція (процеси, роботи, послуги) мають відпові­дати сфері використання або призначення, задовольняти вимогам споживача, відповідати стандартам і технічним умовам, чинному законодавству та іншим нормативним вимогам (з екології, безпеки і тощо), забезпечувати отримання прибутку.

 

Регіональні стандарти — стандарти, які прийняті регіональною міжнародною ор­ганізацією зі стандартизації лише одного географічного, політичного або економічного регіону. Вони чітко визначають суть та межі економічних і торгівельних договорів, тому що об'єднують діяльність країн, які визначені близькими за географічним положенням і традиційними зв'язками.

Міждержавні стандарти — стандарти, прийняті країнами, що приєдналися до Уго­ди про проведення погодженої політики в галузі стандартизації, метрології та сертифіка­ції, і застосовані ними безпосередньо. Міждержавні стандарти діють в усіх країнах СНД. Міждержавна стандартизація може служити прикладом регіональної стандартизації, а стандарти з позначенням індексу ГОСТ — регіональними стандартами.

Гармонізовані стандарти— це стандарти, шо стосуються одного й того ж об'єк­та, які затверджені різними органами, що займаються стандартизацією. Ці стандарти можуть бути різними за змістом і формою подання матеріалу. Гармонізовані стандар­ти, які ідентичні за змістом і формою подання матеріалу, називають ідентичними стандартами.

Національні,.міжнародні, регіональні, міждержавні стандарти та стандарти підпри­ємств повинні становити визнані технічні правила та умови.

Технічні умови (ТУ) у системі нормативної документації посідають особливе місце, адже вони є основним документом на постачання продукції. Технічні умови вста­новлюють певні вимоги до конкретної продукції і є невід'ємною складовою комплексу технічної документації на продукцію, в якій належить визначати комплексність показни­ків. Ці показники повинні забезпечувати повну характеристику споживчих властивостей виробів і можливість всебічного визначення та контролю якості виробів, які підлягають виготовленню та постачанню споживачам. Технічні умови загалом регулюють стосунки між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції, для якої відсутні державні чи галузеві стандарти (або за потребою конкретизації вимог зазначених документів), їх затверджують на продукцію, яка знаходиться в стадії освоєн­ня і виробляється невеликими партіями.

Технічний регламент (ТР)¹ — прийнятий органом влади нормативно-правовий до­кумент, що передбачає обов'язковість правових положень і містить технічні вимоги до продукції, процесів, послуг безпосередньо у технічному регламенті або через посилання на стандарти чи відтворення їхнього змісту. Передусім технічний регламент встановлює обов'язкові вимоги щодо: захисту життя, здоров'я та майна людини; захисту тварин, рослин і довкілля; безпеки продукції, процесів, послуг; запобігання введення в оману стосовно призначення та безпеки продукції; усунення загрози для національної безпеки.

Це — новий вид нормативного документу, який створено з метою розмежування -законодавчо регульованої та нерегульованої сфери використання нормативних документів. В одночасно прийнятому Законі України «Про підтвердження відповідності» від 17.05.2001 №2406-111 гакни документ названо технічний регламент з підтвердження відповідності і йому надано статус урядового нормативно-правового акту. Тут встановлено, що цей ТР маг містити: опис видів продукції, що підлягає обов'язковому підтвердженню відповідності; вимоги до такої продукції, які мають убезпечувати людей, тварин, рослини, майно і довкілля: процедури підтвердження відповідності таким вимогам.

Керівний нормативний документ (КНД) — нормативний документ, який встанов­лює норми, правила, вимоги організаційно-методичного та загальнотехнічного характе­ру. До КНД належать методичні вказівки, методики розрахунків, типові положення про служби та порядок проведення робіт тощо. Технічні умови та керівні нормативні доку­менти можуть розроблятися для розвитку стандартів, а також при їх відсутності на ту чи іншу продукцію (процес, роботу, послугу).

Стандарти, технічні умови та керівні нормативні документи містять показники, що можуть бути охарактеризовані кількісно й якісно. Вони називаються показниками стан­дартів. Показники стандартів — це характеристика об'єктів стандартизації, що вира­жаються за допомогою умовних одиниць, позначень чи понять. До показників стандартів належать показники щодо розмірів виробів, хімічного складу, фізичних властивостей, маси, експлуатаційних якостей, економічності, надійності, нешкідливості, безпеки тощо.

Поряд з вищенаведеними термінами та визначеннями, стандартизація використовує такі терміни, як сумісність, безпека, охорона навколишнього природного середовища та ін.

Сумісність придатність продукції, процесів, послуг до спільного використання, що не викликає небажаних взаємодій за заданих умов для виконання встановлених вимог

Безпека відсутність недопустимого ризику, пов'язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди здоров'ю людини під час звичайних умов використання, зберігання, транспортування, виготовлення й утилізації продукції (процесів, робіт, послуг).

Охорона навколишнього природного середовища — комплекс міжнародних, державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських, політичних та гро­мадських) щодо підтримування параметрів функціонування природних систем (фізич­них, хімічних, біологічних) у межах, що забезпечують здоров'я та добробут людини.