Методи та принципи філософії

Діалектика є методом філософського дослідження, при якому явища, а також речі розглядаються критично, гнучко, дуже послідовно. Тобто при такому дослідженні увага звертається на всі зміни, що відбуваються. У розрахунок беруться ті події, які стали причиною змін, що відбулися. Дуже багато уваги приділяється питанню розвитку.

Метод філософії, що є прямою протилежністю діалектики, називається метафізикою. При ньому об’єкти розглядаються:

• статично — тобто зміни, а також розвиток не грають ніякої ролі під час проведення дослідження;

• відособлено, незалежно від інших речей і явищ;

• однозначно — тобто при пошуку абсолютної істини увагу суперечностям не приділяється.

Методи філософії включають в себе також і догматизм. Суть його зводиться до сприйняття навколишнього світу через призму своєрідних догм. Ці догми є прийнятими переконаннями, відступати від яких не можна ні на крок. Носять вони абсолютний характер. Відзначимо. Що даний метод був притаманний в першу чергу середньовічної теологічної філософії. Сьогодні практично ніколи не використовується.

Еклектика, що входить в методи філософії, заснована на довільному поєднанні різних, розрізнених, зовсім не мають загальних засад фактів, концепцій, понять, в результаті якого можна прийти до поверхневих, але щодо правдоподібним, удаваним достовірними висновків. Даний метод нерідко використовується для створення приватних ідей, які допомагають міняти масову свідомість. З реальністю ці ідеї мають мало спільного. Раніше даний метод використовувався в релігії, сьогодні ж він дуже популярний серед рекламників.

софістика. Метод, який заснований на виведенні неправдивих, поданих під виглядом справжніх, нових посилок, які за логікою будуть істинними, але зі спотвореним змістом. Думки, відображені в них, не відповідають реальності, але вигідні особам, які користуються даним методом. Інакше кажучи, софісти вивчали способи введення людини в омани під час діалогу. Поширена софістика була в Стародавній Греції. Розбираються в ній були практично непереможні в суперечці.

Основні методи філософії завершуються герменевтикою. Даний метод заснований на правильному прочитанні, а також тлумаченні змісту текстів. Герменевтика є наукою про розуміння. Широке поширення метод отримав в західній філософії.

Існують і додаткові методи філософії. Вони так само є її напрямками. Мова йде про матеріалізм, ідеалізм, раціоналізм, емпіризм.

В основі сучасного філософського пізнання лежать такі фундаментальні принципи:,

Принцип об'єктивності.

Теорія пізнання ґрунтується на визнанні того, що речі, явища, пізнаються як частини об'єктивної реальності, незалежної від людини, її свідомості. Слід вивчати не суб'єктивістські переживання відносно речі, а саму річ, що в своєму існуванні не залежить від свідомості. Необхідно визнавати існування об'єктивної істини, тобто наявності в істині такого змісту, що не залежить ні від людини, ні від людства. Такою істиною буде реальне, неспотворене відображення у свідомості дійсних предметів, явищ та процесів, їх сторін та властивостей.

Принцип конкретності.

Це означає, що істина завжди конкретна, абстрактної істини немає. Будь-яку істину ми повинні розглядати під кутом зору умов місця і часу. Одне і те саме положення в одних умовах є істинним, в інших – хибним. І навпаки, два положення, що суперечать одне одному, за відповідних умов можуть виявитися обидва істинними. Так, незаперечною об'єктивною істиною є факт, що в полі тяжіння Землі всі тіла падають в напрямку її центра. Але літають літаки, штучні супутники зовсім не в напрямку до. центру. Постає питання: чи перестала істина закону тяжіння бути об'єктивною? Зовсім ні. Змінилися об'єктивні умови, змінилася і об'єктивна істина.

Принцип історизму.

Цей принцип випливає з попереднього, тобто принципу конкретності, але за важливістю, складністю він виступає як одна з фундаментальних основ пізнання дійсності. Особливо важливим дотримання цього принципу є відносно побудови теоретичних знань про складні об'єкти, що історично розвиваються. Такі об'єкти, як правило, неможливо відтворити на основі досвіду, в експерименті. Це стосується, наприклад, становлення та розвитку Всесвіту, походження життя, виникнення людини тощо. Принцип історизму вимагає вивчення реальної історії в її конкретному розмаїтті, вияву історичних фактів і на цій основі мисленого відтворення історичного процесу, за якого розкривається логіка, закономірність розвитку цього процесу.

Принцип практики.

Проблема взаємозв'язку знання та практики, роль останньої в пізнавальному процесі має винятково важливе значення. По-перше, практика – це вирішальний критерій істини. По-друге, вона є джерелом пізнання. Адже, всі знання покликані до життя головним чином потребами практики. По-третє, практика є основою пізнання. Увесь процес пізнання, починаючи з відчуттів і кінчаючи абстрактними теоріями обумовлюється врешті-решт завданнями і потребами практики. По-четверте, практика виступає метою пізнання. Відомо, що останнє здійснюється не заради простої цікавості, а з тим, щоб певним чином спрямовувати і регулювати діяльність людей, щоб використовувати отримані знання для задоволення матеріальних і духовних потреб людей.