Класифікація методичних прийомів та способів економічного аналізу

Абсолютні величини показують кількісні розміри явища в одиницях ваги, обсягу, довжини, площі, вартості тощо не враховуючи розмір інших явищ.

За способом вираження абсолютні величини поділяються на індивідуальні та узагальнюючі. Індивідуальні - виражають розміри кількісних ознак окремих одиниць сукупності (наприклад, обсяг продукції, виробленої конкретним робітником за місяць). Узагальнюючі ~ характеризують величину тієї або іншої ознаки усіх одиниць сукупності або окремих її груп і отримуються в результаті підсумок індивідуальних (наприклад, обсяг виробленої в цеху продукції за місяць).

За своєю природою абсолютні показники виражаються в іменованих числах. Розрізняють п'ять видів вимірників абсолютних розмірів економічних явищ: натуральні, умовно-натуральні, вартісні, трудові та комплексні.

Натуральні вимірники застосовуються при розробці показників, що характеризують величини явищ у властивій для них натуральній формі. Так, наприклад, характеризується розмір виготовленої продукції у натуральних одиницях виміру (виробництво чавуну - у тонах, тканини - в метрах тощо).

Умовно-натуральні вимірники застосовуються у випадку, якщо будь-яка продукція має декілька різновидів, але необхідно визначити загальний підсумок виробництва, запасів або споживання всіх її різновидів.

Хоча абсолютні величини відіграють важливу роль в практичній і пізнавальній діяльності людини, виникає необхідність різного роду співставлень. І тоді абсолютні показники розглядаються не тільки самостійно, але і в порівнянні з іншим показником, який приймається за масштаб оцінки або базу порівняння. Отже, абсолютні величини є базою для розрахунку відносних величин.

Відносні величини відображають співвідношення величини явища, що вивчається, з величиною будь-якого іншого явища або з величиною цього явища, але взятою за інший період часу або за іншим об'єктом. Відносні показники отримують в результаті ділення однієї величини на іншу, яка приймається за базу порівняння. Це можуть бути дані плану (прогнозу), базового року, іншого підприємства, середньогалузеві тощо.

Саме відносні величини дають більш точне та наочне уявлення про розвиток того або іншого економічного процесу. Так, інформація, що ТзОВ "Будматеріали" в 200х році отримало чистого прибутку в сумі 1200 тис.грн., має значно менше аналітичне значення, ніж інформація, що ТзОВ "Будматеріали" в 200х році отримало чистого прибутку на 23 % більше, чим у минулому.

Відносні величини виражаються у формі коефіцієнтів (при базі 1), відсотків (при базі 100), процентних пунктів, проміле (при базі 1000), продециміле (при базі 10000) (див. рис. 3.4).

Відсотки використовуються при вивченні ступеня виконання планових завдань, структурних показників, рівня витрат, показників рентабельності тощо. Щоб отримати відносну величину, виражену у відсотках, необхідно одну абсолютну величину поділити на іншу абсолютну величину і помножити на 100.

Коефіцієнти розраховуються як відношення двох взаємопов'язаних показників, один з яких береться за одиницю. Зокрема, при проведенні економічного аналізу оцінюють коефіцієнти змінності роботи обладнання, фондовіддачу, фондоозброєність, енергоозброєність тощо.

Правильне застосування абсолютних і відносних величин для характеристики економічних явищ і процесів можливе тільки за умови дотримання наступних загальних принципів:

1) розуміння сутності економічних явищ та процесів, специфічних особливостей і законів їх розвитку. При розрахунку та використанні абсолютних та відносних величин необхідно враховувати специфіку, особливості та умови розвитку явищ і процесів; застосовувати диференційний підхід до вивчення в економічному аналізі абсолютних І відносних величин;

2) необхідність кількісного використання абсолютних і відносних величин випливає безпосередньо з характеру їх взаємозв'язку (відносні величини є похідними від абсолютних; вони виражають співвідношення між абсолютними величинами і тому змінюються залежно від зміни абсолютних величин). Крім того, кількісний вимір відносних величин залежить також від розміру бази порівняння. Так, чим менша абсолютна величина, з якою проводиться порівняння, тим більша відносна величина, і навпаки, одна й та ж абсолютна величина буде виражена різною відносною величиною залежно від розміру бази порівняння. Отже, одному й тому ж відсотку приросту може відповідати різне абсолютне значення.

Вказаними особливостями взаємозв'язку між абсолютними та відносними величинами й обумовлюється необхідність їх комплексного використання в аналізі. Взяті окремо одна від одної, вони не дають повною уявлення про явища та процеси, що вивчаються;

3) значну увагу при визначенні відносних величин необхідно приділяти питанню співставності абсолютних величин, що порівнюються. В першу чергу, це стосується розрахунку відносних величин виконання плану, динаміки та порівняння. Порівнянність абсолютних величин повинна бути забезпечена у різноманітних відношеннях:

Ø абсолютні величини, що порівнюються, повинні характеризувати одне й те ж явище і бути однорідними за змістом та межами об'єкту, який вони характеризують;

Ø всі величини, що порівнюються, повинні бути виражені в однакових одиницях виміру, розраховані за однією методикою;

Ø абсолютні показники, які виражають розмір явища за певні проміжки часу, повинні бутипорівнювальні щодоперіодів часу, до яких вони відносяться.

Середні величини - це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних сукупностей типових, однорідних явищ, процесів, показників. Без обчислення середніх величин неможливо досліджувати процеси з метою виявлення їх закономірностей; вивчати явища за різними сукупностями, такі, що змінюються, у динаміці; нівелювати нетипові, випадкові варіанти значень показників тощо.

В економічному аналізі важливе значення має якість середніх величин, що цілком залежить від однорідності усереднюваних об'єктів. Середня; величина тільки тоді відображає дійсно типовий, узагальнюючий рівень аналізованого показника, якщо вона розрахована виходячи з однорідної сукупності. Так, не має сенсу визначати середню ціну одиниці продукції підприємства, що випускає, наприклад, турбогенератори, пральні машини та дверні замки; те ж саме можна сказати про середньорічну суму прибутку, розраховану на базі даних про прибуток підприємства за ряд років (за цінами відповідних років при значному рівні інфляції).

У аналітичних дослідженнях використовуються різні види середніх величин: середні арифметичні (прості та зважені), середні гармонійні, середні геометричні, середні хронологічні, середні квадратичні тощо. Порядок їх обчислення, а також використання в економічній роботі ґрунтовно розглядаються в курсах теоретичної та галузевої статистики.

Наукову обґрунтованість використанню середніх величин забезпечують такі умови:

Ø обчислення середніх величин для всього кола досліджуваних явищ або принаймні для їх найбільш типової частини. Порушення цього правила викривлює характер узагальнення явища;

Ø забезпечення однорідності явищ, для яких обчислюються середні величини. Якщо однорідні явища мають внутрішні відмінності, поряд з загальною середньою доцільно вивчати деталізовані середні щодо структурних групувань. Прикладом цього є обчислення середньої заробітної плати для всього промислово-виробничого персоналу підприємства і для окремих категорій персоналу;

Ø правильний вибір одиниці сукупності, за якою обчислюється середня величина. При цьому слід врахувати мету такого розрахунку. Так, при визначенні величини випуску продукції на І м, виробничої площі в знаменнику дробу може бути або вся виробнича площа підприємства, або та, що фактично використовується. Перша середня величина характеризуватиме потенційні можливості підприємства, а друга - їх реальне використання.

При застосуванні середніх величин в економічному аналізі потрібно враховувати, що вони дають узагальнену характеристику явищ; в них зникають індивідуальні ознаки. Щоб уникнути неправильних висновків, аналіз середніх величин необхідно доповнювати дослідженням їх складових, розкривати зміст середніх величин, доповнюючи їх середньогруповими, а в окремих випадках й індивідуальними показниками.

Врахування основних вимог до середніх величин забезпечить правильність аналітичних висновків і управлінських рішень, розроблених на проведених розрахунках.

3.2.3. Побудова рядів динаміки для потреб економіки

Ряди динаміки - це ряди чисел, що характеризують зміну величин у часі.

Прийом динамічних рядів застосовується для характеристики роботи об'єкта за ряд років і розробки перспектив його розвитку. Чим більший період охоплює динамічний ряд, тим більше існує можливостей виявити сталість досягнутих результатів. Отже, використання рядів динаміки в економічному аналізі дозволяє:

ü визначити характер зміни параметрів та інтенсивність цієї зміни;

ü дати кількісне вираження закономірностей ряду (тренду динамічного ряду);

ü надати порівняльну характеристику відмінностей у динаміці різних явиш та процесів.

При вивченні рядів динаміки важливо прослідкувати за напрямом і розміром зміни рівнів у часі. З цією метою для динамічних рядів можуть бути розраховані наступні показники: абсолютний приріст, темп зростання, темп приросту, абсолютне значення 1 % приросту, середній абсолютний приріст, середній темп зростання, середній темп приросту тощо.

Абсолютний приріст розраховується як різниця між двома рівнями динамічного ряду. Він показує на скільки одиниць в абсолютному вираженні рівень одного періоду більший або менший від певного попереднього рівня, а тому може мати знак "+" (при збільшенні) або "-" (при зменшенні). В аналітичних розрахунках використовують ланцюгові та базисні абсолютні прирости:

Темп зростання - відносний показник, частка від ділення двох рівнів динамічного ряду; він показує у скільки разів показник, що аналізується, більший або менший за базисний. Темп зростання (і,), виражений у відсотках, показує скільки відсотків становить показник, що аналізується, щодо базисного, прийнятого за 100 %.

У першому випадку кажуть про темпи зростання з постійною базою (базисні), у другому випадку - із змінною базою (ланцюгові).

Темп приросту (Т) - відносний показник, який показує на скільки відсотків один рівень більший (або менший) базового рівня. Розраховується як відношення абсолютного приросту до попереднього чи базисного рівня. Темп приросту у відсотках можна розрахувати шляхом віднімання 100 % від темпу зростання або як процентне відношення абсолютного приросту до того базового рівня, у порівнянні з яким абсолютний приріст розрахований.

Отже, темп приросту можна розрахувати трьома способами:

ü від аналізованого показника слід відняти базисний, отриманий результат поділити на базисний показник і помножити на 100 %;

ü якщо розраховано абсолютне відхилення, то його необхідно поділити на базисний рівень показника та помножити на 100 %;

ü від розрахованого темпу зростання слід відняти 100 %.

Так як кожному відносному показнику відповідають певні абсолютні величини, то при вивченні темпів приросту необхідно враховувати, яка абсолютна величина відповідає кожному відсотку приросту, який його зміст. Для цього розраховують абсолютне значення 1 % приросту (А %) як співвідношення абсолютного приросту за певний період і темпу приросту у відсотках за той самий період.

Для базисних темпів приросту значення А % однакові. Порядок розрахунку характеристик динаміки розглянемо на прикладі (табл. 3.5).

За даними табл. 3.5 в II - IV кварталах обсяги реалізації збільшилися на 1,4 тис. грн., або на 50 % порівняно з І кварталом. Поквартальні абсолютні прирости та темп приросту зменшувалися, проте абсолютне значення 1 % приросту зростало.

Узагальнюючими характеристиками інтенсивності динаміки є середній абсолютний приріст та середній темп зростання (табл. 3.6).

У сучасних умовах комп'ютерної технології обробки інформації аналіз динаміки здійснюється за допомогою спеціальної програми "Ряди динаміки".

3.2.4. індекси, їх види та порядок розрахунку

Індексний метод базується на відносних показниках, які виражають співвідношення рівня даного (досліджуваного) явища і рівня аналогічного явища, прийнятого в якості бази.

Індивідуальний індекс характеризує зміну у динаміці величини окремого елемента складного явища (наприклад, зміну ціни на один вид продукції за певний період часу або зміну випуску окремого виду промислової продукції). Він стосується завжди одиниці сукупності.

Зведений індекс - це відносний показник динаміки та порівняння таких складних сукупностей, окремі елементи яких не можна підсумовувати. Він характеризує зміну складного явища, тобто є співвідношенням рівнів показника, до складу якого входять різнорідні елементи.

Індекси також бувають базисними і ланцюговими.

При обчисленні базисних індексів база с постійною, а при визначенні ланцюгових - змінною. На практиці використовують обидва індекси одночасно. Це дає можливість визначити відразу дві характеристики досліджуваного явища. Базисні індекси показують зміну показників наступних періодів часу щодо рівня показника базисного періоду, а ланцюгові характеризують відхилення кожного наступного періоду від попереднього.

Порядок розрахунку індексів детально розглядається в курсах теоретичної і галузевої статистики. Індексний метод дає можливість вивчати динаміку різних показників, вимірювати вплив окремих факторів на динаміку складного показника, абстрагуватися від певних факторів у разі необхідності або розглядати їх у взаємозв'язку.

При проведенні факторного аналізу широкого застосування набули агрегатні індекси. Використання індексів для факторного аналізу більш детально розглядається в темі 4.

3.2.5. Прийом групування інформації в економічному аналізі

Господарські операції надають різноманітні дані про підприємницьку діяльність. Вони використовуються для одержання узагальнюючих показників, що характеризують підприємство в цілому або його структурні підрозділи.

Для потреб економічного аналізу узагальнення інформації про господарську діяльність підприємства може бути просте і групове. При простому зведенні визначають загальний підсумок однорідних активів, зобов'язань, доходів, витрат і господарських операцій підприємства. Групове зведення передбачає попередній розподіл інформації на групи. Групування є невід'ємною частиною майже будь-якого економічного дослідження.

Групування - прийом аналізу, який полягає у формуванні з масиву даних, що аналізуються, класифікаційних груп за ознаками, істотними з точки зору розв'язання конкретних аналітичних завдань. Групування передбачає визначену класифікацію явищ та процесів, а також причин та факторів, які їх обумовлюють. Воно дозволяє вивчити економічні явища у їх взаємозв'язку та взаємозалежності, визначити вплив найбільш суттєвих факторів, виявити закономірності та тенденції, властиві цим явищам і процесам, визначити середні величини та їх зміст.

В економічному аналізі залежно від завдань використовуються типологічні, структурні та аналітичні групування.

Типологічні групування - розподіл якісно неоднорідної інформації на однорідні групи, тобто групування, що призводить до виділення соціально-економічних типів. Основне завдання - ідентифікація типів. Вибір групувальної ознаки та кількісних міжгрупових меж ґрунтується на всебічному теоретичному аналізі сутності явища, його характерних рис та особливостей формування в конкретних умовах часу та простору.

Прикладами типологічних групувань можуть бути: групи персоналу за родом діяльності, групи підприємств за формами власності, поділ дебіторської заборгованості на таку, строк сплати якої не настав, та сумнівну, групування підприємств за видами фінансової стійкості.

Важливим завданням групування є дослідження структури типологічно однорідних груп. Відокремлення якісно однорідної сукупності ще не означає, що у ній всі елементи за всіма ознаками цілком однакові. Наприклад, всі промислові підприємства, як тип господарства, однорідні, але й вони суттєво відрізняються за кількістю товариств промислово-виробничих засобів, чисельністю робітників та іншими ознаками.

Структурні групування - групування якісно однорідних економічних явищ за ознакою подібності їх економічної природи.

В економічному аналізі широко використовується структурне групування при вивченні господарюючих суб'єктів (за потужністю, рівнем автоматизації, величиною основних засобів тощо), структури продукції, що випускається (за номенклатурою та асортиментом); складу працівників за фахом, стажем роботи, віком, виконанням норм виробітку тощо. Структурні групування дозволяють вивчати внутрішню будову показників, співвідношення в ній окремих частин. На їх підставі можна визначити середні величини, що характеризують явища та дають можливість відповідного узагальнення.

Аналітичні групування призначені для виявлення взаємозв'язку, взаємообумовленості та взаємодії між досліджуваними явищами. Аналітичні групування широко застосовуються і є основою проведення факторного аналізу.

При побудові аналітичних групувань із двох взаємопов'язаних показників один розглядається як результативний, другий - як фактор, що впливає на перший. При цьому слід мати на увазі, що залежно від мети проведення аналізу взаємозалежність і взаємовплив факторного та результативного показників у кожному конкретному випадку можуть змінюватися (факторний показник може виступати в якості результативного і навпаки). Крім того, результативний показник завжди один, а число факторів може бути різним (один, два, три...).

За характером ознак, на яких ґрунтується аналітичне групування, воно може бути якісним (коли ознака не має кількісного вираження) або кількісним.

Аналітичні групування дозволяють виявити та вивчити взаємозв'язок між показниками. У підприємницькій діяльності зустрічаються різноманітні взаємозв'язки між показниками, які можуть виступати в ролі причини або результату (табл. 3.7).

Розподіл групувань па три види має певною мірою відносний характер, адже, як правило, групування с універсальними (одночасно виділяються типи, визначається склад сукупності та виявляється взаємозв'язок між ознаками).

Найбільш поширеним способом групування в економічному аналізі є побудова групувальних таблиць як за однією, так І за декількома ознаками. Тобто, за складністю побудови розрізняють два типи групувань: прості та комбіновані. За допомогою простих групувань вивчається взаємозв'язок між явищами, згрупованими за певною ознакою. У комбінованих групуваннях такий поділ досліджуваної сукупності робиться спочатку за однією ознакою, а потім всередині кожної групи - за іншою. Таким чином можуть бути побудовані дво- та трирівневі групування. Хоча комбіновані групування дозволяють вивчати різноманітні та складні взаємозв'язки. їх побудова с досить трудомісткою (приклад таких групувань наведено в п. 3.2.7).

Головним при групуванні є правильний вибір ознак для поділу явищ І процесів на групи. Не можна проводити групування за випадковими ознаками. Насамперед, слід визначити економічну природу явищ та процесів, виявити характер причинно-наслідкового зв’язку. взаємозалежності і взаємообумовленості і вже на цій підставі необхідно формувати аналітичні групи.

Щоб використовувати прийом групування в економічному аналізі необхідно вміти:

Ø правильно вибирати групувальну ознаку, яка обумовлюється змістом, і якісною особливістю досліджуваних процесів;

Ø визначати кількість груп

Ø встановлювати межі груп.

Загальний порядок побудови групувань наведено на рис. 3.5.

Інтервали (проміжки між найменшим і найбільшим значенням ознак у кожній групі) можуть бути закритими (з визначенням верхньої та нижньої границь) і відкритими, якщо визначено тільки одну границю.

3.2.6. Використання прийому балансового узагальнення в економічному аналізі

Прийом балансового узагальнення застосовується якщо потрібно вивчити співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких повинні бути рівними між собою.

У формі балансу підприємство планує спою фінансову діяльність (баланс доходів і видатків), звітується про стан і розміщення своїх активів та їх джерел (бухгалтерський баланс), а складання балансів робочого часу та часу роботи устаткування має аналітичне значення тощо. Прийом балансового узагальнення дає змогу аналізувати забезпеченістьдіяльності підприємства ресурсами (трудовими, матеріальними, фінансовими) шляхом досягнення рівності аналізованих взаємопов'язаних показників. Наприклад, при складанні ресурсних балансів аналіз спрямований на пошук варіантів збалансування потреби у тих чи інших ресурсах з джерелами їх надходження (у тому числі за рахунок економії витрат цихресурсів, знаходження шляхів розширення сировинної бази тощо).

Вивчаючи забезпеченість підприємства обладнанням певного виду, складають баланс, в якому, з одного боку, показують потребу у верстатах, необхідних для виробництва продукції, а з другого - фактичну їх наявність: аналізуючи використання трудових ресурсів, порівнюють можливий фонд робочого часу з фактичною кількістю відпрацьованих годин, визначають причини понад планових втрат робочого часу.

Прийом балансового узагальнення може застосовуватися як основний, так і допоміжний прийом економічного аналізу.

Найбільшого розповсюдження прийом балансового узагальнення отримав під час аналізу фінансового стану підприємства (наприклад, платіжний баланс).

2. Як допоміжний, прийом балансового узагальнення використовується для перевірки правильності аналітичних розрахунків, зокрема для перевірки результатів розрахунків впливу факторів на сукупний результативний показник. Якщо сума вплину факторів на результативний показник дорівнює відхиленню результативного показника від базового значення, це означає, що розрахунки здійснені правильно. Відсутність рівності свідчить про неповний облік факторів або допущення помилок.

3. Прийом балансового узагальнення використовується для:

Ø перевірки вихідних даних підприємства,на підставі яких проводиться аналіз:

Ø визначення розміру впливу окремих факторів на зміну результативного показника, якщо відомий вплив Інших факторів; наприклад, якщо з трьох чинників відомийвплив двох, то вплив третього можна визначити як різницю між загальнимприростом результативного показника ід результатом впливу перших двох чинників;

Ø побудови детермінованих адитивних факторних моделей (більш детально розглядається в п. 4.3):

Ø одного із способів факторного аналізу - пропорційного ділення або часткової участі (більш детально розглядається в п. 4.4).

3.2.7. Прийоми графічного І табличного відображення даних в економічному аналізі

Графіки застосовуються для відображення даних з різною метою:

1) характеристики розвитку явища в часі {порівняння у часі);

2) характеристики розвитку явища у просторі (порівняння у просторі);

3)встановлення ступеню виконання планів;

4) характеристики структури явиш на певний момент змін її в часі;

5) вивчення залежності та змінності (варіації) ознак явищ;

6) економіко-географічної характеристики явищ;

7) швидкого знаходження значення функції за відповідним значенням аргументу, а також наочного зображення функціональних залежностей тощо. Форми графіків досить різноманітні. Основними є: лінійні діаграми (стовпчикові, стрічкові, фігурні, а також статистичні ламані та криві); площинні діаграми (квадратні, кругові, знаки Варзара); об'ємні, секторні і радіальні діаграми; картограми і картодіаграми тощо (рис. 3.6).

1) графік повинен мати назву, яка відповідає змісту зображуваного явища. Назву, як правило, розміщують під графіком;

2) графік повинен точно відображати вихідні дані, що містяться у джерелі інформації, відповідати змісту та логічній природі показників, що відображаються;

3) для зображення на графіку цифрових даних потрібно вибрати масштаб і побудувати шкалу. Масштаб - довжина відрізка, прийнятого за одиницю виміру. Він є мірою для переведення величини зображуваного показника у відповідний розмір (довжину, площину тощо) геометричної фігури чи лінії. Масштаб повинен встановлюватися з урахуванням рівнів явищ або факторів, тривалості періодів часу, які повинні бути відображені на графіку. Для полегшення переведення числових значень показників в одиниці встановленого масштабу користуються шкалою. Шкала - лінія, розділена на відрізки точками, які розташовують на певній однаковій відстані одна від одної відповіднодо встановленого масштабу. Відстань між сусідніми точками називається графічним Інтервалом;

4) для наочності зображення, зазвичай, користуються штрихуванням, розфарбовуванням та іншими умовними позначеннями, які обов'язково повинні бути пояснені.

Розглянемо основні види графіків, що використовуються в економічному аналізі.

Лінійні графіки. Використовують для зображення ходу виконання завдання, розвитку явищ в часі, а також для наочного зображення залежності одного показника від іншого.

Стовпчикові (стрічкові) діаграми. Використовують для: а) зображення процесій розвитку явної у часі або для порівняння однорідних явищ між собою; б) зображення структури та зрушень, що відбуваються у складі явищ.

При побудові стовпчикових діаграм для зображення даних використовують вертикально розташовані прямокутники (стовпчики) однакової ширини. Число прямокутників повинно дорівнювати кількості зображених показників. Висота кожного стовпчика залежить від величини показників, що зображені на діаграмі.

На рис. 3.7 побудована стовпчикова діаграма, що зображує розвиток явища в часі.

Побудова стовпчикових діаграм для зображення структури явищ, які вивчаються (тобто стовпчикових структурних діаграм), може здійснюватися як за абсолютними, так і за відносними величинами, якими характеризуються питомі ваги окремих частин всієї сукупності. Для характеристики зрушень, що відбуваються у структурі явищ, користуються, зазвичай, не абсолютними, а відносними величинами.

При побудові стовпчикових структурних діаграм за абсолютними даними загальна висота стовпчиків відповідає розмірам всієї сукупності, а висоти окремихчастин цих стовпчиків - часткам сукупності. Ширина ж усіх стовпчиків повинна бути однаковою, тобто для характеристики структури і зрушень, що відбуваються у складі сукупностей, які виражені відносними величинами, будують стовпчики однакової ширини та висоти, тому що кожен стовпчик відповідає 100%. Потім стовпчики розбиваються на частини з дотриманням тих пропорцій, які є в охарактеризованій сукупності (рис. 3.8).

У тому разі, коли стовпчики розміщують не вертикально, а горизонтально, стовпчикові діаграми називають стрічковими діаграмами. Техніка побудови стрічкових діаграм така ж сама, що і стовпчикових.

Секторні діаграми. Застосовують для зображення структури явиш. Секторна діаграма є колом, розділеним на сектори, розміри яких відповідають числовим значенням зображених показників (рис. 3.9).

Фігурні діаграми. Зображення даних за допомогою ряду фігур певного масштабу називають фігурними діаграмами. Для більшої наочності при побудові фігурної діаграми дані зображуються фігурами, найбільш характерними для явища, що аналізується. Наприклад, дані про навантаження вагонів на залізниці можна представити рядом фігур у вигляді товарного вагону, дані про видобуток вугілля - рядом фігур у вигляді шахтних вагонеток, наповнених вугіллям, дані про виробництво автомобілів - рядом фігур у вигляді автомобілів тощо. Кожна з фігур У подальшому є масштабом: вона прирівнюється до певної кількості одиниць зображеного явища. У кінці ряду фігур за кожен рік наводяться відповідні показники та зазначається їх одиниця виміру.

Знаки Варзара. Якщо потрібно наочно зобразити сукупність основних ознак явища, яке вивчається, і зв'язок між ними, причому ціознаки є множниками та їх добутком, то використовують графічні знаки, які вперше, були запропоновані російським статистиком, проф. В.Е. Варзаром і названі, відповідно, знаками Варзара.

Валова продукція цеху може бути представлена як добуток виробітку валової продукції на одного робітника та середньоспискової чисельності робітників.

Побудуємо для кожного цеху прямокутник, число робітників у ньому буде основою прямокутника, виробіток робітника - висотою прямокутника, а добуток цих показників буде площею прямокутника, що характеризує величину валової продукції (див. рис. 3.10).

Широкого застосування в економічному аналізі набули сітьові графіки, сутність яких полягає у визначенні критичного шляху (критичної маси, ціни, часу тощо) здійснення господарських операцій, що дозволяє мінімізувати ступінь факторного впливу та визначити "вузькі місця" у досягненні мети. Господарські операції у сітьовому графіку подаються як певна сукупність робіт, що виконувались, за визначеним алгоритмом. Кожна робота оцінюється певними вимірниками цінності (вартість, ціна та ін.). Завдання полягає у визначенні критичногошляху здійснення господарської операції за всією сукупністю виконуваних робіт. Цей шлях є економічно виправданим або конкурентноспроможним.

Оптимізація сітьових графіків здійснюєтьсяна стадії планування шляхом скорочення критичного шляху або зменшенням ціни ресурсів для виконання робіт, або зміною алгоритмупослідовності їх виконання. На стадії оперативного економічного аналізу та управління сітьовий графік - дає можливість контролювати виконання господарських операцій, своєчасно вживати заходи щодо усунення недоліків.

Метод сітьового графіка при використанні можливостей електронно-обчислювальних машин дозволяє вирішити аналітичні завдання різної складності та цільового характеру.

Набуває поширення спосіб побудови аналітичного графа", в основу якого покладено Ідею методу "дерева цілей"або "дерева рішень".

Повний граф показників використовується для розрахунку їх кількісних значень, що застосовуються як вимірники значень факторів досягнення цілей. Кожен з базових показників основного графа у подальшому подається власною сукупністю показників, залежність між ними та базовим показником відома. Завдання полягає в тому, щоб на підставі відомого приросту базового показника розрахувати прирости показників-факторів, від яких він залежить. Формалізоване та графічне вираження базового показника рентабельності діяльності (основних і оборотних засобів) подане в табл. 3.9.

Використання аналітичного графа дозволяє раціонально організовувати аналітичний процес і визначати центри формування проміжних та остаточних аналітичних результатів.

Отже, досліджуючи характеристики графіків, їх форму та зміст, можна дійти певних аналітичних висновків. Зокрема, в організаційному плані забезпечується раціоналізація аналітичного інформаційного потоку, що підвищує економічність аналізу та прискорює розробку аналітичних обґрунтувань. У методологічному плані досягається якісна оцінка, екстраполяція значень динамічного ряду, визначаються кількісні параметри (тренди) змій явищі процесів тощо. Наприклад, досліджуючи лінійні залежності, які виражаються прямими у заданій площині координат, легко встановити нові значення відповідного динамічного ряду за характеристиками лінії на площині; досліджуючи стохастичні залежності значень нелінійної форми або їх площини, можна встановити якісну характеристику розсіювання чи граничні норми доцільності змін.

Використання сучасних комп'ютерних технологій обробки даних, значно полегшує процес побудови графіків, знижує трудомісткість і підвищує якість. При цьому завданням аналітика є, передусім, вибір найбільш вдалої форми графічного наведення даних. Особливості проведення графічного аналізу п умовах застосування інформаційних комп'ютерних технологій більш детально розглядаються у четвертому розділі посібника.

У подальшому (у другому турі) експерти змінюють свою оцінку, пояснюючи причини коригування. Результати обробляються і повідомляються експертам. При відхиленнях оцінок від середнього значення експерти коментують їх. Тури повторюються, поки оцінки не стануть стабільними, розходження - незначними. Потім фіксують розходження і отримують групову оцінку процесу.

Інтерактивна процедура опитування з повідомленням результатів та їх аргументацією спонукає експертів критично осмислювати свої судження. При опитуванні зберігається анонімність відповідей, що забезпечує конфіденційність.

"Мозковий штурм"("мозкова атака")