Формування людського світу та його характеристики

Особливості людського ставлення до світу

Ми звикли жити в зручно влаштованому нами і нашими батьками світі. Ми навіть не звертаємо уваги на те, яке штучне середовище створили: ми живемо в будинках, одягнені в одяг, користуємося численними знаряддями. Все це штучний світ. Чому він існує?

Якби людина була просто живою істотою як тварина, тоді б вона йшла звичайним шляхом: вона пристосовувалася б до світу, як пристосовуються тварини. А людина, навпаки, пристосовує світ під себе. ЧОМУ?

Чому людина створює штучний світ існування? Штучне середовище створюється працею. Нас усіх у школі вчать, що праця створила з мавпи людину. Однак ви не думали при цьому: а що таке праця?

З одного боку праця – це саме те, що перетворює світ, але не праця сама по собі зробила з мавпи людину, а щось у людині змусило її трудитися. Якесь ПОКЛИКАННЯ. Найважливіше, саме цікаве: ЩО саме змусило людину трудитися і перетворювати світ?

Саме примітивне перше знаряддя первісної людини набагато ближче до наших сучасних найскладніших комп’ютерних систем, ніж до тваринного світу, тому що це кам'яне знаряддя є засобом перетворення світу, і тільки для цього воно виготовлене. В цьому полягає ПЕРША СВІТОГЛЯДНА ЗА´ГАДКА: Чому? З якою метою людина перетворює світ?

Виникає таке відчуття, що людина цей світ сприйняла не тільки як свій рідний світ, але і як чужий, від якого вона повинна відокремити себе. Людина створила штучне знаряддя, щоб створити штучне середовище. Шлях від використання вогню, створення штучного житла, тощо триває до нині. Його зміст визначається такими двома моментами:

1. Створення неприродного середовища.

2. Використання знарядь перетворення природи.

Сам факт того, що людина стала освоювати навколишній світ, – це вже філософська і релігійна проблема: не тому людина стала людиною і "сапіенс”, і мудрою, що вона узяла знаряддя, а вона узяла знаряддя, тому що була мудрою.

Людина мала щось на меті. Задум передує дії. Задум = мета + образ здійснення.

Спробуйте без будь-якої ідеї щось почати стукати і робити безцільно, у вас, повірте, навіть кам'яного рубала не вийде, не говорячи вже про більш складні знаряддя. Тому спочатку має бути будь-який технічний задум, потім його реалізація. Тому спочатку повинен бути інтелект, потім уже знаряддя. Отже, не праця зробила мавпу людиною, а інтелект зробив світ знарядь. Людина спочатку була істотою мислячою, потім уже стала виробником знарядь, а не навпаки.

Нові якості нового світу

Людина є не тільки мікрокосм (тілесно), маленька частинка, підпорядкована законам всесвіту, як і безліч інших природних речей. Людина є макрокосм (духовно), тобто являє собою те єдине, що охоплює собою всесвіт, осмислює його і піклується про нього.

Дві турботи лежать в основі людського існування – турбота про себе і турбота про світ. Людина створює новий світ за допомогою нових знарядь і цей світ вона хоче бачити не тільки багатим, але й прекрасним, що саме по собі зайве для тварини.

Людина створює не тільки знаряддя праці, але й прекрасний наскальний живопис, що й по нині вважається довершеним витвором мистецтва. У живописі світ прикрашається надприродною красою і дає можливість єднання з надприродним, божественним світом. Розвиваються знаряддя і стає більше можливостей для виразу прекрасного і вічного світу, що не вміщується в звичайні природні рамки.

Для багатьох людських дій немає природних причин. Немає ніякої природної необхідності ховати мертвих у гробницях, на побудову яких йшла більша частина життєвого часу первісних людей. Немає жодної причини, щоб створювати жінці прикраси. Немає жодних причин, щоб створювати нові і нові орнаменти і прикрашати ними житла, посуд, знаряддя, зброю.

Людина створює новий світ: безпечний, сповнений достатку, сповнений красою і, головне, укорінений у вічності.

Розвиток інтелекту і первісна повнота духу.

Людина – довершена істота в будь-яку історичну епоху. З одного боку, ми бачимо цивілізаційний розвиток; але з іншого боку, є незмінна константа – духовна довершеність.

Вершини творчості залишаються вершинами – наскельні малюнки, храми Єгипту, грецькі статуї. Так само й у філософії: Платон – це вершина філософського знання.

Як духовна істота людина досконала, у своїх творчих досягненнях вона одна і та ж. Тому Гомер, Шекспір, Пушкін, Пастернак – це один рівень духовної величі, де говорити про прогрес безглуздо, а от стосовно зовнішнього виміру, то людина розвивається – вона все більше і повніше освоює світ.

Зазначимо, що не варто цивілізаційний розвиток, змістом якого є пристосовування світу під людину, вважати за все людське буття, всією його сутність, як це сьогодні робиться зазвичай. Так ми нічого не зрозуміємо, перебуваючи в ілюзії, що наш духовний світ зараз незрівнянно багатший, ніж світ єгиптянина або стародавнього грека, або перших християн. Подумавши, ми виявимо, що це явно не так.

Таким чином, людина існує ніби в двох планах. Як фізична істота, як істота, спрямована на зовнішній світ – людина розвивається. Як духовна істота, істота внутрішньо зосереджена, людина перебуває – не розвивається, а перебуває і цей дар є вихідною точкою людського існування.

Світогляди не еволюціонують – вони народжуються заново, як не еволюціонує кохання від однієї людини до іншої. Кохання є народженням, кожне кохання народжується, зростає саме в собі і стає вічним або помирає в перелюбстві.

3. Характеристика світогляду (за носієм, за рівнем та спрямованістю)

Таке «просте питання» як світогляд для філософії постає як ціла проблема. Візьмемо звичне визначення даного поняття «Світогляд – це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення». Те, що це сукупність – уже проблемне положення, що цілого не існує, а є лише набір окремих елементів, які самі по собі теж залишаються не менш загадковими. Що розуміється під поняттям „людина”, начебто зрозумілим, але якщо є взаємини зі світом, то сама людина не є цим світом, але хоче бути в ньому, облаштувати його для себе. А «своє місце в світі» мають усі речі, а людина не має свого природно забезпеченого способу збутися людиною, свого місця у світі та серед речей світу. Тому існує проблема співвідношення світу як такого і людського уявлення про нього.

Точка зору на світ складає картину світу.

Узгодження світу і картини світу є складанням двох половинок, яке уможливлює їх відповідність. Від цього залежить власне життя і життя людського суспільства. Якщо картина світу побудована не вірно, то життя – ілюзія (майя). Не даремно в культурах усіх народів і в усіх епохах існують різні образи лабіринтів, що ведуть до виходу, витоку і первісної єдності світу.

Картина світу свідчить про надприродний статус людини,

що живе в природі, інакше звідки ж людині дивитися на світ?

Варіантів розгляду світогляду існує немало, наприклад:

СВІТОГЛЯД ЗА НОСІЄМ поділяють на:

1. індивідуальний – погляди даного індивіда, зумовлені його індивідуальними характеристиками.

2. колективний – погляди соціальних груп людей (сім’я, трудовий колектив, корпорація), що конструюють соціальні інститути через ідеологію.

3. національний – відтворює національний образ. Патріотизм.

4. особистісний – спрямований на Абсолютну реалізацію індивідуального образу в колективі (суспільстві) з його національно-етнічними особливостями.

СВІТОГЛЯД ЗА РІВНЕМ СВІТОБАЧЕННЯ поділяють на:

Усвідомлений – укорінений у власному досвіді, відповідальність особиста.

Неусвідомлений – укорінений у суспільному досвіді, відповідальність колективна.

Буденний – повсякденний, ґрунтується на здоровому глузді, протилежний священному.

Науковий – ґрунтується на об’єктивному знанні природного світу

Філософський, релігійний – особистісне розуміння надприродного, священного.

Спрямованість становлення світогляду

Ціннісна шкала. Людське сприйняття речей, подій, вчинків є ціннісним, тобто вона їх певним чином оцінює у зв'язку з розглянутим їх практичним спрямуванням.

Чи є речі нейтральні (?) – Ні, хоча б тому, що ми бачимо речі, вони попа-дають у наше поле зору не даремно і саме в такому-то розумінні.

Ми помічаємо – мітимо речі. Вирізняємо ті чи інші речі серед безлічі інших. Чи залежить від мене, що я буду бачити? Коли один бачить правильні риси, а інший – добрий вираз обличчя. Коли є образи ненависні і ненаглядні?

Ми зважаємо на існування речей. Це для нас більш важливе, а це менш вагоме. Людська душа має точку рівноваги, що визначає значимість різних речей і подій. Різні шальки терезів – і різні еталони ваги створюють ідеали.

Ми ієрархічно розташовуємо речі та події у відношенні нашого Я. Бо є ближні та далекі, ті, що стосуються нас і ті, що не мають відношення до нас.

Точка зору – є тим кришталиком духовного зору, що фокусує зір і від його статусу залежить картина світу, що формується на основі зовнішніх вражень.

Символічний статус точки зору відносно тіла людини формує емоційно-розсудливу забарвленість картини світу.

Точка зору знаходиться в голові – чіткість образів – контрастність. Чорно-біла графіка. Розсудливість. Раціоналізм. Логічне конструювання. ↑

Точка зору знаходиться нижче грудної клітки – розмитість образів – кольорова палітра. Експресіонізм. Емоційність. Образність. ↓

Точка зору знаходиться – в серці. Центральна позиція. ↕ (в золотому перетині) †. Динамічна позиція начала, єдність внутрішнього і зовнішнього існування. Картина світу отримує повноту ∞ 8 двоїстої цілісності, що розгортається від центру.

З одного боку, ми дивимося на світ у певній відстороненості, але разом з тим, речі прозорі для нашого зору. Наш фізичний погляд дає зовнішні окремі сторони речей, а розумне споглядання бачить усе нібито з середини в цілісності смислового образу. Можемо сказати, що людині відкриті всі можливості існування речей, а отже і відкриваються можливості осмисленого користування ними, або й безкорисного ставлення до них.

Реально дана Точка зору не належить світу, вона відсторонена від світу і тому є Точкою зору на нього. Оскільки щоб щось бачити потрібно мати позицію від-стороненості, позицію поза світом. Що може бути поза світом? Проте ми доб-ре знаємо різницю між ЩО? і ХТО? Саме Хто, або ОСОБИСТІСТЬ має точку положення поза світом. І від особистості залежить можливий світ.

4. Співвідношення філософії, релігії, науки

Міфологія (від грец. «міфос» – слово, сказання) – первісна світоглядна форма, яка є основою світоглядних уявлень. Основним принципом розгляду світоглядних питань у міфології є генетичний, тобто проблеми вирішуються через розповідь про походження світу, людини, природи, суспільних явищ, тощо.

Міфологічний світогляд формується і функціонує стихійно, у нього немає автора. Цей світогляд характеризується відсутністю розмежування і протиставлення світу й людини, тому він бачить світ цілісним, універсальним.

Філософія, на відміну від міфології, є усвідомленою авторською інтелектуальною діяльністю. Цей тип світогляду знаменує виділення людини з природи, а окремого індивіда із людської первинної спільності, а тому постає індивідуальною формою самовизначення людини. На відміну від міфу, який розповідає про сакральні події, філософія пояснює свої твердження, тому характеризується дискурсивним, тобто аналітико - синтетичним мисленням

Філософію та релігію споріднює те, що вони постають різновидами світогляду, тобто те, що вони надають людині найважливіші життєві орієнтири.

Релігія – є системно вибудуваний принцип віри. Саму систему задає предмет віри. Від того у що (кого) вірить людина будується релігійна система.

Віра – це не знання – це можливість існування знання. Віра виростає із людської волі, яка обирає (свідомо чи не свідомо) стратегічну мету свого існування. Людина принципово не може знати і досягти цієї повноти, не маючи від неї нізвістки.

Прикладом особистісних відносин є релігійні прояви, що проявляються у якої звичайних життєвих ситуаціях – як говорить Вініпух: „щоб написати хороші вірші, потрібно піти туди, де вони тебе знайдуть”, або за формулою закоханості: „він обрав її, бо вона вибрала б його” (синергійність).

До того ж релігія – це не лише ідеї та погляди, а й соціальний інститут, певні ритуали і навіть певний спосіб життя.

Філософія – є інтелектуальною формою світоосмислення. Теоретичний аспект філософії полягає в усвідомленні природної та соціальної реальності, яка відкривається людині в процесі духовного і практичного перетворення світу; виробленні нормативно-ціннісних основ переконань людей.

Філософія залишає на вирішення самої людини питання про те, з чим вона погодиться, а з чим – не погодиться, та, врешті, як саме буде потім вирішувати свої життєві питання.

Філософія і наука. Філософію вважають матір'ю науки, і перші вчені природознавці були одночасно і філософами, а сама філософія прагне використати теоретичні методи та логічний інструментарій для обґрунтування своїх положень, вироблення достовірних, загальнозначущих принципів і законів. У процесі нагромадження емпіричного матеріалу і вдосконалення методів наукового дослідження відбувається розділення форм теоретичного освоєння дійсності. У XV-XVII ст. наука стає самостійним соціальним інститутом. Відбувається виділення конкретних наук, які освоюють окремі аспекти природи і суспільства, спираючись на дослідні методи пошуку. В цей період формуються принципи наукового світогляду як такого, які ґрунтується на положення механістичної картини світу І.Ньютона.

Науку та філософію споріднює те, що вони базуються на понятійному мисленні, прагнуть пояснювати дійсність, обґрунтовуючи свої висновки. Але кожна наука має відносно чітко окреслений предмет свого вивчення, який є тільки частиною реальної дійсності.

Філософія ж вбачає своє завдання в синтезі людських знань, у формуванні єдиної картини світу, визначенні фундаментальних характеристик людського буття. Лише філософії властиве гранична широке узагальнення. Наука ж, постаючи обмеженою своїми предметами, узагальнює тільки в межах окремих сфер знань.

СВІТОГЛЯД ТА ЙОГО РОЛЬ В ЖИТТІ ЛЮДИНИ.

Світогляд — це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини Із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.

Міфологічний, релігійний, філософський, науковий.

СВІТОГЛЯД – ПОГЛЯД НА СВІТ. Найширше за обсягом поняття, що вказує нетотожність людини і світу та охоплює всі типи світовідношення.

Узгодження світу і картини світу є складання двох половинок є можливість їх співпадіння. Від цього залежить власне життя і життя всього суспільства. Якщо картина світу побудована не вірно, то життя – ілюзія (майя). Не даремно в культурах всіх народів і в усіх епохах існують різні образи лабіринтів, що ведуть до виходу, витоку і первісної єдності світу.

Проте щоб співвіднести картину світу і дійсність то повинна бути точка зору, що знаходиться „поза” одним і іншим, проте ніякого „поза” не існує.

Ні про яку дійсність світу поза картиною світу не відомо. Ніяка картина світу без дійсності не дійсна

Картина світу свідчить про надприродний статус людини,

що живе в природі, або звідки ж людина дивитися на світ?

Власне Я лежить в центрі співвіднесення світу і картини світу. Граничне положення –– не належність ні одному ні другому, проте уможливлює їхню єдність.