Сучасні тенденції розвитку міжнародних відносин

Сучасний етап міжнародних відносин характеризується стрімкістю змін, новими формами розподілу влади. Зруйнувалася стара система міжнародних відносин, що одержала назву біполярної – двохполюсної. У ХХ ст. цю систему персоніфікували СРСР і США – дві наддержави, у руках яких після 1945 р. з'явилася ядерна зброя. Конфронтуючі системи вступили в період “холодної війни” і стримували розвиток один одного шляхом нарощування своєї військової могутності. Увесь світ був поділений на сфери “життєвих інтересів” двох наддержав.

В 1991 році період “холодної війни” був завершений, а з ним пішла в минуле й двохполюсна модель міжнародних відносин. Іде процес будівництва нової системи міжнародних відносин. При цьому з'являються як нові тенденції в їхньому розвитку, так і більш рельєфно проглядаються ті, які діяли раніше.

До основних тенденцій у розвитку сучасних міжнародних відносин варто віднести:

1. Розосередження влади. Іде процес становлення мультіполярного (багатополюсного) миру. Сьогодні все більшу роль у міжнародному житті здобувають нові центри. Ідуть інтеграційні процеси в Європі. У Південно-Східній Азії виникли нові постіндустріальні держави – так названі “Азіатські тигри”.

Серед політологів поки немає єдиної думки про майбутнє системи міжнародних відносин. Одні схильні до думки про те, що в цей час відбувається формування системи колективного лідерства США, Західної Європи і Японії. Інші дослідники думають, що треба визнати США єдиним світовим лідером. Треті не виключають відродження біполярної системи, у якій місце СРСР в ідеологічному й військово-політичному протистоянні зі США займе чи то Росія, чи то Китай.

2. Глобалізація міжнародних відносин. Вона полягає в інтернаціоналізації економіки, розвитку єдиної системи світового зв'язку, зміні й ослабленні функцій національних держав, активізації діяльності транснаціональних недержавних утворень. На цій основі формується усе більш взаємозалежний і цілісний світ. Взаємодії в ньому прийняли системний характер, коли мало-мальськи серйозні зміни в одній частині миру неминуче відображаються в інших його частинах, незалежно від волі, намірів учасників таких процесів.

Глобалізація в різному ступені торкнулася всіх регіонів світу, помістивши одних в центрі, інших – витиснувши на периферію. Внаслідок проникливості міждержавних границь виявилися “переверненими” колишні уявлення про безпеку, про конфлікти і їхнє врегулювання, про співвідношення зовнішньої й внутрішньої політики, про дипломатію й про інші базові проблеми політичного розвитку країн, регіонів і світу в цілому.

3. Наростання глобальних проблем і прагнення держав світу до спільного їх вирішення.

Саме поняття “глобальні проблеми сучасності” з'явилося в останній третині ХХ ст., коли після польотів у космос, випробувань атомної зброї, ряду природних катастроф, численних конфліктів стала очевидною уразливість самого життя на Землі.

Всі глобальні проблеми, що стоять перед людством, умовно можна підрозділити на три великі групи: соціально-економічні, природно-економічні й соціальні (див. табл. 18.1).

Таблиця 18.1 – Глобальні проблеми сучасності

Найважливіша глобальна проблема – нагромадження й удосконалювання зброї масової поразки. Характер ядерної зброї не дає можливості будь-якій державі військовими засобами забезпечить надійність своєї оборони. Безпеки у світі можна домогтися лише спільними зусиллями. Вона може бути або загальною для всіх країн, або її взагалі може не бути.

Важливою проблемою, що турбує все людство, стає міжнародний тероризм, серед різних форм якого найнебезпечнішою є державний тероризм.

У групі природно-економічних проблем особливої уваги заслуговують питання збереження навколишнього середовища. Надмірна експлуатація людиною природи привела до масової вирубки лісів, погіршення якості ресурсів прісної води, забрудненню морів, озер, рік, руйнуванню озонового шару, що становить небезпеку для життя людей. Ці й інші факти зобов'язують всі країни й народи об'єднати зусилля, спрямовані на захист і поліпшення навколишнього середовища.

Різноманітні й соціальні проблеми. Це, насамперед, ріст числа небезпечних хвороб і шкідливих пристрастей. Серцево-судинні й онкологічні захворювання, СНІД, алкоголізм, наркоманія – придбали інтернаціональний характер і стали однією із глобальних проблем.

Глобальні проблеми виникли на стику взаємин людини, суспільства й природи. Всі вони органічно взаємозалежні між собою, і тому їхнє рішення вимагає комплексного підходу.

4. Посилення поділу світу на два полюси – полюса миру, добробуту й демократії й полюса нестабільності, бідності, тиранії.

На полюсі миру, добробуту й демократії перебувають десь два з половиною десятки держав – це країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія й Нова Зеландія. У них проживає 15 % населення земної кулі, так званий “золотий мільярд”. У цих країнах рівень життя рядового громадянина по історичних мірках досить високий (від 10 до 30 тис. дол. щорічного доходу), тривалість життя не менш 74 років. Такого добробуту країна може домогтися тільки завдяки наявності високорозвиненої наукомісткої економіки.

На іншому полюсі перебувають багато держав Африки, Азії, Латинської Америки, країни, що утворилися в результаті розпаду СРСР. У цих країнах десятки мільйонів чоловік живуть за рисою бідності.

5. Демократизація, як міжнародних відносин, так і внутрішньополітичних процесів. Вона спостерігається у всіх країнах незалежно від пануючого в них типу політичного режиму. Всесвітнє поширення одержує таке явище як прогресуюча політизація мас, що повсюдно вимагають доступу до інформації, поліпшення свого матеріального добробуту і якості життя.

Досягнення постіндустріальної революції – супутниковий зв'язок і кабельне телебачення, телефакси й електронна пошта, глобальна мережа Інтернет, що робить можливим майже миттєве поширення й одержання необхідної інформації по всім питаннях, що цікавлять людину, – стали ознаками повсякденного життя людей не тільки в економічно найбільш розвинених державах, але одержують усе більше широке поширення й в усім світі. Різко розширюється склад і різноманіття політичних акторів. У результаті розробка й реалізація зовнішньополітичних установок перестають бути долею вузької групи людей спеціального державного відомства. Зовнішньополітичні проблеми стають надбанням сукупності найрізноманітніших інститутів, як урядових, так і неофіційного характеру.