Політичний режим сучасної України

Після того як ми проаналізували основні типи політичних режимів, з'явилася можливість дати оцінку політичному режиму в нашій країні. Для цього необхідно звернутися до історії й усвідомити, яка традиція дісталася в спадщину сучасному поколінню. Історія показує, що український народ більше жив в умовах диктатури, чим демократії; не мав власної державності. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла історичний документ – Акт проголошення незалежності України. Україна проголошена незалежною демократичною державою.Почався новий етап її історичного розвитку, стратегічною метою якого є побудова демократичного суспільства. Поява нових інститутів влади: президента, парламенту, що обираються на альтернативній основі, прийняття в 1996 р. Конституції України, що проголосила пріоритет прав і свобод людини над правами держави, і інших демократичних актів, – все це свідчить про те, що механізм влади в суверенній Україні здобуває нові риси.

Однак говорити про встановлення демократичного режиму в нашій країні явно передчасно. Політичний режим сучасної України можна охарактеризувати як "змішаний", тобто такий, котрий інтегрує ознаки всіх основних політичних режимів: демократичного, авторитарного, тоталітарного.

До ознак демократичного режиму, властивих Україні, варто віднести: виборність найважливіших органів політичної влади (як державних, так і суспільних), поділ влади на законодавчу, виконавчу й судову, політичний плюралізм, юридичну рівність громадян, гарантії прав меншостей і запобігання свавіллю більшості.

У той же час для значної частини населення багато декларованих прав і свобод не підкріплені економічно й організаційно. Деякі з демократичних прав і свобод грубо порушуються існуючими підзаконними актами й бюрократичними процедурами. Корупція й безвідповідальність зводять нанівець найкращі побажання законодавців і політиків. Виникла унікальна ситуація, коли одночасно обкрадаються й народ, і держава, а за їхній рахунок багатіють окремі громадяни й кримінальні угруповання.

Обмеження демократичних принципів свідчать про наявність у сучасній Україні певних елементів авторитарного режиму: широкі законодавчі повноваження виконавчих органів держави (президента й уряду); обмеження кола особистостей, які здійснюють реальну політичну владу; звуження принципу гласності в діяльності органів політичної влади й реальної відповідальності її виконавців і керівників за зміст і наслідки своєї роботи.

До числа залишків тоталітаризму варто віднести впевненість у власній непогрішності, нетерпимість до політичного інакомислення, примітивізм політичної культури значної частини адміністративних кадрів. На жаль, після "жовтогарячої революції" ці явища не були переборені, а, навпаки – збільшилися.

Перехід до демократичного режиму істотно полегшується у випадках, коли економіка перебуває в стабільному стані, і ускладнюється в умовах її кризи, що ми й спостерігаємо перманентно в Україні.

Питання й завдання

1. Що таке політичний режим?

2. Які фактори відіграють вирішальну роль в становленні того чи іншого політичного режиму?

3. Які з ознак демократичного політичного режиму ви вважаєте визначальними й чому?

4. У чому сутність тоталітаризму?

5. Назвіть основні різновиди тоталітаризму. Зрівняєте тоталітарні режими різних країн.

6. У чому відмінність авторитарного режиму від демократичного?

7. Чи є встановлення авторитарного режиму обов'язковим етапом на шляху від тоталітаризму до демократії?

8. Який політичний режим існує в Україні? Аргументуйте свою відповідь.

Рекомендована література

1. Арендт Ханна. Джерела тоталітаризму / Пер. з англ.. В. Верлоки, Д. Горчакова. – К., 2002.

2. Афонін Е. Історична місія авторитаризму.// Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С. 52 – 62.

3. Баталов Э Глобальний кризис демократии. // Свободная мысль – ХХI. – 2005. – № 2. – С. 13 – 24.

4. Даль Р. Демократия и ее критики. Пер. с англ. – М., 2003.

5. Кіндратець О. Деякі аспекти формування сталої демократії // Політичний менеджмент. – 2006. – № 6. – С. 63 – 73.

6. Красин Ю.А. Метаморфозы демократии в изменяющемся мире. // Полис: политические исследования. – 2006. – № 4. – С. 122- 123.

7. Мирский Г. Ушел ли тоталитаризм вместе с двадцатым веком? // Мировая экономика и международные отношения. – 2002. – № 1. – 40 – 51.

8. Основі демократії: Навчальний посібник. / За заг. ред.. А. Ф. Колодій – К., 2004.

9. Пазенок В. Демократія і людина. Теорія і українська дійсність. // Політика і час. – 2003. – № 2. – С. 3 – 15.

10. Піча В. М., Хома Н. М. Політологія: Навчальний посібник. – К.- Львів, – 2001.

11. Політологія: Підручник / М.І. Панов (керівн. авт. кол.), Л. М. Герасіна, В. С. Журавський та ін. – К., 2005.

12. Полянников Т. Логика авторитаризма. // Свободная мысль. – 2005. – № 1. – С. 57- 63.

13. Романюк О. Праві та ліві тоталітарні режими: спільне і специфічне. // Нова політика. – 2002. – № 1. – С. 55 – 59.

14. Руденко В. Н. О перспективах демократии в современном обществе. // Полис: политические исследования. – 2006. – № 4. – С.7 – 16.

15. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века. Пер. с англ. – М., 2003.

16. Чабанка М. Авторитаризм і тоталітаризм. Уявна подібність та сутнісна різниця. // Політичний менеджмент. – 2003. – № 2.- С. 83 – 92.

17. Тоталитаризм в Европе ХХ века. Из истории идеологий, движений, режимов и их преодоления. М.: Памятники исторической мысли, 1996

18. Дамье В.В. Тоталитарные тенденции в ХХ веке // Мир в ХХ веке. М.: Наука, 2001

 

Тема 8 Політична система

8.1 Поняття політичної системи

8.2 Структура й функції політичних систем

8.3 Типологія політичних систем

8.4 Політична система України

Людське суспільство перебуває в процесі постійних змін, які відбуваються під впливом різних факторів. Ускладнюються соціальні взаємозв'язки між людьми, з'являються нові потреби й відповідно – види діяльності, що задовольняють їх. Змінюються природне середовище, енергетичні ресурси, міжнародні умови існування сучасних держав. Тому питання про те, як суспільство пристосовується до вимог постійно змінюючогося внутрішнього й зовнішнього середовища, завжди представляється актуальним не тільки в теоретичному, але й у практичних змістах.

Здатність суспільства реагувати на зростаючі потреби індивідів, адаптуватися до умов, що змінюються, свого функціонування забезпечується політичною системою.