Спільна міграційна політика ЄС в контексті Євро інтегральних устремлінь України

 

Визначено вплив процесу становлення спільної міграційної політики Європейського Союзу на Україну, проаналізовано нормативно-правову базу визначеної галузі. Досліджено, як формування міграційної політики в рамках єдиного європейського простору впливає на процес вироблення та реалізації вітчизняної політики у даній сфері.

Проблеми міграційної політики європейських держав у загальному контексті висвітлювали у своїх працях такі вітчизняні науковці, як І. Грицяк, В. Муравйов, О. Сушко, О. Чалий. На жаль, у науковій

літературі недостатньо висвітлено процес формування спільної міграційної політики ЄС. Це зумовлено тим, що процес гармонізації міграційного законодавства та менеджменту в рамках Європейського Союзу розпочався відносно недавно. Але дана проблематика є надзвичайно актуальною для України як безпосереднього сусіда ЄС і країни, яка прагне повноправного членства в цій міжнародній організації.

Входячи з проведеного автором аналізу історіографічної бази даної розвідки, зазначимо, що в українській науці мало уваги приділено формуванню спільної міграційної політики ЄС, її основним етапам упровадження.

Майже поза увагою науковців залишилися проблеми впливу сучасних тенденцій у цій галузі на Україну як безпосереднього сусіда Європейського Союзу. Недостатньо вивчено досвід європейських держав у галузі міграційного менеджменту та можливості запровадження європейських стандартів при подальшому вдосконаленні українських інструментів державної політики в галузі міграції. На окрему увагу науковців заслуговує сфера розвитку співробітництва України з державами – членами Європейського Союзу в галузі міграції, проблеми біженців тощо.

Останнім часом кількість людей, які перетинають кордони в пошуках кращої долі, різко зростає. Таким чином, на початку XXI ст. один з тридцяти п’яти жителів планети – мігрант. На основні механізми державної політики України в галузі міграції значний вплив справили попередні здобутки та помилки радянського періоду нашої держави. У Радянському Союзі дослідження міграції стосувалися тих форм міграційної політики, які були пов’язані із зайнятістю населення та відповідно з перерозподілом трудових ресурсів. Міграційна політика як частина діяльності держави тісно пов’язувалася з політикою розміщення продуктивних сил, житлового будівництва, відтворення населення тощо.

Державна міграційна політика є системою концептуально об’єднаних засобів, за допомогою яких держава, а також її суспільні інститути, дотримуючись визначених принципів, прагнуть досягнення цілей, які повинні відповідати і сучасному, і майбутньому етапові розвитку даного суспільства. Слід зазначити, що більшість дослідників, розглядали міграційну політику як частину демографічної політики. Головними цілями міграційної політики можна назвати такі:

1. Активізація імобільної міграційної рухливості населення, що швидко зростає, щоб на цій основі істотно підвищити ступінь реалізації спроможності до переселення.

2. Підвищення рівня приживаності новоселів у районах інтенсивного економічного освоєння, де ще не здійснений процес формування постійного складу населення.

3. Раціоналізація напрямків і масштабів територіального переміщення населення з метою досягнення раціональних співвідношень у джерелах демографічної динаміки.

Міграційна політика є комплексом заходів, які відносяться до сфери державного управління, і включають процес прийняття рішень, який врегульовано правовими нормами, контрольований представницькою владою і спрямований на впорядкування міграційних процесів. Виходячи з аналізу форм і засобів, необхідно підкреслити, що міграційна політика є сукупною частиною напрямків зовнішньополітичної, економічної, демографічної, соціально-інтеграційної, соціально-культурної, правової та іншої діяльності держави.

До основних функцій державної міграційної політики міграційної політики відносять такі:

1. Функція регулювання міграційних процесів, бо міграційна політика здійснює комплексний вплив на

міграційні потоки з метою їхнього упорядкування, через створення відповідних соціально-економічних умов,

прийняття законів і підзаконних актів, з метою дотримання внутрішньополітичних інтересів України, а у зовнішньополітичній сфері – за допомогою двосторонніх і багатосторонніх договорів – урегулювання загальних проблем міграції у світі.

2. Функція раціоналізації протиріч, що виникають, яка реалізується через пошук консенсусних рішень у конфліктних ситуаціях, що виявляються у зменшенні соціальної напруженості серед різних категорій мігрантів при дотриманні державних інтересів України.

3. Інтегративна функція державної міграційної політики. У внутрішньополітичному аспекті здійснюється через процес включення змушених мігрантів в українське суспільство, охоплюючи одержання ними громадянства України, а також сприяння в облаштованості на новому місці проживання, створення робочих місць, іншої соціальної підтримки. У зовнішньополітичному аспекті інтегративна функція державної і граційної політики здійснюється через співробітництво з окремими державами, міжнародними урядовими і неурядовими організаціями, фондами з метою захисту прав мігрантів, а також запобігання і припинення нелегальної міграції.

4. Функція мобілізації людських ресурсів державної міграційної політики є втіленням соціальної динаміки. Дана функція дозволяє використовувати міграційну політику як важливий чинник у відновленні соціуму.

Указом Президента України від 24 травня 2000 р. “Про основні напрями соціальної політики до 2004 року” було визначено пріоритетні напрями – регулювання міграційних процесів, до яких належать: сприяння репатріації вихідців з України та їхніх нащадків, повернення депортованих за національною ознакою, захист соціально-економічних інтересів і прав українських працівників-мігрантів, надання права на притулок і захист біженців. Вищезазначеним указом визначалось завдання щодо створення правових і соціально-економічних засад регулювання зовнішньої трудової міграції, збереження трудового та інтелектуального потенціалу держави, завершення формування законодавства з питань міграції та вдосконалення системи органів виконавчої влади, які здійснюють управління міграційними процесами. Найгострішу міграційну проблему сьогодні становить не лише вимушена міграція і повернення людей на батьківщину, а й трудова міграція громадян України за кордон, що супроводжуватиметься “відпливом мізків”. Це створює загрозу значних втрат трудового та інтелектуального потенціалу нації. Через високий рівень безробіття в Україні та відсутність чи недієвість чинних міждержавних угод про взаємне працевлаштування українці змушені звертатися до комерційних структур, які провадять посередницьку діяльність із працевлаштування за кордоном. Такі структури не несуть правової відповідальності за невиконання своїх зобов’язань. Канали нелегальної міграції активно використовуються транскордонною злочинністю для торгівлі людьми, контрабанди наркотиків і зброї. Зростання обсягів нелегальної міграції в Україні сприяє погіршенню загальної криміногенної ситуації.

У 2001 р. Верховною Радою України прийнято Закони України “Про громадянство”, “Про імміграцію”, “Про біженців”. У січні 2002 р. Україна приєдналася до Конвенції і Протоколу ООН про статус біженців. Кабінет Міністрів України затвердив Програму регулювання міграційних процесів, розроблену Державним комітетом України у справах національностей і міграції за участю зацікавлених міністерств і відомств. Стратегічними завданнями цієї програми стали такі: завершення формування нормативно-правової бази з питань міграції, визначення концепції створення скоординованого адміністративного механізму державного регулювання міграційних процесів і забезпечення його впровадження й ефективного функціонування, забезпечення захисту прав осіб, яким надано статус біженців чи притулок в Україні, сприяння процесу репатріації в Україну вихідців з України та їхніх нащадків, створення правових і соціально-економічних засад регулювання трудової міграції, розвиток міжнародного співробітництва у сфері міграції.

Для ефективної реалізації цих основних завдань передбачено здійснення низки заходів. Зокрема, з метою вдосконалення національної законодавчої бази з міграційних питань доцільно розробити нові законопроекти, що визначали б основні засади державної міграційної політики України, запроваджували б додаткові форми захисту в Україні осіб, які вимушено залишили свою країну, а також посилювали б відповідальність за порушення законодавства з питань міграції. Окрім цього, вищезазначеною програмою передбачено розробити проекти нормативно-правових актів, які врегульовували б процеси трудової міграції та визначали б порядок використання в Україні іноземної робочої сили з метою захисту національного ринку праці, забезпечували соціальний захист громадян України, які працюють за її межами. Міграційна служба займається питаннями регулювання міграційних процесів, виходячи з джерел їх виникнення. Тому найпершим завданням такої служби є відпрацювання політики держави, спрямованої на використання на користь України інтелектуального, трудового та економічного потенціалу мігрантів. Поряд з цим виробляються заходи щодо створення всередині держави умов для превенції незаконної міграції, тобто такого становища, за яким в Україну буде невигідно та безперспективно намагатися потрапити нелегально. В усіх розвинених європейських державах використовується програма припинення незаконної міграції шляхом вжиття запобіжних заходів, виявлення та видворення незаконних мігрантів з території держави.

Пріоритетними напрямками співпраці України з ЄС у сфері міграції можна визначити такі: запобігання нелегальній міграції, торгівлі людьми, забезпечення безпеки кордонів. Окремо стоїть проблематика інтеграції іммігрантів, спрощення порядку трудової міграції, умови захисту прав та інтересів громадян України за кордоном, розширення можливостей працевлаштування в країнах ЄС. Під час світової кономічної кризи все це має для України не тільки політичне, а й велике соціально-економічне значення.

До проблем українсько-європейської співпраці в галузі міграції слід віднести такі: запровадження більш відкритої імміграційної політики посилюватиме привабливість ЄС для потенційних мігрантів з України, особливо висококваліфікованих кадрів і тому вимагатиме активізації зусиль зі скорочення еміграції, повернення емігрантів на батьківщину; правова проблема полягає в тому, що розгалужене і деталізоване законодавство у міграційній сфері потребує в процесі інтеграції до ЄС його повної імплементації та досягнення відповідності європейським стандартам.

Створення єдиного міграційного простору в рамках ЄС є надзвичайно важливим для України, оскільки вона прагне стати інтегрованою частиною цієї організації та з огляду на сучасний стан міграційних потоків – сотні тисяч українців працюють, навчаються в Європі, через територію нашої держави проходять шляхи нелегальних мігрантів. Беручи до уваги вже окреслені та багато інших проблем, Україна має великий потенціал розвитку двостороннього та багатостороннього співробітництва з ЄС та державами-членами в галузі міграції. Дана проблема заслуговує на увагу науковців та аналітиків з метою аналізу напрацьованого досвіду та надання практичних рекомендацій щодо шляхів вирішення наявних питань, визначення перспективних напрямів спільних зусиль, удосконалення нормативно-правової бази тощо.

Висновки

 

Одним з найважливіших чинників забезпечення загальних прав людини і громадянина є свобода пересування. Це необхідна умова реалізації духовного, культурного, ділового та й будь-якого іншого потенціалу особистості. Тому увага суспільства до діяльності держави у цій сфері завжди є пильною. Сучасні міграційні процеси громадян пов’язані з національними інтересами. Вони впливають на стан як внутрішнього, так і міжнародного авторитету держави в нових умовах. Україна повинна об’єднати зусилля з європейськими колегами, щоб налагодити дієву систему координації міграційними процесами і спільно проводити акції по боротьбі з міжнародними кримінальними групами, які мають шалені прибутки від нелегальної торгівлі людьми та наповнення дешевою і безправною робочою силою тіньового ринку праці. І водночас, українська влада має подбати про захист прав українських заробітчан, які стали учасниками великої економічної гри під назвою «велике переселення трударів» за умов глобалізації економічних процесів. Можна передбачити, що під впливом приєднання до ЄС держав-сусідів стимулюватиметься поступове долання соціально-історичних, політичних, культурних, релігійних, мовних та інших можливих розходжень між українськими етнотипами шляхом запозичення сучасних європейських „соціальних зразків”. Свобода пересування українських громадян потребує цілеспрямованої діяльності держави щодо її забезпечення. „Прогрес на цьому шляху вимагає політичної волі, значних зусиль і часу”.