Засоби ігрової діяльності в процесі риторизації

Риторичні ігри як засіб риторизації

Шкільної мовної освіти

Нищета Володимир Анатолійович,

Постановка проблеми. У сучасному постіндустріальному суспільстві намітилася тенденція зниження рівня комунікативної культури молоді. Наявний дефіцит мовленнєвої вправності й навичок раціональної мовленнєвої поведінки в людини ХХІ століття спонукає науковців і педагогів-практиків звертатися до риторики. Риторика як комплексна, універсальна наука і водночас мистецтво слова, на переконання більшості дослідників, сприяє формуванню в особистості цінностей і ціннісних орієнтацій; формує саму особистість через слово; розвиває в людині особисті якості: культуру мислення, мовлення, поведінки, спілкування; виховує гідного громадянина; слугує чинником духовного становлення особистості. Однак звертаємо увагу на виникнення певної суперечності: попри соціальний запит на риторичні знання і вміння, зумовлений всезростаючою потребою суспільства у фахівцях з високою комунікативною культурою, риторика нині не отримала необхідного й достатнього статусу в шкільній ланці системи освіти. На наше переконання, єдиним дієвим засобом «проникнення» та «проростання» риторики в гуманітарному просторі сучасної школи є риторизація. З огляду на зазначене вважаємо проблематику дослідження актуальною.

Аналіз досліджень і публікацій. У фундаментальних працях з риторики й методики риторики ґрунтовно опрацьовані питання концептуальних особливостей риторичного вчення, визначені й досліджені теоретико-методологічні засади риторичної освіти. Їх автори (Л. Актонова, Д. Александров, Т. Анісімова, В. Аннушкін, С. Антонова, Д. Архарова, Л. Ассуірова, І. Атватер, Л. Баландіна, Б. Бобильов, О. Борецький, К. Бредемайер, А. Бушев, В. Вандишев, О. Волков, О. Ворожбітова, Т. Габдурахімова, А. Габідулліна, Н. Голуб, Л. Горбач, Л. Горобєц, О. Горошкіна, Н. Грудцина, Д. Гудков, Ч. Далецький, Н. Іпполітова, О. Залюбівська, О. Зарецька, І. Калмикова, А. Князьков, С. Коваленко, О. Когут, М. Колтунова, Л. Котлова, З. Курцева, Т. Ладиженська, Р. Лахманн, Х. Леммерман, В. Маров, Л. Мацько, Є. Мелібруда, С. Меньшеніна, А. Михальська, С. Мінєєва, Л. Нечволод, Г. Новосельцева, О. Олійник, Г. Онуфрієнко, О. Орлов, Е. Палихата, М. Пентилюк, Х. Перельман, Г. Почепцов, Ю. Рождественський, В. Рубанов, Г. Рузавін, Г. Сагач, О. Симакова, Л. Синельникова, О. Сиротиніна, І. Стернін, І. Томан, В. Тюпа, В. Федоренко, О. Чувакін, І. Чурилов, С. Шилов, В. Шуляр, Е. Slembek, W. Wills) збагатили науку вичерпними даними, які лягають в основу нових досліджень заявленої проблематики. Однак, варто зазначити, до сьогодні залишається не вирішеним питання шкільної риторики в загальноосвітніх навчальних закладах України, шкільної риторичної освіти та її результатів. Вважаємо опрацювання практичних шляхів риторизації шкільного курсу української мови, мовленнєвого розвитку учнів і педагогічного спілкування потребою часу.

Метою статті є висвітлення питання практичних шляхів запровадження риторизації у шкільній мовній освіті, ефективним засобом якої є риторичні ігри.

Виклад основного матеріалу дослідження. Урок – унікальний життєздатний педагогічний винахід, найпоширеніша організаційна форма навчально-виховного процесу в загальноосвітній школі. Попри критику класно-урочної системи, попри постійні намагання науковців і педагогів-практиків реорганізувати її, трансформувати, реорганізувати, беззаперечним є факт: у процесі уроку відбувається реалізація освітніх цілей.

Перелік характеристик сучасного уроку розлогий. Проте, вважаємо за необхідне наголосити: урок – це дзеркало і вчителя, і учня. Ці сорок п’ять хвилин – одне з дивних педагогічних явищ, коли різноманітні впливи зливаються в єдиний комплекс. І, зливаючись, вони утворюють такої величезної сили фактор розвитку дитини, становлення її як особистості. Саме так, на думку одного з учнів, сучасний урок - це урок, на якому людина учиться бути людиною.

Сучасний урок – це передовсім сучасний учитель. Це професіонал, компетентний фахівець, фасилітатор, творча особистість з розвиненою педагогічної майстерністю. Це інноваційний спеціаліст – відкритий новому, чутливий до змін, здатний генерувати нові ідеї і, нарешті, готовий і спроможний формувати нове в кожній дитині. У справі вдосконалення освітньої практики особлива роль відводиться педагогові, адже саме від його діяльності залежить ефективність реформ, які нині активно проводяться в Україні. Сьогодні суспільство потребує таких педагогів, які спроможні забезпечити високі навчально-виховні результати. Таке завдання може бути вирішене лише за умови сформованої в педагогів готовності до здійснення професійної діяльності в різних аспектах.

У світлі парадигмальних антропоцентристських тенденцій у сучасній науці риторику досліджували Н. Іпполітова, Т. Ладиженська, О. Чувакін. Науковці дійшли висновку, що смисловим центром риторики виступає «фігура Homo Loquens, homo verbo agens», тобто, у центрі сучасної риторики – людина, що навчається. Отже, вивчати риторику в школі варто, реалізуючи принцип антропоцентричності, який по суті є втіленням гуманістичних ідей. Це спроможний зробити сучасний педагог, який, на думку Н. Голуб, має відповідати риторичному ідеалові (мати сукупність якостей, здібностей, компетенцій учителя як особистості, громадянина, оратора, професіонала) [2, с.344–346].

На сьогодні риторика, на жаль, не отримала в Україні статусу обов’язкового систематичного навчального предмету і не збагатила систему шкільної гуманітарної освіти, тому надзвичайно важливо запроваджувати риторизацію гуманітарного простору сучасної школи, і передовсім процес навчання української мови.

Серед дев’ятнадцяти проаналізованих нами трактувань терміну «риторизація» виділяємо такі: процес переосмислення предмета і способів його викладання, переосмислення організації освітнього процесу як повноцінного ділового спілкування за канонами риторики (Н. Голуб); активізація пізнавальної діяльності процесу навчання засобами діалогу, діалогізація (С. Минєєва); осмислення всіх ситуацій навчального й позанавчального спілкування як риторичних і збагачення їх риторичними способами вирішення (Л. Горбач, С. Мінєєва); перетворення (удосконалення й розвиток) освітнього процесу засобами риторичної діяльності (С. Минєєва); введення елементів риторичного знання в контекст інших навчальних дисциплін (В. Маров); здійснення освітньої діяльності за законами риторики (Л. Кощей, О. Чувакін); процес перетворення викладання будь-якої навчальної дисципліни засобами риторичної діяльності учасників процесу (С. Минєєва); запровадження в життєву практику оптимальних варіантів спілкування в умовах соціальної реальності, що змінюється (Л. Синельникова).

Аналіз наведених дефініцій дозволяє зробити висновки: 1) риторизація стосується всіх аспектів освіти – навчального процесу, позанавчальної діяльності, педагогічного спілкування; 2) смисловим наповненням риторизації є риторичні знання, канони (категорії) риторики, закони риторики, діалог (діалогізація), риторична ситуація, риторична діяльність, засоби риторичної діяльності; 3) риторизацію пов’язують з процесами осмислення, переосмислення, активізації, перетворення об’єкта, отже, із певною зміною свідомості учасників освітнього процесу, і передусім, його організатора – педагога.

Запровадження процесів риторизації в навчання гуманітарних предметів у загальноосвітній школі пов’язують з риторизованими технологіями, розробка яких і методики застосування ще триває. Реальним на сьогодні і дієвим шляхом запровадження риторизації в шкільній мовній освіті є гра, ігрові методи навчання.

Не маючи на меті аналізувати весь спектр тлумачень терміну «гра», наведемо лиш деякі думки науковців: гра – вид креативної діяльності людини, у процесі якої в уявній формі відтворюються способи дій з предметами, стосунки між людьми, норми соціального життя та культурні надбання людства, які характеризують історично досягнутий рівень розвитку суспільства» (Н. Кудикіна); гра – основна форма відтворення реальних життєвих ситуацій (В. Андрєєва, В. Григораш); гра – найприродніший спосіб опанування всіма без винятку якостями, невід’ємна частка життя, прискорювач, каталізатор, полегшував процесів навчання, виховання, розвитку, зручний і швидкий транспортер навчально-виховних цілей (І. Підласий); гра – вид діяльності в ситуаціях, спрямованих на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоуправління поведінкою (Г. Селевко); гра – дивовижний феномен людського існування (В. Кукушкіна).

Автори багатьох дослідження ототожнюють терміни «гра» та «ігрова діяльність». Проте Н. Кудикіна вважає термін «гра» родовим поняттям, а термін «ігрова діяльність» («складне системне утворення, структура якого охоплює мотиваційно-цільовий, змістовий, процесуально операційний, контрольно-оцінний і результативний компоненти») – видовим [4, с.139]. У контексті нашого дослідження ми оперуватимемо терміном «ігрова діяльність», під яким розумітимемо діяльність дитини (учнів) у грі (у ситуації гри). Засобами ігрової діяльності вважатимемо ключові чинники створення ігрової ситуації та розгортання безпосередньо процесу гри.

Аналіз психолого-педагогічної літератури серед інших дозволив визначити такі засоби ігрової діяльності: слово, мовлення, діалог (міжособистісні стосунки), вербальна і невербальна комунікація; моделювання, імітація реальності; ролі, рольова поведінка, рольове перевтілення, драматизація; змагальність.

У педагогіці існує певна кількість класифікацій ігор. Не маємо на меті аналізувати й піддавати критиці існуючі класифікації, адже науковці керувалися результатами своїх доробків. Однак зазначимо, що всі ігри, які застосовуються педагогами-практиками в навчально-виховному процесі є передовсім педагогічними і, відповідно до висновків Г. Селевка, мають такі ознаки: чітко окреслену мету навчання, відповідні педагогічні результати, які можуть бути обґрунтованими, виділеними та характеризуються навчально-пізнавальною направленістю [7, с.199].

Погоджуючись із думкою А. Гіна про те, що «будь-яка навчальна дисципліна надає можливість створити гру» [1, с.39], висловимо твердження, що саме шкільна мовна освіта відкриває найбільш сприятливі можливості для організації цікавої та змістовної ігрової діяльності учнів. Підкреслимо також: у процесі навчання української мови учитель може і, переконані, має здійснювати процеси риторизації. На користь наведеної думки свідчать принаймні два аргументи: 1) освітня підготовка вчителів гуманітарного циклу включає в себе риторичну складову, отже, сучасний учитель-словесник має відповідати риторичному ідеалові; 2) саме вчителі-словесники як ніхто інший покликані розвивати мовлення своїх вихованців, отже, у своїй педагогічній діяльності мають докладати зусиль задля досягнення риторичних результатів – риторичних умінь і риторичної компетентності учнів. Маючи риторичну освітню підготовку, учитель спроможний шляхом самоосвіти здобути необхідні риторичні знання, удосконалити власні риторичні вміння й запроваджувати процеси риторизації, залучаючи учнів до ігрової діяльності.

У процесі здобуття шкільної мовної освіти учнів варто залучати до активної ігрової діяльності, організовуючи на уроках української мови риторичні ігри. У літературі з мовленнєзнавства та методики риторики знаходимо тлумачення поняття «риторичні ігри»: 1) мовленнєві ігри, що розвивають навички міжособистісного та колективного ефективного спілкування; назва «риторичні ігри» достатньо умовна й об’єднує так звані «психотехнічні ігри» [3]; процес реалізації висловлення, що має змагальний характер, з урахуванням усіх значущих компонентів мовленнєвої ситуації задля вирішення комунікативної задачі [6, с.19–20]. Саме риторичні ігри (як суто риторичні, мовленнєві, комунікативні), які вибудовуються за загальною логікою ігрової діяльності з використанням окреслених вище засобів, доцільно використовувати в процесі навчання української мови з метою риторизації.

Наведемо приклади риторичних ігор і проаналізуємо засоби ігрової діяльності з погляду співвіднесення зі смислами процесів риторизації (табл. 1).

Риторична гра 1. На перерві в результаті порушення дисципліни був пробитий м’яч Михайлика (він приніс його, щоб пограти у волейбол на уроці фізкультури). Підготуватися розповісти про цей випадок: 1) мамі; 2) товаришеві по волейбольній секції; 3) учителеві фізкультури.

Риторична гра 2. Команда за допомогою невербальних засобів (міміки, жестів) має зобразити емоцію (радість, жаль, страх, розчарування, образа, захоплення тощо). Інша команда має розгадати задуману емоцію.

Риторична гра 3. Спробувати осягнути звичайні речі у незвичний спосіб і довести істинність неможливого (Котигорошко – ді-джей; новорічна ялинка – прикраса на Івана Купала; навколо нас – усе живе; мама завжди бажає дітям зла; правила дорожнього руху придумали жартома; вухами можна бачити; без світла жити краще тощо).

Риторична гра 4. Виголосити текст (вірш, фрагмент казки, байку, матеріал вправи з підручника), зображаючи нетерплячість, роздратованість, байдужість). Використовувати можливості голосу, невербальні засоби.

Риторична гра 5. Скласти фразу (бажано – віршовану), у якій кожне слово починалося б з тієї самої літери. Оцінюється кількість слів, наявність рими, змістовність.

Риторична гра 6. Взяти інтерв’ю у свого товариша. У своїх запитаннях намагатися використовувати подробиці з життя товариша, дрібниць стосовно нього. Проаналізувати балакучість співрозмовника як реакцію на щирий інтерес до нього.

Риторична гра 7. Придумати й розіграти ситуації, у яких фігурували б доречні та недоречні звертання. Оцінюється гумористичність ситуацій.

Учителеві-словеснику варто застосовувати на уроках української мови, логічно пов’язуючи засоби ігрової діяльності зі смисловим наповненням риторизації.

Таблиця 1

Засоби ігрової діяльності в процесі риторизації

Засоби ігрової діяльності	Смислове наповнення процесу риторизації
Слово, мовлення, діалог (міжособистісні стосунки), вербальна і невербальна комунікація.	Риторичні знання (слово як мовленнєвий вчинок; види мовлення; мовленнєва ситуація (ситуація спілкування); виражальні мовні засоби; невербальні засоби комунікації; діалог як питально-відповідна форма мовлення). Категорії риторики: етоси комунікантів, етос як умова мовлення; пафос мовця (комунікативне завдання, мета мовлення; емоційно-вольова складова мовлення); логос (форма мовлення; вербальні й невербальні виражальні засоби; аргументація). Закон ефективного спілкування. Діалог (слухання, види запитань, риторичні прийоми відповіді). Види діалогів (протиріччя, синтез, суперечка, пояснення, сварка, унісон, повідомлення, обговорення, бесіда). Суб’єкт-суб’єктний характер взаємодії. Мовлення як риторична діяльність (спрямованість на вплив, на досягнення ефекту).
Моделювання, імітація реальності.	Риторичні знання (прогнозування наслідків слова як мовленнєвого вчинку та мовленнєвої поведінки; мовленнєва ситуація). Категорії риторики: етос співбесідника, можливість узгодження власного етосу з етосом співрозмовника; прогнозування можливості виконання комунікативного завдання; добір аргументів та мовленнєвих засобів. Проектування ефекту від спілкування. Моделювання діалогічної взаємодії. Розрахунок на ефективний вплив.
Ролі, рольова поведінка, рольове перевтілення, драматизація.	Риторичні знання (види мовлення; мовленнєва ситуація (ситуація спілкування); виражальні мовні засоби; невербальні засоби комунікації). Категорії риторики: етос як умова мовлення, узгодження етосів комунікантів; комунікативне завдання, мета мовлення; емоційно-вольова складова мовлення відповідно до ролі; форма мовлення; вербальні й невербальні виражальні засоби; аргументація. Досягнення ефекту комунікації. Діалог (слухання, види запитань, риторичні прийоми відповіді). Види діалогів. Суб’єкт-суб’єктний характер взаємодії. Мовлення як риторична діяльність (спрямованість на вплив, на досягнення ефекту).
Змагальність.	Риторичні знання (види мовлення; можливість повернути особливості мовленнєвої ситуації на свою користь). Категорії риторики: можливість «підкорення» етосу співрозмовника, морально-етична складова етосу мовлення; максимальне використання емоційно-вольових можливостей задля досягнення комунікативної мети; добір найбільш ефективних мовних і мовленнєвих засобів, використання ефективної аргументації. Досягнення ефекту комунікації. Діалог (формулювання запитань, добір риторичних засобів у відповідях). Види діалогів. Суб’єкт-суб’єктний характер взаємодії. Мовлення як риторична діяльність (спрямованість на вплив, на досягнення ефекту).

 

Педагог організовує ігрову діяльність учнів, передусім намагаючись досягнути предметних результатів відповідно до змісту навчального матеріалу конкретного уроку. Додатково у процесі учнівської гри (або, можливо, перед грою) педагог здійснює на школярів риторичний вплив, реалізуючи смисли риторизації, акцентуючи власну увагу й увагу учнів на ігровій діяльності як риторичній. Підсумком подібної спеціально організованої цілеспрямованої педагогічної діяльності будуть предметні освітні результати учнів і риторичні вміння, які є універсальними, позапредметними, надпредметними.

Риторичні вміння варто класифікувати відносно таких аспектів: мовленнєвої ситуації; публічного мовлення; риторичних знань; монологічного мовлення; діалогічного мовлення; тексту; риторичних засобів (вербальних, невербальних); полемічного мовлення; цінностей; власного риторичного мовлення. Оволодіння риторичними вміннями є запорукою формування у школярів риторичної компетентності у таких площинах: теоретико-практичній (комплекс мовних і риторичних знань в контексті їх умілого застосування в мовній діяльності); організаційно-методологічній (вправність у доборі стратегій і тактик спілкування); процесуально-діяльнісній (навички спілкування, комунікації відповідно до мовленнєвої ситуації; застосування вмінь використовувати дібрані засоби для досягнення комунікативної мети); морально-етичній (соціокультурній) (цінності, ціннісні орієнтації, духовність особистості); площині комунікативної активності (комунікабельність, ініціативність, здатність до включення в активну комунікацію); площині впливовості мовного акту (майстерність у володінні експресивно-емоційними засобами мови для досягнення запланованого прагматичного результату) [5, с.100–101].

Висновки. Реальним і дієвим шляхом запровадження риторизації в шкільній мовній освіті є гра, ігрові методи навчання. Риторичні ігри є педагогічними і організовуються за загальною логікою засобів ігрової діяльності (слово, мовлення, діалог (міжособистісні стосунки), вербальна і невербальна комунікація; моделювання, імітація реальності; ролі, рольова поведінка, рольове перевтілення, драматизація; змагальність). Підсумком спеціально організованої цілеспрямованої педагогічної діяльності із запровадження риторизації у шкільній мовній освіті будуть предметні освітні результати учнів, їх риторичні вміння, риторична компетентність.

Перспективу подальших досліджень вбачаємо в розробці технологій риторизації шкільного курсу української мови, процесу розвитку мовлення учнів, педагогічного спілкування та методики їх запровадження.

Література

1. Гін А. О. Прийоми педагогічної техніки: Вільний вибір. Відкритість. Діяльність. Зворотний зв’язок. Ідеальність: посіб. для вчителів / А. О. Гін. – Луганськ: Навч. кн., Янтар, 2004. – 84 с.

2. Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі: монографія / Н. Б. Голуб. – Черкаси: Брама-Україна, 2008. – 400 с.

3. Грудцына Н. Г. Риторические игры / Н. Г. Грудцына // Педагогическое речеведение: словарь-справочник / [сост. А. А. Князьков]. – [под ред. Т. А. Ладыженской и А. К. Михальской]. – [изд. 2-е, испр. и доп.]. – М.: Флинта; Наука, 1998. – С. 205.

4. Кудикіна Н. В. Гра / Н. В. Кудикіна // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України; голов. ред. В. Г. Кремень. – К.: Юрінком Інтер, 2008. – С. 139–140.

5. Нищета В. Риторична компетентність і риторизація як педагогічні інновації / В. Нищета // Теоретичні та прикладні аспекти інноватизації вищої професійної освіти: [міжнарод. колект. моногр.] / колект. авторів; за ред. д.пед.н., проф. І. Секрет. – Дніпродзержинськ: ДДТУ, 2013. – С. 95–124.

6. Обучение общению: методика школьной риторики: [учеб. пособ. для педагогов, студентов педвузов, преподавателей и слушателей системы повышения квалификации] / Т. А. Ладыженская, Н. В. Ладыженская, З. И. Курцева и др.; под. ред. Т. А. Ладыженской. – М.: Баласс, 2013. – 144 с.

7. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательных технологий: [в 2 т.] / Г. К. Селевко. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – Т. 1. – 816 с.

 

Нищета В. А. Риторичні ігри як засіб риторизації шкільної мовної освіти / Нищета В. А. // Проблеми сучасної педагогічної освіти: Серія: Педагогіка і психологія: [зб. статей]. – Ялта: РВВ КГУ, 2013. – Вип. 41. – Ч. 6. – С. 259–266.