ЕЧОК [-ЄЧОК], -ЕЧК(А) [-ЄЧК(А)], -ИЧОК, -ИЧК(А) та ін

.

План:

1. Семантично – стилістичні ресурси префіксів.

2. Стилістичне вживання префіксів.

Література:

Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.108-110

Префікс з перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с: сказ а ти, спалахн у ти, ств е рдити, сфотографув а ти, схил. Перед усіма іншими приголосними пишемо з (іноді із): зб а вити, звест и, зж и тися, ззирн у тися, зсад и ти, зц і пити, зчеп и ти, зш и ток, ізн о в.

Префікс з-(с-) виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зекон о мити, зігнорув а ти, з’їзд, зорієнтув а тися, зум о вити, зг а слий, зм а зати, знадл и вий, скорот и ти, склад і под.

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібг а ти, зігн у ти, зідр а ти, зізн а тися, зіпсув а тися, зіст а вити, з і ткнення, зіщ у литися тощо. Префікс зі - вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить сполучення губного та йотованого звукосполучення: зів’ я лий, зім’ я ти, зіп’ я стися тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо -: зігрів а ти й зогрів а ти, зімлів а ти й зомлів а ти, зіпрів а ти й зопрів а ти, зітл і ти й зотл і ти.

План:

1. Семантика слів.

2. Стилістичні функції.

Література:

Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.110-112

Кожна мова складається із слів, і слово є однією з основних одиниць мови. Слова за різними ознаками можна згрупувати так:

Окремо взяті мовні звуки, а також складові частини слова (корінь, префікс, основа, суфікс) виявляють себе лише у слові. Із слів також складаються словосполучення і речення.

Слово - це одна з одиниць мови, яка служить для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій. Усі слова за значенням поділяються на дві групи - самостійні та службові.

Самостійні слова - це слова, які обов'язково щось називають (центр, компанія, білий, докласти, купити, обізнаність, сум).

Службові слова не мають самостійного значення, а лише виражають різні відношення між самостійними словами (у виразах ані травички, земля і небо, посеред поля, до нестями службові слова ані, і, посеред, до).

Як одиниця мови слово характерізується такими ознаками (якими вона і відрізняється від інших мовних одиниць):

• складається із звуків і має один основний наголос;
• може поділятися на менші значущі частини - так звані морфени (корінь, закінчення, префікс, суфікс);
• має лексичне значення, тобто називає предмети, ознаки та процеси реальної дійсності.

Слово характерізується насамперед одним чи кількома лексичними значеннями.

Лексичне значення слова - це його реальний зміст, тобто те, що це слово називає.

Наприклад, лексичне значення слова портрет - це "зображення або опис людини чи групи людей".

Крім лексичного значення, слово має ще граматичне значення.

Граматичне значення слова - це відомості про належність цього слова до тієї чи іншої частини мови, а також про граматичні ознаки цієї частини мови, які змінюють форму слова (рід, число, відмінок, вид, час тощо).

Слова, які означають назви, що співвідносяться з конкретними предметами, властивостями чи діями, належать до слів з конкретним значенням (будинок, посібник; старий, нудний, товстий; шукати, беремо).

Крім них, в українській мові є ще слова з абстрактним значенням, тобто такі, що не співвідносяться з конкретними властивостями, діями чи предметами (туга, захоплення, втіха, любов, мрія).

Конкретне значення слова найчастіше встановлюється в реченні, через зв'язок його з іншими словами.

Так, у реченні Земля обертається навкруги Сонця слово "сонце" означає "центральне небесне світило Сонячної системи"; у реченні Під променями сонця змінилася вся земля "сонце" - це вже "світло та тепло, яке випромінює це світило", а у реченні "Сонце моє" - прошепотіла Любаша під "сонцем", зрозуміло, мається на увазі коханий дівчини на ім'я Любашa.

Ця властивість слова - вживатися у різних значеннях - називається багатозначністю, або полісемією (від гр. poly - багато і sema - знак).

В українській мові більшість слів належить до багатозначних, тобто є полісемічними.

Однак, значна частина слів - однозначні, або моносемічні.

У період свого виникнення слово завжди має одне значення, тобто за походженням кожне слово - однозначне, а здатність виражати різні значення ним набувається з часом.

До однозначних слів належить більшість спеціальних наукових темінів (економічних - інвестиції, ціни; мовознавчих - підмет, присудок; літературознавських - метафора, ямб; медичних - грип, астма та ін.), назви тканин (вельвет, шовк), деталі та механізми (шайба, плейєр), власні назви (Київ, Європа).

Але й серед термінологічної лексики є багатозначні слова, напр.: швидкий потяг (поїзд) і потяг до Марфи; жовте коло і коло парку.

План:

1. Іменники чоловічого роду.

2. Іменники жіночого роду.

3. Іменники середнього роду.

Література:

Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.110-112

Іменники здебільшого витлумачуються стилістично за категоріями роду, числа і відмінка, іноді окремо розглядаються стилістичні функції власних і загальних іменників, стилістичні особливості варіантних форм певної іменникової лексики тощо.

Особливості вживання назв осіб за професією, посадою, званням Багато назв осіб за професією, посадою, званням є іменниками чоловічого роду і вживаються на позначення чоловіків та жінок: пор. міністр ( виступив / виступила ), адвокат ( зазначив / зазначила ), нотаріус ( підписав / підписала ), прокурор ( ознайомив / ознайомила ), суддя ( оголосив / оголосила ), інспектор ( перевірив / перевірила ), майор ( доповів / доповіла ) тощо. При цьому узгодження назви професії та дієслова за

статтю (у жіночому роді) відбувається тоді, коли поряд із назвою професії наводиться прізвище: адвокат Кулагіна С. О. зазначила. Важливо пам’ятати,

що у складених назвах прикметник узгоджується з іменником в чоловічому роді: пор. старший лаборант підготував / підготувала, провідний спеціаліст виконав / виконала, молодший сержант провів / провела тощо. Те сааме стосується і займенників: пор. мій адвокат Кулагіна С. О. наполягала. Останнім часом значно збільшилося число назв професій і посад, за якими утворюються паралельні форми чоловічого і жіночого роду: лікар – лікарка, викладач – викладачка, автор – авторка, директор – директорка, дисертант – дисертантка, редактор – редакторка, прем ’ єр – прем ’ єрка тощо. У таких парах форма жіночого роду є стилістично обмеженою і не використовується в офіційному мовленні, а є ознакою переважно публіцистичного, художнього та розмовного стилів. Виділений суфікс - к - засвідчує відповідність більшості таких слів літературній мові і дозвіл на використання в усній формі різних функціональних стилів: пор. автор – авторка, професор – професорка у науковому стилі. Натомість суфікси - ш -, -их - обмежують використання відповідних форм жіночого роду лише у просторіччі: пор. деканша, бригадирша, директорша, професорша, двірничих, сторожиха тощо.

Стосовно форм числа іменники поділяються на три групи: 1) іменники,

що мають форму однини і множини: заклад – заклади, стаття – статті, вікно – вікна; 2) іменники, що вживаються тільки в однині: натрій, рідня, студентство, а також власні назви Київ, Прип ’ ять тощо; 3) іменники, що вживаються тільки у множині: фінанси, витрати, заручини, окуляри, парфуми, а також власні назви Суми, Карпати тощо.

Важливо зазначити, що деякі форми однини і множини не складають

пари, тому що множина не позначає сукупності однорідних предметів: пор.

гріш (монета) – гроші (кошти, а не декілька монет), вибір (процес) – вибори

(процедура), пісок (матеріал) – піски (простір, ландшафт).

Назви речовини (бензин, цемент, бетон і под.), для яких нормативною

є форма однини, можуть вживатися у множині, якщо позначають види, сорти: пор. солі калію, фосфору; екологічно чисті бензини.

Труднощі у виборі форм однини та множини становлять випадки, коли

особі належать однакові предмети: Після закінчення інституту студенти отримують диплом / дипломи про вищу освіту; Із першокурсниками укладено

контракт / контракти. У таких випадках перевага віддається формі однини. Деякі відмінкові форми іменників

В українській мові сім відмінків: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний.

Труднощі у виборі правильної форми становлять:

Родовий відмінок однини іменників ІІ відміни чоловічого роду Існує ряд правил, знання яких дозволяє зробити правильний вибір між закінченнями - а (- я ) та -у (- ю ) в іменниках зазначеної групи.

Існує ряд активно вживаних в юридичних та наукових текстах слів, форму родового відмінка яких варто запам’ятати: суб ’ єкта, об ’ єкта, предмета, документа, екземпляра, примірника, варіанта, графіка, номера, пакета, сертифіката, ступеня, рівня, чинника, диплома, спектра, аноніма / рапорту, пункту, аспекту, контексту.

Деякі іменники можуть мати паралельні форми в родовому відмінку однини: моста і мосту, плода і плоду, стола і столу тощо.

Крім того, вибір закінчення в родовому відмінку однини багатозначних

слів та омонімів залежить від значення слова: пор. терміна (слово) – терміну

(час); магазина (частина зброї) – магазину (крамниця), акта (документ) – акту (дії), фактора (маклер) – фактору (чинник), апарата (пристій) –апарату (установа), дзвона (річ) – дзвону (звук), органа (частина організму) –органу (установа; друковане видання; засіб), оригінала (про людину) –оригіналу (першотвір), папера (документ) – паперу (матеріал), потяга (поїзд) – потягу (почуття), Перекопа (населений пункт) – Перекопу (перешийок).

Саме ці пари слів допоможуть запам’ятати принцип, що узагальнює

наведені вище правила:

У словах, що виражають конкретні або чітко окреслені поняття, в родовому відмінку однини, як правило, пишеться закінчення - а (- я), і навпаки, у

словах, що виражають абстрактні або збірні поняття – закінчення - у (- ю).

Родовий відмінок множини

Поширеною помилкою є сплутування закінчень чоловічого і жіночого роду, що можна пояснити впливом російської мови: пор. рос. автомобилей, уровней – укр. автомобілів, рівнів. Слід пам’ятати, що в словах чоловічого і середнього роду в родовому відмінку множини пишеться закінчення - ів, а в словах жіночого роду – - ей (звичайно, йдеться про випадки, де така помилка вірогідна): пор. рівнів, ступенів, продажів, суддів, життів, платтів та подорожей, галузей, областей, статей, але матерів, бабів, розкошів, грошей, гостей, коней.

Крім того, трудність може становити вибір однієї з паралельних форм у

таких групах іменників:

- І відміна (війна – воєн / війн, губа – губ / губів, легеня – легень / легенів, брижа – бриж / брижів, паня – пань / пані, плахта _______ – плахт / плахот / плахіт);

- ІІ відміна (раз – раз / разів, день – днів / день, тато – тат / татів, кіловат – кіловат / кіловатів, партизан – партизан / партизанів, серце – сердець / серць, плече – плечей / пліч, вухо – вух / ушей, весілля – весіллів / весіль, відкриття – відкриттів / відкрить, укриття – укриттів / укрить, покриття – покриттів / покрить);

- іменники, що мають форму множини (граблі – граблів / грабель, шаровари – шароварів / шаровар, кальсони – кальсонів / кальсон).

Обидві форми в наведених прикладах є літературною нормою, хоча можуть мати різну частотність вживання (виділена жирним шрифтом форма є рідше вживаною).

Варто запам’ятати правильні форми родового відмінка множини деяких іменників: апельсини, - ів; болгари, - ар; вірмени, - ен; гальма, гальм; грами, - ів; житла, - тел; кеди, кед; перо, пер; корективи, - ів; панчохи, - чіх; підошва, - шов; поверхня, - хонь; солдат, -ів; подвір ’ я.

Давальний відмінок однини іменників ІІ відміни

У цій формі існують паралельні закінчення – - у (- ю) та - ові, - еві (- єві):

батьку – батькові, товаришу – товаришеві, водію – водієві, небу – небові, сонцю – сонцеві.

Паралельність означає правильність в одному відмінку обох закінчень.

Однак і в цих словах вибір між паралельними закінченнями може бути не

спонтанним, а свідомим, зумовленим контекстом.

Для більш точного вираження думки, у разі омонімічних форм родового і давального відмінків, у давальному відмінку слід вибрати закінчення -ові, -еві: пор. зауваження комітету (чого? чи чому?), але зауваження комітетові (тільки чому?).

У назвах істот перевага віддається закінченню - ові, - еві: директорові, викладачеві, Іванові. У тому числі це стосується слів середнього роду, що означають персоніфіковані поняття або прізвища: пор. вітру – Вітрові.

Якщо у тексті є підряд декілька іменників чоловічого роду в давальному відмінку, то закінчення рекомендується чергувати, причому починаючи з форми - ові, - еві: пор. оформлюючи адресат повідомлення, слід записати Начальникові Донецького юридичного інституту полковнику міліції.

Орудний відмінок множини

Варто запам’ятати паралельні форми орудного відмінка множини у таких словах: сльоза – сльозами / слізьми, крила – крилами / крильми гості –гостями / гістьми, колеса – колесами / колісьми, кості – костями / кістьми, двері – дверима / дверми, ворота – воротами / ворітьми, гроші – грошима / грішми та ін.

Місцевий відмінок

У ряді іменників можливі паралельні форми в місцевому відмінку однини: у Владивостоку / у Владивостоці, на мосту / на мості, у звуку / у звуці, по столу / по столі, у правопису / у правописі, у рову / у рові.

Місцевий відмінок множини всіх іменників має закінчення - ах (- ях ).

Поширеною помилкою в утворенні цієї форми є закінчення -ам, притаманне російській мові: пор. рос. по звездам – укр. ( по, у, на ) зірках; рос. По областям – укр. ( по, у, на ) областях. Це зауваження стосується також усіх

прийменників, які утворюють форму місцевого відмінка (у, в, на, при, по).

План:

1. Категорія відмінка.

2. Кличний відмінок.

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с.175-180

Назви осіб за професією, посадою, званням та ін., як правило, утворюють паралельні форми чоловічого й жіночого роду (тракторист – трактористка, учитель – учителька, викладач – викладачка, працівник – працівниця тощо).

Офіційними, основними назвами посад, професій і звань служать іменники чоловічого роду: секретар, бухгалтер, водій, комбайнер, директор, професор тощо. У ділових офіційних документах вони вживаються незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п.Іванову О.М. на посаду лаборанта; звільнити п.Іванову О.М. від виконання обов’язків диспетчера та ін.).

Текст набуває строго офіційного характеру, якщо слова, залежні від найменування посади, узгоджуються з цим найменуванням у формі чоловічого роду, і в тих випадках, коли мова йде про жінок (головний технолог дозволив, змінний інженер закінчив). Проте якщо в документі вказується прізвище жінки, яка займає названу посаду, то підпорядковані слова (це звичайно дієслова) узгоджуються з прізвищем і вживаються у формі жіночого роду (головний технолог заводу п. Дубровська Т.В. відмінила). Висловлення типу „наша директор сказала”, „наша головна технолог поїхала” не відповідають нормам літературної мови (вони мають усно-розмовний характер).

Вживання найменувань жіночого роду виправдано в тих текстах, для яких вказівка на стать є бажаною, але не може бути виражена іншими засобами (успіхи українських баскетболісток цілком закономірні, виступ відомої співачки). Багато іменників жіночого роду, утворених суфіксами –к (а), -ш (а), -х(а) тощо мають яскраво виражене усно-розмовне, а іноді й просторічно-жаргонне забарвлення, порівняно з формами чоловічого роду (секретарка, лікарка, касирка, головиха). Для офіційного тексту вони непридатні.

Не вживаються в офіційних ділових паперах найменування осіб за ознакою місця проживання або місця роботи типу сільчани, заводчани, дистанційними та ін. Ці слова є розмовними варіантами офіційних складених найменувань (мешканці села, заводські робітники, службовці дистанції та ін.).

Однина іменників в українській мові, як і в російській, може вживатися на позначення не одного, а багатьох предметів (... зібрано цукрового буряка на площі...; увесь урожай вишні у кількості 60 тонн здано на консервний завод тощо). У цих випадках однина служить засобом узагальнення; вона вказує на цілісність, нерозчленованість ряду однорідних предметів (цукровий буряк – усі викопані корені; вишня – усі зібрані ягоди).

Якщо ж якась невизначена кількість однорідних предметів уявляється нам внутрішньо розчленованою (такою, що її можна рахувати або якось інакше кількісно вимірювати), тоді слід використовувати форми множини (... партію дитячих трикотажних костюмів надіслано...).

У мові службових документів обсяг іменників, які позначають множину, а вживаються у формі однини, часто неправомірно розширюється. До складу цих іменників потрапляють назви побутових предметів, найменування різних виробів, товарів та ін. При цьому часто буває так, що в тексті міститься навіть пряма вказівка на кількість цих предметів (... було вибракувано дитячого костюма в кількості 37 штук). Таке вживання форм однини не можна вважати виправданим, хоч і з’являється воно під впливом деяких документів, у яких його можна вважати цілком грамотним і логічно обґрунтованим. Так, у стандартних бланках, у номенклатурних переліках і списках, прейскурантах та ін. позначення предметів при переліченні їх звичайно даються у т. зв. початковій формі: в називному відмінку однини. Проте в документах інших типів таке використання форм однини є відступом від норм літературної мови.

У реченнях типу викликані до військкомату з’являються з паспортом і приписним свідоцтвом; вступники, які отримали виклик, з’являються... підкреслені назви документів вжиті у формі однини, хоч мається на увазі не одна особа, а багато (викликані, вступники). Ця форма однини показує, що однакові предмети (паспорт, приписне свідоцтво, виклик) перебувають в однаковому відношенні до кожного з групи названих осіб (викликані, вступники).

Абстрактні іменники не мають форми множини (рух поїздів); поява форм множини можлива лише у професійних жаргонах (рухи поїздів відбуваються поза графіками), а не в літературній мові.

Деякі речовинні іменники (масло, сіль, нафта, вода) набувають загалом невластивих для них форм множини на позначення видів, сортів, типів речовин (мінеральні солі, сухі вина, машинні масла, крупні сири тощо). Таке вживання форм множини в ділових документах не є порушенням норм літературної мови.

Іменники чоловічого роду у давальному відмінку однини можуть мати паралельні закінчення: -ові (-еві, -єві) і –у (-ю). У діловому стилі виразно переважає закінчення –у (-ю): директору, інженеру, документу та ін. (хоч цілком можлива і форма директорові, інженерові, документові). Перевага надається закінченням –у,-ю, оскільки вони, як правило, вживаються в нехудожніх текстах усіх стилів (закінчення –ові, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, в художній літературі, особливо якщо це іменники – назви людей і тварин).

Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати - ові (-еві,-єві), а не –у(-ю). Трапляється це тоді, коли виникає небезпека появи двозначності в тексті документа. Справа у тому, що іменники – назви збірні, абстрактні, узагальнюючі – мають однакові закінчення в родовому й давальному відмінках, наприклад, словосполучення допомога заводу можна зрозуміти і як допомога нашого заводу (родовий відмінок) і як допомога нашого заводу (давальний відмінок). Тому в тих випадках, коли є небезпека нерозрізнення родового й давального відмінків у тексті документа, для давального відмінка закінчення -ові (-еві, -єві) стає обов’язковим.

В іменниках – власних назвах на –ів (-їв), -ов (-ев, -єв), -ин, (-ін, -їн) можливим є тільки закінчення - у (Харкову, Києву, Тамбову, Гришину, Ільїну тощо).

Збіг форм родового й давального відмінків можливий і в іменниках жіночого роду, що також дає підстави до появи двозначності в тексті. Наприклад: своєчасний контроль бухгалтерії – це і бухгалтерія контролює і бухгалтерію контролюють; у цих випадках слід так будувати речення, щоб уникнути такої відмінкової форми або надати їй однозначності.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (абзаца, акта, варіанта, документа, об’єкта, формуляра тощо), інші - -у,-ю (проекту, протоколу, принципу, пункту, факту тощо), до того ж багатозначний іменник може мати два різних закінчення в родовому відмінку: нема аркуша паперу – ділового папера, працівник апарату – стояв біля апарата та ін.

Закінчення родового відмінка фіксують, як правило, усі словники, тому цей факт легко встановлюється в разі потреби.

У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення –ей (доповідей, галузей, подорожей, статей), а не –ів.

Досить поширеною є така помилка: іменники, що називають неживі предмети, дехто відмінює так само, як і назви живих предметів, наприклад: на розвантаженні використати МАЗів (треба МАЗи). „Оживлювати” їх не слід.

План:

1. Кількісні й порядкові числівники.

2. Відмінки числівників.

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с.187-192

У сучасній українській літературній мові розрізняють два основних

розряди числівників – кількісні (відповідають на питання скільки?) і порядкові (відповідають на питання котрий?): пор. два, двадцять, двісті /другий, двадцятий, двохсотий.

У розряді кількісних числівників виокремлюють слова, що позначають:

- цілі числа: сім, п ’ ятдесят, триста двадцять;

- дробові числа (частини від цілого): дві п ' ятих, десять цілих, сім сотих;

- збірні числа (сукупність предметів): двоє, десятеро, обидві, обидва, обоє.

Збірні числівники утворюються від числівників від 2 до 20 та числівника 30.

Збірні числівники вживаються лише з іменниками чоловічого і середнього роду, що означають назви істот ( шестеро викладачів, п ’ ятеро дівчат ), та з іменниками, що вживаються лише в множині ( троє дверей, семеро дітей ).

З іменниками жіночого роду вживається лише числівник обидві: обидві

студентки.

Для правильного оформлення документів, у тому числі юридичних текстів, важливо знати правила запису цифрової інформації:

• Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиницю виміру), записується словом, а не цифрою: пор. комісія у складі п ’ яти осіб / ділянка розміром 5 га.

• Простий числівник на позначення часових меж записується словом: за

три місяці до закінчення дії договору.

• Дата може записуватись трьома способами:

- цифровим: 26.07.2009, 12.01.1999;

- словесним: двадцять шостого липня дві тисячі дев ’ ятого року;

- комбінованим: 26 липня 2009 року.

Для позначення дати до десятого числа місяця до запису додають нуль:

пор. 03.06.2009 / 03 червня 2009 року.

• Складні і складені числівники записуються цифрами (крім випадків, коли вони стоять на початку речення): пор. Було придбано 356 одиниць електротоварів / Триста п ’ ятдесят шість одиниць електротоварів було придбано.

• Для позначення великих числових даних використовують змішаний

запис: 568 тис., 780 млн., 24 млрд.

• Навчальний і фінансовий рік записуються за зразком:

2009/10 навчальний рік ( н. р .). У записі грошових сум цифровий спосіб часто дублюється словесним: 809 тис. ( вісімсот дев ’ ять тисяч ) грн.• Порядкові числівники записуються цифрою із додаванням відмінкового закінчення: товари 1- го ґатунку. Якщо дається перерахування, закінчення вказують лише один раз після останньої цифри: товари 1,2,3- го ґатунку. Якщо порядковий числівник записується римською цифрою, відмінкове закінчення не додається:

пор. 1- й етап конкурсу / І етап конкурсу.

• Складні слова, де перша частина – числівник, записуються комбінованим способом: 7- річний, 80- кілометровий. Дозволяється скорочений запис одиниць вимірювання: пор. 50 кг ( п ’ ятдесят кілограмів ) / 50- кг ( п ’ ятдесятикілограмовий ).

• У складних словах

- числівники дев ’ яносто, сто мають форму називного відмінка: дев ’ яностокілометровий, столітній;

- числівники сорок, двісті – дев ’ ятсот мають форму родового відмінка: сорокакілометровий, двохсоттонний;

- числівник тисяча виступає у формі тисячо -: тисячорічний;

•Приблизну кількість можна передавати за допомогою слів більше, менше, понад, зверх, приблизно, близько:

•Не використовуйте для позначення приблизної кількості прийменник біля; він має просторове значення: пор. близько 250 тис. слів (а не біля 250 тис. слів) / біля дороги.

План:

1. Семантичні розряди числівників.

2. Вживання числівників у діловому мовленні.

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с. 192-196

У ділових паперах доводиться мати справу з величезною кількістю числових назв.

Основні правила запису числівників (числових назв):

1. Простий кількісний числівник, який називає однозначне число (без вказівки на одиницю виміру) в запису відтворюється словом, а не цифрою (дефектних виробів… повинно бути не більше двох). Так само пишуться однозначні числівники, якими позначаються часовімежі (випробування повинні тривати три - п’ять місяців). Якщо однозначне число супроводжується найменуванням одиниць виміру, воно пишеться цифрами (7 центнерів сіна).

2. Складні і складені числівники звичайно записують цифрами, крім тих випадків, коли ними починається речення (порівняйте: Було забраковано 28 виробів з цієї партії і Двадцять вісім виробів з цієї партії було забраковано).

3. Цілі числа, які виражаються кількома знаками, прийнято записувати, розбиваючи їх на класи з допомогою пропусків. Місце пропусків залежить від системи обчислення (при десятковій – кожен четвертий знак: 100 000 т, 253 530 крб.).

4. Запис порядкових числівників відрізняється від запису кількісних. Якщо запис ведеться арабськими цифрами, то порядковий числівник вводиться в текст з відмінковим закінченням (по 3-му класу точності, радіоприймачі 1-го класу). При перерахуванні кількох порядкових числівників відмінкове закінчення ставиться лише один раз: вироби 1,2, і 3-го сортів.

5. Деякі порядкові числівники для розрізнення позначаються в документах з допомогою римських цифр, проте вже без відмінкових значень (так, наприклад, подекуди записують порядкові номери місяців, кварталів та ін.)

6. Складні слова, перша частина яких – цифрове позначення, можуть писатися в документації комбіновано: 100-процентний, 50-кілометровий, 4-міліметровий (дозволяється другу частину таких назв скорочувати, якщо це одиниця виміру: 50-км, 4-мм).

7. Окремі види інформації передаються у вигляді змішаного запису, який складається з цифр і слів: можна 473 000, а можна 473 тис.; можна 1 000 000, а можна 10⁵ Словесно-цифровий запис не лише дає можливість скорочувати написання великих і малих чисел, а й значно полегшує сприймання.

8. На відміну від загальнонародної мови, де приблизна кількість виражається багатьма однослівними, описовими й фразеологічними одиницями, у діловому стилі приблизна кількість відтворюється дуже обмеженим числом зворотів (понад, до, зверх, більше, менше). Натомість широко вживані в діловому стилі дробові числівники в розмовній мові майже не вживаються.

9. Наявність чи відсутність іменника при числовій назві залежить від тексту документа (від його конкретного змісту).

План:

1. Основні граматичні форми дієслова.

2. Стилістичні аспекти дієслівних категорій.

Література:

1. З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с. 202-210

2. Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.129-130

У кожній розвиненій мові дієслова становлять найчисленнішу (після

іменників і прикметників) групу лексем.

У сучасній українській літературній мові п’ять дієслівних форм:

План:

1. Частки „не”, „ні”.

2. Прийменники. Прийменник у діловому мовленні.

Література:

Н.Д.Бабич "Практика, стилістика і культура української мови" с.130-131

Прийменник разом із відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників служить для вираження підрядних зв’язків між

словами в реченні.

Отже, значення прийменників релятивне (відносне), його сутність полягає у вираженні прийменником певних семантичних відношень між повнозначними словами. Стилістичні можливості прийменників (як і сполучників, часток, вигуків) ґрунтуються на здатності їх сприяти відтворенню різних типів модальності.

Модальність (від лат. спосіб) – граматична категорія, що виражає відношення мовця до змісту висловлювання, а також змісту висловлювання

до об’єктивної дійсності.

Прийменникам властива значна динаміка розвитку, їх стає дедалі більше

внаслідок зневиразнення й ослаблення значення деяких повнозначних слів, переважно іменників і прислівників, які все частіше використовуються із службовою функцією.

Розрізняють такі групи прийменників за будовою:

- первинні, у тому числі прості (без, у ( в ), для, між, на, над, через, під та ін.) і складені (задля, з - за, з - під, проміж, щодо та ін.). Ученими підраховано, що первинних простих прийменників в українській мові понад 50, а первинних

складених – близько 40 слів;

- вторинні. Так само прості (вглиб, вздовж, близько, довкола, мимо, наперед, поряд, стосовно, шляхом, всупереч та ін., загалом понад 80 слів) і складені, або прийменникові конструкції (в ім ’ я, за винятком, за рахунок, з боку, на випадок, на адресу, на зразок, залежно від, подібно до, стосовно до, починаючи з, незважаючи на, з огляду на та ін.; найчисленніша група – понад 100 слів).

Прийменниковою конструкцією є також сполучення прийменника з

повнозначними словами.

Кожен прийменник якоюсь мірою фонетично й стилістично особливий, зовсім адекватно не може бути замінений іншим. Як правило, вибір прийменника зумовлений традицією: у Карпати – на Кавказ, у вихідні – на цьому тижні тощо.

Вживаючи прийменники, важливо враховувати їх стилістичну характеристику. Зокрема, багато вторинних складених прийменників має виразно книжний, нерозмовний відтінок, тому вони є характерними для книжних стилів (наукового, офіційно-ділового): пор. у зв’язку з, внаслідок, з

огляду на, відповідно до та ін. Натомість функціонування вторинних прийменників проміж, насупроти, попри обмежена розмовним мовленням.

Первинні прийменники теж можуть стилістично різнитися: пор. алергія до ліків, алергія на ліки – нейтральне значення, алергія від ліків – розмовне; розповідати про себе – нейтральне, розповідати за себе – діалектне.

Важливо також знати, які прийменники служать для вираження тих чи інших смислових відношень.

Відношення мети :

План:

1. Порядок слів у реченні.

2. Прямий і зворотний порядок слів (Інверсія).

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с. 214-216

Діловий документ має, як правило, розповідний характер; тому питальні, а особливо окличні речення зустрічаються в документах досить рідко.

Текст документа викладається в основному простими реченнями. Однак просте речення не завжди може відобразити складність взаємозв’язків між фактами, їх ієрархічну послідовність; тоді доводить вдаватися до складних (частіше складнопідрядних) речень; звертаються до них і у випадках, коли потрібно пом’якшити відмову, усебічно аргументуючи її тощо.

Розташування простих речень у межах складного в ділових текстах таке: означальні підрядні речення звичайно ставляться поряд із тим іменником, до якого вони належать; додаткові підрядні речення найчасті­ше стоять поряд із присудком. Обставинне підрядне речення розміщується перед головним або слідом за ним, залежно від призначення: якщо треба наголосити обставини реалізації дії, тоді підрядне речення ставить­ся попереду; якщо ж підрядне речення лише пояснює, посилює головну думку, то його можна ставити й після головного.

Тенденція до крайньої стислості при викладі фактів (насамперед у діловому листуванні) помітно впливає на будову складного речення, зокрема на кількість слів у ньому. Все частіше можна зустріти такі рекоменда­ції у спеціальній літературі з цього питання: слід від­давати перевагу простим реченням; при вживанні склад­них треба намагатися, щоб вони були короткими — ма­ли не більше одного підрядного речення; скорочення складного речення здійснювати за рахунок дієприкметни­кових і дієприслівникових зворотів.

Ускладнення викладу в документі не завжди пояс­нюється тим, що в ньому складні речення переважають над простими. І в межах простого речення укладачі ді­лових паперів, підпорядковуючись «академічній» тради­ції, часом непотрібно ускладнюють думку, наприклад:

· При експлуатації атракціону забороняється виносити за габарити кабіни руки й ноги відвідувача

· Відві­дувачі настільного тенісу столами обслуговують себе самі

· У цьому році вирішено частину площі засія­ти переобладнаними сівалками за методом херсонських переробників.

Як видно на прикладах, зайві слова, неточність у доборі слів, незграбність синтаксичної будови можуть і просте ре­чення зробити важким для сприймання.

Прямий порядок слів передає загальний зміст речення без спеціального наголошення окремих його елементів. Він полягає ось у чому:

· підмет ставиться перед присудком;

· узгоджене означення – перед означуваним словом, неузгоджене – одразу ж після нього;

· вставні слова ставляться на початку речення; вони вказують на висловлене раніше, систематизують виклад, служать для пояснення окремих слів і словосполучень, відсилають до джерел та ін.

Використання непрямого порядку слів у ділових паперах виправдане лише в тому випадку, коли логічний наголос падає на присудок (тоді присудок ставиться перед підметом).

Присудок ставиться переважно у формі теперішнього часу зі значенням позачасовості, постійності.

Великого поширення набули пасивні конструкції; в них вибір присудка часто буває досить обмеженим у зв’язку з лексичним значенням підмета наприклад:

показники плану – встановлюються, розраховуються, спускаються;

розміри відрахувань – визначаються;

вимоги до якості – задовольняються (не задовольняються);

прибуток – одержується, розраховується, перерозподіляється;

проект плану – розробляється, обговорюється, затверджується і т.д.

Іншими словами, ці речення утворюються за певними моделями, доцільність яких перевірена тривалою практикою.

План:

1. Підмет і присудок у ділових текстах.

2. Стилістична характеристика

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с. 221-223

Речення – це синтаксична одиниця, що виражає певну думку, має інтонаційну завершеність і служить для спілкування. Основними ознаками

речення є предикативність та інтонація завершеності.

Предикативність (від лат. стверджене, сказане, висловлене) – це віднесеність змісту речення до об’єктивної дійсності. Предикативність властива будь-якому реченню і виявляється в ознаках часу, особи, а також в оцінці сказаного розповідачем (бажаність чи небажаність, реальність чи нереальність, впевненість в істинності чи ні). Предикативність відрізняє речення від слова: пор. Дощ! і дощ.

Предикат – термін логіки і мовознавства, який позначає є те, що висловлюється (стверджується або заперечується) про суб’єкта. Від терміна «предикат» походить термін «присудок» (в російській мові «сказуемое» є буквальним перекладом, калькою слова «предикат»). Проте із присудком асоціюється передусім формальний аспект цього члена речення, а з терміном «предикат» – його змістовний аспект: пор. Петро – батько Ганни (реляційний предикат), Хлопчик біжить, Хлопець – студент, Він втомився, Йому сумно (характеризуючий предикат), Зараз Зв’язок головних членів речення (підмет і присудок) називають координацією або узгодженням.

Узгоджуючи підмет і присудок, слід пам’ятати:

• Якщо підмет виражений кількісно-іменниковим зворотом (сполучення слова, що має кількісне значення, та іменника або займенника, присудок може стояти в однині та множині.

Присудок має форму однини, якщо:

- числівник, що входить до підмета, закінчується на один: У засіданні взяв участь 251 депутат.

- до складу підмета входять слова більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половина і под. і підмет стоїть після присудка: У достовірності такого висновку переконує ряд фактів.

Присудок має форму множини, якщо:

- у складі підмета є займенник у формі множини: Усі 71 учасник виразили свою згоду з висловленою пропозицією;

- у реченні є однорідні присудки: Ряд експертів дали висновок у цій справі, уточнили дані;

- між підметом і присудком є другорядні члени речення або підрядні речення: Більшість претендентів на навчання, яких було опитано, відзначили непрозорість умов прийому;

- підмет, до складу якого входять слова більшість, меншість, частина, ряд, кілька, багато, чимало, група, низка, решта, половина і под., стоїть перед присудком: Решта студентів не підписали угоди.

• Якщо підмет виражений займенником хто, присудок ставиться у формі однини: Усі, хто отримав повістку, прибули на збірний пункт.

• Якщо в реченні є однорідні підмети, присудок може стояти і в однині, і в множині. Множина присудка при однорідних підметах вказує на роздільність дії суб’єктів: пор. Для продажу квартири, співвласником якої є неповнолітній,

необхідний письмовий дозвіл органу опіки і піклування району, де знаходиться квартира; На засідання атестаційної комісії запрошуються працівник, який

проходить атестування, та його безпосередній керівник.

• Якщо підмет виражений особовим займенником у множині на позначення

однієї особи (форма ввічливості), а присудок виражений прикметником, то присудок узгоджується за статтю: пор. Ви правий / Ви права (а не Ви праві).

План:

1. Сильне і слабке керування.

2. Вживання прийменників.

Література:

З.Мацюк, Н.Станкевич "Українська мова професійного спілкування" с. 223-228

Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 141, 1991 та ін.), присудок при такому підметі ставиться у формі однини (смислове узгодження у множині робить текст розмовним). Якщо числівник у підметі закінчується на 2, 3, 4, то присудок ставиться у множині. Однина тут можлива тільки тоді, коли повідомлення фіксує той чи інший факт як підсумок або коли повідомленню надається безособового характеру (наприклад: Було переведено три працівники...). Такі конструкції в ділових паперах цілком доречні.

При підметах типу п'ять чоловік, сто п'ятнадцять тонн, сімнадцять агрегатів та ін. присудок може стояти як її однині, так і в множині. Однина підкреслює внут­рішню нерозчленованість, цілісність; вона надає висловленню безособового характеру, виділяє загальний підсумковий результат; вона може позначати пасивність предметів. При позначенні великої кількості предметів теж обирається форма однини.

Підмети зі словами більшість, меншість, ряд, час­тина, багато, кілька вимагають від присудка форми од­нини. Відступ від цього правила можливий лише при наявності однорідних членів, дієприкметникових зворо­тів або підрядних речень, які узгоджуються з підметом у множині. Наприклад: Більшість абітурієнтів, які успіш­но склали вступні іспити, будуть зараховані на стипендію й забезпечені гуртожитком. Порівняйте це речення без підрядного: Більшість абітурієнтів буде зарахована на стипендію й забезпечена гуртожитком.

Слід рахуватися з тим, що форма однини присуд­ка більш відповідає традиціям книжно-писемного мовлення, тому відступи від неї повинні бути обов'язково вмотивовані.

При підметі, вираженому займенником хто, при­судок звичайно ставиться у формі однини (Усі, хто не пройшов реєстрації, повинні з'явитися...). При підме­ті, вираженому займенниками ніхто, ніщо, дехто та ін., присудок теж ставиться в однині (Дехто з при­сутніх на зборах участі у голосуванні не брав).

Якщо до складу підмета входить прикладка, вира­жена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою (не завжди буває легко встановити, де в словосполученнях типу вагон-лабораторія, катер-торпедоносець, вагон-майстерня та ін. прикладка; вважається, що прикладкою е поняття вужче, видове, а підметом — ширше, родове по­няття з двох наявних).

Коли підмет виражений символічною назвою, при­судок повинен узгоджуватись із загальною назвою при цій умовній, символічній. Для ділового стилю нетиповим е написання: «Прогрес» завоював перехідний вимпел тресту; тут мало б бути Об'єднання «Прогрес» завою­вало...

Присудок ставиться в однині ще в таких випадках:

· при наявності протиставних сполучників між од­норідними підметами (не - а, не лише - а й);

· при наявності тематичної близькості однорідних підметів;

· при наявності повторюваних перед однорідними підметами слів весь, кожний, ніякий;

· при перерахуванні, особливо в тих випадках, ко­ли висловленню надається підкреслено безособового ха­рактеру (у продажу є...);

· зі словами частина, кількість, ряд, число та ін., що мають при собі означення (значна частина, велика кількість, цілий ряд, деяка кількість) і об'єднують одно­рідні підмети (значна частина станків і механізмів), при