Українська екологічна школа

Особливе місце в історії екології посідають відкриття всесвітньо відомого вченого В. Вернадського (1930-1945), автора вчення про біосферу. Він довів наявність широкомасштабного впливу живих організмів на абіотичне середовище. У той період, коли наукова громадськість уже була підготовлена до цілісного бачення природи, він своєчасно запропонував учення про біосферу як про одну з оболонок Землі, що визначається присутністю живої речовини. В. Вернадський уперше ввів у вивчення біосфери кількісний підхід, що дозволило об'єктивно оцінити обсяги біогеохімічного кругообігу речовин. Вчення В. Вернадського про ноосферу додатково узагальнило численні дані про нерозривність зв'язку людини з природним середовищем.

Середина та друга половина XX ст. ознаменувалися проведенням широкого фронту екологічних досліджень, в яких помітну роль відіграють і екологи України. Першим науковим центром екологічних досліджень в Україні був створений у 1930 р. сектор екології при Інституті зоології та ботаніки Харківського університету. Дослідження в галузі екології, виконані в цьому центрі В. Станчинським (1930-1940), мали пріоритет з багатьох питань і відзначалися оригінальністю. Він на 10 років раніше за В. Сукачова підійшов до ідеї біогеоценозу як функціональної єдності біоценозу та абіотичних факторів. Праця В. Станчинського «До розуміння біоценозу» (1933) є класичною в галузі вивчення зв'язків між організмами в центричних системах.

Світове визнання отримали проведені у 1940-1980 рр. дослідження українських учених І. Підоплічка, Ф. Гриня, С. Стопка та багатьох інших (принципи раціонального природокористування, типологія лісів на основі едафічних мереж, роботи в екології ландшафтів та ін.).

Набули широкого визнання дослідження штучних лісів України, виконані О. Бельгардтом (1971); А. Травлєєв (1980-1985) є засновником учення про лісові підстилки та їх екологічне значення.

Праці академіка М. Холодного в екології залізобактерій зробили значний внесок у розвиток концепції про біогеохімічні цикли. Він же першим знайшов фітогенні речовини в атмосфері та заклав фундамент нової науки — алелопатії.

Нині у головних наукових центрах України - в Києві, Львові, Дніпропетровську — ведуться активні розробки складних екологічних проблем. Широке визнання отримали роботи академіків М. Голубця, К. Ситника, Ю. Шеляг-Сосонка. У працях М. Голубця та Ю. Шеляг-Сосонка розвинуті методологічні та концептуальні основи сучасної екології. Особливо важливими для розвитку екології стали монографія «Актуальні питання екології» М. Голубця та монографія «Методологія геоботаніки» (автори Ю. Шеляг-Сосонко, В. Крисаченко та Я. Мовчан). Оригінальні методи рекультивації териконів Донбасу розробив Є. Кондрагяж (1970-1980). Вони склали новий концептуальний етап у промисловій екології.

Екологи України, зокрема Д. Гродзинський, зробили вагомий внесок у розробку методів оцінки рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів зниження екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Українським екологам завжди був притаманний інтерес до філософських проблем, що виникають при аналізі системи «людина - природне середовище».

Екологія початку ХХІ ст.. характеризується двома особливостями.

Перша особливість полягає в ідеологізації екології, у використанні її даних як інструменту політичної боротьби тих чи інших соціальних угруповань. У 1960-80-х рр. в умовах холодної війни і протистояння капіталістичної та соціалістичної суспільних формацій екологічні проблеми та загроза екологічної кризи розглядалися не як об'єктивні наслідки глобального антропогенезу і технічного прогресу, а як наслідок відповідно капіталістичного чи соціалістичного способів господарювання. Під таким кутом зору друкувалася велика кількість робіт як у Радянському Союзі і країнах РЕВ, так і в країнах Західної Європи та США. Автори намагалися довести, що екологічні труднощі є результатом політичної системи.

З розпадом СРСР інтерес до такого підходу відпав і з'явилася можливість об'єктивної оцінки витоків екологічних проблем, що стоять перед людством. Об'єктивний аналіз показує, що деградація природного середовища є в першу чергу результатом загального технократичного і споживацького типу розвитку цивілізації.

Друга особливість сучасного статусу екології полягає в широкому застосуванні екологічної інформації різними громадськими рухами. Звичайно, це йде на користь екології, оскільки привертає увагу урядів до екологічної кризи та погіршення якості природного середовища. Позитивний вплив на суспільну свідомість мали в США та країнах Західної Європи різноманітні рухи «зелених».

Громадські рухи «зелених» публікують численні літературні видання, здійснюють зйомки фільмів про природу, популяризують екологічні знання і здоровий спосіб життя. Вони нерідко активно опираються здійсненню антиекологічних технічних проектів. Особливо ефективною стала діяльність «зелених» після того, як у середині 1980-х років 13 національних «зелених» рухів об'єдналися в неурядову організацію «Грінпіс» («Зелений світ»). На рахунку «Грінпіса» на цей час є велика кількість різноманітних природоохоронних екологічних акцій.

Авторитетною неурядовою організацією є створений у 1968 р. під керівництвом Ауреліо Печчеї Римський клуб. До роботи у ньому залучаються вчені різних країн, які працюють над екологічною проблематикою. Римський клуб періодично публікує доповіді. Найбільш важливу роль відіграли доповіді Д. і Д. Медоузів «Межі росту» (1979), Д. Боткіна «Немає меж навчанню» (1980), А. Кінга і А. Снайдер «Перша глобальна революція». У цих доповідях було обґрунтовано принцип вичерпності матеріальних та енергетичних ресурсів планети, доведено необхідність енергозбереження на всіх рівнях споживання електроенергії, показана необхідність широкої екологічної пропаганди з використанням усіх засобів суспільної інформації тощо. У 1974 р. в США було створено інститут «Всесвітня вахта» на чолі з відомими екологом Л. Брауном. Американські вчені, що тут працюють, дають оцінки екологічній ситуації у світі і розробляють прогнози оптимального розвитку цивілізації. Цей інститут орієнтує на ресурсо - і енергозбереження в усіх видах господарчої діяльності, обґрунтовує необхідність міжнародної співпраці в галузі охорони природи.

Мають високу активність і громадські екологічні рухи в Україні. Згідно з обліком, до 2001 року в Україні налічувалося 431 неурядова громадська організація, що працює у галузі екології. Вони проводять лекційну роботу, висаджують у населених пунктах дерева, кущі, створюють газони і квітники, ведуть природоохоронну роботу в заповідниках, заказниках і національних парках, організовують акції, спрямовані на підвищення екологічної безпеки атомних електростанцій та інших промислових об'єктів, ведуть постійну лекційну роботу з пропаганди законів України, прийнятих з метою збереження природного середовища нашої держави.

Сучасна екологія досить об'єктивно підходить до вирішення питань щодо місця людського суспільства в природі. Людське суспільство взагалі не можна розглядати як частину біосфери, як її компонент. Це різні форми буття - біологічна та соціальна. Сучасне людське суспільство до певної міри відчужене від природного середовища і виступає щодо нього як зовнішня перетворююча сила, що вносить у біосферу ті чи інші збурення.

На сьогодні актуальною проблемою є не оцінка рівня детермінованості людського суспільства природним середовищем - це очевидно, а визначення того, до якої міри може бути перетворене природне середовище в ході його аграрного та промислового освоєння. Можна бачити, що намагання стати незалежним від навколишнього середовища є внутрішньою якістю людства. Але де лежить об'єктивна межа цієї незалежності щодо природного середовища? Відповідь на це питання може дати тільки екологія.

Сучасна екологія намагається вирішити проблему «людина - природне середовище» незалежно від існуючих політичних ситуацій. Екологічна криза з точки зору науки екології - це глобальне явище, яке є результатом зростання технічних можливостей людини. Конфлікт між суспільними формаціями - капіталізмом та соціалізмом уже став фактом історії, але екологічні проблеми залишилися. Сучасне суспільство - високо-інтегрована цілісність. Ми надто залежимо одне від одного, щоб ізольовано вирішувати проблеми єдиного за своєю суттю природного середовища. Одна тільки Чорнобильська аварія наочно показала, наскільки ми близькі сусіди, який невеликий наш європейський дім.

Стимулом для прогресу екологічної науки на межі XXI ст. виявився загальний громадський інтерес до неї. У 1992 р. Міжнародний інститут Геллопа провів опитування у 22 країнах світу за комплексною анкетою «Здоров'я планети». Аналіз даних опитування показав, що екологію як проблему «номер один» оцінили 39% населення Нідерландів, 29%-населення Мексики, 28% — населення Фінляндії, 18% —населення Туреччини і т.д. Населення 15 країн з 22, у яких проводилося опитування, вважає, що екологічний стан навколишнього середовища є складовою частиною трьох головних проблем, які має вирішити сучасне людство.

Це опитування показало, що більшість населення світу справедливо пов'язує погіршення свого власного здоров'я зі станом природного середовища, а серед причин деградації природних комплексів послідовно називає індустрію, погані технології, марнотратство та екологічне неуцтво. У 20 країнах з 22, де проводилося опитування, населення віддає перевагу екології над економікою.