Структура моралі - система таких компонентів: моральна свідомість, моральна діяльність і моральні відносини

Моральна свідомість вміщує норми, принципи, правила поведінки, поняття добра і зла, уявлення про щастя, сенс життя, почуття сумління, гідності тощо. Одним з головних компонентів моральної свідомості є совість. Отже, моральна свідомість може виявлятися як в раціональній формі понять і думок, так і в емоційній формі відчуттів, спонук, схильностей.

Моральну діяльність становлять вчинки, поведінкові акти, різні зовнішні прояви людини, що орієнтуються на вищі цінності, грунтуються на виборі у полі протистояння добра і зла.

До моральних відносин зараховують стосунки між людьми, відносини людини з природою, ставлення до культури тощо.

Норма моралі (лат. norma – правило, зразок) - це вимога, повеління, яке люди повинні неухильно виконувати в різних ситуаціях. Норма наказує, які вчинки конкретно повинна здійснювати людина Спорідненим щодо моральної норми терміном є заповідь – моральнісна вимога, яка, за існуючим переконанням, походить від певного авторитету або з абсолютного, Божественного джерела. Норми моралі характеризуються такими властивостями, як універсальність і імперативність. Універсальність вказує на те, що моральні норми стосуються кожної людини. Окреслені властивості яскраво проявлені у „золотому правилі”. У різних формулюваннях „золоте правило” було відоме багатьом народам.

Виникає питання, чому потрібно обирати саме ту, а не іншу норму? І звідки, взагалі, моральна норма одержує свою силу, чому ми повинні їй підкорятися? Виникає проблема обгрунтування моралі.

Обгрунтування моралі – демонстрація необхідності виконання моральних вимог, пояснення того, чому саме людина повинна бути моральнісною, що їй дає мораль.

Щодо можливості і шляхів обгрунтування моралі існують такі головні позиції.

Етичний релятивізм (лат. relativus - відносний) заперечує можливість обгрунтування моральних понять і принципів, визнає за ними тільки відносне, мінливе і умовне значення. З того факту, що досить часто у одних народів ганебним є те, що викликає пошану у інших, робиться висновок, що всі норми моралі є лише людським, довільним установленням. Прикладом релятивістської етики є емотивізм, що виникає у першій половині 20-го століття. Представники емотивістської теорії (Б.Рассел, Р.Карнап та інші) твердять, що моральні положення не можуть бути перевірені за допомогою досвіду, їх неможливо довести або спростувати. Отже, моральні твердження не є істинними і не є хибними. Їх значення суто емотивне: моральні судження виражають тільки емоції, схильності і бажання тих, хто їх вимовляє.

Автономна етика (гр.autos – сам, nomos - закон) – тип етичної теорії, згідно з якою моральнісні норми не можуть бути виведені з зовнішнього щодо моральності, джерела (волі Бога, соціального досвіду, матеріальних потреб, прагнення до щастя, користі і т.п.). Автономна етика намагається обгрунтувати норми моральності, виходячи з неї самої, надаючи її законам самодовліюче значення. Автономна етика твердить, що виконувати вимоги моралі потрібно заради них самих, а не задля позаморальних спонук. Прикладом автономної етики є філософія моралі І.Канта. Кант вважав, що поведінка повинна підкорятися моральнісному закону виключно заради поваги до нього.

Гетерономна етика (гр. heteros – інший, nomos - закон) – етичне вчення, що обґрунтовує моральнісні норми за допомогою зовнішнього щодо самої моральності начала. Прикладом може бути християнська етика, згідно з якою закони свого життя людина отримує від Бога, а наближення до Нього, спілкування з Ним є ціллю людського існування. Отже, норми моральності обгрунтовуються посиланням на Божественне походження цих норм.

ФУНКЦІЇ МОРАЛІ

1) регулятивна (виступає як особливий спосіб впливу на поведінку людей)

2) світоглядна (вміщує важливі для людини орієнтири)

3) оцінювальна (совість, гідність, честь)

4) пізнавальна (осмислення світу через призму добра і зла)

5) виховна (цілеспрямоване виховання на загальнолюдських цінностях)