Як же вирішувати проблему глобального потепління?

Необхідно зменшувати кількість викидів і збільшувати кількість поглиначів парникових газів.

Найкращими поглиначами парникових газів є біомаса (ліси) та океан.

Коли ми спалюємо ліси, ми не тільки збільшуємо викиди СО₂, СН₄, а й зменшуємо кількість природних поглиначів, таких, як ліс. Знищення лісів негативно впливає на обидва процеси: поглинання і викиди.

Сам феномен «парникового ефекту» описаний ще в 19 ст., однак серйозне занепокоєння ця проблема почала викликати починаючи з 80-х рр. Кардинально проблема "парникового ефекту" може бути вирішена лише при переході людства до альтернативних джерел енергії. Починаючи з 80-х і особливо в 90-ті роки проблема глобального потепління стала однією з центральних у міжнародній політиці. Міжнародна спільнота провела ряд зустрічей, конференцій, було підписано ряд домовленостей, метою яких було зменшення викидів в атмосферу.

На Конференції 1992 р. в Ріо-де Жанейро було прийнято Рамкову конвенцію ООН про зміну клімату (головним чином стосувалася проблеми зменшення шкідливих викидів в атмосферу, як рубіжна мета називався 2000 р.).

Кіотський протокол, схвалений на третій сесії Конференції Сторін Рамкової Конвенції про зміну клімату ООН у грудні 1997 року, став значним кроком вперед у спробах вирішити проблему зміни клімату. Країни, що увійшли до Додатку 1 (розвинуті країни та країни з перехідною економікою) разом домовились зменшити викиди парникових газів до рівня меншого на 5% від рівня базового 1990 року протягом 2008-2012 років. Для різних країн був встановлений різний рівень зниження викидів. На сьогодні тільки від розвинутих країн, що є Сторонами Конвенції, вимагається скоротити свої викиди парникових газів.

Україні та Росії необхідно обмежити ріст викидів парникових газів на рівні 1990 року, а розвинутим країнам необхідно значно скоротити свої викиди ПГ - наприклад, США - до 93%, Канада та Японія - 94%, Німеччина - 75% від рівня викидів ПГ 1990 року.

Про це йтиметься в окремій темі.

Озонові діри».

Озон - це хімічна сполука. У молекулі озону О₃ з'єднані три атоми кисню, а не два, як у звичайній молекулі кисню О₂. В атмосфері Землі озон міститься як дуже мала домішка - його концентрація ніде не перевищує тисячної відсотка. Незважаючи на це, озон відіграє дуже важливу роль в атмосфері Землі за рахунок своєї здатності поглинати випромінювання в деяких ділянках спектра, особливо в ультрафіолетовій та інфрачервоній. Ця здатність робить озон захисником усього живого на Землі від небезпечного для біологічних організмів (зокрема й людини) ультрафіолетового випромінювання. Озон присутній в атмосфері на усіх висотах від поверхні Землі до приблизно 100 км. Його розподіл по висоті нерівномірний - найбільша концентрація молекул О₃ спостерігається в стратосфері на висоті 15-25 км. Величина максимальної концентрації змінюється залежно від різних обставин: пори року широти і т. д. Часто для зручності говорять лише про шар озону в стратосфері.

Загальна кількість озону значно змінюється в просторі і часі. Вона максимальна навесні у високих (70—80°) широтах і мінімальна в екваторіальній зоні. Бувають окремі дні, тижні і навіть місяці, коли в тому чи іншому місці на Землі спостерігаються дуже високі чи дуже низькі значення.

Але вже сьогодні нам загрожують «озонові діри». Що ж це таке - «озонна діра»? «Озоновою дірою» називають тимчасове зменшення загальної кількості озону над певною ділянкою поверхні Землі. Найбільш чітко вона зареєстрована над Антарктикою з максимумом активності у весняні (вересень-листопад для південної півкулі) місяці. Але чому саме над Антарктикою, адже там немає ніяких викидів в атмосферу? Це пояснюється особливостями глобальної циркуляції атмосфери.

Роль озону в нашому житті. У тропосфері озон є одним із забруднювачів повітря. Частина смогу у великих містах утворена, у тому числі, через надлишок озону, що утворюється як побічний продукт автомобільних вихлопів. У стратосфері ж озон виконує роль своєрідного екрана, що поглинає згубне короткохвильове (ультрафіолетове) випромінювання. Озон також бере активну участь у формуванні теплового режиму атмосфери і поверхні нашої планети. Цей режим ду­же залежить від, так званого, парникового ефекту, суть якого в тому, що певні гази у повітрі активно поглинають теплове (інфрачервоне) випромінювання. Його перевипромінює земна поверхня, поглинувши перед цим випромінювання сонця. До цих газів належить і озон. Роль озону полягає в пог­линанні теплового випромінювання, що йде від Землі, у тих спектральних інтервалах (так звані, «вікна прозорості»), де основні гази, відповідальні за парниковий ефект (водяна пара, СО₂), поглинають погано. У стратосфері озон поглинає ультрафіолетове випромінювання, що йде від сонця. Цей процес є основним джерелом нагрівання стратосферного повітря і визначає існуючу там відносно високу (порівняно зі тропосферою) температуру. Крім того, поглинаючи ультрафіолетове випромінювання, особливо в тій його частині (200—320 нм), що становить найбільшу небезпеку для живих істот, озон захищає людей і всю біосферу від його згубної дії.

А якби озону не було? Звичайно, точно відповісти на це питання неможливо. Але є серйозні підстави вважати, що життя на нашій планеті розвивалося б (якби розвивалося взагалі) по-іншому. При зникненні чи навіть потоншанні озонового шару неминучим стане збільшення потоку сонячного ультрафіолетового випромінювання. Кліти­ни живих організмів (особливо нуклеїнові кислоти) дуже чутливі до ультрафіолету. Варто мати на увазі, що потік випромінювання дуже чутливий до зміни загальної кількості озону (як кажуть вчені, зв'язок між ними нелінійний). Інакше кажучи, падіння N(О₃) навіть на десяті частки відсотка призводить до збільшення ультрафіолетового випромінювання в кілька разів, а можливо, і в десятки. Зазначені зміни інтенсивності цього випромінювання неминуче призведуть до значних порушень у цілому в біосфері й у здоров'ї людей зокрема.

Тваринний та рослинний світи теж страждають від надмірного ультрафіолетового опромінювання. Ультрафіолет, наприклад, негативно впливає на розвиток фітопланктону мальків риб, крабів, уповільнюється ріст рослин, що негативно впливає на продуктивність екосистем. Синтетичні матеріали (пластики, гума) швидше руйнуються під дією ультрафіолету. І, нарешті, збільшення інтенсивності ультрафіолетового випромінювання призводить до додаткової генерації озону у приземних шарах атмосфери та підвищення концентрації інших потенційно шкідливих оксидантів.

Загроза для озону. До шкідливих для озону речовин належать сполуки азоту. водню і хлору. Азот потрапляє в атмосферу переважно у вигляді азотних оксидів (NO, NО₂, N₂O) при використанні азотних добрив і викиді відпрацьованих газів при польотах висотних літаків. Джерелом водневих з'єднань є промислові підприємства, що виділяють в атмосферу метан, а також польоти висотних літаків і ракет, при яких безпосередньо на стратосферних висотах викидаються випари води. Нарешті, хлор потрапляє в атмосферу через дуже активне використання в промисловості і побуті хлоровмісних органічних сполук, насамперед, так званих, фреонів (хлорфторвуглеводів). За рахунок хімічної активності кисню, якого багато в атмосферному газі, утворюються цілі групи (сімейства) сполук азоту, водню і хлору. Встановлено, що зменшення озону існує і становить близько 2% N(О₂) протягом останніх двох десятиліть. Цей показник не малий і свідчить про загрозливу тенденцію. Якщо людство не зупинить своє втручання в атмосферу через забруднення сполуками, про які йшла мова вище, то незабаром концентрація озону в атмосфері упаде нижче мінімально допустимого рівня

На сьогодні інтенсивність ультрафіолетового випромінювання на поверхні землі вище 45 град. широти перевищує у середньому на 10 % показники двадцятирічної давнини, а в полярних широтах – ще більше.

Отже, руйнування озонового шару небезпечне тим, що зменшення вмісту О₃ дає змогу вільно проникати на поверхню Землі ультрафіолетовим променям, які є шкідливими для живих організмів. Зменшення вмісту озону спричинене викидами різних речовин, насамперед фреонів (вони використовуються у холодильниках і морозильниках) і розпилювачів – різних аерозолів.

Існування озонового шару є дуже важливою умовою для існування життя на Землі, оскільки він поглинає руйнівне для живого ультрафіолетове випромінювання. Зменшення цього шару лише на 1% призводить до посилення ультрафіолетового випромінювання та значного зростання захворювань людей на рак шкіри та катаракти очей. 1% зменшення щільності озонового шару призводить до додаткових 0.6 – 0.8 % підвищення (100-150 тис. випадків щорічно) захворювання на катаракту та 2% підвищення випадків раку шкіри.

Великої шкоди завдається озоновому шару внаслідок висотних польотів літаків та космічних кораблів. Фреони, що широко застосовуються в холодильниках, також руйнуючим чином впливають на озоновий шар. Щорічно виготовляється біля 1 млн. т фреонів.

Дуже негативним з екологічної точки зору є витік антарктичного озону. «Озонова діра» в Антарктиді була виявлена у 1986 р. Але якщо раніше пульсуюча діра в Антарктиді в озоновому шарі відновлювалась, то з в останні десятиліття вона спостерігається цілорічно і розширюється. Так, за даними дослідників, у 1987 р. озонова діра в Антарктиді охоплювала площу в 5 млн. кв. км, а в 1990 р - біля 10 млн. кв. км.

Розуміючи необхідність негайних спільних дій, 28 держав виробників фреону уклали в 1985 р. Віденську конвенцію з охорони озонового шару. В 1987р відбулася Монреальська конференція, рішення якої були підтримані понад 50 державами, які вважали за необхідне змінтити виробництво озоноруйнівних речовин таким чином, щоб у 1998 р. їх вироблялося вже на 50% меньше, а потім поступово вони були повністю замінені на безпечні сполуки.

На сьогодні Сторонами Монреальського протоколу стали 191 країна (включаючи країни Європейського Союзу як одиницю). Це, практично, усі члени ООН, і тим самим взяли на себе зобов’язання поступово зменшувати виробництво та використання озоноруйнівних речовин. Таким чином, справа збереження озонового шару є однією з найбільш актуальних екологічних проблем людства.

Відповідно до цієї угоди, уряд кожної країни виконує вимоги, що пов’язані із вилученням з обігу та припиненням виробництва озоноруйнівних речовин за обумовленими графіками.

Визнаючи особливу ситуацію країн, що розвиваються, у 1991 році був заснований Багатосторонній фонд Монреальського протоколу з метою надання фінансової та технічної допомоги цим країнам для вилучення озоноруйнівних речовин. Фон допомагає країнам статті 5 Монреальського протоколу («країни, що розвиваються») уникнути дестабілізації економіки, виконувати та виконати свої зобов’язання за допомогою цільової підтримки чотирьох виконавчих установ ЮНДП, ЮНЕП, ЮНІДО та Світового Банку. Глобальний екологічний фонд надає фінансову підтримку та допомогу країнам статті 2 Монреальського протоколу («розвинуті країни»), а також країнам з перехідною економікою, які мають статус країн статті 2 (зокрема Україна).

В 1985 році Україна підписала, а в 1986 році ратифікувала Віденську конвенцію про охорону озонового шару. На основі Віденської конвенції 20 вересня 1988 року Україна приєдналася до Монреальського протоколу по речовинах, що руйнують озоновий шар.

19 грудня 1994 року Генеральна Асамблея ООН проголосила 16 вересня Міжнародним днем захисту озонового шару. Це свято відзначається з 1995 року в пам’ять про дату підписання Монреальського протоколу про речовини, що руйнують озоновий шар (Монреальського протоколу) в 1987 році.

Для тих регіонів світу, де електроенергетика базується на спалюванні великої кількості вугілля, актуальною є проблема "кислотних дощів". Уперше з цією проблемою зіткнулися на Північному Сході США, у Великобританії і Німеччині. Зараз кислотні дощі завдають значної шкоди екосистемам Центральної і Східної Європи, скандинавських країн, багатьох районів Росії, Китаю та Індії. Негативно впливають кислотні дощі і на органічний світ водойм. Значних збитків завдають окисли і кислоти сірки також матеріалам й спорудам. Посилюється корозія чорних і кольорових металів, мармур та вапняки внаслідок хімічних реакцій перетворюються у гіпс. Це особливо несприятливо позначається на стані архітектурно-історичних пам'яток європейських країн, які, простоявши століття або навіть тисячоліття, можуть бути зруйновані за декілька десятків років (Парфенон в Афінах, будівлі в імператорському Римі, середньовічні статуї і храми багатьох міст Італії, Франції і Німеччини).

Антропогенне забруднення повітря пилом значно поступається природному надходженню пилу в атмосферу і має переважно локальний характер. На окремих промислових територіях щільність пилу у повітрі настільки значна, що впливає на зміну мікроклімату. З пилюкою в атмосфері розсіюється велика кількість шкідливих важких металів - свинцю, кадмію, миш'яку, цинку та ін.

Від забрудення атмосфери шкідливими речовинами та пилом особливо страждають великі мегаполіси, що пов’язано передусім з викидами промисловими об’єктами та автомобільним транспортом отруйних речовин. В ряді районів світу, де розміщені підприємства металургії, нафтопереробки, хімії, виробництво добрив, в повітрі виявлено понад 200 різних шкідливих речовин, вміст яких переважає допустиму норму в 10 і більше разів. Все це створює небезпеку для здоров’я та життя людей, рослинного та тваринного світу. За даними Всесвітньої організації охорони здров’я понад 1 мільярд осіб сьогодні проживає в населених пунктах, де чистота повітря не відповідає допустимим нормам. Одним із найбільш забруднених міст світу вважається Мехіко.

Забруднення гідросфери. Вода є надзвичайно цінною сировиною і важливим для життя елементом лише в тому випадку, коли вона не містить великої кількості розчинених речовин. Глобальною проблемою в сьогоденному світі є проблема забезпечення людства прісною водою Сьогодні її споживання на одну людину становлять 200 - 400 л на добу. Величезну кількість водних ресурсів споживає промисловість. За останнє століття споживання води зросло майже в 7 разів. Жахливим є те, що в наш час мільйони жителів Землі не мають доступу до питної води, а 1,7 млрд людей вживають забруднену воду, що не відповідає санітарним нормам. При цьому за даними Світової організації з охорони здоров’я, виникнення близько 80% різноманітних захворювань пов’язане зі споживанням неякісної питної води.

Найбільш забрудненими у гідросфері є річкові і озерні води. Ще кілька десятиліть тому (50-70-ті роки XX ст.) в найгіршому стані були поверхневі води Західної Європи (річки Рейн, Ельба, Маас, По) і США (річки басейну Міссісіпі, р. Гудзон, Великі Американські озера), зараз найбільше нечистот є в ріках Східної Європи (Дунай в середній і нижній течії, Дніпро, Волга). Загрозливих масштабів набуває забруднення поверхневих вод у країнах, що розвиваються. Особливо складно вирішити проблему забруднення водних ресурсів в ситуації, коли на берегах водойм дуже часто розташовані великі міста і промислові підприємства з поганими системами очистки стічних вод.

Підземні води, завдяки природним фільтруючим властивостям гірських порід, забруднені значно менше. Масове проникнення шкідливих речовин у горизонти міжпластових вод відбувається переважно при аваріях на нафтових свердловинах або при закачуванні забруднених стічних вод під землю. Проте можливе і природне погіршення якості підземної води при дуже активному її використанні (коли забори води в кілька разів перевищують її поповнення внаслідок інфільтрації) через зміну геохімічних процесів. Крім того, посилене відкачування підземних вод призводить до просідання території, часом на кілька метрів (у Мехіко деякі райони в XX ст. опустились на 5-7 метрів).
Просторам відкритого океану найбільшої шкоди завдає забруднення нафтопродуктами. Найбільшим джерелом надходження нафти є аварії танкерів. Нафтова плівка, яка надзвичайно швидко розтікається, може мати площі у сотні і тисячі квадратних кілометрів. В районі утворення плівки припиняється обмін повітрям і водою між атмосферою та гідросферою, що призводить до загибелі морських організмів і різкого зменшення вологості повітря, а відповідно і клімату прилеглих територій. За даними дослідників, загалом за останні 20 років кількість живих організмів в морях і океанах змншилась майже в чотири рази.

Широке використання в господарстві і побуті виробів із пластичних синтетичних волокон, які легші за воду і майже не розчиняються в природних умовах, призвело до їх значного нагромадження у водах Світового океану. Особливо багато сміття плаває в Атлантичному океані, що неодноразово відзначали вчені-дослідники.

Деградація земель. Кількість земельних ресурсів на земній кулі обмежена, до того ж їх не можна замінити жодними іншими ресурсами (достатньо сказати, що 98-99 % продуктів харчування людина отрмує в результаті виокристання грунтів у землеробстві та тваринництві). Щороку з активного використання вилучаються мільйони гектарів земель, втрата кожного гектара родючої землі зменшує можливості людства вирішити продовольчу, сировинну, соціальну та інші глобальні проблеми. Життя людей на нашій планеті безпосередньо залежить від стану родючих грунтів. Втрати продуктивних грунтів становлять 6-7 млн га за рік. В результаті тільки ерозії з сільськогосподарських угідь щорічно вивітрюється 26 млрд. т. грунту. За прогнозами ООН, за таких обставин людство на початок ХХ1 ст. втратить третину грунтів. Відповідно, опустелювання сприяють голоду та зубожінню, в наслідок чого гинуть мільйони людей на планеті.

Деградацію земель спричиняє багато факторів: 1) гірничі розробки; 2) посилення водної і вітрової ерозії внаслідок людської діяльності; 3) хімічне забруднення грунтів міндобривами та отрутохімікатами. Відкритий видобуток корисних копалин і сильна ерозія грунтів призводять до повної втрати родючого шару землі. Внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів хоч і дає змогу підвищити урожайність сільськогосподарських культур і навіть тимчасово підвищити родючість земель, проте з часом в ґрунті нагромаджуються шкідливі хімічні сполуки. Потрапляючи в культурні рослини, тканини комах і тварин через харчові ланцюги, вони часто у дуже значних концентраціях досягають організму людини, збільшуючи захворюваність і смертність.

Значні збитки людською діяльністю наносяться і лісовим ресурсам планети, які багато в очму визначають стан та якість біосфери (сфера життя). Ліси – це не тільки величезне сховище вуглецю, але й джерело його поповнення в атмосфері, регулятор газового, водного і теплового режимів навколишнього середовища, джерело деревини, харчових та багатьох інших ресурсів. За останє століття площа лісів на планеті зменшилась на 1/3. Основна причина скорочення та деградації лісів – це надзвичайні масштаби їх вирубки, нераціональне використання деревини (в багатьох країнах вона до сьогодні використовується як паливо), їх загибель в результаті пожеж. Щорічно у світі знищується 15 млн. га лісів, на одне посаджене дерево припадає 10 вирубаних.

Ще одна з екологічних проблем – це скорочення біологічного різноманіття на землі. За минуле століття на Землі повністю зникли близько 25 тисяч різновидів рослинного світу, понад тисячу різновидів диких тварин. Згідно з оцінками спеціалістів, до 2015 р. біосфера може втратити 10-15 % складу її різновидів.

2. Серед основних шляхів розв'язання екологічних проблем є такі:
1) перехід до матеріало- і енергозберігаючих технологій, а в перспективі - до замкнутих циклів використання ресурсів, що дасть змогу перейти до маловідходного виробництва;

2) використання нагромадженого за тисячоліття людської діяльності досвіду раціонального природокористування. Розробка регіональних схем використання ресурсів в залежності від природних, економічних та соціальних особливостей території;
3) розосередження екологічно шкідливих виробництв, які в даний час ще не можна закрити;
4) розширення природно-заповідних територій, особливо в районах з нестабільними екологічними системами (тундра, пустеля, вологі екваторіальні ліси);
5) екологічна освіта і виховання населення.

6) швидкий розвиток і використання таких основних видів самовідновлюваної енергії як сонячна, вітрова, океанічна, гідроенергетична інше;

7) структурні зміни у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії, а саме: збільшення частки вугілля в енергобалансі при зменшенні долі нафти і газу, оскільки запаси останніх на планеті значно менші, а їх цінність для хімічної промисловості набагато більша;

8) необхідність створення екологічно чистої вугільної енергетики, яка б працювала без шкідливих викидів газу. Це потребує значних державних витрат на природоохоронні заходи. Але якщо у США і Німеччині на ці цілі використовується щорічно до 2% ВВП, в Японії – 3%, то в колишньому СРСР – лише 1,2%;
9) розробка всіма країнами конкретних заходів з дотримання екологічних стандартів – чистоти повітря, водних басейнів, раціонального споживання енергії, підвищення ефективності своїх енергетичних систем;

10) вивчення запасів всіх ресурсів з використанням найновіших досягнень НТР. Як відомо, сьогодні розвіданий неглибокий шар Землі – до 5 км. Тому важливо відкрити нові ресурси на більшій глибині Землі, та на дні Світового океану;
11) призупинення вирубки лісів, особливо тропічних, забезпечення їх раціонального використання;
12) формування у людей екологічного світогляду, що дозволило б розглядати всі економічні, політичні, юридичні, соціальні, ідеологічні, національні, кадрові питання як в рамках окремих країн, так і на міжнаціональному рівнях;
13) комплексна розробка законодавства про охорону навколишнього середовища, в тому числі про відходи. Так, в США, Франції та інших країнах уряд зобов’язаний надавати підприємствам і організаціям технічну і фінансову допомогу у переробці відходів, вилучення з них цінних компонентів, проведенні науково-дослідних робіт в даній сфері, поширенні передового досвіду інше. З цією метою використовуються податкові пільги, надання субсидій, зниження тарифів на перевезення вторинної сировини тощо;
14)нарощування екологічних інвестицій. Так, в Австрії такі інвестиції складають більше 15% всіх капіталовкладень.

3. Оцінки екологічного стану в Україні сьогодні песимістичні. Але для такого спрямування оцінок є вагомі підстави.

По-перше, лише в останні роки в зв"язку з лібералізацією суспільного життя з"явилася можливість на повний голос обговорювати екологічний стан в Україні.

По-друге, наслідки Чорнобильської трагедії є серьйозною підставою для втрати екологічного оптимізму.

Безперечно, сучасний екологічний стан – багато в чому наслідок існування України в межах СРСР. Так, за оцінками експертів, внаслідок панування в СРСР планової, командно-адміністративної системи, економіка розвивалась не беручи до уваги екологічні наслідки. В результаті економіка України є однією з екологічно найбрудніших з усіх країн колишнього СРСР. Вона перенасичена хімічними, металургійними, гірничорудними виробництвами із застарілими технологіями. На території України накопичено більш ніж 17 млрд. тон промислових відходів. Їх обсяг щорічно зростає на 1 млрд. т. Це наслідок дуже щільного розміщення промислових підприємств.

Як і в інших сферах діяльності, у ставленні людини до природи панувала ідеологія діяльнісного перетворення світу в інтересах людини. Тобто, панувала орієнтація на те, що не треба чекати дарів від природи, взяти все, що можливо - ось завдання людини.

Руйнівного впливу, великої шкоди зазнав земельний фонд України. За останні 30 років його втрати перевищили 22 млн. га через розміщення на родючих землях промислових об"єктів, а також - твердих промислових відходів. Значно поширилась ерозія грунтів. Загалом щороку руйнується приблизно 200 тис. га земель. Крім того, вони надмірно забруднені важкими металами, залишками мінеральних добрив, отрутохімікатами.

Захоплення хімізацією сільськогосподарських земель призвело до того, що в продуктах харчування міститься значна кільксть нітратів, пестицидів та інших шкідливих для людини і живого речовин.

Екологічно небезпечним є в Україні стан повітря. В деяких регіонах - Маріуполі, Кривому Розі, Запоріжжі - він є просто загрозливим. В багатьох районах забруднення повітря у десятки разів перевищує допустимі норми. В Донбасі, Прикарпатті, Придністров’ї концентрація шкідливих речовин перевищує гранично допустимі норми в 5-10, а в деяких районах, зокрема, в 21 місті, забруднення повітря перевищує допустимі норми в 15-20 разів. Основними забрудниками атмосфери в Україні були підприємства металургії, вугільної та хімічної промисловості. В атмосферу в величезній кількості викидалися такі хімічно отруйні речовини як оксид сірки, азоту, аміак, феноли тощо. Значне забруднення повітря викликається працюючим автотранспортом - більш ніж третина загального об"єму викидів забруднюючих речовин в Україні. А в деяких містах - навіть більше. Наприклад, у Чернівцях - 75%, Києві - 77%, Львові - 79%, Ужгорожі - 91%.

Парадоксальним є те, що таке багате на паркові зони місто як Київ, місто, що стоїть на березі великої річки, місто, що не має металургійної та видобувної промисловості, знаходиться в важкому екологічному стані. Наприклад, загазованість повітря в нашому місті більше, ніж в таких промислових центрах як Запоріжжя, Кривий Ріг, Макіївка та інші. Індекс забруднення в Києві в 6 разів вищий, ніж у Львові. Щорічно природне довкілля міста забруднюється 330 тис. т шкідливих промислових і технічних викидів.

Внаслідок завойовницького ставлення до природи зазнали руйнування екосистеми головних річок України. Зонами екологічної кризи є і наші моря - Азовське і Чорне. Водне середовище Азовського моря отруєно пестицидами, важкими металами, іншими отрутохімікатами. Як наслідок - загроза отруєнь при споживанні азовської риби. Складна екологічна ситуація і в Чорному морі, яке потерпає від отруєння сполуками амміаку та нафтопродуктів, забруднення промисловими і комунальними стоками.

Жахливими є екологічні наслідки аварії на ЧАЕС.

Взагалі, в Україні було сконцентровано майже 40% всієї ядерної енергетики СРСР. Після вибуху на Чорнобильській АЕС в атмосферу було викинуто близько 50-ти тон ядерного палива у вигляді дрібнодисперсних частинок діоксиду урану, йоду-131, плутонію-139, цезію-137, стронцію-90 та ін. З 30-ти кілометрової зони було евакуйовано 200 тис.осіб, 75 млн.осіб одержали малу дозу опромінення.

Всі наведені дані доводять, що висновок фахівців про вкрай небезпечну екологічну ситуацію в Україні не є перебільшенням.

В останні роки відбулися певні позитивні зрушення, проявляється прагнення докорінним чином змінити підходи до розв"язання екологічних проблем. Відчувається вплив екологічного світогляду як на рівні масової свідомості, так і на рівні політичної і правової свідомості. Як можна судити з низки екологоорієнтованих законів, прийнятих в Україні в останні роки, покращення екологічного стану є державною справою. Вже декілька десятиліть існує і поширюється в Україні екологічний рух - "зелений рух", створюються і активно працюють екологічні органцізації - Українська екологічна організація, "Зелений світ", "Грінпіс-Україна", Національний екологічний центр України "Довкілля", Українська екологічна Ліга та інші.