Укладач: Сташкевич Олена Борисівна. для виконання лабораторних занять з дисципліни

Методичні вказівки

для виконання лабораторних занять з дисципліни

„БІОЛОГІЯ КОНЯ”

(спеціальність 7.130201- “Зооінженерія”,

спеціалізація „Конярство”)

 

 

 

 

Миколаїв – 2005

УДК 631.6 (075.8)

Методичні вказівки для виконання лабораторних занять з дисципліни „Біологія коня” (спеціальність 7.130201- “Зооінженерія” спеціалізація „Конярство”) підготовила старший викладач кафедри спеціальної зоотехнії Сташкевич Олена Борисівна

 

Викладено теоретичні основи, завдання, методика їх виконання та контрольні питання відповідно до тематики лабораторних занять дисципліни „Біологія коня”.

Рецензенти: завідувач кафедри розведення та годівлі Миколаївського державного аграрного університету, кандидат сільсько-господарських наук, доцент М.І. Гиль;

виконавчий директор Державного південного регіонального селекційно-племінного центру по конярству “Південьконе-центр” Г.І. Павловська.

 

Рекомендовано методичною комісією зооінженерного факультету, протокол № __________________________________

Навчальне видання

„Методичні вказівки для виконання

лабораторних занять з дисципліни „Біологія коня”

(спеціальність 7.130201- “Зооінженерія”

спеціалізація „Конярство”)

Укладач: Сташкевич Олена Борисівна

Відповідальна за випуск: завідувач кафедри спеціальної зоотехнії, професор, доктор с.-г. наук В.С. Топіха

 

Редактор В.С. Топіха

Підписано до друку Формат Папір друк.

Друк офсетний. Ум. друк. арк. Обл.-від. арк.

Тираж 50 пр. Зам. №

Редакційно-видавничий відділ Миколаївського державного аграрного університету

54021 м. Миколаїв, вул. Паризької комуни, 9

ЗМІСТ

ВСТУП

1. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
2. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ

ЗАНЯТЬ В СТАЙНІ

3. ТЕМАТИКА, ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ ЗАНЯТЬ

3.1. Модуль 2. Екстер’єр та конституція коней

3.1.1. Статі тіла

3.1.2. Вади та недоліки екстер’єру

3.1.3. Проміри, індекси та жива маса

3.1.4. Особливості тілобудови коней різного

призначення

3.2. Модуль 3. Огляд, описання та фотографування

коней

3.2.1. Масті, відмітини та прикмети

3.2.2. Оцінка стану ротової порожнини та

визначення віку коней по зубах

3.2.3. Алюри, їх коротка характеристика. Оцінка

рухів

3.2.4. Організація і проведення виводки.

Фотографування коней

 

ВСТУП

 

В системі підготовки зооінженерів спеціалізації „Конярство” навчальна дисципліна „Біологія коня” має особливе значення, оскільки без знань біологічних та фізіологічних особливостей коней неможливо ґрунтового усвідомлення технології галузі різних напрямків сучасного конярства.

Одне з головних завдань дисципліни – надати студентам знання про коня, як особливий біологічний об’єкт. На підставі цих знань вони будуть спроможними розробляти специфічні заходи окремих елементів технології конярства стосовно до вимог певних напрямків. Поширена теоретична підготовка студентів в процесі вивчення дисципліни буде сприяти засвоєнню спеціальних питань всіх дисциплін спеціалізації. Це можливо лише на основі ретельного та ґрунтовного вивчення історії виникнення конярства як галузі тваринництва та його еволюції, сучасного стану галузі, особливостей анатомічної будови всіх систем органів коня та особливостей їх фізіології, конституції та екстер’єру коней.

Матеріал дисципліни викладається за 3 модулями. Перший модуль складається з тем: „Вступ в дисципліну”, „Походження та одомашнення коней”, „Анатомо-фізіологічні та біологічні особливості коней”. З модуля 1 плануються до проведення теоретичні аудиторні заняття (лекції). Певна частина навчального часу із вказаного модуля відводиться на самостійну роботу. З метою надання допомоги студентам при самостійному поглибленому вивченні питань модуля видано „Методичні вказівки для самостійної роботи з дисципліни „Біологія коня” (спеціальність 7.130201-“Зооінженерія”, спеціалізація „Конярство”). Модуль 1. Походження та інтер’єр коней”.

З модуля 2 („Екстер’єр та конституція коней”) та модуля 3 („Огляд, описання та фотографування коней”) проводяться теоретичні аудиторні заняття (лекції) та лабораторні заняття як аудиторні, так й в умовах виробництва. Для запобігання зайвих витрат навчального часу та полегшення засвоєння матеріалу лабораторних занять видано „Робочий зошит для виконання лабораторно-практичних занять студентами денної форми навчання із застосуванням структурно-модульної системи вивчення дисципліни та рейтингового контролю знань (спеціальність 7.130201 – «Зооінженерія», спеціалізація «Конярство»). Структура робочого зошиту дозволяє не тільки виконувати завдання, а й проводити аналіз одержаних результатів.

Знання студентів протягом семестру оцінюються за рейтинговою системою (табл.1).

Таблиця 1

Рейтингова система оцінки знань студентів

 

Мо- дуль	Кількість годин	Форма контролю	Кіль-кість захо-дів	Оцінка	Сума
ЛК	ЛЗ	мін.	макс.	мін.	макс.
		-	Тестування			4,0		4,0
Колоквіум			4,5		4,5
			Поточні опитування			4,4		22,0
Тестування			4,5		13,5
Контрольна робота			4,5		9,0
			Поточні опитування			4,5		13,5
Тестування			4,5		13,5
Контрольна робота			4,5		9,0
Всього з регулярної роботи

Продовження таблиці 1

Ведення: - конспектів лекцій - робочого зошиту
Відвідування всіх занять: - ЛК - ЛЗ
Всього з дисципліни

 

Вивчення дисципліни завершується заліком. Загальна оцінка заліку „зараховано” виставляється, якщо студент протягом семестру набирає 71 та більше балів. Додаткові бали (до 10 балів) мають можливість одержати студенти, які при проведенні занять в умовах виробництва виявили високу професійну майстерність. Підвищуються загальні семестрові бали й при відсутності пропусків занять.

 

 

1. РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

 

Основна

1. Гопка Б.М., Павленко П.М., Калантар О.А., Клок В.М. Конярство.-К.: Урожай, 1991.

1. Гопка Б.М., Хоменко М.П., Павленко П.М. Конярство.- К.: Вища освіта, 2004

3. Книга о лошади /под ред. С.М. Буденного.- М.: Госсельхозиздат, 1952.- т.1, т.3.

1. Красников А.С. Экстерьер лошади.- Сельхозгиз, 1957.
2. Красников А.С. Коневодство. - М.: Колос, 1973.
3. Красников А.С. Практикум по коневодству. - М.: Колос, 1977.

7. Пономаренко Н.Н. Черный Н.В. Коневодство.- Харьков: Эспада, 2001.

8. Свечин К.Б., Бобылев И.Ф., Гопка Б.М. Коневодство.- М.: Колос, 1992.

1. Біологія коня. Робочий зошит для виконання лабораторно-практичних занять студентами денної форми навчання із застосуванням структурно-модульної системи вивчення дисципліни та рейтингового контролю знань (спеціальність 7.130201 – „Зооінженерія”, спеціалізація „Конярство”.- Миколаїв, МДАУ, 2002.
2. Методичні вказівки для самостійної роботи з дисципліни „Біологія коня” (спеціальність 7.130201- “Зооінженерія”, спеціалізація „Конярство”). Модуль 1. Походження та інтер’єр коней”.- Миколаїв, МДАУ, 2005.

 

Додаткова

1. Гопка Б.М., Костенко В.І. І назвали тварин домашніми./- К.: Урожай, 1990.

2. Моисеенко Н.А. Служит людям добрый конь./- М.: Агропромиздат, 1988.

3. Зеленевский Н.В., Соколов В.И. Клиническая анатомия лошади.- Санкт-Петербург, Фиорд, 2001.

4. Климов В.В. Лошадь Пржевальского./- М.: Агропромиздат, 1992.

5. Кожевников Е.В, Гуревич Д.Я. Отечественное коневодство: история, современность, проблемы. – М.: Агропромиздат, 1990. - 224с.

6. Ливанова Т.К. Ветеринарные консультации для владельцев лошадей.- М.: Аквариум, 2001.

2. ТЕХНІКА БЕЗПЕКИ ПРИ ПРОВЕДЕННІ

ЗАНЯТЬ В СТАЙНІ

 

Певну частину лабораторних занять планується до проведення в умовах виробництва. Тому перед початком вивчення дисципліни студенти повинні чітко усвідомлювати та володіти безпечними прийомами поводження з кіньми.

Коні – лякливі тварини, а невірне поводження з ними може привести до травми. Тому необхідно дотримуватися таких вимог до правил техніки безпеки.

1. Поводитися з конем слід завжди спокійно та лагідно, але вимогливо.

2. Не бігати по коридору стайні, на порушувати тишу галасом, сміхом, різкими вигуками.

3. Забороняється просовувати руки крізь грати денників, дратувати та бити коней.

4. При підході до коня або заходячи у денник необхідно попередити тварину голосом, назвати кличку, щоб вона звернула на вас увагу та повернулася головою до вас.

5. Не крастися, коли підходите до коня ззаду, не бити раптово по його тілу, не зчиняти різких вигуків – кінь може злякатися і травмувати вас.

6. Виводячи коня з денника чи стайні, слід його вести позаду себе, а не пускати вперед, тримаючи за повід. Це дуже небезпечно!

7. Вести коня слід тільки „в поводі”, йти поряд з ним з лівого боку і тримати правою рукою під вузду, а лівою – за кінець поводу.

8. Якщо кінь злякався і різко осаджується або встає дибки – „віддайте” йому повід до кінця: так легше його тримати.

9. Категорично забороняється намотувати повід чи чумбур на руку.

10. Щупати коней при вивченні статей екстер’єру, описувати статі тілобудови, масті та відмітини, вимірювати коней та оглядати їх ротову порожнину дозволяється тільки тоді, коли на коней одягнута вузда чи недовуздок.

11. Не допускати, щоб під час занять жеребці контактували, жеребець та кобила знаходилися поруч чи водночас виводилися зі стайні.

12. При огляді зубів під час визначення віку коня необхідно стояти ліворуч від його голови, праву руку через беззубий край ввести в ротову порожнину, взяти язика та відвести його в сторону (до себе), а лівою – „зняти” нижню губу з зубів. Язика треба тримати міцно, але не тягнути: його можна травмувати.

13. При вимірюванні коней не можна робити раптових клацань мірною палицею чи циркулем: це може налякати коня. Місця торкання палицею чи циркулем з тілом коня необхідно попередньо оглянути.

14. Щупати вим’я та сім’яники слід таким чином, щоб кінь бачив. Для цього необхідно зайти з лівого боку коня, правою рукою погладити послідовно в нижній частині грудей, черева, паху, після чого оглянути вказані статі. Під час цього ліва рука повинна впиратися в корпус коня.

15. При огляді копит необхідно передню кінцівку тримати руками чи стегном, примусивши коня своїм корпусом перенести вагу тіла на вільну ногу. Задня кінцівка при огляді копита кладеться на стегно.

16. Сідати на коня в стайні, виїжджати та в’їжджати в неї вершки забороняється.

17. Особливо небезпечні коні, які б’ються задніми кінцівками. Свою агресію вони проявляють прикладанням вух до потилиці, різким маханням хвоста, насторожливим та злобливим поглядом.

18. При заведенні до денника вузду або недовуздок необхідно знімати тільки тоді, коли коня буде повернуто головою до дверей.

19. Студентам категорично забороняється знаходитися в стайні без викладача та застосовувати самовільні дії відносно коней.

 

3. ТЕМАТИКА, ЗМІСТ ТА

ЗАВДАННЯ ЗАНЯТЬ

 

 

3.1. МОДУЛЬ 2

„ЕКСТЕРЄР ТА КОНСТИТУЦІЯ КОНЕЙ”

 

 

3.1.1. СТАТІ ТІЛА

 

Мета: вивчити статі тіла коня та їх анатомічну основу, а та-

кож області на голові коня та їх топографію.

 

Зміст теми

Статі – частини тіла коня, за якими визначають його роботоздатність, здоров’я, вік, тип, породу та племінну цінність. Вивчаючи окремі статі, слід знати їх назву, анатомо-фізіологічну основу, форму функцію та особливості будови, еволюційний та індивідуальний розвиток. Назви статей коня не завжди збігаються з анатомічними назвами тієї чи іншої частини тіла (наприклад, круп, ганаш, холка та ін). Тому спеціалістам-зооінженерам слід знати назви статей, прийнятих у конярстві.

 

Методичні рекомендації

Перед початком виконання завдань слід ознайомитися з місцем розташування окремих статей за допомогою плакатів та муляжів, керуючись поясненнями викладача та літературними джерелами. Слід усвідомити особливості розвитку тих чи інших статей коней відповідно до напряму їх використання. В ході виконанні завдань необхідно скласти таблицю, де вказуються назви статей та їх анатомічна основа (завд. 3). Виділити статі, назви яких не відповідають їх анатомічній основі, допоможе проведення аналізу вказаної таблиці, що повинно бути відображеним у висновку.

Завдання

1. На малюнку позначити основні статі тіла коня відповідно з їх номерами у переліку („Робочий зошит”, с.5-6):

1. Вуха 2. Чілка 3. Висок 4. Лоб 5. Ніс 6. Перенісся 7. Ніздрі 8. Щока 9. Губи 10.Кут роту 11.Підборіддя 12.Підщочина 13.Ганаш 14.Потилиця 15.Гребінь шиї 16.Бік шиї 17.Грива 18.Горло 19.Яремний жолоб 20.Плечелопатквий бугор

21.Плече 22.Лопатка 23.Груди 24.Грудина 25.Підгрудок 26.Холка 27.Спина 28.Поперек 29.Маклок 30.Крижи 31.Ріпиця хвоста 32.Круп 33.Стегно 34.Сідниця 35.Сідничний бугор 36.Здухвина 37..Грудна клітка 38.Несправжні ребра 39.Черево 40.Препуцій

41.Пахова ділянка 42.Коліно 43.Гомілка 44.Ахіллів сухожилок 45.П’ятка 46.Скакальний суглоб 47.Плесно 48.Каштани 49.Шпори 50.Щ і т к и (фризи) 51.Лікоть 52.Підпліччя 53.Зап’ясток 54.П’ясток 55.Путовий суглоб 56.Путо або бабка 57.Вінчик 58.Зачеп копита 59.Бокова стінка копита 60.П’ятка копита

2. На малюнку позначити області голови коня („Робочий зошит”, с. 7):

1. Тім’яна область 13. Щочна область:

2. Вискова область з а) верхньощелепна;

надочною ямкою б) зубна ділянка

3. Лобова область в) нижньощелепна

4. Нижня очна область ділянка

5. Спинка носу 14. Судинна вирізка

6. Бокова очна область 15. Ганаши

7. Ніздрі 16. Гортанна область

8. Область верхньої губи 17. Місце положення

9. Область нижньої губи великого жувального м’яза

10. Область підборіддя 18. Щелепний суглоб

11. Коловушна область 19. Верхня шийна

12. Потилична область область

 

3. Дати характеристику анатомічної основи статей тіла коня. У висновку відмітити ті статі тіла, назви яких не відповідають їх анатомічній основі („Робочий зошит”, с. 8-9).

Контрольні питання

 

1. Скільки суглобів мають передня та задня кінцівки коня? У яких суглобах найбільш виражені амортизаційні або ресорні функції?
2. Яку функцію виконують бабки?
3. Що являють собою каштани, шпори та грифельоподібні кісточки коня?
4. Як з’єднуються з тулубом передня та задня кінцівки коня? Чому не можна різко повертати коней, особливо жеребних кобил?
5. Скільки у коней грудних хребців і ребер?

 

Література: 1, с. 27-40; 2, с. 50-65; 3, с.71-103; 4, с.80-183;

5, с. 50-69; 6, с. 3-4; 7, 24-30; 8, с. 33-41.

 

 

3.1.2. ВАДИ ТА НЕДОЛІКИ ЕКСТЕР’ЄРУ

 

Мета: засвоїти основні причини виникнення вад та недо-

ліків екстер’єру коней, їх вплив на роботоздатність

та використання коней різного призначення.

 

Зміст теми

Недоліки екстер’єру – це відхилення в розвитку статей порівняно з модельною твариною. Вони знижують оцінку екстер’єру та вартість коня, але не можуть бути причиною, за якою коня не можна використовувати в спорті, для сільськогосподарських робіт та для племінних цілей. До недоліків екстер’єру деяких кобил відносять м’яку спину, незначно спущений круп, розкид та ін.

Вади екстер’єру викликаються різними патолого-анатомічними змінами в органах та тканинах. Вони впливають на роботоздатність та племінну цінність коня. Коней, що мають вади, за деякими виключеннями, не допускають до племінного використання з метою зменшення вірогідності їх проявлення серед нащадків. Коні, які мають брокдаун, або кісткові розрощення суглобів, не можуть показати високу жвавість в бігах та скачках. Одною з причин виникнення вад у лошат можуть бути порушення в технології їх вирощування. Прикладом цьому може бути нерівномірне відростання копитного рогу, яке виникає при відсутності моціону. Внаслідок змінюється навантаження на суглобові поверхні кісток зап’ясткового та скакального суглобів, відбувається розрощення їх та погіршення постави кінцівок.

Підхід до оцінки вад і недоліків екстер’єру повинен бути диференційованим, тому що не всяка вада надає право вибракувати коня. В кожному окремому випадку слід також приймати до уваги фактичну племінну цінність коня, а не тільки констатувати наявність тих чи інших вад та недоліків екстер’єру. Прикладами тому можуть бути жеребці чистокровної верхової породи Дуглас (мав козинець) та Анілін (мав курбу). Жеребець орловської рисистої породи Отклик мав сильні меланосаркоматичні розрощення в носовій порожнині. Але усі вони мали видатну роботоздатність та залишили цінний за робочими та племінними якостями приплід.

При ознайомленні з характеристиками основних від та недоліків екстер’єру коней слід в першу чергу запам’ятати місця розташування окремих з них (рис. 1) та вміти визначити причини їх виникнення, оскільки окремі з них мають спадковий характер.

Таблиця 2

Ознаки та характеристика вад та недоліків

екстер’єру коней

Назва вади та недоліку	Ознаки
Деякі недоліки, вади і захворювання, що виявляються при огляді голови коня
Бельмо, каринка	Плями різної форми і розміру на рогівці ока
Кератит	Запалення рогівки ока
Катаракта	Помутніння кришталику ока (зіниці)
Періодична сліпота	Періодичне запалення одного (обох) очей: повіки припухлі, око (очі) мутне, зір періодично і прогресивно втрачається
Емфізема легень	Широко відкриті ніздрі у стані спокою коня, забруднене, нерівномірне, часте дихання, прискорені рухи здухвини, запальний жолоб за останнім ребром
Свистяча задуха (рорер)	Дихання з свистінням під час рухів внаслідок западання черпакуватого хряща гортані

Продовження табл. 2

Прикуска	Дурна звичка заковтувати повітря при зпиранні різцями на край годівниці, що викликає неправильне зтирання губних країв різців і викликає здуття і катар шлунку
Вади зубів	„Щупакові” різці та „дзьоб”, корінні зуби у вигляді „ножиць” каріозні руйнування, переломи, випадання зубів тощо
Пошкодження ротової порожнини	Виразки беззубих країв, щік та язика
Пошкодження кутів рота	Виразки і мозолисті потовщення від вудил
Пухлина піднебіння (насос)	Пухлина внаслідок грубого корму або розладів травлення
Потилична пухлина	Розлита пухлина внаслідок наминки потилиці з запаленням потиличної сумки та вийної зв’язки
Травматичні пошкодження і патологічні зміни на тулубі коня
Наминка холки	Поверхневі та глибокі пошкодження шкіри та підшкірної клітковини, м’язів, хрящових та кісткових відростів хребців з нагниванням та утворенням свищових ходів
Збитий маклак	Перелом крижової кістки
Грижа	Пупові грижі черева та ін.
Крипторхізм	Обидва або один сім’яник не опускається в мошонку під час їх розвитку в утробному періоді, а залишаються в черевній порожнині

Продовження табл. 2

Чорновики (мелано- саркома)	Щільні безболісні пухлини (вузли), одиничні чи множинні, розміром від дрібної горошини до вишні (інколи і більші) під ріпицею хвоста, навколо анусу, в області вим’я, в інших місцях, найчастіше у сірих коней
Купірований хвіст	Купірована ріпиця хвоста
Зачоси на хвості	Свідчать про скупчення у прямій кишці личинок овода або свідчать про наявність глистів
Пошкодження та вади кінцівок
Атрофія плеча	Одностороння атрофія мускулатури правого чи лівого плеча, кульгання
Бурсит ліктя (шипове жовно)	Мозолиста пухлина на ліктьовому бугрі внаслідок запалення слизової сумки та з травматичних причин
Козинець	Виступ зап’ястка вперед внаслідок вкорочення сухожилків-згиначів та деформації кісток зап’ястка
Запалий зап’ясток	Зміщення зап’ясткового суглоба назад
Бурсит зап’ястка	Невелика пухлина зап’ястка внаслідок серозного випоту – запалення слизової оболонки суглобової сумки, яка виникає під дією різних ударів
Потовщення зап’ястка	Розрощення фіброзної тканини і кісток зап’ястка внаслідок деформуючого артриту
Накісники, сплінти	Кісткові розрощення на п’ястку та плесні внаслідок запалення та пошкодження окістя

Продовження табл. 2

Брокдаун	Потовщення сухожилків-згиначів передньої кінцівки чи міжкісткового м’яза внаслідок їх надриву та запалення при перенапруженні чи ударі
Букшина	Продольна припухлість спереду п’ястка (іноді плесни) внаслідок запалення окістя (периостит) та сухожилків м’язів-розгиначів кінцівки
Бурсит коліна (колінне жовно)	Пухлина на колінному суглобі внаслідок запалення слизової сумки
Бурсит п’ятки (піпгак)	Мозолиста м’яка пухлина п’яткового горба внаслідок запалення слизової оболонки сумки, що виникає післі травм або лежання коней на твердій підлозі
Шпат	Випотівання синовії та подальше розрощення кісток скакального суглоба внаслідок деформуючого артозу. Виникає переважно у старих коней при травмах суглоба, перенапруження зв’язок
Курба	Потовщення на задній поверхні скакального суглоба біля основи п’яткової кістки, яке виникає внаслідок гіпертрофії шкіри чи фасції, гострого запалення сухожилків-згиначів і зв’язок, нахилу п’ятки вперед, утворення накіснів, розрощення зовнішньої головки грифельної кістки та ін. Все це встановлюється рентгеноскопією скакального суглоба
Жабка	Кісткове, іноді кільцеве, розрощення путово-вінцевого суглоба внаслідок артроза

Продовження табл. 2

Кісткове розрощення скакального суглоба	Внаслідок осіфікуючого периартриту і деформуючого артроза з частковою або повною нерухомістю суглоба
Пошкодження вінчика	Заступки, засічки, рубці, пухлини, фістули і грибоподібні розрощення вінчика
Наливи, сіновіти, тендовагініти	Накопичення серозної рідини в капсулі суглоба (наскрізні або однобічні) та сухожилкових піхвах внаслідок їх запалення
Мокрець (дерматит)	Гнійне запалення шкіри під щітками, іноді попереду скакального суглоба та позаду зап’ястка
Слоновість кінцівок	Дифузна (розлита) пухлина з ущільненням підшкірної клітковини плесни та інших частин кінцівок внаслідок дерматиту
Недоліки, захворювання, пошкодження та вади копит
Плоске копито	Копито широке, с дуже похилими стінками
Сторчуватість копита	Копито з ледве не стрімчастими стінками
Вузьке копито	Копито, яке стиснуте з боків
Косе копито	Копито з косими або скривленими стінками
Кільчасте (їжакове) копито	Копито з кільчастою деформацією рогової стінки
Випукле копито	Копито з випуклою підошвою
Поганий копитний ріг	Ріг копита м’який, сухий, слабкий, матовий

Продовження табл. 2

Тріщини копита	Тріщини зачепні, бокові, кутові, від вінчика, від підошви, поверхневі, наскрізні
Наминки, уколи підошви копита	С запаленням або без запалення копита
Гниття стрілки копита	Гнилісне розкладення стрілки, особливо при здавленій та ввігнутій підошві
Рак стрілки копита	Злоякісна пухлина копита

 

Крім недоліків і пороків окремих статей екстер’єру при огляді коней треба вміти виділити у них загальні захворювання шкіри, мускулатури, кістяку, органів травлення, дихання, кровообігу та нервової системи.

Не слід упускати також шкідливі звички поведінки коней: прикуска, глодання стін та годівниць, жування поводу, кусання власних плечей, ніг, боків та попони, висовування язика, плямкання губами, махання хвостом та головою, переступання з ноги на ногу („ведмедяче качання”), спирання одним заднім копитом на інше, стояння на зачепі копита, розкидання вівса, заковтування землі, підстилки, калу та ін.

Дурний норов слід також відносити до вад та недоліків, оскільки такі коні важко піддаються виїжджуванню, за ними важко доглядати, вони лягають при запряганні, не дають себе чистити, уносять вершника, виявляють непідкорність, б’ються, кусаються, встають дибки та ін.

При купівлі та продажу коней необхідно враховувати їх недоліки та вади. До некондиційних відносять робочих коней, що мають незадовільну кондицію, виснажених та якщо вони мають такі вади: сліпота, прикуска, пошкоджений язик, рорер, емфізема легень, недостатню серцеву діяльність, хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту, грижа, наминки та рани, що вимагають тривалого лікування. Некондиційними також вважають коней, які мають різко виражену неправильну постанову кінцівок, хронічний ревматизм, жабку, курбу, шпат, збитий маклак, атрофію м’язів, розтягнення та потовщення сухожилків, наскрізні наливи, сильно провислі або сторчуваті бабки, різко виражений козинець або слабкість зв’язок путових суглобів, грибоподібне розрощення копит, глибокі поперечні тріщини близько вінчика або п’ятки копита, рак стрілки копита та інші недоліки та вади, що перешкоджають рухам або викликають кульгання коня. Коней із злобливим норовом також вважають некондиційними та продають їх тільки по узгодженню з покупцем.

Спадковими вадами коней вважають рорер, курбу, шпат, жабку, множинні накісні та наливи, плоске копито, крихкий копитний ріг, норов.

Коні з такими вадами, як жабка, шпат, курба, рорер, не можуть бути оціненими вище ІІ класу, однобічні крипторхи – не вище І класу при умові високої робото здатності. Двобічних крипторхів не бонітують.

 

Методичні рекомендації

 

Перед початком виконання завдань слід усвідомити різниці понять „недолік” та „вада”, ознайомитися та вивчити їх назви та місця розташування за допомогою ілюстрацій, фотоматеріалів та літературних джерел. В ході виконання завдань теми слід з’ясувати причини виникнення всіх вказаних вад та недоліків. Дуже важливим є усвідомлення тих вад та недоліків, що мають спадковий характер. Серед всіх вад та недоліків слід виділяти ти, що мають паратиповий характер. Закріпленню теоретичного матеріалу теми буде сприяти виконання завдань в умовах виробництва.

 

Завдання

 

1. На малюнку позначити місця розташування екстер’єрних вад та недоліків коней („Робочий зошит”, с. 10-11).

2. На занятті в умовах виробництва провести огляд 5 коней з метою виявлення у них недоліків та вад екстер’єру. З’ясувати причини виникнення („Робочий зошит, с. 10).

 

Контрольні питання

1. Як перевіряють зір коня? Що таке “темна вода”?

2. Як відрізнити набутий козинець від природженого?

3. Назвіть причини виникнення бурситів суглобів у коней

4. За яких умов виникає і який прояв має емфізема легенів (запал)? Як її відрізнити від рорера?

5. Як перевірити коня на шпат?

6. Назвіть вади, які мають спадковий характер?

7.

 

Література: 1, с. 28-40; 2, с. 50-66; 4, с. 183-185; 5,с. 51-69;

6, с. 45-57; 7, с. 24-30; 8, с. 33-41; 9, с. 10-12;

10, с. 44 -45.

 

 

3.1.3. ПРОМІРИ, ІНДЕКСИ ТА ЖИВА МАСА

 

Мета: оволодіти буде сприяти виконання завдань в умовах виробництва. никнення всіх вказаних вад та недоліків.знаннями прийомів вимірювання коней

та методами визначення їх живої маси, а також методиками використання результатів вимірювань для різних зоотехнічних аналізів.

 

Зміст теми

При вимірювані коня до нього слід підходити з лівого боку. Це буде зручним для людини, що вимірює, та звичним для коней, яких сідлають та запрягають саме зліва.

Для взяття промірів кінь повинен стояти на рівному місті, таким чином, щоб кінь спирався на всі чотири ноги. Голова повинна находитися в нормальному положенні, а ні занадто піднятою, ні опущеною. При записуванні значень промірів рекомендується відмічати дату проведення, вік та вгодованість. Для вимірювань коней використовують мірну палицю Лидтина (або спрощену мірну трость), циркуль Вилькенса, мірну стрічку.

Взагалі в конярстві використовують більш 40 промірів, але найбільш поширеними в практиці галузі є 10. В документах первинного зоотехнічного та племінного обліку використовують лише чотири з них (висота в холці, коса довжина тулуба, обхват грудей та обхват п’ястка). Основні проміри коней наведено в таблиці 3.

Важливішим проміром для коня вважають висоту в холці. Відповідно до його значення розрізняють коней: дуже крупних – вищих 170 см, крупних – 160-170 см, середніх – 150-159 см, дрібних – 140-149 см, дуже дрібних – нижче 140 см, в тому числі поні (біля 100 см). У Німеччині карликовими кіньми, або поні, вважають коней з висотою в

Таблиця 3

Основні проміри коней

 

Проміри	Інструмент	Точки вимірювання
Висота в холці	Мірна палиця	Від землі до вищої точки холки по вертикалі
Висота в крижах	Мірна палиця	Від землі до найвищої точки крижів по вертикалі
Висота ноги в лікті	Мірна палиця або стрічка	Від землі до вищої крайньої задньої точки ліктьового відростку по вертикалі
Довжина тулуба	Мірна палиця або стрічка	Від переднього виступу плечолопаткового суглоба до задньої точки сідничного бугра
Глибина грудей	Мірна палиця	Від вищої точки холки до нижньої поверхні грудей
Ширина грудей	Циркуль	Між зовнішніми виступами плечолопаткових суглобів
Ширина крупу	Циркуль	В крайніх зовнішніх виступах маклаків
Довжина крупу	Циркуль	Від крайньої передньої точки маклака до крайнього заднього виступу сідничного бугра
Обхват грудей	Мірна стрічка	По вертикалі по дотичній до заднього кута лопатки
Обхват п’ястка	Мірна стрічка	В нижньої частині верхньої третини п’ястка (в най вузькому місті)

 

холці нижче 120 см, дрібними – коней з висотою в холці 120-147,5 см. У США коней з висотою в холці нижче 142 см відносять до поні. В Англії до цієї групи відносіть коней висотою в холці до 147,3 см.Німецькі іпологи І.Є Фляде та К.І. Глас у списки поні включили 75 порід коней світу, які мають зріст від 50 до 150 см. Серед них є породи коней України (гуцульська) та країн СНД (алтайська, башкирська, казахська, якутська). Однак вітчизняні спеціалісти і вчені коней місцевих порід до категорії поні не відносять на тій підставі, що загальновизнаний зріст поні 90-110 см. Карликові коні сучасного типу вперше виведені в Аргентині, згодом з’явилися в іниших країнах. Їх зріст 38-70 см. Виведені шліхом відбору та розведення низькорослих особин шетлендських поні.

При вимірюванні висоти в холці підкованих коней з одержаного значення віднімають товщину підкови з шипами (1-2 см). Обхват п’ястка у коней вимірюють з точністю 0,5 або 0,25 см. Всі інші проміри беруть з точністю до 1 см.

За висотою в холці роблять висновок про величину коня. Слід розрізняти високорослість та високоногість. Верхові коні високоногі, ваговози низьконогі, але вони можуть мати однакову висоту в холці. Занадто високоногі коні звичайно вузько тілі, слабкі на нестійкі. Коні на коротких ногах з масивним широким тулубом добре використовують корм та зберігають вгодованість, але відрізняються повільними рухами.

За обхватом грудей судять про масивність коня. У крупних верхових коней обхват грудей до 170 см вважається малим, від 171 до 180 см – середнім, вище 180 см – великим. У ваговозів обхват грудей буває 190-200 см і більше. Звичайно обхват грудей перевищує висоту в холці у легких коней на 20-25 см, у ваговозів – на 25-30 см.

Про розвиток кістяка коней можна судити по значенню обхвату п’ястка. У верхових коней він дорівнює 18-20 см, у ваговозів – 23-25 см. Обхват п’ястка за проф. Е. Сасимовським у верхових коней складає 1/8, у ваговозів 1/7 від їх висоти в холці.

Для характеристики типу будови тіла коней проводять розрахунки індексів тілобудови, які являють собою співвіднесення промірів між собою. Найбільш поширеними в конярстві є індекси, які надано в таблиці 4.

Індекс формату змінюється з віком коня. Якщо у новонародженого лошати його значення може дорівнювати 80%, то у дорослого коня від може досягати 110%.

Деякі високоногі та недорозвинені коні у дорослому стані мають індекс формату менш 100%, або формат „стоячого прямокутника”. Дорослі арабські або чистокровні верхові коні зберігають індекс формату 100%, або мають формат квадрата. Дорослі ваговози мають індекс формату 106-108%, або формат „лежачого прямокутника” (рис. 2).

Зміни пропорцій та індексів у коней в процесі їх індивідуального розвитку залежать від умов вирощування, годівлі, утримання, віку, статі, генотипових факторів, породи та типу будови тіла.

Зважування та визначення живої маси коней. Зважують коней на возових вагах або на спеціальних вагах для зважування тварин. Зважувати коней слід в один й той самий час, вранці, до годівлі та напування.

При відсутності вагів та необхідності орієнтовно визначити масу коня рекомендовано декілька способів розрахунку їх маси з використанням значення проміру обхвату грудей, оскільки між живою масою та обхватом грудей існує позитивний корелятивний зв’язок.

 

 

Таблиця 4

Індекси тілобудови коней

 

Назва індексуудови 0%, то у дорослого коня від може досягати 110%. ей та обхват п’ястка). лузі є 10.збарігають	Співвідношення промірів (см) та живої маси (кг)
Формату, %	Коса довжина тулуба ----------------------------- х 100 Висота в холці
Масивності,%	Обхват грудей ------------------------ х 100 Висота в холці
Компактності,%	Глибина грудей ---------------------- х 100 Висота в холці
Глибини грудей, %	Глибина грудей ---------------------- х 100 Висота в холці
Довгоногості, %	Висота ноги в лікті -------------------------- х 100 Висота в холці
Костистості, %	Обхват п’ястка --------------------- х 100 Висота в холці
Щільності (в одиницях)	Маса --------------------- Висота в холці
Маси (в одиницях)	Маса -------------------- Обхват грудей
Навантаження на п’ясток (в одиницях) к	Маса -------------------- Обхват п’ястка

 

Незалежно від типу коней можна використовувати формулу О.М. Маторіна:

Y = 6X – 620,

де Y – маса коня (кг),

Х – обхват грудей (см).

 

Тип тілобудови коня враховує формула визначення живої маси за У. Дюрстом:

Р = О К,

де Р – маса коня (кг),

О – обхват грудей (см),

К – коефіцієнт, який дорівнює: для легких коней –

2,7; для середніх – 3,1; для важких – 3,5.

 

Проф. Е. Сасимовський, М. Будзиньський та Б. Беленя (1966) для визначення живої маси коня запропонували таку формулу:

С = О Р W,

де С – жива маса коня (кг);

О – обхват грудей (в метрах з точністю до 0,01 м);

Р – повздовжній обхват тулуба (в метрах з точніс-

тю до 0,01 м), який виміряють стрічкою від

плечолопаткового бугра через сідничні бугри.

Кінь повинен стояти на кінцівках, що поставле-

ні попарно та паралельно;

С

W – коефіцієнт (---------).

О Р

Коней живою масою до 400 кг вважають дрібними, а 600 кг і більше – важкими (великими).

В Англії та Ірландії для напівкровних верховох порід та поні мірна стрічка градуйована так, що одночасно фіксує показник обхвату грудей і живої маси.

 

Методичні рекомендації

При виконанні завдань теми студенти повинні оволодіти методикою та технікою проведення вимірювань коней, розрахунків їх живої маси та індексів будови тіла. При проведенні обробки промірів слід побудувати екстер’єрний профіль відповідно індивідуальному розрахунковому завданню. При цьому проміри одної з порід, що порівнюються, приймають за 100% та розміщують на горизонтальній прямій, а відносні показники промірів коней інших груп відкладають вище або нижче відповідних значень.

Теоретичні знання підкріплюються виконанням завдання в умовах виробництва.

 

Завдання

 

1. Скласти перелік промірів коней, вказати точки вимірювання та інструмент, що використовують („Робочий зошит”, с.12).

2. Вивчити методику розрахунків індексів тілобудови коней („Робочий зошит”, с. 13).

3. Ознайомитися з методами визначення живої маси коней. („Робочий зошит”, с. 13).

4. За промірами коней різних господарських типів (надаються викладачем індивідуально) провести розрахунок індексів тілобудови та визначити живу масу. Побудувати екстер’єрний профіль („Робочий зошит”, с. 13-15).

5. При проведенні занять в умовах виробництва провести вимірювання коня, розрахувати індекси будови тіла та оцінити його проміри відносно вимог певних стандартів: порода ______________________, стать _________,

кличка ____________________________, вік ___________. Зробити висновок. („Робочий зошит”, с. 16).

 

 

Контрольні питання

1. Які з промірів коней мають найважливіше значення у

практичній роботі, у наукових дослідженнях?

2. Як вірно вимірити висоту в холці ваговозів?

3. На які групи поділяють коней з урахуванням їх

промірів?

4. Для якого типу коней визначення живої маси за фор-

мулою О.М. Маторіна дає найменшу помилку?

 

Література: 1, с. 53-54; 2, с. 79-80; 3, с. 39-44; 4, с. 193-210;

5, с. 74-76; 6, с. 30-39; 8, с. 46-48; 9, с. 12- 16.

 

 

3.1.4. ОСОБЛИВОСТІ ТІЛОБУДОВИ КОНЕЙ

РІЗНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

 

Мета: навчитися проводити порівняльну характеристику

екстер’єру коней різних порід або типів, засвоїти

особливості їх тілобудови.

 

Зміст теми

Різниця екстер’єру коней обумовлюється породою, що визначає виробничу або господарську спеціалізацію. Знання назви окремих статей тіла коня, їх анатомічної основи та місцеположення допоможуть знайти різницю у розвитку статей представників крайніх типів (між ваговозом та верховим конем). Як приклад, слід розглянути вказані особливості у представників північного та південного типу (табл. 5).

 

Таблиця 5

Характеристика статей коней різних типів

Статі тіла, алюри, конституція	Північний тип (радянський ваговоз)	Південний тип (арабська порода)
Голова	Велика, важка, м’ясиста; лобна частина слабко розвинена, лицева частина дуже виражена, профіль частіше горбатий, іноді прямий. Довжина складає 40-43% від висоти в холці.	Відносно невелика і легка. Профіль частіше прямий, іноді увігнутий. Довжина голови дорівнює 36-37% від висоти в холці.
Очі	Порівняно невеликі, сидять глибоко, часто мають повздовжній розріз та м’ясисті товсті повіки.	Великі, добре виступають, круглі, жваві; повіки тонкі з довгими віями.
Носові отвори	Маленькі, більш продо-вгуваті. Ніздрі товсті, м’які, м’ясисті. Слизова оболонка блідо-рожева, або має темний пігмент.	Великі та округлі. Ніздрі тонкі, пружні. Слизова оболонка світло-червона (яскраво-рожева).
Шия	Коротка, на 1,5-2 см більше довжини голови, іноді дорівнює або, навіть, коротше голови. З верхнього краю товста, м’ясиста, у жеребців із жировим гребнем, іноді він звисає в сторону (свиняча шия). Непомітно переходить в холку, передня половина холки вкрита пишними м’язами шиї.	Довга, на 10-12 см більша за довжину голови. По верхньому краю вузька. Гребінь тонкий, перехід до холки чітко виражений, іноді має незначну впадину. Форма шиї найчастіше пряма, але буває оленячою (ахалтекінські коні), лебединою (російські верхові коні).
Вихід шиї	Середній, іноді низький.	Середній, часто високий

Продовження табл. 5

Тулуб	В цілому довгий, іноді розтягнутий, коса довжи-на більша за висоту в холці на 5-8%.	Короткий, зімкнутий, тобто часто коса довжина менша за висоту в холці.
Спина	Більш-менш увігнута, м’яка або сідлувата з жолобом.	Близька до прямої, але буває м’якою.
Поперек	Довгий, частіше склада-ється з 6 хребців.	Короткий, його основу складають 5 хребців.
Круп	Звислий, округлий, роздвоєний.	Близький до прямого, овальний, буває трохи зпущений
Лопатка	Часто круто поставлена. Ліктьовий відросток короткий.	Більш похила. Ліктьовий відросток довгий.
Кінцівки	Не уявляються широкими та повними зверху, погано виражені сухожилки нижче зап’ястка та скакального суглоба. Суглоби порівняно вузькі. Путова область з дуже розвиненими щітками або фризами.	До зап’ястка та скакального суглоба широка та повна, з добре розвиненими сухожилками. Суглоби кінцівок широкі і міцні. Путова область суха, щітки малі або зовсім відсутні.
Бабки	Короткі, часто круті.	Довгі, похилі.
Копита	Конічної форми з плоскою підошвою і часто слабким рогом.	Частіше циліндричні, з увігнутою підошвою, з міцним копитним рогом.
Кістяк	Грубий, масивний.	Тонкий, легкий.
Мускулатура	Рихла, багато сполучної тканини.	Тверда, щільна, мало сполучної тканини.
Шкіра	Товста, багато підшкірної клітковини, яка приховує контури м’язів, кісток та сухожилків. Кровоносні судини або їх сітка не виражені.	Тонка, щільно прилягає до тіла. Відносно чітко помітні під шкірою м’язи, виступи кісток, сухожилки та великі кровоносні судни (вени). Сітка кровоносних судин вира-жена дуже чітко.

Продовження табл. 5

Волосся	Довге, оброслість захисного волосся значна.	Коротке, гладеньке.Оброс-лість мала, волосся тонке.
Алюри	Часто незграбні, ход низький, важкий. Низька пристосованість до швидких алюрів.	Легкі, широкі, просторі.
Консти-туція	Частіше груба, рихла.	Суха, міцна, іноді ніжна.

 

Людина створила різноманітні типи та породи коней, яких утримують та використовують залежно від їх призначення. Господарський тип коней визначається за характером їх використання та має чітке відображення в екстер'єрі.

Верхові коні використовуються на швидких алюрах. Мають дихальний тип конституції. Системи органів кровообігу, дихання та теплорегуляція добре розвинені. Конституція щільна суха. Темперамент жвавий. Голова легка з довгою потилицею. Холка висока, довга, спина й поперек короткі, міцні. Круп подовжений, середньої ширини з низько опущеною на гомілку мускулатурою. Грудна клітина середньої ширини, але глибока та об'ємна. Лопатка довга, похила, з добре розвиненою мускулатурою. Передпліччя довге, мускулисте; бабки довгі, еластичні з кутом нахилу в 45^о. Копита невеликі. Кінцівки довгі, сухожилки і суглоби добре розвинені. Шкіра тонка, оброслість мала. Рухи легкі, галоп та рись продуктивні, плавні.

Висота в холці – 155-170 см, обхват п'ястка – 18-21см, жива маса – 400-500 кг (табл. 6).

Ваговозні кон і масивні, широко тілі, з розвиненою мускулатурою. Мають широко поставлені короткі кінцівки. Підшкірна жирова клітковина добре розвинена та захищає м'язи коня від натискування упряжжю, забезпечує

Таблиця 6

Характеристика основних господарських типів коней за промірами, індексами та живою масою

Тип коня	Проміри, см	Індекси, %	Жива маса, кг
висо-та в холці	обхват	фор-мату	масивності	костистості
гру-дей	п’ястка
Верховий	155-170	175-185	18-21	99-102	115-120	12-13	400-500
Важкозапряж-ний	150-170	190-200	22-25	106-110	125-130	14-16	600-1000
Легкозапряж-ний	155-165	175-185	19-22	141-104	115-120	12-13	450-600
В’ючний	130-150	155-165	17-18	105-108	120-125	12-13	300-350

 

 

запас поживних речовин в тілі, що є необхідним для виконання важкої роботи. Тип конституції – травний.

Коні цього типу мають велику важку голову, коротку товсту шию, широкий та довгий тулуб. В них звислий, часто роздвоєний круп. Кінцівки короткі, костисті, товсті (обхват п'ястка – 23-25 см). Бабки короткі, копита великі, широкі. Шкіра товста, оброслість велика. Конституція міцна, іноді сира або груба сира. Темперамент спокійний, що сприяє рівномірному виконання роботи кроком. Мають висоту в холці 150-170 см, живу масу – 600-1000 кг.

Легкозапряжні коні за типом тілобудови мають проміжне положення між верховими та ваговозними. За масивністю – середні, кінцівки за довжиною та костистістю – середні (обхват п'ястка – 19-22 см), їх будова помірно суха. Темперамент жвавий. Висота в холці – 155-165 см, жива маса – 450-600 кг.

В'ючні коні у теперішні часи збереглися лише в гірських та лісових районах. Вони низькі на зріст (до 150 см), мають невелику живу масу (300-350 кг). Груди широкі, глибокі, довгі. Тулуб довгий з міцною спиною та попереком (їх лінія пряма). Кінцівки сухі з міцними копитами.

Коні місцевих аборигенних порід використовуються різноманітно, вираженого типу не мають та характеризуються неспеціалізованим типом тілобудови.

Коні комбінованого (верхозапряжного) більш-менш універсального типу – це коні заводських порід. За типом тілобудови наближаються до верхових, але з більш важкою головою, товстішою шкірою, масивним тулубом. Кінцівки не довгі, костисті.

Тип коней визначають за способом їх використання, а сорт – спеціальним призначенням. При визначенні сорту коней враховують всю сукупність екстер'єрних ознак. Сорт користувального коня впливає на його вартість при купівлі та продажу. Для визначення сорту користувальних коней користуються таблицею 7.

Таблиця 7

Класифікація користувальних коней

при купівлі та продажу

 

Тип	Сорт	Проміри, см
висота в холці	обхват грудей	обхват п'ястка
Транспортний	Дрібний Середній Великий Особливо важкий
Сільськогосподарський	Дрібний Середній Великий Промисловий		- - -	- - -

Продовження табл. 7

Виїзний	Покращений та напівкровний Висококровний та чистопорідний
Верховий	Покращений та напівкровний Висококровний та чистопорідний

 

Методичні рекомендації

 

Для зооінженера важливо розвивати спостережливість й намагатися як можливо більше бачити добрих тварин. При відсутності досвіду важко проводити оцінку екстер’єру або описувати статі коней. В такому разі необхідно уважно оглянути всіх коней в стайні, дорослих і молодих окремо. У такому випадку є можливість спостерігати різний розвиток статей у кожної тварини, оскільки ідентичних (однакових) за екстер’єром тварин не існує, кожна особина має індивідуальність. Тому оцінці коней за екстер’єром та конституцією повинно передувати теоретичне заняття, яке допоможе професійно грамотно бачити тварин та користуватися спеціальною термінологією, прийнятою у конярстві.

При проведенні заняття слід користуватися фотографіями, кольоровими ілюстраціями, альбомами порід коней.

 

Завдання

1.За матеріалами попереднього заняття дати порів-няльну характеристику коней різних господарських типів за промірами, індексами тілобудови та живою масою („Робочий зошит”, с. 17).

2. За фотографіями або ілюстраціями (надаються викладачем) провести порівняльне описання статей екстер’єру представників коней протилежних типів („Робочий зошит”, с. 18).

3. За даними промірів (надаються викладачем індивідуально) визначити тип та сорт користувальних коней („Робочий зошит”, с. 19).

 

Контрольні питання

 

1. Назвіть основні риси екстер’єру швидкоалюрного та крокового коня
2. Як визначають вихід шиї коня?
3. Назвіть ознаки, за якими визначають типи конституції коней?
4. Яке співвідношення має довжина передпліччя та п’ястка верхового та ваговозного коня?

 

 

Література: 1, с. 22-41; 2, с. 52-66; 3, с. 22-30;

4, с. 210-216; 5, с. 49-50; 6, с. 40-45;

7, с. 24-30; 8, с. 33-41; 9, с.17-19.

 

3.1.5. ОЦІНКА ЕКСТЕР’ЄРУ ТА

КОНСТИТУЦІЇ

 

Мета: оволодіти практичними навичками та досвідом оцінки екстер’єру та конституції коней (заняття в умовах виробництва).

 

Зміст теми

Оцінка за екстер’єром та конституцією входить до числа ознак комплексної оцінки коней. Окомірна оцінка коней за статями проводиться за трьома групами ознак:

І – голова, шия, тулуб;

ІІ – кінцівки;

ІІІ – конституція, будова тіла, мускулатура, сухо

жилки, зв’язки, темперамент.

Характеризують і оцінюють екстер’єр підкресленням у бланках бонітування назв статей, ступеня їх вираженості і варіантів відхилення від нормального стану.

Статям надають відповідну оцінку: дорн – 2 бали, задовільно – 1 бал, погано – 0 балів. Сума балів окремих статей виражає оцінку за групу ознак. Загальну оцінку екстер’єру визначають мінімальною сумою балів за відповідну групу ознак.

Коні з такими вадами, як жабка, шпат, курба, рорер, при бонітуванні не можуть бути оцінені вище ІІ класу, однобічні криптирхи – не вище І класу при умові високої роботоздатності.

 

Методичні рекомендації

При відборі коней для будь-якого призначення огляд коня доцільно проводити спочатку в деннику або стійлі, бажано під час прибирання денників та годівлі. Це дасть змогу простежити, як кінь споживає корм, побачити його поведінку відносно людини, простежити дурні звички та шлунково-кишкові захворювання.

При виведенні коня зі стайні його слід зупинити для огляду очей, ніздрів, зубів, рота, ганашів, підщочини та потилиці.

Потім слід оглянути коня під час виводки, оцінюючи загальний вигляд та детальне описання статей. Загальний огляд слід проводити з відстані 6-7 кроків, не підходити занадто близько. Порядок огляду визначено у відомості.

 

Завдання

1. Провести описання та оцінку екстер’єру коня:

порода - _______________________________,

кличка - _______________________________,

походження – б.______________ - м. _____________,

рік народження - _____________.

Ступінь вираженості статей та їх оцінку занести до

відомості („Робочий зошит”, с. 20-21).

 

Контрольні питання

1. При наявності яких вад екстер’єру коня відносять не вище, ніж до ІІ класу?

2. Чи можна у племінній роботі використовувати жеребця-плідника, якщо від однобічний крипторх?

3. Назвіть чергу огляду коня.

4. Як визначити темперамент коня?

 

Література: 1, с. 27-40; 2, с. 50-65; 3, с.71-103; 4, с.80-183;

5, с. 50-69; 6, с. 3-4; 7, 24-30; 8, с. 33-41;

9, с. 20-21.

 

3.2. МОДУЛЬ 3

„ ОГЛЯД, ОПИСАННЯ ТА

ФОТОГРАФУВАННЯ КОНЕЙ”

 

3.2.1. МАСТІ, ВІДМІТИНИ ТА ПРИКМЕТИ

 

Мета: вивчити ознаки та назви мастей коней, навчитися їх

визначати; засвоїти правила описування відмітин та

прикмет.

 

Зміст теми

Масті, відмітини та прикмети коней є головними розпізнавальними ознаками, які допомагають відрізняти коней між собою. Ці ознаки повинні точно, одноманітно, стисло відмічатися при проведенні інвентаризації, в документах зоотехнічного і ветеринарного обліку коней. Вказані ознаки мають важливе ідентифікаційне значення, тобто встановлення відповідності коней з поданими документами.

В кіннозаводстві описують (перевіряють) масті та відмітини на 3 добу після народження лошати, при його відлученні від матері, бонітуванні, реалізації, відправленні на іподром та внесенні до заводської і Державної книги племінних коней.

Масть визначається кольором покривного волосся голови, шиї, тулуба й кінцівок та захисного волосся гриви, хвоста, щіток коней.

Пігменти, що зумовлюють колір шкіри та волосу у ссавців, відносять до одної групи хімічних речовин, яку називають меланіном. Схема його утворення така: з амінокислоти фенілаланіну, що надходить в організм коня з кормами, синтезується амінокислота тирозин, яка під дією певних окислювальних ферментів перетворюється у пігмент меланін та гормон щитовидної залози тироксин. Відомо, що альбіноси на мають ферменту тирозинази.

Існує два види меланіну: еумеланін (пігменти зерна чорного й коричневого кольору, погано розчиняється в лугах) та феомеланін (пігменти зерна червоного кольору, добре розчиняється в лугах). Меланін утворюється спеціальними клітинами шкіри.

Серед свійських коней спостерігається велика різноманітність мастей. Це залежить від наявності чи відсутності забарвлення покривного та захисного волосся, виду, концентрації, рівномірності та характеру розподілу меланіну, глибини відкладення пігментних зерен у волоссі та кольору шкіри коня, яка може бути чорною або рожевою. У коней заводських порід розрізняють 5-6 мастей рівномірного забарвлення.

Умовно масті коней можна поділити на 5 груп:

- однокольорові (ворона, руда, солова, бура);

- двокольорові (каракова, гніда, булана, ігренева);

- змішані – білого та забарвленого волосу (сіра, чала);

- плямисті (ряба, чубара);

- зонального забарвлення (савраса, мишаста).

Ознаки мастей надано в таблиці 8.

При визначенні мастей слід відмічати такі відтінки та особливості мастей коней: світлий або темний відтінок, якщо він ясно виражений; золотистий, сріблястий, муаристий; сивину – по тулубу, боках, пахах, ріпиці хвоста; підпалини (посвітління у коней гнідої та рудої мастей в пахах, на сідницях, навколо очей, на кінці морди –„лисячий ніс”); підласину (посвітління низу черева); посвітління кінцівок (особливо у рудих та сірих коней).

 

Таблиця 8

 

Ознаки мастей коней

 

Назва масті	Забарвлення волосу
Ворона	Голова, тулуб, кінцівки, грива і хвіст чорні. Іноді кінці волосся буріють, а масть визначається як „ворона в загарі”.
Каракова	Голова, тулуб, кінцівки, грива і хвіст чорні, навколо очей, на кінці морди, за ліктем, в паху – коричневі „підпалини”.
Гніда	Голова і тулуб коричневого забарвлення різноманітних відтінків; грива, хвіст і кінцівки до або вище зап’ястків та скакальних суглобів чорні. Якщо черево і кінцівки світліші, в пахах, на морді посвітління – масть визначають як гніда підласа.
Булана	Голова і тулуб жовто-пісочного, іноді темно-пісочного кольору; грива і хвіст чорні, кінцівки до або вище зап’ястків та скакальних суглобів чорні або темні, по спині може бути темна смуга - ремінь; на кінцівках можуть бути зеброїдні смуги.
Руда	Голова, тулуб та кінцівки рудого кольору, грива і хвіст того ж кольору або декілька світліші або темніші.
Ігренева	Голова, тулуб та кінцівки бурі (шоколадного кольору) або руді (каштанового кольору), грива і хвіст значно світліші, ніж тулуб, димчасті або майже біл

---

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==> Сумарна для забруднювачів | Укладач: Сташкевич Олена Борисівна

Поделиться с друзьями:

---

Дата добавления: 2015-11-05; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 943 | Нарушение авторских прав

---

Лучшие изречения:

© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление