Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості світогляду

Предмет і завдання курсу.

Культура - це все що створено людиною, людським суспільством, фіз.. розумовою працею на благо людини.

Культура це ідейно та моральний стан суспільства, що визначається матеріальними умовами його життя. Виявляється у побуті, ідеології, освіті, свідомості, науці, мистецтві, літературі, фізичному та моральному вихованні.

Культура поділяється на матеріальну і духовну.

Матеріальна – сукупність засобів виробництва, матеріальних благ, що створюються людською працею на кожному етапі суспільного розвитку.

Духовна культура – філософське поняття що означає нематеріальне начало світоіснування і його уявлення. Питання про співвідношення духу і матерії, - що з них первинне, а що вторинне. Духовна культура мАє відносну самостійність.

Світова культура - це вікова сукупність цілісного світу, що визначається власною системою загальнолюдських цінностей і залежно від умов розвитку конкретизується.

У зв’язку з цим великі та малі нації не повинні відособлюватися, стояти осторонь від розвитку світової цивілізації. Сьогодні дедалі більше та активніше розвиваються процеси взаємодії різних народів в обмін найрізноманітнішою інформацією.

Національна культура тісно пов’язане з поняттям нація та етнос, і становить сукупність економічних політичних побутових мовних обрядових чинників.

Україна бере свій початок з Трипілля, яке охоплює всю сукупність матеріальних і духовних цінностей.

Вивчення та засвоєння теорії й історії української і зарубіжної культури покликані допомогти формуванню патріотичних почуттів інтернаціональних традицій студентської молоді в нових демократичних умовах, на новому рівні в незалежній Україні.

^ 4.Трипільці: археологічна культура чи цивілізація. Проблема витоків української культури.

Трипільська культура, або культура Кукутені (рум. Cucuteni, або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині. Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії. В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.

Археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893-94 роках по вул. Кирилівській, 55 (нині вул. Фрунзе) в Києві.

Трипільці

Ранній етап. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні, підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. Розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу. Основою господарства було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю, ячмінь, горох. Землю оброб. за допом. мотик, зроблених з рогу оленя, каменю. Урожай збирали з допом. серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю.

У тваринництві 1 місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Значного розвитку досягли гончарні вироби.

^ Середній етап. Племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу. Наземні житла будувалися по колу або овалом. Житла мали форму видовженого прямокутника. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні посудини. також з глини виробляли культові схематизовані жіночі статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим.

 

^ Пізній етап. Розшир. територія, заселена трипільцями. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове)., Складається патріархальний лад. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури.

З точністю не можна сказати, чи були трипільці предками слов’ян. Їхній побут дуже схожий на наш (слов’янський), але є довести спорідненість, не враховуючи теорії про те, що трипільці не були автохтонами на наших землях, просто неможливо.

Культура кіммерійців, скіфів та сарматів на території України: періодизація, пам’ятки, особливості світогляду.

На кінець бронзового віку на Україні припадає поява у Північному Причорномор'ї кіммерійців — першого народу на українському терені, ім'я якого зберегла історія. Хронологічно культура кіммерійців охоплює період з 1500 по 700 рр. до н. е. Вони м'али укріплені городища. У кіммерійців були складні ритуальні обряди: вони ховали небіжчиків і мали некрополі. Кіммерійці характеризуються табунним скотарством, високою культурою бронзи та кераміки з кольоровими інкрустаціями, їх культуру слід вважати продовженням трипільської.

Треба зазначити, що в період кіммерійської культури на.Україні у вжиток входить залізо, яке витісняє дорожчу бронзу (залізний БІК на Україні датується XII ст. до н. е.— IV ст. н. е.). Спостерігається подальше вдосконалення засобів виробництва. Тоді ж постають численні городища, окопані ровами й обнесені валами.

З іранських племен, що побували в Україні у VIII— II ст. до н. е., найбільше культурних пам'яток залишили після себе скіфи. У південній право- і лівобережній Україні знайдені величезні кургани, де хоронили скіфських царів. Скіфське мистецтво було своєрідним і відіграло важливу роль у формуванні слов'янської культури і житлового будівництва. Тут слід згадати і скіфську кераміку, прикрашену заглибленим геометричним узором, і скіфське декоративне мистецтво, основою якого є зображення тварин.

Скіфи користувалися всіма формами посуду, виробленого трипільцями. Гребінцевий орнамент був провідною формою в трипільській, кіммерійській і анто-слов'янській культурі. Він зберігся майже незмінним до наших днів і є національною формою виробів української кераміки.

З початком грецької колонізації Причорномор'я (VII ст. до н. е.) на скіфів усе більшою мірою впливає антична культура. Традиції скіфського мистецтва продовжували сармати, які витіснили скіфів з південних степів України.

Сармати. На зміну скіфам у III ст. до н. е. в причорноморські степи прийшли сармати. Ці споріднені зі скіфами іраномовні кочовики походили з приуральсько-поволзьких степів. Як самі себе вони називали — науці невідомо.

Отож, життя та побут сарматів були подібними до скіфського. Вони так само, як і скіфи, були скотарями-кочовиками. Так само багато важили для них військові походи. Античні джерела докладно розповідають про спорядження сарматів, про їхню войовничість.

Володарювання сарматів у причорноморських степах тривало майже 600 років. Поклали край йому германські племена готів, які прийшли з півночі, та навала нових кочовиків — тюркомовних гунів.