Податки: зміст, функції, види. Податкова система України

Податок – це сума грошових засобів, що сплачується в односторонньому порядку домогосподарствами (юридичними та фізичними особами) на користь держави з метою фінансування виконання нею своїх функцій. Таке визначення податку підкреслює його суть (частина ресурсів домогосподарств), цільовий характер (перерозподіл ресурсів від домогосподарств для фінансування діяльності держави), а також відмінність від безпосереднього фінансування. Функції податків пов’язані з функціями фінансів: фіскальна (централізація частини ВВП у бюджеті на загальносуспільні потреби); розподільча (перерозподіл вартості ВВП між державою, юридичними та фізичними особами); регулююча (вплив податків на різні аспекти діяльності їхніх платників). Залежно від рівня державних структур податки поділяються на: загальнодержавні, місцеві. За об’єктом оподаткування: податки на доходи фізичних і юридичних осіб (заробітну плату, прибуток, ренту); податки на майно; податки на споживання (сплачуються при використанні доходів). За методом стягнення: розкладні (обсяг податкових надходжень, необхідних для потреб держави, поділяють між окремими платниками, регіонами); окладні (встановлюються спочатку податкові ставки, а потім – розмір податку для кожного платника). За формою оподаткування: прямі (вилучаються безпосередньо у власників майна, отримувачів доходу), непрямі (опосередковані, вилучаються у сфері реалізації або споживання товарів та послуг, тобто перекладаються на споживача і не залежать від рівня доходу). Прямі податки бувають: реальні (земельний податок, на грошовий капітал), особисті (на спадщину, на дарування, на прибуток корпорацій). Непрямі податки поділяють на: фіскальні монополії (встановлені державою ціни на товари та послуги, які забезпечують їй певні грошові надходження), акцизи (непрямі податки у вигляді надбавки до ринкової ціни) і мито (податок за ввезення та вивезення товарів через кордон). Крива Лаффера графічно відображає зв'язок між розміром податкової ставки та обсягами податкових надходжень до бюджету Ця крива виявляє таку ставку оподаткування, за якої податкові надходження досягають максимального обсягу. При подальшому зростанні податкової ставки нівелюються стимули до підприємництва та праці, знижується податкова база та податкові надходження до бюджету. При податковій ставці 100 % держава не отримуватиме доходу, оскільки охочих працювати безоплатно немає. Головним завданням державних податкових інспекцій є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів податків, зборів та інших платежів і неподаткових доходів та внесків до державних цільових фондів, встановлених законодавством України. Державна податкова служба діє при Міністерстві фінансів України і підпорядковується йому. Сукупність податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджетів і внесків до державних цільових фондів становить систему оподаткування. Встановлення і скасування податків, зборів, інших обов’язкових платежів до бюджету та внесків до державних цільових фондів, а також пільг їх платникам здійснюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і місцевими Радами народних депутатів. Місцеві податки і збори, порядок їх сплати встановлюються органами місцевого самоврядування відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, установлених законодавством України, крім збору за проїзд автотранспорту, що прямує за кордон по території прикордонних областей, який встановлюється обласними Радами народних депутатів.

105. Сукупний сімейний дохід і структура його використання. Рівень життя та його показники.

Джерела сімейного доходу різноманітні: трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.); доходи від підприємництва (прибуток); доходи від власності (рента, відсотки і т.д.); доходи від індивідуальної трудової діяльності; інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар). Доходи населення – сума грошових засобів і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи. Сукупний сімейний дохід (сума доходів кожного члена сім’ї) не повинен бути нижчим за прожитковий мінімум. Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення. Сімейні доходи використовуються за різними напрямами. Основні серед них такі: на харчування; придбання товарів широкого вжитку (одяг, взуття) і довгострокового користування (меблі, холодильники, телевізори, комп’ютери, автомобілі тощо); оплату соціально-культурних і комунально-побутових послуг; сплату податків і різних платежів; заощадження та нагромадження; інші, часто непередбачені витрати. Найперше місце у структурі витрат займають видатки на харчування, як найнеобхіднішої потреби людини. Чим більше в домогосподарстві працездатних осіб, чим вищою є їх освіта, кваліфікація, тим краще вони працюють або займаються підприємницькою діяльністю, тим більшим буде сукупний дохід сім’ї. І навпаки, переважання в сім’ї непрацездатних осіб, утриманців, пенсіонерів з малою пенсією зменшує сукупний і середній дохід. Суттєвим фактором негативного впливу на добробут сімей залишається інфляція. Рівень життя — характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний доход на душу населення та кількість населення за межею бідності. Часто також приймаються до уваги доступ до системи охорони здоров'я, економічна нерівність, рівень освіти, доступ до певних товарів, очікувана тривалість життя. Рівень життя відображає рівень розвитку та задоволення потреб людини у суспільстві. Основним показником рівня життя є – ВНП на душу населення. За визначенням ООН, рівень життя – це сукупність таких показників: здоров'я, в тому числі демографічні умови, їжа, одяг, фонди споживання і нагромадження, умови праці, освіта, в т. ч. письменність, житло, включаючи його благоустрій, соціальне забезпечення, тощо. У світовій практиці до інтегральних індикаторів якості життя відносять: індекс людського розвитку (ІЛР: середньоарифметичне трьох індексів – очікуваної тривалості життя, рівня освіти, ВВП на душу населення), індекс інтелектуального потенціалу суспільства (ІІПС, відображення рівня освіти населення і стану науки в країні), людський капітал на душу населення (ЛКДН: витрати держави, фірм, громадян на освіту, охорону здоров’я, інші соціальні сфери), коефіцієнт життєздатності населення (КЖН: відображення збереження генофонду, інтелектуального розвитку населення)