Особливості морського та континентального кліматів

Теплові та радіаційні властивості води спричиняють дуже малі добові коливання температури її поверхні. Так, поблизу екватора добова амплітуда поверхні води становить близько 0,4⁰С і зменшується до 0,1⁰С у високих широтах. У внутрішніх морях вона більша, але не перевищує 1⁰. Тому над океанами й морями незначні й добові коливання температури повітря, які в районі екватора становлять 1-2⁰, на широті 30⁰пн. ш. близько 2⁰, а на широті 60-70⁰пн. ш. 1⁰С.

Добові ж коливання температури грунту й повітря на суходолі значно більші:

	Липень	Січень
Київ	Іркутськ	Київ	Іркутськ
Поверхня грунту (снігу)	170	320	50	120
Повітря (2 м)	80	150	2,50	90

Особливо великі добові коливання температури ґрунту й повітря спостерігаються влітку.

Протягом року температура повітря над водною поверхнею змінюється значно більше, ніж протягом доби. Так, над Атлантичним океаном на різних широтах річна амплітуда температури повітря становить:

субекваторіальні широти 2-3⁰, субтропічні 4-6⁰, помірні широти 8-10⁰,

субполярні широти (60-70⁰пн. ш.) 10-12⁰.

Річний хід температури повітря у морському та континентальному кліматі зовсім різний (табл. 7.1.)

Табл. 7.1. Середня місячна, річна температура та річна амплітуда температури, градуси

Метеорологічна станція	І	ІІ	ІІІ	IV	V	VI	VII	VIII	ІХ	Х	ХІ	ХІІ	Рік	Амплітуда
Леруік, 600 пн.ш. 10сх.д. (Шотландські о-ви)	4,4	4,1	4,6	5,8	8,0	9,9	12,0	12,4	11,1	8,7	6,9	5,3	7,8	8,3
Ольокмінськ, 600 пн.ш, 1200 сх.д. (Якутія)	-33,5	-28,3	-17,9	-4,7	5,8	14,9	18,5	14,7	6,8	-4,4	-21,1	-31,1	-6,7	52,0

Із таблиці видно, що мінімальні і максимальні місячні температури у морському кліматі запізнюються на один місяць. В інших місцях океанів запізнення може досягати двох місяців. Отже, весна в океанічних кліматах холодніша, ніж осінь. В умовах континентального клімату весна тепліша, ніж осінь, особливо в районах з малим сніговим покривом, оскільки на його танення потрібне тепло, що певною мірою затримує підвищення температури. Середні річні температури також різко відрізняються, а річна амплітуда температури в морському кліматі в 6,5 разів менша.

В умовах морського клімату більша хмарність, особливо влітку, тому й менше сонячних днів. Відносна вологість над океаном більша також влітку, а взимку різниця мала, оскільки над суходолом зимою низька температура. Над водною поверхнею більше днів з туманом, особливо влітку. Вони пов’язані з адвекцією теплого повітря з суходолу на відносно холодну водну поверхню. Особливо часто адвективні тумани бувають на межі холодних і теплих морських течій. Ось у районі Ньюфаундленда, де поряд є Лабрадорська течія та Гольфстрім, у липні та серпні буває по 22-23 дні з туманом. Над водною поверхнею зимою часто утворюються тумани випаровування, особливо поблизу материків. На суходолі переважають радіаційні тумани, хоч взимку бувають і адвективні при вторгненні теплого морського повітря.

У морському кліматі випадає більше атмосферних опадів (близько 1270 мм), ніж в континентальному (800 мм). Тут їхня кількість зменшується вглиб континенту. У зв’язку з напрямком повітряних течій в середині тропічних широт найбільша хмарність та опади спостерігаються поблизу східних берегів материків. У помірних широтах навпаки, на західних узбережжях. Крім того, річний хід атмосферних опадів в умовах океану і континенту різний. У помірних широтах на океанах та прилеглих берегах опади протягом року випадають більш-менш рівномірно. У багатьох районах трохи більше буває опадів в осінньо-зимовий час, а найменше влітку. На суходолі у помірних широтах, як правило, найбільше опадів буває влітку. Особливий режим опадів спостерігається в районах мусонів. Тут зимою опадів мало, а літо дощове.

Отже, водна поверхня та суходіл по різному впливають на режим метеорологічних величин. Тому на всіх широтах земної кулі існують морський (океанічний) та континентальний типи клімату. Морський клімат розповсюджується і на прилеглі до моря частини материка. Це добре виражено у західній Європі, де протягом усього року переважає перенесення повітря з Атлантичного океану.

Континентальність клімату

Вплив суходолу на своєрідний добовий та річний хід метеорологічних величин називається континентальністю клімату. Континентальний клімат – це клімат, характерний для внутрішньої частини материка та прибережної частини океану, де переважають повітряні маси континентального походження.. Про ступінь континентальності клімату свідчить усе вищенаведене, а саме величина добової та річної амплітуди температури, особливості режиму опадів тощо. Однак ще немає єдиного показника кількісної оцінки ступеня континентальності клімату, хоч спроб було багато. Першим такий показник запропонував Ценкер

К = А/φ∙100 %, уточнений варіант К = 6/5∙(А/φ-20)∙100%,

де А – річна амплітуда температури повітря, ⁰С, φ – географічна широта, градуси.

За цією формулою на території північної Євразії найбільша континентальність клімату спостерігається в районі Оймякон – Якутськ і становить 100 %, а найменша не досягає 30 % у районі Батумі та Баренцового моря.

Мала залежність ступеня континентальності клімату від широти за цією формулою змусила інших вчених уточнювати таку залежність Л. Горчинський запропонував таку формулу

К= С∙(А-12sinφ)/sinφ∙100 %

де А – річна амплітуда температури; 12sinφ – середня річна амплітуда температури над океаном між 30 та 60⁰ широти; С – статистичний коефіцієнт, який визначається при допущенні, що середня континентальність над океаном дорівнює нулю, а в районі Верхоянська – 100 %. Після цих уточнень формула змінюється до такого вигляду

К= (1,7А/ sinφ- 20,4)∙100 %.

Формула С.П. Хромова

К=(А-А_м )/А = (А-5,4sinφ)/А∙100 %,

де А_м – чисто океанічна амплітуда температури, яка для центральної частини південної половини Тихого океану за С.П. Хромовим дорівнює

А_м = 5,4sinφ.

На мал. 7.1. наведена ступінь континентальності клімату за С.П.Хромовим.

Найповнішою є формула М.М. Іванова

К= (А_р+А_д+0,25d)/ (0,36φ +14)∙100 %,

де А_р, А_д – річна та добова амплітуда температури повітря, d – дефіцит насичення.

За цією формулою найменша континентальність клімату спостерігається південніше Нової Зеландії (37 %), а найбільша в Центральній Азії та всередині Сахари (250-260 %).