Етапи становлення політичної економії

І. Перша школа політекономії – “меркантилізм” (від італ. “mercantilism” – “торговець”, “купець”) виникла в епоху пізнього Середньовіччя в кінці 15 ст. Відображала інтереси торговельної буржуазії в період первісного нагромадження капіталу.

На думку меркантилістів, основною формою багатства вважали золото й срібло і воно нагромаджується у результаті зовнішньої торгівлі.

1 етап 15 ст. – поч. 16 ст. – меркантилізм набрав форм монетаризму – ідеалізував благородні метали і вважав їх єдиною формою багатства. Представники виступали проти вивезення грошей з країни, за обмеження імпорту.

2 етап 2 пол. 16 ст. – 17 ст. – представники меркантилізму стояли за розширення зовнішньої торгівлі, не забороняли вивезення грошей з країни. Деякі з них вимагали обкладання іноземних товарів високим митом, виступали за досягнення активного торговельного балансу шляхом розвитку національного виробництва й вивезення частини товарів за кордон.

Представники: Монкретьєн, Стаффорд, Мен, Посошков, Ордін-Нащокін

Недоліки: 1.неправильне визначення джерела багатства (нееквівалентний обмін);

2. предметом політекономії вважали сферу обігу;

3. рекомендації заборони вивезення грошей з країни, обмеження імпорту (що стримувало розвиток торгівлі).

З розвитком капіталізму меркантилізм себе вичерпав.

Перевага: перша прогресивна економічна теорія, яка висвітлила основну мету розвитку капіталістичного способу виробництва.

ІІ. Класична політична економія – цей напрям виник у 17 ст. в період становлення капіталізму.

 

Засновники: У. Петті (Англія), П. Буагільбер (Франція). Подальшого розвитку набула у працях фізіократів Ф. Кене, А. Тюрбо (Франція), та працях англійських економістів А. Сміта і Д. Рікардо.

Класична політична економія захищала інтереси промислової буржуазії, критикувала меркантилізм.

Переваги:

Ш. Марксизм – виник в середині 19 ст., засновниками були К. Маркс та Ф. Енгельс. Продовжуючи дослідження трудової теорії вартості,зробили аналіз розвитку форм вартості, започаткували теорію додаткової вартості, запропонували концепції грошей, відтворення, економічних криз, земельної ренти.

Недоліки: - заперечували приватну власність і ринок;

- надавали перевагу суспільній власності.

ІУ. Неокласична школа – виникла в кінці 19 ст., представлена теорією маржиналізм – теорія, яка пояснює економічні процеси і явища на основі використання граничних величин. Ця школа заперечує необхідність втручання держави в економіку, розглядає ринок як саморегулюючу економічну систему, здатну самостійно встановити необхідну рівновагу між сукупним попитом і сукупною пропозицією.

У. Сучасний етап представлений кейнсіанством, інституціоналізмом, неокласичним синтезом.

 

Питання для самоконтролю

1. Назвіть коло проблем, які вивчають мікро – та макроекономіка.

2. Чим відрізняються економічні категорії від економічних законів?

3. Чим відрізняються економічні закони від законів природи?

4. Які ви знаєте методи пізнання економічних процесів?

5. Яке місце політичної економії у системі економічних наук?

 

 

Література

1. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія:

Підручник для студентів ВУЗів. – К.: Ніка-Центр Ельга, 2000. – Тема 1,

§ 1-4.

2. Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін Ю.І. Основи економічної теорії:

Підручник. – К.: Вища школа, 1999. Тема 1, § 1-3.

3. Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред.

Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка. – К.: “Вища школа” – “Знання”, 1997.

Розділ 1, § 1-3

4. Основи економічної теорії / За ред. Ю.В. Ніколенка. – К.: “Либідь”, 1998.

Глава 1, § 1-3

5. Основи економічної теорії / За ред. С.В. Мочерного. – К.: Академія, 1997.

Тема 1, § 1-4. Тема 2, § 1,2.

6. Політична економія: Навчальний посібник/За ред.. К.Т. Кривенка.- К.: КНЕУ, 2001. – Тема 1, с. 10-27.

7. Економічна теорія: Політекономія: Підручник/ За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання, 2006. Глава 1, с. 13-35.

 

 

ТЕМА 2. ВИРОБНИЦТВО І ЙОГО ОСНОВНІ ЧИННИКИ. СУСПІЛЬНИЙ ПРОДУКТ.

(4 години)

Мета: - з’ясування визначної ролі виробництва,

- активізація розумової діяльності студентів до висловлювання своїх точок зору через постановку проблемних питань

План

 

1. Суть та стадії суспільного виробництва.

2. Основні фактори суспільного виробництва, їх взаємодія. Результат суспільного виробництва.

3. Ефективність суспільного виробництва. Економічна та соціальна ефективність, їх показники.

 

Перше питання

Розвиток людської цивілізації є єдиний внутрішньо суперечливий процес, тому людське суспільство при всіх соціально-економічних відмінностях являє собою цілісність.

Розвиток людства опирається на прогрес суспільного виробництва. Це матеріальна основа поступального розвитку людської цивілізації.

Виробництво взагалі, поза конкретною суспільно-економічною формою – наукова абстракція, яка дозволяє виділити його основні риси, навести узагальнені визначення.

Виробництво матеріальних благ – це основа життя й розвитку суспільства. За цією загальною формою приховуються глибокі зміни в умовах і факторах виробництва. Це і трудова діяльність за допомогою примітивних знарядь первісної людини, і виробництво на основі сучасних гнучких автоматизованих систем, які спираються на швидкодіючу електронно-обчислювальну техніку; це і виробництво, що орієнтується лише на фізичну силу працівника, і виробництво, яке реалізує інтелектуальні можливості людини.

Незважаючи на глибокі зміни у виробництві, воно зараз, як і завжди,зберігає єдиний зміст.

Виробництво – це процес створення необхідних благ для задоволення різноманітних потреб людини.

Виробництво – це процес праці, однак праця і виробництво не тотожні поняття. Виробництво завжди має суспільний характер та завершений результат на відміну від індивідуальної праці.

В процесі виробництва взаємодіють: праця, засоби праці та предмети праці.

Основні риси виробництва:

1. Завжди є суспільним.

2. Має безперервний характер розвитку, постійно повторюється.

У процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми.

Виробництво являє собою процес взаємодії людини з природою, впливу людини на предмети і сили природи, пристосування їх до задоволення потреб людей, суспільства.

Виробництво завжди має суспільний характер та завершений результат. Тому все суспільне виробництво може бути розглянуто з двох сторін:

- відношення “людина – природа” (це і є продуктивні сили суспільства);

- відносини “людина – людина” (це виробничі відносини).

Процес виробництва­­ - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономні у своєму розвитку. А розвиток може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безперервного його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову-таки забезпечується більш ефективне функціонування.

Важливою особливістю процесу виробництва є створення те тільки матеріальних, а й нематеріальних благ та послуг, значення яких в сучасних умовах значно зросло.

Суспільне виробництво

	Нематеріальне виробництво
	Виробництво нематеріальних послуг	Виробництво нематеріальних благ
Матеріальне виробництво
Виробництво матеріальних благ	Виробництво матеріальних послуг

До складу матеріального виробництва входять галузі та підприємства, які виробляють матеріальні блага: промисловість, сільське господарство будівництво, а також матеріальні послуги: транспорт, торгівля, зв’язок, комунальне господарство, побутове обслуговування (ремонт одягу, прання білизни, хімчистка).

У нематеріальному виробництві створюються особливі, нематеріальні блага (духовні і культурні цінності) та надаються нематеріальні послуги (охорона здоров’я, освіта, наукове консультування).

Суспільне виробництво розглядається через чотири взаємопов’язані між собою стадії: - виробництво безпосередньо;

- розподіл;

- обмін;

Споживання.

Виробництво – це визначальна стадія, але воно здійснюється не заради самого виробництва. Ні, воно отримує сенс лише тоді, коли служить споживанню. Адже споживання – це мета і рушійний мотив виробництва. Врешті-решт саме споживання визначає: що треба виробляти, у якому обсязі та якої якості.

Друге питання

Суспільне виробництво передбачає взаємодію основних факторів:

- речового

- особистого.

До особистого фактора належить робоча сила – це сукупність розумових та фізичних здібностей людини; це здатність працездатної людини до праці.

До речового фактора відносять засоби виробництва – це засоби, за допомогою яких здійснюється процес виробництва.

До засобів виробництва відносять засоби праці та предмети праці.

Засоби праці – це засоби, за допомогою яких людина впливає на предмет праці (виробничі споруди, обладнання, верстати, машини, транспортні засоби, шляхи, трубопроводи, дороги). Засоби праці є основою основних виробничих фондів підприємства.

Предмети праці – це речовина, на яку спрямована діяльність людини (сировина, матеріали, паливо). Предмети праці є основою оборотних виробничих фондів підприємства.

Результатом суспільного виробництва є створення суспільного продукту.

Третє питання

 

Ефективність виробництва – категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва.. Вона свідчить не тільки про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст.

Розрізняють економічну та соціальну ефективність виробництва.

Економічна ефективність – це досягнення виробництвом найвищих результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці або зниження сукупних витрат на одиницю продукції.

Соціальна ефективність – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересам окремої людини.

Ефективність суспільного виробництва – це співвідношення результатів та витрат.

Е = Результати (сукупний продукт)/Витрати виробництва

Однак цей показник дуже узагальнений, тому що відображає ефективність усіх сукупних витрат на випуск одиниці продукції. Тому для визначення ефективного використання кожного фактора використовують систему конкретних показників: продуктивність праці, фондовіддача, матеріаловіддача.

Продуктивність праці на мікрорівні визначається як відношення обсягу виробленої продукції до кількості робітників, зайнятих у її виробництві, або до кількості відпрацьованих людино-годин за певний проміжок часу.

 

Пп.= Обсяг продукції/Кількість працівників

 

Продуктивність праці на макрорівні визначають як відношення національного доходу до середньої чисельності працівників, зайнятих у його створенні.

Показник, зворотний продуктивності праці, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції, називається трудомісткість продукції.

Тм = Вартість затрат живої праці/ Вартість продукції

Показник ефективного використання засобів праці - це фондовіддача.

Фондовіддача – це відношення вартості виробленої продукції до вартості засобів праці (основних виробничих фондів).

Фв = Вартість виробленої продукції /Вартість засобів праці (основних виробничих фондів).

Зворотний показник фондовіддачі – це фондомісткість – це відношення вартості витрат основних фондів на одиницю виробленої продукції.

Фм = Вартість основних фондів / Вартість виробленої продукції

Ефективне використання предметів праці розкривається через матеріаловіддачу – показує, скільки вироблено продукції з одиниці витрачених матеріальних ресурсів (сировини, матеріалів, палива, електроенергії). Розраховується як відношення вартості виробленої продукції до вартості витрачених матеріальних ресурсів.

 

Мв = Вартість продукції/ Вартість матеріалів

Зворотний показник матеріаловіддачі – це матеріаломісткість – характеризує вартість витрат матеріальних ресурсів на одиницю виробленої продукції.

Мм = Вартість матеріалів/ Вартість продукції

 

Зазначені розрахунки показників ефективності необхідні для прийняття тих чи інших оптимальних рішень.

По-перше, вони потрібні для оцінки рівня використання різних видів ресурсів і витрат, здійснюваних організаційно-технічних заходів і загальної результативності виробничо-господарської діяльності підприємства впродовж певного періоду.

По-друге, за їх допомогою обґрунтовують і визначають найкращі варіанти господарських рішень щодо застосування нової техніки, технології та організації виробництва, нарощування виробничих потужностей, підвищення якості й оновлення асортименту продукції.

Соціальна ефективність показує, наскільки його розвиток відповідає вирішенню кінцевої мети – служити споживачу, задовольняти особисті потреби кожної людини.

Показниками соціальної ефективності є:

- розмір ВВП та НД на душу населення;

- частка фонду споживання в НД;

- рівень життя населення;

- якість життя населення.

Рівень життя – це фактичний рівень забезпеченості людей

матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період. Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ і послуг на душу населення, на одну сім»ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту – прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум – це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів і послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення.

У розвинутих країнах існує і такий показник як якість життя населення, сформований на основі індексів розвитку людини ІРЛ, який характеризують:

- обсяг реального ВВП на душу населення;

- середню тривалість життя;

- рівень грамотності населення;

- середню тривалість навчання в країні.

 

Між економічною та соціальною ефективністю існує зв'язок: економічна ефективність – це матеріальна основа вирішення соціальних потреб. Соціальний розвиток суспільства: зростання добробуту народу, його освітнього і культурного рівня, свідомого ставлення людини до праці суттєво впливає на підвищення економічної ефективності.

 

Питання для самоконтролю

1. Що таке виробництво та яка його роль у житті людей?

2. Назвіть основні фактори виробництва і охарактеризуйте їх.

3. Що таке продуктивність праці та що вона виражає?

4. Назвіть економічні й соціальні показники ефективності виробництва.

 

Література

1. Політична економія: Навч. Посібник /За ред. К.Т. Кривенка. – К.: КНЕУ, 2001. Тема 2, с.27-34.

2. Основи економічної теорії: Підручник / За ред. А.А. Чухна. – К.: Вища школа, 2001. Розділ 3, с. 59-67.

3. Політична економія: Навч. Посібник /За ред. В.О. Рибалкіна. – К.: Академвидав, 2004. Розділ 2, с. 55-60.

 

ТЕМА 3. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА І РОЛЬ ВИРОБНИЦТВА В ЇХ ЗАДОВОЛЕННІ

(4 години)

Мета: - з’ясування визначального стимулу виробництва – потреб;

- активізація розумової діяльності студентів до висловлювання своїх точок зору через постановку проблемних питань

План

1. Суть та класифікація економічних потреб. Закон зростання потреб.

2. Економічні ресурси, їх суть та види.

3. Виробничі можливості суспільства. Крива виробничих можливостей.

Перше питання

Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб’єктів є однією з фундаментальних категорій політичної економії.

Потреба – це нужда в чому-небудь, об’єктивно необхідному для підтримки життєдіяльності і розвитку людини, колективу, нації, суспільства в цілому.

Потреби відбивають внутрішні спонукальні мотиви діяльності людей і утворюють складну систему. Визначають фізіологічні, соціальні духовні потреби. Ця класифікація умовна, тому що вони переплітаються. За критерієм нагальності виділяють «піраміду потреб» А. Маслоу.

«Людина – це піраміда потреб з біологічними в основі і духовними на вершині. Причетність до вищих, духовних цінностей дивним чином возвеличує і тіло, і всі його потреби.»

Економічні потреби – це внутрішній мотив людини,що спонукає її до економічної діяльності для забезпечення власного добробуту та членів своєї сім'ї.

Особливості потреб: їх багато, вони різноманітні, із задоволенням одних потреб виникають інші.

Економічні потреби тісно пов'язані з виробництвом, обміном, розподілом і споживанням. В свою чергу, виробництво, створюючи нові товари та послуги, стимулює розвиток потреб людини. Економічні потреби задовольняються у процесі споживання. Спожитий продукт або послуга породжує нові потреби, що приводить до відтворення економічних потреб.