Тема 14. Підприємництво в аграрній сфері

 

Ця тема вивчається політичною економією тому, що аграрна сфера має ряд особливостей для підприємницької діяльності, трудового процесу, місця землі та інших ресурсів природи у виробництві продукції.

Вивчаючи особливості сільськогосподарського виробництва потрібно, перш за все, звернути увагу на те, що в цій галузі економічний процес відтворення тісно переплітається з природним. Це проявляється у тому, що наслідки господарювання в сільському господарстві залежать як від працівника, його технічної озброєності, так і від природних умов.

По-друге, до особливостей сільського господарства належать і надзвичайна роль землі як фактора виробництва. В інших галузях виробництва земля не бере безпосередньої участі у створенні продукту. У сільському ж господарстві земля безпосередньо виступає як засіб виробництва. При цьому особливе значення має родючість ґрунту. Далі, сільське господарство характеризується сезонністю виробництва.

По-третє, в системі аграрних відносин провідними є земельні відносини, тобто відносини власності на земельні ділянки, що використовуються для виробництва сільськогосподарської продукції.

Продовжуючи вивчення теми, слід звернути увагу на те, що в системі аграрних відносин значне місце займають відносини оренди земельних ділянок і рентні відносини. Рентні відносини в аграрному секторі представляють собою відносин між людьми щодо виробництва, розподілу і присвоєння земельної ренти.

По-четверте, розвиток капіталістичних відносин у постсоціалістичному сільському господарстві передбачає перетворення загальнодержавної власності на землю в такі формі, які пристосовані до законів капіталістичного виробництва. Наслідком цього може бути перетворення вітчизняного землеробства на капіталістичний лад. Вивчення аграрних відносин при утвердженні в них капіталістичних форм виробництва, розподілу і обміну передбачає в якості вихідного пункту дослідження підприємницького капіталу, бо саме підприємницький капітал є тією силою, яка визначає форми економічної реалізації власності на землю за капіталістичного виробництва. З іншого боку, аграрні відносини за капіталізму – це специфічні економічні відносини, зумовлені особливостями прикладення капіталу до землеробства.

У зв’язку з цим, розглянемо зміст селянського типу буржуазної аграрної еволюції, який відбувається в усіх постсоціалістичних країнах, у тому числі, і в сучасній Україні. Цей тип буржуазної еволюції здійснюється на базі приватної власності на землю селянських господарств. Це селянський тип буржуазної аграрної еволюції. Класичний зразок такого типу спостерігався в США. На значній частині території США землі, забрані в основному в індійських племен поступали у вільний розподіл. Безплатно або за невелику плату кожен міг придбати земельну ділянку розміром 65га. Так сформувалось вільне від будь-якої залежності селянське, фермерське господарство, висока ефективність якого є зразком для усіх країн світу.

Переваги селянського шляху буржуазного розвитку полягають у тому, що він пов’язаний з швидкою ліквідацією старих відносин, із звільненням селянства від усяких форм залежності від соціалістичної держави, її бюрократичного апарату, колгоспних і радгоспних порядків.

В Україні як і в багатьох країнах СНД – усі сільськогосподарські угіддя безплатно передають у приватну власність селян.

При цьому слід звернути увагу на те, що найбільш розвинутою формою аграрних відносин при утвердженні в сільському господарстві капіталістичного підприємництва є така, котра передбачає приватного земельного власника (селянина), що здає свою землю за орендну плату, капіталіста – орендатора (він може називатися фермером, підприємцем), який бере землю в оренду, сплачує землевласнику орендну плату і веде господарство, і найманого працівника, тобто: селянин-землевласник – капіталіст-підприємець – найманий працівник.

Звідки орендатор – підприємець може взяти засоби для сплати оренди? Як і промисловий капіталіст, він завжди намагається одержати щонайменше нормальний підприємницький прибуток. і тому він не буде віддавати частину підприємницького прибутку земельному власникові. Безумовно, у конкретній дійсності можливі випадки, коли підприємець буде задовольнятися прибутком меншим за нормальний. Але такі випадки суперечать нормальним умовам, коли підприємець не одержує нормальний прибуток.

Це означає, що студент повинен уважно вивчити складові орендної плати та їх джерела. В орендну плату підприємця земельному власникові іноді включається плата за користування тими чи іншими спорудами, будівлями, які були збудовані до орендування земельної ділянки. Розмір цієї плати визначається згідно тим законам, котрім взагалі підкоряється користування будь-чиїм капіталом (див.Політична економія. Навч. посіб. / За ред. К.Т.Кривенка, § 9.3) [далі 1]. В цю плату входить також амортизація цих споруд і будівель як речових форм основного капіталу, а також звичайний позичковий процент.

Інша частина орендної плати пов’язана тільки з користуванням землею, цим природним засобом праці, а не користування продуктами людської праці. Ця частина орендної плати в політичній економії одержала назву земельної ренти. У цій темі її вивчення має ключове значення, оскільки стосується таких фігур аграрної підприємницької економіки, яким є селянин-землевласник і підприємець орендатор.

Земельна рента – це ціна, що сплачується за використання землі, кількості якої (запаси) строго обмежені. Саме унікальні умови пропонування землі – їх фіксована кількість – відрізняють рентні платежі від заробітної плати, процента прибутку. Слід мати на увазі й те, що рентні відносини у ринковій економіці виникають в усіх сферах виробництва, де можлива монополія на той чи інший природний фактор виробництва. Це перш за все стосується добувних галузей народного господарства.

Фіксований характер пропонування землі означає, що попит виступає єдиним чинником, що визначає земельну ренту. А які чинники визначають попит орендатора на землю? Про це говорилось у темі 9 – ціна продукції вирощеної на землі, яка в свою чергу залежить частково від кількості і якості ресурсів, у поєднанні з якими використовується земля, та ціни на них.

За таким основним якісним показником як родючість землі кожної країни не однакові. У зв’язку з цим виділяють три основні класи земельних ділянок: кращі, родючість яких висока, середні, які мають середню родючість і гірші земельні ділянки, родючість яких низька.

Якщо припустити, що інші чинники виробництва, що застосовуються у землеробстві (праця, капітал тощо) якісно і кількісно (на одиницю площі)однакові, то економічні витрати на вирощену продукцію (наприклад, цукрові буряки) будуть диференційованими відповідно до рівня продуктивності кращих, середніх і гірших за родючістю земель. Згідно концепції вітчизняної теорії у землеробстві витрати виробництва, які виступають як суспільні, формуються на базі індивідуальних витрат на відносно гірших землях, що залучені до обробітку.

Складовою економічних витрат у землеробстві має бути також і мінімальна рента на гірших ділянках землі, яку б підприємці орендарі – мали б можливість сплачувати їх власниками. Земельна рента будь-якої форми представляє собою додатковий дохід, який підприємець-орендатор сплачує землевласникові за користування його земельними ділянками.

Рента, яка сплачується з усіх видів земельних ділянок незалежно від їх якості, називається абсолютною рентою Її причиною є: 1) монополія на землю як на об’єкт власності і 2) відчуження землі в оренду.

На рис. 9.1 крива SS показує пропонування орної землі гіршої якості що є в країні, а крива D₂ – попит орендарів на використання цієї землі для використання, наприклад, цукрового буряка. Попит на землю гіршої якості є похідним, тобто залежить від попиту і цін на вироблену продукцію на ринках цієї продукції.

 

S

R _а1 E₁ D₁

 

R_а2 E₂ D₂

R_а3 E₃ D₃

 

E₄

O S D₄

Гектари гіршої землі

 

Рис.14.1. Визначення абсолютної земельної ренти.

 

На рис. 14.1. ми бачимо, що абсолютна рента з гірших ділянок мінлива Оскільки крива пропонування земель абсолютно нееластична (SS), то єдиним визначальником земельної ренти є попит. Збільшення з D₂ до D₁ або зменшення з D₂ до D₃ попиту на цукровий буряк призведе до значних змін величини абсолютної ренти – з R_а2 до R_а1 і з R_а2 до R_а3. За таких умов уся пропонована гірша земля буде орендуватися аграрними підприємцями, бо вона відшкодовує їм усі економічні витрати, в тому числі й абсолютну земельну ренту, яка є платежем власникам за використання їхніх земель. Таким чином, абсолютна рента, як і нормальний прибуток є складовою суспільних економічних витрат у землеробстві, а тому не впливає на величину підприємницького прибутку.

Наступним кроком є вивчення диференціальної і монопольної ренти, як також існують у землеробстві. Диференціальна земельна рента сплачується підприємцем-орендарем за використання у землеробстві кращих і середніх земель (за родючістю чи місцезнаходженням). На рис. 14.2. показано, що підприємці-орендари кращих і середніх земельних ділянок сплачують власникам цих земель водночас абсолютну земельну ренту і диференціальну ренту. Абсолютна рента R_а сплачується з усіх земель (кращих, середніх і гірших),

 

Умова і ринкова ціна дорівнює суспільним економічним витратам

 

S

 

R _д1 E₁ D₁

R_д2 E₂ D₂

R_а E₃ D₃

O S

 

Рис.14.2. Рента з кращих і середніх земель

 

що здаються в оренду, а диференціальна – лише з кращих і середніх (R_{д1 і} R _д2). Теоретично диференціальна рента є різницею між суспільними економічними витратами, які формуються на базі економічних витрат у господарствах, що використовують відносно гірші землі і індивідуальними витратами, що складаються на відносно кращих землях, тобто диференціальна рента (R_д) визначається за формулою:

 

R_д = ЕВ_с - ЕВ_ік

 

де ЕВ_с - суспільні економічні витрати;

ЕВ_ік3 - індивідуальні економічні витрати на відносно кращих землях.

Повернемось до рис. 14.2. На ньому показано, що усі землі (кращі, середні, гірші), які є в країні і придатні, у нашому прикладі для вирощування цукрового буряка, орендуються. Ринкова ціна відповідає суспільним економічним витратам, тобто Ц_р = ЕВ_с За такої ціни підприємці-орендари кращих земель будуть отримувати ренту у розмірі ОSЕ₁R_д1 в т.ч. диференціальної у розмірі R_аЕ₃Е₁R_д1 і абсолютної у розмірі ОSЕ₃R_а. Диференціальна рента на середніх за якісними показниками ділянках буде меншою, ніж на кращих. Підприємці-орендари гірших земельних ділянок одержуватимуть лише абсолютну земельну ренту. Усі орендари сплачують ренту власникам земель відповідно до укладених договорів.

Таким чином, диференціальна рента – це диференціальний додатковий дохід, який підприємець одержує з відносно кращих земель і сплачує власникові цих земель.

Далі слід вивчити особливості диференціальної ренти ІІ, та монопольної земельної ренти (див. 1, с. 250-252).

Для кращого розуміння сутності земельної ренти слід зробити таке порівняння. Абсолютну нееластичність землі порівняємо з відносною еластичністю таких майнових ресурсів, як будівлі, устаткування цілісні виробничі комплекси, які теж здаються в оренду. Пропонування цих ресурсів не фіксоване так підвищення цін буде заохочувати підприємців будувати і пропонувати більшу кількість цих майнових ресурсів і навпаки при зниженні цін. Отже, ціни, сплачені за такі ресурси, виконують заохочувальну функцію: вони збільшують або зменшують обсяги цих ресурсів.

Не так з землею. Рента не виконує ніякої заохочувальної функції, оскільки сукупне пропонування її фіксоване. З цієї причини економісти вважають ренту надлишком, тобто платою, яка не є необхідною в тому смислі, що вона не забезпечує наявності землі в економіці.

З іншого боку, як доводять П.Самуельсон і В.Нордчауз (див. Семюелсон П.А., Нордгауз В.Д. Мікроекономіка. – К.: Основи, 1998, с.386), земельна рента сприяє ефективному розв’язанню проблеми: як виробляти продукцію землеробства. Отже, рента є показником обмеженості чинника виробництва – землі та інформує про це виробників – підприємців, допомагаючи їм вибирати найприйнятніше з погляду суспільства використання цього чинника виробництва. Таким чином, вона є необхідним елементом при вибори найкращого варіанта поєднання чинників виробництва у землеробстві: як і на рівні господарств, так і усієї галузі.

У студента може виникнути таке питання, а хто привласнює ренту в таких господарствах, які ведуть землеробство на власних землях, тобто не орендують її?

Вище в аналізі ренти ми мали справу з таким станом, коли землеробство ведеться на орендованих землях. Однак в аграрній ринковій економіці існує ще два таких типа сільськогосподарських підприємств, у котрих власність на землю і на всі засоби виробництва поєднані в одній особі. Один тип – це дрібне товарне виробництво, основане на особистій праці власника землі і засобів виробництва, інший тип – капіталістичне підприємство з найманою працею, де капіталіст - підприємець водночас є й земельним власником.

Якщо земельна ділянка, на якій підприємець – землевласник веде своє господарство, має відповідну родючість, наприклад, на рівні середньої, то в якості капіталіста він буде виробляти і реалізовувати додатковий дохід, який за змістом є рентним, а в якості земельного власника – його привласнювати. Таким чином, за інших рівних умов, прибуток такого капіталіста зросте на величину абсолютної і диференціальної ренти, які є для такого підприємця додатковим (економічним) прибутком.

Якщо дрібнотоварне селянське господарство є продуктивним на рівні землеробського капіталістичного господарства (як на гірших, так і відносно кращих землях, то воно теж отримує додатковий дохід рентного змісту, який привласнює і використовує у своїх інтересах. Як для капіталістичного, так і для дрібнотоварного селянського господарства цей додатковий дохід є стимулом для нагромадження і прискореного розвитку індивідуального капіталу. Безумовно, що кожне приватне чи приватно-колективне сільськогосподарське підприємство мріє бути провідним підприємством аграрної сфери.

Завершити тему слід вивченням розвитку підприємництва в сільському господарстві. Згідно Земельного кодексу України земля може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. В Україні створене правове забезпечення для існування різноманітних організаційно-правових форм господарювання: кооперативів, фермерських (селянських) господарств, акціонерних товариств, товариств з обмеженою відповідальністю, орендних підприємств, селянських особистих господарств тощо.

Таким чином, Україна перейшла до створення на основі колишніх колгоспів і радгоспів нових організаційно-правових форм на засадах приватної власності на землю та розвитку аграрного підприємства. У сільському господарстві в основному завершуються буржуазні аграрні перетворення. Основним критерієм цих перетворень є селянська приватна власність на землю.

Нині в Україні налічується понад 3 млн. землі власників, тобто стільки селян обміняли земельні сертифікати та одержали державні акти на власність своїх наділів. Загалом це становить 42% від усього українського селянства. Передача земель у власність селян продовжується (Про землю і зарплату // Голос України. – 2002. – с. 1-2).

Досвід усіх країн показує, що аграрний сектор має потребу в державній підтримці, правовій, фінансовій, науково-технічній, ресурсній, податковій.

У питанні реформування аграрно-промислового комплексу найгострішою є проблема завершення земельної реформи на науковій основі та з урахуванням набутого за період перебудови передового досвіду. Використовуючи навчальний посібник [І, с.258-260] засвойте ключові напрями поглиблення реформ в аграрному секторі України.