Структура мотивації спортивної діяльності

Структура мотивації досягнення спортсменів носить індивідуальний характер і включає спонукальні, базисні і процесуальні підстави, які представлені у таблиці 1.1.

 

Таблиця 1.1

Структура мотивації досягнення високого результату (за P.A. Пілоян)
Спонукальні підстави	1) відображає орієнтування спортсмена на задоволення самоактуалізації, самоствердження, самовиразу, виконання суспільного обов’язку. 2) відображає орієнтування спортсмена на задоволення матеріальних потреб. (приклад збірної з фехтування Германії та наші)
Базисні підстави	1) відображає ступінь зацікавленості спортсмена у сприятливих умовах соціально-побутової діяльності (змагання Тернопіль: умови та мотивація грошей). 2) відображає ступінь зацікавленості спортсмена у накопиченні спеціальних знань та навичок. 3) відображає ступінь зацікавленості спортсмена у відсутності больових відчуттів.
Процесуальні підстави	1) відображає ступінь зацікавленості спортсмена у накопиченні інформації про супротивників. 2) відображає ступінь зацікавленості спортсмена у відсутності психогенних впливів, які негативно впливають на процес змагальної боротьби.

Однією із найважливіших завдань у підготовці спортсмена є формування оптимальної структури мотивації. Головне і найбільш важке завдання, яке стоїть перед тренером, це підвищення рівня самоствердження, самовиразу. При вирішенні цієї задачі слід, по-перше, розуміти, що принципова орієнтація спортсмена обов’язково повинна будуватися на усвідомленому розумінні ним соціальної і особистісної суті спорту. Лише зрозумівши історичні передумови виникнення спорту, розібравшись у його соціальній функції можна розкрити перед спортсменом значення його занять, показати яким чином його спортивний результат наряду з результатами інших форм суспільної праці вносить вагомий вклад у діло поступового розвитку суспільства. По-друге, дуже небезпечно, коли найближча ціль (виконати норму майстра спорту, стати переможцем чемпіонату міста, країни) стає кінцевою цілю діяльності. Необхідно кожен раз при досягненні спортсменом найближчої мети переорієнтувати його на іншу ціль, бо цей процес не завжди протікає гладко, чи ставити перед спортсменом «зверх завдання», але тоді є небезпека, що це «зверх завдання» може опинитися непосильною.

Задля оптимізації мотивації спортсменів необхідно знизити значення соціально-побутових умов спортивної діяльності, зацікавленості у накопиченні спеціальних знань та навичок, увагу до больових відчуттів, а також зацікавленості у відсутності психогенних впливів, які негативно впливають на результат змагання. Робота на тренуванні та змаганні: автоматизм та дресура реакцій. Робиться це безпосередньо у ході учбово-тренувального процесу, а також шляхом раціональної побудови календаря змагань і рішення ряду організаційних питань. Орієнтацію спортсмена на задоволення матеріальних потреб та зацікавленість у накопиченні інформації про супротивників в оптимальних діапазонах можна зберегти шляхом розумного задоволення природних матеріальних потреб спортсмена, а також за рахунок оснащення його достовірною інформацією про супротивників в умовах змагань.

В. К. Сафонов і Ю. І. Филимоненко виділяють два рівня спортивної мотивації [27]:

1. Загальна мотивація. Її формування є завданням усього виховного процесу. Необхідною умовою цього є постановка і закріплення у свідомості спортсмена віддаленої мети.

2. Вмотивованість спортсмена на даному тренуванні, на конкретному етапі підготовки, яка, заломлюючись через загальну мотивацію, актуалізується за допомогою усвідомлення завдань даного етапу підготовки і самооцінки свого стану, функціональних можливостей.

Спортивна мотивація визначається як актуальний стан особистості спортсмена, що служить основою для постановки і здійснення цілей, спрямованих на досягнення максимально можливого на даний момент спортивного результату. Виявлено, що, з одного боку, мотивація впливає на характер тренувальної діяльності і безпосередньо на змагальний результат, з іншого, підвищення результативності змагальної діяльності підсилює спортивну мотивацію.

Індивідуальне досягнення може стати соціальним чинником тільки тоді, коли воно соціалізуватися, суспільно закріплено, ціннісно підтримано, тобто отримало оцінку, визнання, виявилося зазначеним товариством. Успіх повинен бути визнаний іншими, здобути громадську підтримку, схвалення. Він визначається через механізм соціального порівняння з іншими «Я», що домагаються успіху (цими іншими можуть виступати конкуренти, друзі, знайомі, сусіди і т. д.). (спочатку випадково отримується результат, а на третій-четвертий раз усе у нормі+субєктивність видів спорту).

Види мотивації у спорті

Є. П. Ільїн відзначає, що на початковому етапі причинами приходу у спорт (незалежно від виду діяльності, т. е. спорту) можуть бути:

- Прагнення до самовдосконалення;

- Прагнення до самовираження і самоствердження;

- Соціальні установки;

- Задоволення духовних і матеріальних потреб.

Кожна з перерахованих причин має для конкретного спортсмена

більшу чи меншу дієвість у зв'язку з його ціннісними орієнтаціями.

І. Г. Келішев виділяє мотив внутрішньогрупової симпатії як початковий мотив занять спортом. Опитавши близько 900 спортсменів з великим стажем і високим рівнем майстерності, він виявив, що на початковому етапі спортивної кар'єри цей мотив займав у них важливе місце. Сутність його виражається в бажанні дітей і підлітків займатися яким-небудь видом спорту заради того, щоб постійно перебувати в середовищі своїх товаришів і однолітків. Їх утримує у спортивній секції не так прагнення до високих результатів і навіть не інтерес до даного виду спорту, скільки симпатії один до одного і загальна для них потребу в спілкуванні.

Ю. Ю. Палайма виділив дві групи спортсменів, що розрізняються за

домінуючим мотивом. У першій групі, умовно названої "Колективістами", домінуючими є суспільні, моральні мотиви. У другій групі - "індивідуалістів" - провідну роль відіграють мотиви самоствердження, самовираження особистості. Перші краще виступають у командах, а другий, навпаки, - в особистих змаганнях.

Домінування мотивів підтверджують дані досліджень, отримані Є. Г. Знам'янської: спортсмени зі спортивно-діловий мотивацією проявляють більшу захопленість заняттями спортом; спортсмени ж, у яких домінує особистісно-престижна мотивація, надмірно орієнтовані на оцінку своїх спортивних результатів, проявляючи постійну заклопотаність особистим самоствердженням. Це призводить до неадекватною самооцінці, до емоційної нестійкості в екстремальних умовах змагань.))

Є.В. Гавришова та О.О. Горєлов досліджували мотивацію до рухової активності та прийшли до висновків, що у групі студентів, орієнтованих на успіх, домінують 4 мотиви: раціонально-вольовий, мотив підготовки до професійної діяльності, мотив фізичного самоствердження і мотив емоційного задоволення. У групі студентів, мотиваційний полюс яких яскраво не виражений, домінуючими стали мотиви підготовки до професійної діяльності, мотив фізичного самоствердження і мотив емоціойного задоволення.

Джон Барбуто (John Barbuto) і Річард Сколл (Richard Scholl) запропонували дуже реалістичну і інформативну модель мотивації/6 інтегруючу підходи різних вчених. На думку авторів, мотивація як явище - динамічна і практично безмірна, тому в моделі акцент зроблений на основних джерелах мотивації як фундаментальних особистісних утвореннях. Всього виділено п'ять таких джерел:

- Внутрішні процеси: бажання отримувати задоволення і насолоду від процесів діяльності.

- Інструментальна мотивація: бажання відчутних зовнішніх винагород, таких як плата, премії і т. П.

- Зовнішня концепція Я: бажання прийняття і підтримки своїх рис, компетентності та цінностей з боку інших індивідуумів або референтної групи.

- Внутрішня концепція Я: бажання відповідати власним стандартам рис, компетентності та цінностей.

- Интернализация мети: бажання досягати цілей, відповідних інтерналізованим (присвоєним, що стали внутрішніми) цінностям.