Органи державної податкової служби та їх функції

Податкова політика – це діяльність держави, її органів у процесі правового регламентування, нарахування, сплати та зарахування податків і податкових платежів, а також контролю за своєчасністю та повнотою їх надходження до бюджету.

Суб’єктами податкової політики є:

- Верховна Рада України;

- органи виконавчої влади - Кабінет Міністрів, Міністерство фінансів, Державне казначейство;

- органи податкової служби;

- платники податків.

Контролюючими органами у сфері податків є: податкові органи, митні органи, установи Пенсійного фонду, установи Фондів соціального страхування.

Державна податкова служба – сукупність державних органів, які здійснюють адміністрування податків і податкових платежів, а також організовують і контролюють їх надходження до бюджету та до державних цільових фондів.

У складі органів державної податкової служби знаходяться відповідні спеціальні підрозділи з боротьби з податковими правопорушеннями - податкова міліція. Податкова міліція здійснює контроль за дотриманням податкового законодавства, а також виконує оперативно-пошукову, кримінально-процесуальну та охоронну діяльність.

Питання для самоконтролю

1. Необхідність, роль і призначення податків.

2. Суть і функції податків.

3. Елементи системи оподаткування.

4. Методи встановлення податкових ставок.

5. Види податкових ставок.

6. Види податків за різними ознаками класифікації.

7. Суть і структура податкової системи України.

8. Принципи побудови податкової системи України.

9. Критерії оптимальності податкової політики держави.

10. Види та механізм справляння непрямих податків в Україні.

11. Прямі податки та порядок їх справляння.

12. Органи державної податкової служби України та їх функції.

ТЕМА 7. БЮДЖЕТ. БЮДЖЕТНА СИСТЕМА

7.1. Соціально-економічна суть, необхідність та призначення бюджету

7.2. Бюджетна система і бюджетний устрій.

7.3. Економічна суть і склад доходів бюджету

7.4. Видатки бюджету, їх суть, склад, класифікація

7.5. Бюджетний процес

Література:

1. Бюджетний кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572.

2. Фінанси: підручник / [за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова]. – К.: Знання, 2008. – 611 с.

3. Біла О.Г. Чуй І.Р. Фінанси: навч. посіб. -2-е вид., доп. і перероб. - Львів: „Магнолія-2006”, 2012. -390c.

4. Василик О. Д. Державні фінанси України: підручник. / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К.: НІОС, 2002. – 608 с.

5. Карлін М. І. Бюджетна система України: навч. посіб. / М. І. Карлін. –К.: Знання, 2008. – 428 с.

6. Пасічник Ю. В. Бюджетна системи України: навч. посіб. / Ю. В. Пасічник. – К.: Знання, 2008. – 670 с.

7. Юрій С. І. Бюджетна система України: навч. посіб. / С. І. Юрій, Й. М. Бескид. – К.: НІОС, 2000. – 400 с.

7.1. Соціально-економічна суть, необхідність та призначення бюджету

Бюджет держави є центральною ланкою фінансової системи будь-якої країни, складовою державних фінансів. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Необхідність функціонування бюджету держави зумовлена:

1) функціонуванням держави;

2) потребою фінансування соціальних програм;

3) потребами розширеного відтворення національної економіки на інноваційній основі.

За сутністю економічної категорії, бюджет – це частина розподільчих відносин, пов’язаних з формуванням і використанням основного централізованого фонду грошових ресурсів держави.

Особливості розподільчої функції бюджету проявляються у тому, що:

· основним об’єктом розподілу виступає національний дохід;

· одна і та ж частина національного доходу може багаторазово проходити через бюджетний розподільчий механізм;

· багатоканальність грошових потоків.

Контрольна функція бюджету дає змогу регулювати і перевіряти своєчасність і повноту надходження коштів та їх ефективне використання, дає можливість знайти недоліки в управління фінансами.

Отже, бюджет держави – це сукупність грошових відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом ВВП (частково і національного багатства), з метою формування і використання централізованого фонду грошових ресурсів, призначеного для виконання державою своїх функцій.

За матеріальним змістом бюджет – це основний централізований фонд грошових ресурсів держави. Він формується на загальнодержавному чи місцевому рівнях для забезпечення функцій відповідних органів державної і місцевої.

За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом держави. У бюджеті відображаються джерела та обсяги надходжень, напрями розподілу та використання коштів централізованого грошового фонду держави. Як будь-який інший фінансовий план, бюджет є науково обґрунтованим, збалансованим, системним та узгодженим; його показники взаємопов’язані між собою.

За правовим характером бюджет держави є юридичним актом. У державному бюджеті відображається розпис доходів і видатків держави, а у місцевих бюджетах – відповідно доходи і видатки органів місцевого самоврядування на бюджетний період. Державний бюджет, як правовий акт, має силу закону, щорічно затверджується Верховною Радою України, а місцеві бюджети – відповідними органами місцевого самоврядування і є основними нормативними документами місцевого значення.

Бюджетна політика охоплює сукупність державних заходів з організації та використання бюджетних ресурсів для забезпечення її економічного та соціального розвитку.

Залежно від періоду та характеру завдань, бюджетна політика поділяється на:

Ø бюджетну стратегію (тривалий курс бюджетної політики, розрахований на перспективу, цілісна система дій держави, спрямована на реалізацію мети, завдань та пріоритетів бюджетної політики, розрахованого на тривалу перспективу з вирішенням глобальних завдань економічної стратегії, часто формується під впливом політичних та ідеологічних засад);

Ø бюджетну тактику (форма реалізації бюджетної стратегії, комплекс адаптивних заходів впливу держави на стан функціонування конкретних бюджетних взаємовідносин з метою надання їм параметрів, визначених бюджетною стратегією).

Реалізації бюджетної політики забезпечується за допомогою бюджетного механізму. До структури бюджетного механізму входятьрізні організаційні форми, форми бюджетного забезпечення, методи й інструменти бюджетного регулювання, бюджетні стимули та санкції (рис. 7.1).

Організаційні форми бюджетного механізму	ð	Бюджетне прогнозування
Бюджетне програмування
Бюджетне планування
Оперативне управління
Бюджетні стимули і санкції
Форми бюджетного забезпечення	ð	Кошторисне фінансування
Бюджетне інвестування
Бюджетне кредитування
Бюджетне субсидіювання
Бюджетне дотування
Бюджетне резервування
Важелі бюджетного регулювання	ð	Податки, обов’язкові збори
Неподаткові платежі
Міжбюджетні трансферти
Бюджетні призначення
Бюджетні зобов'язання
Бюджетні асигнування
Інструменти бюджетного регулювання	ð	Ставки податків
Норми амортизаційних відрахувань
Проценти за кредит
Бюджетні норми і нормативи
тарифи
Бюджетні стимули і санкції	ð	Бюджетне фінансування
Пільги
Штрафи
Пеня бюджетні відшкодування

Рис. 7.1. Складові елементи бюджетного механізму

7.2. Бюджетна система і бюджетний устрій

Згідно Бюджетного кодексу, бюджетна система України – це сукупність усіх бюджетів (державного та місцевих), побудована з урахуваннями економічних відносин, державного та адміністративно-територіального устроїв і врегульована нормами права.

В унітарних державах бюджетна система складається із двох ланок: центрального і місцевих бюджетів; у федеративних країнах три-рівнева бюджетна система (центральний, федеративні і місцеві бюджети).

Структура бюджетної системи визначається бюджетним устроєм. Бюджетний устрій – організація і принципи побудови бюджетної системи. Він відображає структуру та зв’язок між окремими ланками бюджетної системи, її поділ на окремі види бюджетів. Бюджетний устрій визначається державним устроєм та адміністративно-територіальним поділом України.

В основу бюджетного устрою покладено:

ð визначення видів бюджетів;

ð установлення принципів побудови бюджетної системи;

ð розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи;

ð організацію взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

Бюджетний устрій України визначається закріпленим Конституцією України державним ладом та її адміністративним поділом, згідно з якими Україна – унітарна країна, поділена на 25 адміністративно-територіальних одиниць (24 області та Автономна республіка Крим).

Бюджетна система України складається з двох ланок: Державного бюджету та місцевих бюджетів (рис. 7.2.)

Рис. 7.2. Структура бюджетної системи України

Всі бюджети у сукупності становлять зведений бюджет України. Зведений бюджет – сукупність показників усіх бюджетів, що використовуються для аналізу і прогнозування економічного і соціального розвитку держави (державного та всіх місцевих).

Розмежування доходів та видатків між бюджетами різних рівнів є важливим елементом бюджетного устрою (рис. 17.4).

Розмежування видатків		Розмежування доходів

· розподіл за територіальною ознакою;		· закріплення доходів за кожним бюджетом;
· розподіл за відомчим підпорядкуванням.		· встановлення системи бюджетного регулювання.

Рис. 17.4. Методи розмежування доходів та видатків за ланками бюджетної системи

7.4. Економічна суть і склад доходів бюджету

Доходи бюджету – це:

ð об’єктивне економічне явище, пов’язане із сукупністю економічних відносин з приводу розподілу та перерозподілу ВВП з метою формування основного централізованого фонду грошових ресурсів держави,

ð кошти, що мобілізуються державою для виконання своїх функцій та забезпечення своєї діяльності.

Залежно від порядку формування системи державних доходів їх поділяють на централізовані та децентралізовані. Доходи та видатки бюджетів поділяють на певні групи згідно із бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація — єдине систематизоване групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками з чіткою системою розміщення окремим підрозділам бюджету певних найменувань і порядкових номерів, що забезпечує загальнодержавне і міжнародне зіставлення бюджетних даних. Бюджетна класифікація містить такі розділи:

ð доходи бюджету;	ð видатки бюджету;
ð фінансування бюджету;	ð державний борг.

Основою бюджетної класифікації доходів є їх джерела, а видатків – цільове використання коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України доцільно розрізняти такі кошти бюджетів:

1. доходи бюджету - усі податкові, неподаткові та інші надходження на безповоротній основі, стягнення яких передбачено законодавством;

2. надходження до бюджету - кошти залучені в результаті взяття боргових зобов’язань;

3. кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування – податки і збори, що закріплені за місцевими бюджетами.

Доходи бюджету класифікують за різними ознаками (рис. 7.5).

Податкові надходження передбачені податковим законодавством України: загальнодержавні та місцеві податки, збори та обов’язкові платежі. Неподаткові надходження – доходи від власності та підприємницької діяльності; адміністративні збори та платежі; надходження від штрафів і фінансових санкцій; інші. Доходи від операцій з капіталом – від продажу основного капіталу, реалізації державних запасів, продажу нематеріальних активів та землі. Офіційні трансферти формуються за рахунок зовнішніх і внутрішніх надходжень, одержані від інших органів державної влади, місцевого самоврядування, інших держав чи міжнародних організацій на безоплатній та безповоротний основі.

	Класифікація доходів бюджету

	Основні ознаки класифікації		Види доходів бюджету

За групами і видами	ð	Податкові надходження
Неподаткові надходження
Доходи від операцій з капіталом
Міжбюджетні трансферти

За відношенням до бюджетної системи	ð	Доходи, що зараховуються до державного бюджету
Доходи, що зараховуються до місцевих бюджетів
Змішані доходи

За рівнем закріплення за ланками бюджетної системи	ð	Власні доходи
Закріплені доходи
Регулюючі доходи

За джерелами мобілізації ресурсів	ð	Продуктивна діяльність (відрахування від доходів державних підприємств, плата за державні послуги)
Продаж майна, майнових прав, державних угідь
Податки
Позички
Емісія

За періодичністю зарахування	ð	Систематичні
Разові

За змістом	ð	Доходи загального фонду
Доходи спеціального фонду

Рис. 7.5. Класифікація доходів бюджету

7.5. Видатки бюджету, їх суть, склад, класифікація

Відповідно до Бюджетного кодексу видатки бюджету – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надмірно сплачених до бюджету сум.

Виконання видаткової частини бюджету покладається на розпорядників бюджетних коштів. Розпорядниками бюджетних коштів є керівники бюджетних установ, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення видатків бюджету. Розпорядники поділяють на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня (другого, третього ступенів). Головними розпорядниками є керівники міністерств, відомств, центральних установ, управлінь та відділів місцевих державних адміністрацій і виконавчих комітетів місцевих рад. Розпорядниками другого ступеня є керівники установ, які підпорядковуються головному розпоряднику і одночасно мають у своєму підпорядкування керівників нижчого рівня. Розпорядниками третього ступеня є керівники низових ланок, які не мають у підпорядкуванні інших суб’єктів. Класифікують видатки бюджетів за різними ознаками (рис. 7.6).

	Класифікація видатків бюджету

	Основні ознаки класифікації		Види видатків бюджету

За економічною ознакою	ð	Поточні видатки
Капітальні видатки

За роллю і місцем у виробництві ВВП	ð	Видатки, пов’язані з розвитком виробничої сфери
Видатки, за допомогою яких забезпечується розвиток невиробничої сфери

За рівнем бюджетної системи		Видатки Державного бюджету
Видатки місцевих бюджетів

За функціональним призначенням	ð	Фінансування загальнодержавних програм	Видатки на охорону навколишнього середовища
Видатки на оборону	Видатки на освіту
Видатки на громадський порядок	Видатки на охорону здоров’я
Видатки на житло-комунальне господарство	Видатки на духовний і фізичний розвиток
Видатки на судову владу	Видатки на безпеку
Видатки на економічну діяльність	Видатки на соціальний захист

За цільовим призначенням	ð	Фінансування органів державної влади і управління
Видатки на економіку та народне господарство
Фінансування соціально-культурної сфери
Державні цільові фонди
Здійснення зовнішньоекономічної діяльності
Дотації, субвенції місцевим бюджетам
Утворення державних матеріальних і фінансових резервів
Обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу
Охорона навколишнього середовища

Рис. 7.6. Класифікація видатків бюджету

- Практичне спрямування видатків здійснюється за допомогою бюджетного фінансування. Бюджетне фінансування – сукупність грошових відносин, пов’язаних з розподілом і використанням коштів централізованого грошового фонду держави, яка реалізується шляхом безповоротного і безоплатного надання бюджетних коштів юридичним і фізичним особам на проведення заходів, передбачених бюджетом.

Принципи, форми й методи бюджетного фінансування окреслені на рис. 7.7.

Форми бюджетного фінансування – способи надання бюджетних коштів на заходи, передбачені бюджетом відповідно до наукових принципів. Виділяють три форми бюджетного фінансування:

- кошторисне фінансування - виділення бюджетних коштів відповідно до затверджених бюджетів та бюджетних розписів суб’єктам господарювання на цілі, передбачені їхніми фінансовими планами – кошторисами,

- бюджетне інвестування – виділення бюджетних коштів на інвестиційну та інноваційну діяльність,

- державні трансферти – державне субсидіювання та державні допомоги населенню.

Рис. 7. 7. Принципи, форми і методи бюджетного фінансування

7.4. Бюджетний процес

Бюджетний процес відображає діяльність, пов’язану зі складанням, розглядом, затвердженням та виконанням бюджетів, контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів. Стадіями бюджетного процесу є:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, за необхідності внесення змін до нього;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Бюджетним періодом є 1 рік. В Україні він співпадає з календарним роком.

Процедура бюджетного планування регламентується бюджетним Кодексом і включає низку стадій і етапів (рис. 7.8)

Бюджетна процедура	Відповідальний орган	Граничні терміни виконання
І. СКЛАДАННЯ ПРОЕКТУ БЮДЖЕТУ	Передплановий рік
Розробка прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку	Мінфін, Мінстат, Мінекономіки, НБУ	01.06
Затвердження бюджетної резолюції	Верховна Рада	15.06
Складання проектів Державного та зведеного бюджетів і подання їх на розгляд КМУ	Мінфін	15.08
Розгляд проекту Державного бюджету, прийняття відповідної постанови, подання до Верховної Ради	КМУ	15.09
ІІ. РОЗГЛЯД І ЗАТВЕРДЖЕННЯ БЮДЖЕТУ	Передплановий рік
Представлення Державного бюджету, прийняття його за основу чи відхилення	Міністр фінансів	Протягом 5 днів з дня подання бюджету
Розгляд проекту бюджету в комісіях, фракціях ВРУ	Верховна Рада	01.10
Розгляд пропозицій щодо проекту бюджету, прийняття відповідних висновків	Бюджетний комітет ВРУ	15.10
Прийняття бюджету у першому читанні	Верховна Рада	20.10
Доопрацювання бюджету, подання на повторне читання	Кабінет Міністрів	3.11
Розгляд бюджету у другому читанні	Верховна Рада	20.11
Доопрацювання бюджету, подання на третє читання	Бюджетний комітет	25.11
Розгляд бюджету у третьому читання	Верховна Рада	1.12
Затвердження Закону “Про Державний бюджет України”	Верховна Рада	1.12
Публікація бюджету в урядовій пресі	Газета “Урядовий кур’єр”	Протягом 7днів з дня затвердження
ІІІ.ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ	Плановий рік
Прийняття бюджетного розпису	Мінфін	Протягом місяця з дня прийняття бюджету
Формування доходів бюджету і здійснення видатків	Податкова служба, Мінфін, його структури	Протягом року
IV. ПІДГОТОВКА ТА РОЗГЛЯД ЗВІТУ ПРО ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ І ЙОГО ЗАТВЕРДЖЕННЯ	Наступний рік
Складання звіту про виконання державного бюджету, його подання до ВРУ	Мінфін	01.05
Розгляд Звіту про виконання бюджету, розробка висновків	Рахункова Палата Верховної Ради України	Протягом 2 тижнів з дня подання звіту
Прийняття постанови щодо звіту про виконання бюджету	Верховна Рада	Протягом 2 тижнів з дня отримання висновків Рахункової палати

Рис. 7.8. Стадії бюджетного процесу в Україні

У разі неприйняття державного бюджету до початку бюджетного року, Кабінет Міністрів України здійснює бюджетні витрати з такими обмеженнями:

- витрати здійснюються лише на цілі, передбачені попереднім бюджетом та проектом бюджету на наступний рік,

- щомісячні видатки Державного бюджету не можуть перевищувати 1/12 обсягу видатків бюджету попереднього року,

- капітальні видатки здійснювати заборонено.

Питання для самоконтролю

1. Характеристика бюджету як економічної категорії.

2. Передумови виникнення та функціонування бюджету держави.

3. Характеристика функцій бюджету.

4. Структура бюджетної системи України.

5. Принцип побудови бюджетної системи України.

6. Поняття бюджетного устрою.

7. Принципи розмежування доходів і видатків між окремими ланками бюджетної системи.

8. Стадії бюджетного процесу.

9. Методи бюджетного планування в Україні.

10. Класифікація доходів бюджету.

11. Класифікація видатків бюджету.

12. Форми, принципи і методи бюджетного фінансування.

ТЕМА 8. БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ

8.1. Поняття бюджетного дефіциту.

8.2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту.

8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту.

8.4. Шляхи скорочення бюджетного дефіциту.

Література:

8. Бюджетний кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572.

9. Фінанси: підручник / [за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова]. – К.: Знання, 2008. – 611 с.

10. Біла О.Г. Чуй І.Р. Фінанси: навч. посіб. -2-е вид., доп. і перероб. - Львів: „Магнолія-2006”, 2012. -390c.

11. Василик О. Д. Державні фінанси України: підручник. / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К.: НІОС, 2002. – 608 с.

8.1. Поняття бюджетного дефіциту

У процесі збалансування бюджету визначаються показники стану бюджету, якими є:

- рівновага доходів і бюджету (баланс бюджету) свідчить про збалансованість бюджету, достатність дохідних джерел,

- бюджетний профіцит (перевищення доходів над видатками) створюється для погашення основної суми боргу,

- бюджетний дефіцит (перевищення видатків над доходами) є негативним явищем, проте за його наявності обов’язково передбачені джерела його покриття.

Фінансова теорія визначає три класичні концептуальні підходи до збалансування державного бюджету:

1) збалансування на щорічній основі (витрати мають вирівнюватися з доходами у межах кожного року);

2) збалансування на циклічній основі (у межах економічного циклу, тобто у фазі спаду знижує податки і збільшує державні закупівлі, створюючи дефіцит бюджету; у фазі піднесення навпаки, створюючи бюджетні надлишки, які спрямовуються на покриття боргів, що з’явились у період спаду);

3) збалансування як на щорічній, так на циклічній основі – поєднання попередніх двох, передбачає можливість існування дефіциту, якщо це необхідна умова стабілізації економіки.

Перевищення доходів над видатками (бюджетний профіцит) відображає стабільну фінансову ситуацію в державі. Бюджетний профіцит може проявлятися у різних формах, а саме:

1) у вигляді бюджетних резервів. Бюджетні резерви в Україні створюються згідно Бюджетного кодексу у вигляді Резервного фонду та Оборотної касової готівки. Резервний фонд призначений для фінансування непередбачених обставин, які неможливо врахувати при затвердженні бюджету – стихійні, екологічні лиха, тощо. Розмір його не може перевищувати 1% видатків загального фонду бюджету. Оборотна касова готівка призначена для фінансування тимчасових касових розривів при виконанні бюджету (незбігання у часі фінансування видатків та надходжень до бюджету), встановлюється у розмірі не більше 2 відсотків планових видатків загального фонду бюджету і затверджується відповідно у законі про Державний бюджет України та рішенні про місцевий бюджет;

2) у формі “бюджетного надлишку”, що виникає внаслідок надмірної дохідної бази окремих бюджетів по відношенню до видатків. Бюджетний надлишок підлягає вилученню до бюджету вищого рівня;

3) як результат політики збалансування бюджету в межах не одного, а кількох років. Такий стан бюджету є наслідком антициклічної політики держави, яка в окремі роки зумовлює формування бюджетних профіцитів, а в інші - дефіцити.

Бюджетний дефіцит– складне економічне явище та фінансовий результат за бюджетними операціями у розмірі перевищення видатків бюджету над його звичайними доходами.

Класифікація бюджетного дефіциту відображена на рис. 8.1.

	Класифікація бюджетного дефіциту

	Основні ознаки класифікації		Види бюджетного дефіциту

За строком виникнення	ð	Плановий
Фактичний

За місцем виникнення	ð	Зовнішній
Внутрішній

За формою вияву	ð	Відкритий
Прихований

За причинами виникнення	ð	Свідомий
Вимушений
Циклічний
Структурний

За напрямами дефіцитного фінансування	ð	Активний
Пасивний


За строками дії	ð	Стійкий
Тимчасовий

За зв’язком із державним боргом	ð	Первинний
Операційний

Рис. 8.1. Класифікація бюджетного дефіциту

Основними причинами бюджетного дефіциту є:

- зменшення приросту національного доходу внаслідок економічної кризи і спаду виробництва;

- збільшення державних видатків;

- зменшення бюджетних надходжень;

- падіння доходів суб’єктів господарювання в умовах кризового стану;

- циклічні спади в економіці;

- зменшення податків з метою стимулювання ділової активності.

8.2. Соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту

Дефіцит бюджету – явище неоднозначне, проте у будь-якому випадку його існування має певні наслідки. Наслідки бюджетного дефіциту можуть бути позитивні, негативні або наслідків взагалі не буде.

Позитивний вплив бюджетного дефіциту досліджували ще у час Великої французької революції. Представники кейнсіанської школи відстоюють тезу, що поміркований бюджетний дефіцит - це благо, оскільки дефіцит активізує суспільство, стимулюючи законотворчу діяльність, змушуючи економити кошти, попереджувати і викривати зловживання у системі бюджетного фінансування. Проте, дефіцитне фінансування потребує постійного контролю і обґрунтованості видатків, незабезпечених доходами.

Негативні наслідки дефіциту відстоювали теоретики неокласичного напряму. Хронічні дефіцити неминуче призведуть до підвищення податкового тиску, що у свою чергу знизить ділову активність та доходи суб’єктів господарювання. Негативні наслідки дефіциту появляються у марнотратстві уряду, макрофінансовій нестабільності, підвищенні ризиків економічної діяльності держави, посиленні інфляційних процесів, кризі державних фінансів, грошової системи.

Дефіцит бюджету є виправданим у тому випаду, коли темпи приросту ВВП випереджають приріст обсягів бюджетів, бюджетного дефіциту і видатків на обслуговування боргу. Якщо за рахунок дефіцитного дефіциту зміцнюється фундамент економіки, він характеризується позитивними явищами.

Наявність стійкого бюджетного дефіциту у світовій практиці свідчить про існування певного причинно-наслідкового механізму, кінцевим результатом якого може стати фінансова криза (рис. 8.2).

Причинно-наслідковий механізм бюджетного дефіциту:

скорочення обсягу заощаджень у загальнодержавному масштабі

зростання відсоткової ставки

менша доступність кредитних ресурсів для приватного сектору

підвищення обмінного курсу національної валюти

зменшення обсягу інвестицій та експорту, збільшення імпорту

дефіцит платіжного балансу

Рис. 8.2. Причинно-наслідковий механізм бюджетного дефіциту

8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

Перевищення видатків над доходами, тобто бюджетний дефіцит, є найбільш складним явищем у фінансовій науці. Насамперед дефіцит зовсім не означає незбалансованість бюджету, адже це перевищення видатків над постійними доходами бюджету. Для держави це завжди небажане і часто негативне явище. Тому у бюджетній політиці надзвичайно важливими є питання визначення джерел покриття незабезпечених доходами видатків бюджету.

Основні ознаки класифікації джерел фінансування бюджетного дефіциту відображені на рис. 8.3.

	Джерела фінансування бюджетного дефіциту

	Основні ознаки класифікації		Джерела фінансування бюджетного дефіциту

За способом залучення	ð	Емісійні
Неемісійні

За характером впливу на інфляційні процеси	ð	Інфляційні
Неінфляційні

За рівнем управління	ð	Центральні емісійні та неемісійні джерела
Місцеві неемісійні джерела

Рис. 8.3. Джерела фінансування бюджетного дефіциту

Основними методами фінансування бюджетного дефіциту є:

1) продаж державних активів на покриття державних видатків, застосовується рідко;

2) боргове фінансування - державні запозичення у формі внутрішніх та зовнішніх позик;

3) грошово-кредитна емісія (монетизація) спричинює загрозу інфляції погіршує стан грошового обігу. Внаслідок монетизації дефіциту держава може отримати сеньйораж – дохід від друкування та карбування грошей, виникає, коли темпи зростання грошової маси перевищують темпи зростання реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін.

4) зважена податкова політика. Потрібна зважена податкова політика, яказумовлює зростання податкових надходжень до бюджету. Цього можна досягнути шляхом зниження податкового тиску через зниження ставок податків одночасно із розширенням бази оподаткування.

8.4. Шляхи скорочення бюджетного дефіциту

В Україні питання, що стосуються розміру бюджетного дефіциту та джерел його фінансування регламентуються Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет на поточний рік. Серед правил, які визначають бюджетну дисципліну органів державної влади, державного управління та місцевого самоврядування визначені наступні:

- недопущення дефіциту по спеціальному фонду бюджету;

- недопущення дефіциту місцевих бюджетів (за винятком бюджету АР Крим та міських бюджетів);

- ухвалення дефіциту державного бюджету лише із визначенням обґрунтованих джерел його фінансування;

- можливість дефіцитності бюджету АР Крим лише по бюджету розвитку;

- заборона використання емісійних коштів НБУ як джерела фінансування дефіциту;

- здійснення державних запозичень у межах встановлених граничних розмірів державного боргу;

- заборона використання державних запозичень для покриття поточних видатків держави;

- тимчасове обмеження бюджетних асигнувань із загального фонду бюджету у разі недоотримання надходжень за місячними звітами або скорочення бюджетних видатків (крім захищених статей), якщо за результатами квартальних звітів недоотримання бюджетом доходів перевищує 15% від передбачених бюджетним розписом сум.

Тактичним методом боротьби з дефіцитом в Україні є застосування механізму секвестру видатків бюджету. Секвестр бюджету полягає у пропорційному зниженні видатків за всіма статтями протягом часу, що залишився до закінчення бюджетного року (наприклад: 5%, 10%, 15%). Не підлягають секвестру захищені статті за переліком Верховної Ради України. Секвестр видатків бюджету застосовується у випадку недоотримання

Скорочення бюджетних дефіцитів у більшості країн досягається шляхом застосування спеціальних фіскальних правил:

1. Правила збалансованого бюджету:

- “золоте правило державних фінансів” передбачає обов'язкову збалансованість бюджетних доходів і видатків (наприклад: Німеччина, Японія, місцеві бюджети США);

- циклічний бюджетний баланс передбачає збалансування доходів і видатків у межах економічного циклу (наприклад: Голландія, Швейцарія);

- встановлення граничних розмірів частки бюджетного дефіциту у ВВП (наприклад: країни ЄС).

2. Правила запозичень:

- заборона внутрішніх державних запозичень (застосовується в Індонезії);

- заборона державних запозичень у центрального банку (наприклад: країни ЄС, США, Японія, Канада, Аргентина, Угорщина);

- обмеження запозичень шляхом встановлення їх граничних розмірів у відсотках до минулорічних доходів чи видатків уряду (наприклад: Бразилія, Єгипет, Марокко).

3. Боргові та резервні правила:

- встановлення лімітів щодо акумулювання валового чистого державного боргу у відсотках до ВВП (наприклад: країни ЄС);

- формування спеціальних резервних фондів для запобігання кризи у несприятливі періоди.

Правове регламентування бюджетного дефіциту країн ЄС включає:

- дотримання Маастрихтських вимог, тобто державний борг не має перевищувати 60% ВВП, а бюджетний дефіцит – 3% ВВП (Маастрихтський договір про Європейський Союз, лютий 1992р.) та застосування фінансових санкцій за їх порушення;

- проведення постійного моніторингу стану бюджетного дефіциту країн ЄС з боку Єврокомісії.

Питання для самоконтролю

1. Поясніть поняття бюджетного профіциту.

2. Яке значення має бюджетний дефіцит для економічного розвитку держави?

3. Охарактеризуйте види бюджетного дефіциту.

4. Охарактеризуйте основні концепції збалансованості бюджету.

5. Назвіть методи фінансування бюджетного дефіциту.

6. Назвіть наслідки бюджетного дефіциту.

7. Класифікація бюджетного дефіциту за Бюджетним кодексом України.

8. У чому полягає суть секвестру бюджету?

ТЕМА 9. ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ

9.1. Економічна природа та роль державного кредиту. Форми державного кредиту.

9.2. Державний борг, його суть і соціально-економічні наслідки.

9.3. Державний борг України та механізм його обслуговування.

Література:

1. Бюджетний кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572.

2. Фінанси: підручник / [за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова]. – К.: Знання, 2008. – 611 с.

3. Біла О.Г. Чуй І.Р. Фінанси: навч. посіб. -2-е вид., доп. і перероб. - Львів: „Магнолія-2006”, 2012. -390c.

4. Василик О. Д. Державні фінанси України: підручник. / О. Д. Василик, К. В. Павлюк. – К.: НІОС, 2002. – 608 с.

9.1. Економічна природа та роль державного кредиту. Форми державного кредиту

Державний кредит розглядають:

- як економічну категорію, тобто сукупність економічних відносин між державою в особі органів влади і управління, з одного боку, і резидентами та нерезидентами з іншого, при яких держава традиційно виступає у ролі позичальника (рідше кредитора та гаранта);

- за матеріально-речовим втіленням – державний кредит відображає рух позичкового капіталу у результаті вторинного перерозподілу ВВП;

- формами прояву державного кредиту є державні позики, забезпечені випуском цінних паперів чи залучені на підставі угод, а також державні гарантії;

- за юридично-правовим статусом державний кредит трактують як врегульований нормами права механізм залучення додаткових коштів (тимчасово-вільних) державою на засадах добровільності, повернення, платності і строковості.

Державний кредит зумовлений такими причинами:

- необхідністю виконання державою своїх функцій;

- постійно зростаючими потребами держави у фінансових ресурсах;

- наявністю бюджетного дефіциту.

Метою запозичення коштів державою є:

- покриття бюджетного дефіциту;

- регулювання грошового обігу;

- залучення коштів на інвестиційні програми.

Суб’єктами державного кредиту з боку держави є: Кабінет Міністрів України, органи влади АР Крим, органи місцевого самоврядування, Міністерство фінансів в особі Державного казначейства, Національний Банк України.

Державний кредит виконує три функції: розподільчу, контрольну і регулюючу.

За допомогою розподільчої функції забезпечується формування ресурсів єдиного централізованого фонду держави – бюджету, хоча інколи і цільових державних фондів.

Контрольна функція державного кредиту поєднується із контрольною функцією фінансів, забезпечує контроль у процесі залучення і розміщення позикових ресурсів, контроль за напрямами і цільовим використанням позик, строками повернення і своєчасністю сплати відсотків, здійснює моніторинг і забезпечує платоспроможність та ліквідність держави.

Регулююча функція проявляється у використанні державного кредиту як інструмента регулювання економіки шляхом використання податкової політики, бюджетного фінансування, грошово-кредитної політики, звуження чи розширення сукупних попиту та пропозиції, міжнародну платоспроможність та кредитний рейтинг держави.

Основні форми державного кредиту відображені на рис. 9.1.

Рис. 9.1. Форми державного кредиту

Основною формою державного кредиту є державні позики, які відображають економічні відносини між державою (як позичальником) та іншими суб’єктами (кредиторами). Оформлення внутрішніх державних позик здійснюється державними цінними паперами (облігаціями та казначейськими зобов’язаннями) або угодами (безоблігаційні позики). Випуск цінних паперів здійснюється для мобілізації коштів на внутрішньому фінансовому ринку (облігації внутрішньої державної позики – ОВДП, казначейські зобов'язання), а також на міжнародних ринках позикового капіталу (єврооблігації, фідуціарні позики та облігації зовнішньої державної позики - ОЗДП).

Облігації та казначейські зобов’язання - боргові цінні папери, що символізують боргове зобов’язання держави, засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету, і гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку (вони є строкові) і дають право на отримання додаткового доходу у вигляді відсотків, виграшів, тощо. Різниця між ними відображена на рис. 9.3.

ОБЛІГАЦІЇ	Ідентифікаційна ознака	КАЗНАЧЕЙСЬКІ ЗОБОВ”ЯЗАННЯ
Покриття бюджетного дефіциту, наповнення ЦДФ, спеціальні цілі	Мета випуску	Покриття бюджетного дефіциту
Реалізуються серед юридичних осіб та населення	Поширення	Підлягають реалізації лише серед населення
Відсоткові, виграшні, дисконтні	Виплата доходу	У відсотковій формі
Середньо- та довгострокові	Строк погашення	Короткострокові Середньострокові - казначейські ноти
Готівкова і безготівкова	Форма випуску	Готівкова (векселі)

Рис. 9.3. Відмінні риси облігацій та казначейських зобов’язань

Залучення позик має ґрунтуватись на таких принципах:

Þ мінімізація вартості позик, що відображається відповідною відсотковою політикою;

Þ стабільність та ліквідність державних цінних паперів.

Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування державних доходів або коли доцільно обмежити рівень оподаткування в державі.

Джерелами погашення державних позик є:

- доходи від інвестування позичених коштів у високоефективні проекти;

- додаткові надходження від податків;

- економія коштів від зменшення видатків;

- емісія грошей.

Іншою формою державного кредиту є мобілізація частини вкладів населення через систему Ощадбанку, причому без відома дійсних власників (населення). Залучені таким чином кошти спрямовуються в доходи бюджету.

Державні грошово-речові лотереї виступають формою добровільного залучення коштів населення до бюджету через продаж лотерейних білетів, коли частина мобілізованих коштів розігрується у вигляді грошових або речових виграшів. Кошти, що надходять внаслідок випуску та реалізації лотерейних білетів, перевищують виплати за ними і використовуються для фінансування видатків відповідних бюджетів.

Використання коштів державного позичкового фонду характеризується тим, що державні кредитні установи передають частину кредитних ресурсів на покриття видатків уряду без купівлі державних цінних паперів. Ця форма державного кредиту економічно не виправдана і зумовлює інфляційні процеси.

9.2. Державний борг, його суть та соціально-економічні наслідки

Державний борг відображає суму заборгованості держави перед її кредиторами. Він включає суму прямих договірних зобов’язань, а також відсотків за ними перед економічними суб’єктами (резидентами) і зарубіжними кредиторами, включаючи видані державою гарантії за кредитами, що надають місцевим органам влади, державним підприємствам, іноземним постачальникам.

Види державного боргу відображені на рис. 9.4.

Рис. 9.4. Класифікація державного боргу

У фінансовій звітності борг класифікують на:

- державний прямий (внутрішній і зовнішній) сукупність прямих зобов’язань уряду перед внутрішніми і зовнішніми кредиторами,

- державний гарантований (внутрішній і зовнішній) - боргові зобов’язання державних органів і держпідприємств, приватних фірм, виконання яких гарантовано державою.

Загальна сума внутрішнього боргу поділяється на дві частини:

1. монетизований борг (складається із боргів держави комерційним банкам як основним тримачам державних цінних паперів),

2. немонетизований борг складається з невиконаних державою фінансових зобов’язань перед населенням за соціальними виплатами і з заборгованості держави перед реальним сектором економіки за держзамовленнями та послугами держустанов.

У Бюджетному кодексі класифікація боргу здійснена за типом кредитора (хто є власником боргових зобов’язань) та за типом боргового зобов’язання (засоби, що використовуються).

В Україні фактично є два типи державного боргу:

- офіційно визнаний борг оформлений кредитними угодами чи державними цінними паперами і передбачає погашення і відсотків і основної суми боргу,

- заборгованість, що в складі державного не враховується, - невиконані державою фінансові зобов’язання перед суб’єктами господарювання.

9.3. Державний борг України та механізм його обслуговування

Управління державним боргом – комплекс заходів, що здійснюються державою в особі її уповноважених органів щодо визначення обсягів та умов залучення коштів, їх розміщення та погашення, а також забезпеченні платоспроможності держави, тобто її можливості погашення боргів. В Україні управління державним боргом здійснюють Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України, Національний банк України та Державне казначейство. Залученням та розміщенням державних позик займаються Міністерство фінансів та Національний банк. Погашення та обслуговування державного боргу здійснює Державне казначейство.

Політику управління державним боргом можна поділити на боргову стратегію (система дій і заходів щодо врегулювання боргових проблем держави та забезпечення її платоспроможності) і боргову тактику (визначає межі і умови державного запозичення, співвідношення між формами його формами, між кредиторами та порядок і механізм його погашення).

Процес управління державним боргом відображений на рис. 9.5.

Рис. 9.5. Процес управління державним боргом

Управління державним боргом здійснюється згідно ЗУ “Про державний бюджет” на відповідний рік, де встановлюється граничний розмір боргу, державні гарантії щодо його повернення. Державний борг України має дві складові: внутрішній і зовнішній борг. Граничний обсяг зовнішнього і внутрішнього державного боргу визначаються Бюджетним кодексом і не повинен перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. Видатки з управління державним боргом складаються з виплати виграшів, річних процентів, видатків на виготовлення, переказ і реалізацію ЦП.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

- бюджетні кошти;

- кошти від приватизації державного майна;

- нові запозичення.

Питання для самоконтролю

1. Сутність державного кредиту та причини його виникнення.

2. Суб’єкти державного кредиту.

3. Функції державного кредиту.

4. Форми державного кредиту.

5. Класифікація державних позик.

6. Види цінних паперів, якими оформляються державні позики.

7. Джерела погашення державних позик.

8. Класифікація державного боргу.

9. Завдання і політика управління державним боргом.

10. Методи управління державним боргом.

ТЕМА 10. МІСЦЕВІ ФІНАНСИ. БЮДЖЕТНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ І ФІНАНСОВЕ ВИРІВНЮВАННЯ

10.1. Теоретичні концепції і суть місцевих фінансів.

10.2. Функції та принципи організації місцевих фінансів.

10.3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування та напрями їх використання.

10.4. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання.

Література:

1. Бюджетний кодекс України: Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 50-51, ст.572.

2. Фінанси: підручник / [за ред. С. І. Юрія, В. М. Федосова]. – К.: Знання, 2008. – 611 с.

3. Біла О.Г. Чуй І.Р. Фінанси: навч. посіб. -2-е вид., доп. і перероб. - Львів: „Магнолія-2006”, 2012. -390c.

4. 4. Власюк Н.І., Місцеві фінанси: Навчальний посібник / Н.І. Власюк, Т.В. Мединська, М.І. Мельник.- К.: Алерта, 2011.- 328 с.

5. Місцеві фінанси: підручник / [за ред. О. П. Кириленко]. – К.:Знання, 2008. – 677 с.

6. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: навч. посіб. / В. І. Кравченко. – К.: Т-во “Знання”, КОО, 1999. – 487 с.

7. Кириленко О. П. Місцеві бюджети України (історія, теорія, практика) / О. П. Кириленко. – К.: НІОС, 2000. – 384 с.

10.1. Теоретичні концепції і суть місцевих фінансів

В основі визначення місцевих фінансів лежить чіткий розподіл повноважень між державною владою та місцевим самоврядуванням; розподіл цих повноважень визначається теоріями місцевого самоврядування:

1) Теорія природних прав общини ( право общини на формування власних доходів та можливості розпоряджатися ними; держава може впливати на ці права законодавчо).

2) Державна теорія місцевого самоврядування (органи місцевого самоврядування є органами державного управління, що є у підпорядкуванні державної влади).

3) Теорія муніципального дуалізму відображає власну компетенцію місцевих органів влади у сфері громадсько-господарських відносин; місцеві ж органи є складовою державної влади і є представниками її на місцях.

Місцеві фінанси визнано явищем об’єктивним, зумовленим необхідністю виконання місцевим самоврядуванням певних функцій, а для цього виникає потреба у наявності відповідних фондів фінансових ресурсів у їхньому розпорядженні [28].

Під місцевими фінансами необхідно розуміти систему економічних відносин, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів, необхідних органам місцевого самоврядування для виконання покладених на них завдань (рис. 10.1) [39; 41].

	КОМПЕТЕНЦІЇ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ
Соціальне обслуговування		Житлово-комунальне господарство
Початкова й середня освіту		Працевлаштування безробітних
Охорона здоров’я, ветеринарна допомога		Економічна інфраструктура
Дорожнє господарство місцевого значення		Екологічні проблеми
Благоустрій		Організація землекористування
Житлове будівництво, водозабезпечення		Теплове господарство, міські електричні мережі

Рис. 10.1. Компетенції місцевого самоврядування

10.2. Функції та принципи організації місцевих фінансів

Зміст місцевих фінансів виявляється у функціях, які вони виконують. Функціями місцевих фінансів є:

1) розподільча функція виявляється у порядку формування доходів і видатків місцевих бюджетів, цільових фондів місцевого самоврядування, за допомогою яких проходить процес забезпечення їх фінансовими ресурсами, необхідними для виконання місцевим самоврядуванням покладених функцій,

2) контрольна функція реалізується в діяльності органів місцевого самоврядування при складанні проектів місцевих бюджетів, їх розгляді й затвердженні, виконанні та складанні звіту про виконання,

3) стимулююча функція полягає у створенні сприятливих умов для зацікавлення місцевих органів влади у збільшенні додаткових надходжень, заохочення перевиконання запланованих показників.

Принципами організації місцевих фінансів є:

- обов’язкове розмежування функцій і повноважень між державною владою і місцевим самоврядуванням;

- чіткий поділ доходних джерел, а також видатків між державним та місцевим бюджетами;

- визначення власних доходів місцевих бюджетів;

- самостійність у формуванні та використанні фінансових ресурсів;

- державну фінансову підтримку несамодостатніх територіальних громад, проведення їх фінансового вирівнювання;

- стимулювання збільшення доходів кожного з бюджетів;

- раціональне та економне використання матеріальних та фінансових ресурсів;

- здійснення постійного контролю за використанням коштів;

- гласність і відкритість;

- залучення громадськості до прийняття рішень у сфері місцевих фінансів.

10.3. Фінансові ресурси місцевого самоврядування та напрями їх використання

Фінансові ресурси органів місцевого самоврядування формуються за рахунок місцевих бюджетів, позабюджетних цільових фондів місцевого самоврядування, комунального кредиту, фондів фінансових ресурсів комунальних підприємств та інших.

Місцеві бюджети – це централізовані фонди фінансових ресурсів, які мобілізуються і використовуються на відповідній території. До складу місцевих бюджетів України відносяться: бюджет Автономної республіки Крим, бюджети міст Києва і Севастополя, обласні, районні, міські, районів у містах, сільські та селищні. Дохідна частина місцевих бюджетів формується за рахунок:

ð власних доходів – надходжень, що формуються за рахунок дій і рішень, прийнятих місцевими органами влади (місцеві податки і збори, платежі введені місцевою владою, доходи від комунального майна і комунальної власності, штрафи і санкції);

ð закріплених доходів – загальнодержавних податків і зборів та інших надходжень, переданих місцевим органам на стабільній і довгостроковій основі (податок з доходів фізичних осіб, плата за землю, державне мито, плата за ліцензії);

ð регульованих доходів – доходів, що передаються центральною владою місцевим бюджетам, порядок і розміри яких щорічно визначаються Законом про Державний бюджет;

ð міжбюджетних трансфертів - коштів, які безоплатно і безповоротно надаються з одного бюджету іншому. Формами міжбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання та субвенції.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок податкових надходжень, неподаткових надходжень, доходів від операцій з капіталом та надходжень із бюджетів вищого рівня (міжбюджетних трансфертів) Важливими елементами формування доходів місцевих органів влади є комунальні платежі, доходи від комунального майна та землі, доходи від діяльності комунальних підприємств, залучення кредитних ресурсів і мобілізація коштів за рахунок комунальних позик.

Місцеві податки і збори – основа бюджетних доходів. Місцеві податки – податок з реклами і комунальний податок та збори за використання місцевої символіки, ринковий, за паркування, курортний, проведення кінозйомок, проведення аукціону.

Видатки місцевих бюджетів пов’язані із виконанням місцевою владою своїх функцій. Розмір видатків залежить від бюджетної політики, яка проводиться державою, від децентралізації управління соціальною сферою. Вони виникають у зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих органів влади.

У складі кожного місцевого бюджету створюються бюджетні резерви: Резервний фонд – не більше 1 % видатків загального фонду бюджету та Оборотна касова готівка – не більше 2 % планових видатків загального фонду бюджету.

У складі спеціального фонду місцевого бюджету можуть формуватися цільові фонди місцевого самоврядування (у тому числі валютні фонди). Вони включають фонд охорони навколишнього середовища, фонд фінансування дорожніх робіт та інші. Джерелами формування цільових фондів є: залучені кошти від населення на добровільній основі для цільових регіональних програм (будівництво шкіл, лікарень); доходи від місцевих позик, місцевих грошово-речових лотерей та інші.

Комунальний кредит є самостійним інститутом місцевих фінансів. Він відображає економічні відносини, які виникають між органами місцевого самоврядування та фізичними і юридичними особами, у яких місцевий орган влади виступає у ролі позичальника (рідше кредитора). Йому характерні ознаки повернення, платності, строковості та цільового використання. Кошти, мобілізовані за рахунок комунального кредиту спрямовуються на фінансування важливих місцевих програм та проектів. Формами комунального кредиту є місцеві позики, комунальний банківський кредит, місцеві грошово-речові лотереї.

10.4. Бюджетний федералізм і фінансове вирівнювання

Проблеми розмежування повноважень і відповідальності між рівнями влади – центральної та місцевої, вирішуються в умовах бюджетного федералізму. Бюджетний федералізм – охоплює широке поле політичних, економічних та фінансових питань. Призначення бюджетного федералізму – у забезпеченні витрачання обмежених бюджетних ресурсів на тому рівні державної влади, де вони дають максимальний ефект за умови адекватних пропорцій розподілу зібраних податків. Метою бюджетного федералізму є не лише надання фінансової допомоги слабшим територіям, але і забезпечення самодостатності територіальних формувань, стимулювання громад до нарощування власних доходів.

Принципами бюджетного федералізму є:

- відповідність доходів місцевих бюджетів тим функціям, що покладаються на місцеву владу,

- самостійність органів місцевої влади у прийнятті рішень щодо якості і переліку місцевих послуг,

- самостійність у сфері оподаткування і розміщення ресурсів, в управлінні комунальним майном, у залученні альтернативних джерел доходів.

Фінансове вирівнювання – це приведення витрат бюджетів (за економічною та функціональною класифікацією) у відповідність до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків у розрізі окремих територій. У вузькому розумінні це діяльність у межах бюджетної системи, пов’язана із перерозподілом бюджетних ресурсів. У широкому розумінні, фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, з допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки держави та її територій.

В бюджетній практиці України використовують два методи бюджетного вирівнювання: метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та метод міжбюджетних трансфертів. За першого методу для фінансового вирівнювання доходів і видатків місцевого бюджету визначаються нормативи відрахувань від загальнодержавних податків і зборів; мобілізовані на цій основі кошти надходять до місцевого бюджету.

Міжбюджетні трансферти - це кошти, які безоплатно і безповоротно надаються з одного бюджету іншому. Форма