Антична культура Північного Причорномор’я

На VII ст. до Р. Х. припадає створення перших грецьких поселень – колоній на українському Причорномор’ї. Майже до IV ст. від Р.Х. на цих землях нинішньої України розвивалась антична культура. Здебільшого поява греків на землях Північного Причорномор’я пов’язана з перенаселенням і зубожінням грецького культурно-історичного простору. Поліси почали споряджати експедиції своїх громадян на пошуки вільних земель для поселень. Провідна роль у цьому процесі належала грецькому місту-державі Мілету, котре заснувало багато міст-колоній на чорноморському узбережжі.

Ця умовна колонізація відбулася мирно й поступово, з великими проміжками часу. У І ст. від Р.Х. Північне Причорномор’я підпало під вплив Римської імперії. Згодом, починаючи з III ст. від Р. Х., внаслідок постійних нападів кочівників (готи, гунни та ін.), розпочався занепад міст. Ці міста переважно по-варварськи були зруйновані. Ряд міст південного узбережжя Криму довший час перебували в складі Візантійської імперії.

У Північному Причорномор’ї греки заснували кілька сот поселень та міст. Тільки в нижній течії р. Північний Буг та на берегах Березанського лиману археологи відкрили понад 180 поселень і кладовищ греків. Тісний зв’язок із митрополією програмував розвиток культури. В архітектуру, що мала античні особливості з деякими місцевими відхиленнями, міцно ввійшла ордерна система. Однак вихідці з Мілету надавали перевагу іонічному архітектурному ордеру перед доричним та коринтським.

У містах впроваджувалося прямолінійне планування за так званою гіпподамовою системою.Вулиці перетиналися під прямим кутом. Впорядковувалися бруковані вулиці та площі, водопровідні канали тощо. На пізнішому історичному етапі – І ст. до Р. Х. – ІІІ ст. від Р. Х., в архітектурі й декоративному оснащенні переважавмісцевий стиль, що склався у тісній взаємодії античних і скіфо-сарматських елементів.

У V–IV ст. до Р. Х. набуває поширення будівництво культових споруд: храмів та вівтарів. В античних містах-державах та найвизначніших святилищах цього регіону існувало не менше як півтора два десятки храмів. До наших днів дійшли залишки храму в Пантікапеї (друга половина V–IV ст. до Р. Х.) та Аполлона Дельфінія в Ольвії (V ст. до Р. Х.).

Храм у Пантікапеї мав шість колон, довжина головного фасаду становила 20 м, площа – 800–1000 м2. Храм, з двоскатним дахом з черепиці, був збудований на пагорбі (тепер – гора Мітрідат). Отож він височів над навколишньою місцевістю. Будівельним матеріалом був місцевий камінь вапняк, не дуже пластичний, але гарний для скульптури. Райони причорноморських міст не мали мармуру чи інших кращих порід каменю. Готову скульптуру, а згодом мармур, довозили з Греції й островів Егейського моря. Привозили також чорнофігурні та червонофігурні вази, теракотові статуетки, бронзові вироби.

У VІ–V ст. до Р. Х. були засновані міста Ольвія в Бузькому лимані, Тіра у гирлі Дністра, Пантікапей (сучасний Керч), Тірітака, Керкінітіда, Німфей, Феодосія, Херсонес (сучасний Севастополь) та ін. Пізніше в цьому регіоні, внаслідок так званої внутрішньої колонізації, утворилися нові міста. Тобто причорноморські міста без участі материкової Греції заснували власні факторії. У III ст. до Р. Х. біля устя Дону з ініціативи боспорців утворився Танаіс, згодом - боспорські міста Патрасій, Китей, Синдська Гавань, Калос-Лимен у Західній Тавриді. Грецькі міста-держави Північного Причорномор’я управлялись народними зборами і різними колегіями. Міста карбували свої монети. Біля кожного поселення знаходилися кладовище-некрополь.

До наших днів збереглися величні поховальні споруди грецької знаті – кургани, склепи. В одному із дворів Пантікапею розташований знаменитий склеп грецької богині землеробства, природи та шлюбу – Деметри.

Скульптуру античних причорноморських міст можна поділити на два види: твори високопрофесійної пластики, авторами якої були приїжджі майстри або їхні талановиті учні, вихідці з місцевих прошарків населення, котрі за своїм рівнем не були гіршими від приїжджих; твори самодіяльних скульпторів чи ремісників, котрим властиві особливі стильові прикмети, оригінальні ідейно-сюжетні вирішення пластичних образів. Окрему групу, мабуть нечисленну, становлять привезені скульптури. Найбагатші на твори пластики Ольвія, Пантікапей, Херсонес.

Чимало пам’яток скульптури знайдено під час розкопок у містах Мірмекій, Тіра, Ніконій, Керкінітіда. Численні твори збереглись із класичного періоду мистецтва Греції. З цього погляду цікава двофігурна стела з Ольвії, виявлена

1895 р. (висота – 0,65 м, товщина блока – 0,12 м). Можна припустити, що в причорноморських містах, організованих на зразок міст центральної Греції, скульптори і суспільство були поінформованими щодо культурних досягнень митрополії. Згідно з історичними відомостями, у V ст. до Р. Х. Пантікапей відвідав особисто Перікл (близько 495–429 р. до Р. Х.) – видатний афінський державний діяч.

У причорноморських містах численні пам’ятки елліністичної скульптури розташовувались на вулицях, у храмах та громадських спорудах. До них варто зарахувати мармуровий торс Діоніса (III ст. до Р. Х., зберігається в музеї м. Керч) та мармурову статую Афродіти із Пантікапею. Високий мистецький рівень характерний для портрета понтійського царя Мітридата VI Евпатора із Пантікапея II–І ст. до Р. Х. Стиль скульптури свідчить, що їхній автор походив із місцевих майстрів.

Збереглося багато пам’яток надгробної, меморіальної скульптури – статуї, бюсти, плити із емблематикою та рельєфи. Деякі мармурові надгробки привезені, або виконані на місці. Більшість меморіальних надгробків – роботи місцевих скульпторів. Надгробки V–IV ст. до Р. Х. нагадують надгробну пластику класичної Греції. Вони суворі та лаконічні, обмежені невеликою кількістю прикрас.

Від II–І ст. до Р. Х. збереглись вузькі високі плити з написами, рельєфними зображеннями та сценами із життя покійника – жалобні постаті, подружжя за трапезою тощо. Велике поширення в Північному Причорномор’ї мала дерев’яна різьба. Різьба по дереву, водночас із іншими видами мистецтва, мала велике економічне значення. Об’єктами цього виду мистецтва були меблі, саркофаги, декоративні скриньки, шкатулки, знаряддя праці, дерев’яний посуд. На жаль, до нашого часу збереглися тільки поодинокі предмети.

Паралельно розвивалася мініатюрна різьба на кістках. Переважно вона доповнювала дерев’яну різьбу предметів меблювання, туалету тощо. Зазвичай зображувалися мотиви птахів, грифонів. Як матеріал використовувалася кістка місцевих домашніх тварин і привізна слонова кістка.

У VI–V ст. до Р. Х. значного розвитку в Північному Причорномор’ї досягло виробництво предметів із бронзи, срібла, золота чи електра. Виробництво почалося з ювелірних прикрас, де згодом застосовуються мініатюрні зображення. Іноді зображення тварин вирішувалося у скіфському звіриному стилі, що засвідчує взаємовпливи антично-грецьких і степово-скіфських мистецьких естетичних смаків.

У причорноморських містах, зокрема Ольвії, Херсонесі, Пантікапею, карбуються власні монети, що як художні твори часто досягають високого рівня. В боспорських майстернях виконуються численні предмети «скіфського золота». Авторами цих шедеврів світового мистецтва могли бути приїжджі греки, але здебільшого, особливо коли йдеться про рельєфні зображення побуту скіфів, – це, напевно, твори митців, вихідців із середовища автохтонних жителів, котрі могли зблизька спостерігати життя степових етносів. Очевидно, ці речі виконували на замовлення скіфської знаті.

Духовна культура, мистецтво і релігія античних міст-полісів Північного Причорномор’я відповідали традиціям античних полісів Греції. Характерною рисою релігійних вірувань Північного Причорномор’я був політеїзм – шанування багатьох божеств, які уособлювали різні явища й сили природи. До їхнього Пантеону входили Зевс, Афіна, Афродіта, Аполлон, Арес, Артеміда, Деметра, її дочка Персефона, Діоніс, Кібела та інші боги. З часом до релігійних культів античних міст-полісів проникають елементи релігійних вірувань місцевих племен. Про це, зокрема, повідомляє Геродот, який порівнює найшанованішого скіфського бога Папая із Зевсом, богиню Табіті – з Гестією, бога війни називає Ареєм.

Мешканці античних міст-держав Північного Причорномор’я зосереджували чималу увагу на вихованні та освіті. Упродовж усієї історії їхнього існування пріоритетною тут була еллінська мова і писемність з її різними діалектами. Населення Північного Причорномор’я надавало великого значення розвитку медичних знань. Безліч медичних інструментів з бронзи, срібла, кістки знайдено при розкопках міст і некрополів регіону.

Уже в період колонізації північно-причорноморські греки добре знали епос Гомера й архаїчну лірику. Однак про місцевих поетів залишилося дуже мало свідчень. Якщо аналізувати їхню літературну спадщину, то необхідно виділити віршовані епіграми, епітафії, а також ділову прозу. Почесно-вотивні епіграми висікалися на кам’яних стелах або на постаментах для статуй на честь того чи іншого божества або героя. Так, у перші століття нової ери ольвійські поети писали епіграми на честь своїх обожнених героїв, зокрема Ахілла. У Борисфені знайдено мармурову плиту (II ст. від Р. Х.) з восьмирядковим гімном на честь Ахілла.

Визначну роль у повсякденному й святковому житті греків відігравав театр. Збереглися різноманітні свідчення про театри Ольвії, Херсонеса й Боспора, що підтверджують любов греків до театральних вистав – це численні статуетки акторів і керамічні зменшені моделі театральних масок. Театральні вистави в Ольвії ставилися вже в першій половині V ст. до Р. Х. Розкопано частково лише театр Херсонеса, який проіснував з кінця ІІІ ст. до Р. Х. до VI ст. від Р. Х. Цей театр уміщував близько трьох тисяч глядачів. Напис перших століть, знайдений біля театру, свідчить про проведення в Херсонесі літературно-музичних змагань, до яких входили трагедія, комедія, сатирична драма.

Отже, розвиток культури грецьких міст-держав Північного Причорномор’я проходив із дотриманням основних культурних тенденцій метрополій, але одночасно не був позбавлений місцевих особливостей. З боку формування української культури надмірний інтерес пов’язаний з тим, що грецька колонізація значно вплинула на розвиток культури місцевого населення. Адже тісні взаємини з грецькими містами-державами долучили землеробів і скотарів до цивілізаційних культурно-історичних процесів.