Сутність та основні функції культури

Низку визначень терміна «культура» можна ввібрати в кілька змістовних груп (підходів), у кожній з яких або робиться наголос на певному колі явищ, які підпадають під означення культури, або ж на генезисі культури та місці цього поняття в контексті певного типу світогляду.

Антропологічний підхід (культура здебіль­шого тлумачиться як характеристика суспільного життя людини, що виявляється у способі життя людей, формах їхніх взаємин, в освоєних технологіях, матеріальних і ментальних здобутках; культура постає як сукупність регуляторів поведінки особи, спе­цифічних для представників певної суспільної групи й виража­ється в прийнятих нормах, звичаях, обрядах, усталених формах повсякденної поведінки тощо.

Аксіологічний (ціннісний) підхід. (Культура тлумачиться як абстракт, що вказує на сформовану систему матеріальних і духовних цінностей, накопичених суспільством благ)

Ідеалістичний підхід. (Культура тлумачиться як вищий прояв духу в людині, розумного світового начала, яке втілюється в пра­гненні людини до самовдосконалення.)

Системно-генетичний підхід. (на передньому плані стоїть завдання виокремити ті складники куль­тури як певної цілісності, що дають змогу чітко відділити її в по­нятті від інших аспектів буття людини, розтлумачивши при цьо­му генезис культури)

Дехто тлумачать культуру як специфічно людський спосіб життєдіяльності, мета та засоби якої не є детермінованими біологічними потребами та інстинкта­ми (виходять за їх межі, здобутими в процесі навчання й успад­ковуються з покоління в покоління, не відтворюючись при цьому на суто фізіологічному рівні, отже, потребують соціалізації інди­віду). Деякі вчені (наприклад, В. Оствальд) тлумачать термін «культура» як усе те, що відрізняє людину від тварини. Одним з найпоширеніших є трактування культури (зокрема, Л. Уайтом) як похідної здатності людини до символізації, або здатності нада­вати предметам певного значення.

Основні функції культури:

адаптаційна дає можливість кожному індивідууму, який включається в процес функціонування і розвитку прилаштовуватися до існуючих в сус­пільстві оцінок і форм поведінки.

пізнавальна ознайомленні людини зі знаннями, необхідними для «володіння силами природи І пізнання соціальних явищ, для визна­чення у відповідності з цим ціннісного відношення до світу

аксіологічна (ціннісна) дає можливість виробити ціннісні орієнтації людини, коригувати норми поведінки та ідентифікувати себе у суспільстві. Оцінка творів духовної й матеріальної культури розгля­дається у ній як артефакти у їх інформаційно-семіотичному значенні.

інформаційна дає людству й суспільству відповідну інформацію. Культура є засобом, що виробляє інформацію.

комунікативна (діалог культур) передачу культурних ціннос­тей, їх засвоєння та збагачення неможливі без спілкування людей, а саме спілкування здійснюється за допомогою мови, музики, зоб­раження і. д., які входять в скарбницю культурних цінностей.

нормативна відпрацьовуван­ня і поширення відповідних норм поведінки, які суспільство диктує людині, у відповідності з якими формується образ життя людей, їх установки й ціннісні орієнтації, способи поведінки.

гуманістична реалізацію верховних цінностей шляхом культивування людської гідності.

людинотворча (соціалізація особистості) виявлення і культивування сутнісних сил людини, їх соціальне і духовне возве­личення і ушляхетнення.

виховна: культура не лише пристосовує людину до певного природного та соціального сере­довища. Вона ще й виступає універсальним фактором саморозвит­ку людства, людини.

світоглядна син­тезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінкових, вольових.

Функція соціалізації, інтегративна, рекреаційна