Земельна рента: сутність і форми. Ціна землі

Капіталістична земельна рента з'явилася в результаті розпаду феодалізму, диференціації селянства, проникнення капіталістичних відносин у сільське господарство, з'явлення у ньому нових класів – пролетаріату і буржуазії.

Рента – доход, що постійно одержується з капіталу, землі, майна, яке не пов'язане з підприємницькою діяльністю. Рентою називають також прибуток, що отримує власник по облігаціях державних позик.

Додатковий прибуток, що з'являється на кращих і середніх землях, привласнюється орендодавцем і утворює диференційну земельну ренту.

Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як об'єкт капіталістичного господарства.

К. Маркс розглядає диференційну ренту подвiйного роду: диференцiйна рента I i II.

Основу диференційної ренти І складає різниця між iндивiдуальною цiною виробництва продукцiї на кращих і середніх землях I суспiльною цiною, яка визначається цiною виробництва продукцiї на найгiрших дiлянках землi. Ця різниця і привласнюється земельними власниками при здачі землі в оренду сільськогосподарським підприємцям.

Диференційна рента І з’являється не тiльки як різниця між родючістю земель, але й внаслідок різниць у місті розташування відносно до ринку, транспортних шляхів та ін. Ці різниці породжують нерівність транспортних та інших витрат у розрахунку на одиницю продукції, що складає умови для утворення диференційної ренти І за місцем розташування.

Диференційна рента І за місцем розташування представляє собою різницю мiж суспільною та індивідуальною цінами виробництва, що отримана з ділянок, якi ближче розташованi до ринку збуту. Диференцiйна рента I є наслідком різної продуктивності рівновеликих капіталів, які вкладено в земельні ділянки неоднакової якості. Вона відповідає екстенсивному веденню сільського господарства.

Диференційна рента II пов'язана з інтенсивним веденням сільського господарства. За додатковими вкладаннями капіталу в одну і ту ж земельну площу, збільшується родючість ґрунту, зростає врожайність, з являються надприбутки, що утворюють диференційну ренту II.

Диференційна рента II — додатковий одержуваний прибуток від додаткових капіталовкладень; додаткова вартість, додатковий прибуток на цьому шматку землі постає у вигляді різниці між суспільними і індивідуальними цінами.

Диференційна рента II за своєю природою, як і диференційна рента І, є надлишкова додана вартість, додатковий прибуток. Але вона відрізняється від диференційної ренти І за засобом привласнення. До тих пір доки не вичерпано строк оренди, цей надприбуток привласнює капіталіст-орендатор, після закінчення строку оренди і укладення нового договору землевласник врахує прибуток від додатково вкладених капіталів і збільшить орендну платню. Додатковий прибуток капіталіста-орендатора перетвориться на прибуток землевласника. Тому між орендаторами-капіталістами і землевласниками йде боротьба за термін оренди. Перші зацікавлені в тривалих термінах, другі-навпаки в коротких термінах угоди.

Причиною утворення диференційної ренти є монополія на землю як на об'єкт господарства; умовами – неоднакова продуктивність праці, що пов'язана з плодючістю і місцем розташування земель і додатковими вкладеннями капіталу; джерело – додаткова вартість, що створюється найманою працею сільськогосподарських робітників.

При існуванні приватної власності на землю, крім диференційної ренти, є ще один вид ренти, який не пов'язаний з різницею між суспільною та індивідуальною цінами виробництва продукту. Рента, що сплачується з усіх ділянок землі, є абсолютна рента.

Коли йдеться про диференційну ренту, ми припускали, що гірша ділянка, як правило ренти не приносить. Однак навіть в тому випадку власник не віддасть його в оренду безкоштовно. В такому випадку, коли гірша ділянка віддається в оренду за будь-яку платню, то цю ренту на відміну від диференційної Маркс називав абсолютною рентою.

Різниця абсолютної ренти від диференційної:

· вона не пов’язана ні з родючістю ні з місцем розташування земельних ділянок і не залежить від різниці в продуктивності додаткових вкладень капіталу в ту ж саму ділянку землі;

· її приносять усі ділянки, що обробляються. Причина утворення абсолютної ренти є монополія приватної власності на землю. Приватна власність на землю дає право землевласнику не допускати використання своєї землі, доки не буде сплачено оренду. Коли землевласник дозволить капіталістові вкласти свій капітал у гіршi дiлянки, то обмежується виробництво сільськогосподарських продуктів, це призводить до збільшення ринкових цін над суспільною ціною виробництва за умов зростання попиту на продукт.

Причиною утворення абсолютної ренти є монополія приватної власності на землю і умова її утворення – низький органічний склад капіталу в рільництві; джерелом є додана вартість, що створюється працею сільськогосподарських робітників.

Найбільша заслуга Маркса в тому, що він створив наукову теорію абсолютної ренти. Відомо що розробкою теорії ренти займався і Давід Рікардо (представник класичної політичної економіки). Але Рікардо нехтував існуванням ренти на гірших землях. Він ототожнював вартість і ціну виробництва, стверджуючи, що товари реалізуються тільки за вартістю. Існування ренти на гірших землях Рікардо вважав за умови продажу товарів вище за вартістю, а це суперечить закону вартості. Маркс довів можливість утворення абсолютної ренти на основі вчення про вартість і ціну виробництва.

Абсолютна рента в умовах капіталізму – данина суспільства класовi землевласників. Вона впливає на підвищення цін, стримує розвиток сільського господарства. Тому ні в природних умовах рільництва, а в суспільних відносинах, і передусім в приватній власності на землю, криється одна з причин високих цін на сільськогосподарські продукти, відставання сільського господарства від промисловості.

Окрім диференційної і абсолютної ренти існує ще й монопольна рента.

Монопольна рента – це особлива форма земельної ренти, яка утворюється внаслідок підвищення ціни над вартістю товару, що вироблено в особливо сприятливих природних чи iнших умовах.

Джерело монопольної ренти знаходиться поза сільським господарством. Монопольна рента утворюється шляхом перерозподілу вартості і доданої вартості, що створено в інших галузях виробництва через механізм цін.

Крім диференційної, абсолютної і монопольної ренти існують ще декілька видів ренти: рента за будівельні ділянки; рента в видобувній промисловості; рента в дрібному селянському господарстві.

В умовах капіталізму земля є об'єктом купівлі-продажу, має ціну. Сама по собі земля вартості не має, тому що вона не є продуктом людської праці. Однак тому що існує приватна власність на землю, вона продається і купується. При визначенні ціни землевласник виходить з суми ренти, яку має з цієї ділянки. Продаючи землю він розраховує отримати гарантований прибуток не менший, ніж складає рента.

Ціна землі – капіталізована рента. Вона дорівнює грошовому капіталу такої величини, який приносив його власнику щорічний прибуток, що дорiвнює у виглядi банкiвського вiдсотку, якщо покласти той в банк:

Ціна землі постійно зростає, оскiльки з розвитком капiталiзму величина ренти зростає, а норма позичкового відсотка падає.

Земля – унікальний засiб виробництва: вона кількісно обмежена, її неможливо перемiстити, як економічний ресурс земля не має трудового походження і, внаслідок цього, витрат на виробництво. Кількість землі фіксовано, її пропозиція абсолютно нееластична.

Обмеженість землi призводить до того, що всі ділянки стають зайнятими різними власниками, які перешкоджають доступу до них iнших суб’єктiв.

Аграрні відносини – це економічні відносини, які складаються в сільському господарстві з приводу володіння і використання землі.

В економіці України аграрні відносини мають такі риси:

· відсутність крупної приватної власності на землю, власників і підприємців, які використовують у великих обсягах найману працю;

· утворення колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств відкритого і закритого типу;

· функціонування державних підприємств насінницького, племінного та інших напрямків,

· створення фермерських господарств;

· наявність особистого підсобного господарства;

· розвиток садівництва і городництва мешканців робітничих селищ.