Конституція РСФРР 1918 року: загальна характеристика

Конституція РСФСР 1918 р. - перша конституція Радянської держави. Рішення про підготовку першої радянської Конституції було прийнято на ІІІ Всеросійському з'їзді Рад у січні 1918 р. 1 квітня 1918 р. ВЦВК створив комісію в складі представників від комуністичної фракції ВЦВК, від фракції лівих есерів, від максималістів, а також від наркоматів.

В обстановці різкої боротьби Комісія затвердила більшовицький проект "Основных начал" Конституції. Більшу роль у підготовці Конституції зіграла Комісія ЦК РКП (б) під головуванням В.И. Леніна, створена 28 червня 1918 р. Комісія розробила, доповнила й виправила ряд основних глав і статей Конституції. 10 липня 1918 р. V Всеросійський з'їзд Рад одноголосно затвердив Першу Конституції РСФСР. 19 липня 1918 р. текст першої Конституції РСФСР був опублікований у газеті "Вісті ВЦВК".

По Конституції вищим органом державної влади РСФСР був Всеросійський з'їзд Рад, вищим законодавчим, розпорядницьким і контролюючим органом між з'їздами - ВЦВК, що створював уряд РСФСР - Рада Народних Комісарів - СНК. Органами Радянської влади на місцях були обласні, губернські, повітові (районні), волосні з'їзди Рад, міські й сільські Ради і їхні виконкоми. Вся система органів державної влади будувалася на основі принципу демократичного централізму.

Перша радянська Конституція мала відкрито класовий характер. Конституція встановлювала обмеження в правах для "непрацюючого" населення. Право обирати і бути обраними в Ради надавалося по досягненні 18 років - робітником, що служить, солдатам, селянам і козакам "не найманою працею, що користується, з метою витягу прибутку".

Перша конституція Росії виявилася законом, що закріплює тоталітаризм, безконтрольність державної влади, тобто антиконституційним по суті. Однак з погляду формальної Конституційний закон 1918р. безумовно, мав всі ознаки Основного: він був затверджений виборним органом влади; проголосив республіканську форму правління, федеративне державний устрій (п.1 глави 1 розділ ІІ); установив порядок формування представницьких органів влади через виборчу систему (розділ ІV). За працюючими вперше були закріплені деякі політичні й соціально-економічні права (розділ 5), рівність у правах незалежно від раси й національності. Цей Закон, безсумнівно, виконував установчу функцію, тому що вводив або санкціонував нові інститути влади: систему Рад, структуру й компетенцію уряду, державні символи й ін. У ньому були зафіксовані принципово інша, чим колись, система влади й нові підстави її відносин з опозиційними силами. Із цього погляду можна вважати, що Конституція РСФСР 1918р. виконувала й свою політичну функцію.

В основу даного документа, як і режиму, що йому відповідав, була покладена теорія насильства, диктатури, у сутності заперечливу ідею права. Конституція не убезпечила від насильства окрему особистість і заперечувала можливість представити у владі різні соціальні інтереси; навпроти, вона узаконила тоталітарну владу, що нав'язувала суспільству єдино можливий шлях розвитку. Виправдуючи прямі репресії, класову ворожнечу, Конституція виконувала антисоціальну функцію, розділяючи населення на "своїх" і "ворогів".

В області міжнародної політики нова влада відповідно до Конституції 1918 р. поводилася не менш суперечливо. З одного боку, ставилися, здавалися б, досить розумні завдання - досягнення "демократичного миру трудящих без анексій і контрибуцій на основі вільного самовизначення націй", проголошення повної незалежності Фінляндії й волі самовизначення Вірменії (п.4, 6 глави 3 розділ ІІ). З іншого боку - виправдувалися явно неправові дії в області міжнародного спілкування: анулювання позик, розрив таємних договорів, розрив "з варварською політикою буржуазної цивілізації" (п."г" глави 2, п.4, 6 глави 3 розділу ІІ), тобто відмова від наступності не тільки у внутрішньої, але й у зовнішній політиці. Тут доречно помітити, що саме розвиток вітчизняного конституційного законодавства в XX ст. показав важливість розробки й використання інституту наступності з метою збереження правового простору в умовах переходу суспільства від однієї соціально-політичної системи до іншої.