Визначте особливості та хід індустріалізації в Україні в 30-ті роки ХХ ст

Відмова від нової економічної політики означала серйозний поворот

насамперед у внутрішній політиці більшовиків. Вони обирають курс на

"прискорене соціалістичне будівництво", і саме політика "соціалістичної

індустріалізації" мала принести успіх сталінському курсу "великого

перелому". Ставилося за мету забезпечити переважний і першочерговий розвиток галузей групи А (паливної, енергетичної, хімічної, машинобудівної

та ін.). Це дало б змогу перетворити СРСР на могутню індустріальну державу

з великим військово-промисловим потенціалом.

Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для

України. Зокрема, завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн

тонн (фактично було піднято на-гора 45 млн), а план виплавки чавуну в

Україні — з 2400 до 6600 тис. тонн (фактично — 4330 тис.).

Поряд з цим «пролетарська» держава безсоромно експлуатувала робітничий

клас, насамперед методами примусу та залякування. Експлуатувалися й

щирий ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у «світле майбутнє».

Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період

НЕП, були замінені моральними, політико-ідеологічними.

Скасувавши неп, керівництво країни взяло курс на і ндустріалізацію і

колективізацію сільського господарства, що в кінцевому підсумку повинно

було привести до "побудови матеріально-технічної бази соціалізму".

Визначте особливості колективізації сільського господарства в Україні та її наслідки для укр.. народу. Початки колективізації приурочені до 1928 р. Первинний проект великих перетворень, ухвалений партією в 1928 р., називався п'ятирічним планом. Його головне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати й перегнати капіталістичний світ» в економічному відношенні.

У плані фактично ставилася мета перетворити всю робочу силу села, а також міста на робітників державних підприємств. Ця структура не лише передавала державі повний економічний контроль над громадянами, а й значно розширювала її політичне панування над самостійним колись селянством. Сталін передбачав, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі.

Ще більш драматичними й радикальними, ніж у містах, були перетворення на селі. Більшовики завжди доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Вони усвідомлювали, що переконати селян погодитися з таким поглядом буде процесом довгим і нелегким, особливо після тих поступок, що їх за непу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була «мало обіцяла» - до них вступило лише 3 % усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20 % селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, очевидно, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.

Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до «ліквідації куркульства як класу». Ця класична тактика за принципом «поділяй та володарюй» була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних, селян.

На підсилення чиновників режим посилав представників ОДПУ, що проводили арешти найбільш затятих опонентів і депортували їх до Сибіру. В обстановці такого насильства підпорядкування селян волі радянської влади було лише справою часу. До березня 1930 р. близко 3,2 млн селянських господарств України відступили.

Найважливішим наслідком колективізації став голодомор навесні 1932 – кінця літа 1933рр. Про цю подію розповідати варто багато.

Голод, який поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Підраховано, що на початку року середня селянська родина з п'яти чоловік мала близько 80 кг зерна, щоб проіснувати до наступного врожаю. Інакше кажучи, кожний її член мав близько 1,7 кг на місяць. Залишившись без хліба, селяни їли котів, собак, щурів, кору, листя, навіть пили помиї з добре забезпечених кухонь членів партії. Мали місце численні випадки канібалізму. За словами одного радянського автора, «першими вмирали чоловіки. Потім діти. В останню чергу помирали жінки. Але перш ніж померти, люди часто божеволіли, втрачаючи своє людське єство».