Роздержавлення та приватизація. Особливості цих процесів в Україні

 

 

На початку реформування економіки в Україні державна власність в основних фондах і у ВВП була переважаючою: 81,4 % і 76,3 % відповідно. Державна власність ототожнювалась з загальнонародною. Висока ступінь одержавлення власності суперечила потребам ринкових перетворень, адже об’єктивною необхідністю ринкової економіки є існування різноманітних форм власності і господарювання. Шляхи до цього – роздержавлення і приватизація.

Роздержавлення – це сукупність мір по перетворенню державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці. За своєю сутністю роздержавлення – це зняття з підприємств прямого державного управління, передача його відповідних повноважень на рівень підприємств, заміна вертикальних господарських зв’язків горизонтальними. Це находження оптимуму між централізацією і децентралізацією. Вирішення цієї проблеми обумовлювало певні заходи з боку держави:

- заміну директивного централізованого планування індикативним, рекомендаційним (з використанням системи пільг, замовлень, пільгового оподаткування);

- перехід від безтоварних відносин між підприємствами і державою до купівлі-продажу, тобто до ринкових відносин;

- перехід від державного забезпечення підприємств факторами виробництва до торгівлі ними і до прямих договорів між підприємствами;

- припинення дотацій збитковим підприємствам, крім тих, що мають стратегічний характер;

- лібералізація цін, тобто формування їх у відповідності до законів ринку.

Роздержавлення не означає усунення державної власності, воно лиш надає державним підприємствам рівні права і умови господарювання з підприємствами інших форм власності, ліквідує монополію держави в економіці.

Приватизація – це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб, а також формування на базі державних підприємств об’єктів зі змішаною формою власності (акціонерні об’єднання з долею держави тощо). Приватизація мала на меті: оживити діяльність підприємств; відродити економічні стимули до праці; збільшити конкурентоспроможність продукції; знизити витрати виробництва; забезпечити зростання науково-технічного прогресу; скоротити витрати державного бюджету.

В різних країнах методи приватизації були різними, якщо ж їх згрупувати, то до найбільш поширених належать:

- безкоштовна роздача частки державного майна (Росія, ваучери), або в залежності від стажу праці, заробітної плати;

- продаж об’єктів державної власності на аукціонах;

- акціонування, тобто перетворення державних підприємств в акціонерні товариства.

В Україні була проведена безоплатна передача значної частини державного майна кожному громадянинові у формі іменного приватизаційного майнового сертифікату з наступним його обміном на акції роздержавленого підприємства. Теоретично такий спосіб приватизації повинен був створити для переважної більшості працездатного населення своєрідні „рівні стартові умови” для входження в ринок, для формування так званого ефективного власника. Всупереч теорії, цей спосіб набув протилежного характеру: безпосередні працівники, незважаючи на придбані акції, не мають ніякого стосунку з управлінням власністю, вони стали лише формальними співвласниками.

Згідно із Законом України „Про приватизацію майна державних підприємств” використовуються грошові методи приватизації: викуп об’єктів малої приватизації, викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації; викуп державного майна, зданого в оренду; продаж на аукціонах та за конкурсом.

Аналіз процесів приватизації в Україні дозволяє дійти висновку про відмінності їх наслідків порівняно з країнами розвиненого капіталізму. Якщо в останніх акціонування є способом мобілізації, централізації вільних капіталів для вирішення господарчих проблем, непосильних приватному індивідуальному капіталу, то в Україні воно є способом руйнування державної власності і утворення вільної від засобів виробництва робочої сили. У країнах з розвиненим підприємництвом приватизація є засобом оздоровлення фінансів шляхом зниження витрат держави на фінансування суспільного сектора. Для України приватизація стала способом формування нових приватних власників, необхідним елементом первісного нагромадження капіталу, фактором створення його історичних передумов. Безпосередні трудівники знов залишились відчуженими від розпорядження умовами виробництва і створеним продуктом, від володіння створеним ними виробничим потенціалом.

Таким чином, можна констатувати наступне.

1. Власність – не річ, а відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів. Засоби виробництва, результати праці, будь-яке майно, з приводу яких виникають відносини власності, є об’єктами власності. „Форма власності” і „форма господарювання” – не тотожні поняття. Форма господарювання – це лише організаційний спосіб реалізації форми власності в практичній діяльності.

2. Різниця між роздержавленням і приватизацією полягає в тому, що перше включає дії, спрямовані на руйнування державного диктату у системі господарювання, друге – на докорінні зміни відносин власності.

3. Роздержавлення і приватизація створюють об’єктивну основу реформування ринкових відносин, тому виступають не метою, а засобами ринкових трансформацій економіки.

Основні поняття теми:

 

Власність – не річ, а відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

Функція розпорядження – фактична реалізація влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

Функція розпорядження – фактична реалізація влади власника над об’єктом власності, фактичне управління нею.

Функція використання (користування) – процес фактичного видобування корисних якостей з об’єкту власності, щоб задовольнити конкретні потреби.

Роздержавлення – це сукупність мір по перетворенню державної власності, спрямованих на усунення надмірної ролі держави в економіці.

Приватизація – це відчуження майна, що перебуває у загальнодержавній і комунальній власності, на користь фізичних та недержавних юридичних осіб, а також формування на базі державних підприємств об’єктів зі змішаною формою власності (акціонерні об’єднання з долею держави тощо).

Контрольні питання:

1. У чому полягає сутність власності як економічної категорії?

2. Що лежить в основі юридичного змісту власності?

3. Назвіть найважливіші ознаки власності як категорії базису.

4. Зміни в базисі чи надбудові, на Ваш погляд, обумовили необхідність змін відносин власності в Україні?

5. Чим викликана необхідність реформування власності в Україні?

6. Що є спільного і чим відрізняються роздержавлення і приватизація?

7. Який, на Ваш погляд, суб’єкт власності є провідним в Україні?

8. Які соціальні наслідки мають сучасні зміни у відносинах власності в Україні?

9. Чи є сенс у повній ліквідації державної власності?