Характеристика земельних ресурсів області

Значні площі розораності сільськогосподарських угідь, відсутність застосування науково-обгрунтованих сівозмін, домінування у структурі посівних площ монокультур, дефіцит органічних та мінеральних добрив та інші негативні характеристики земельних ресурсів Житомирської області призвели до нераціонального ведення сільськогосподарського виробництва і, як наслідок, деградації ґрунтів. Тому важливою умовою відтворення родючості ґрунту та збереження його як сільськогосподарського ресурсу є врахування агроекологічного потенціалу території регіонального землекористування [22].

Різні умови рельєфу, характер зволоження та ґрунтоутворюючі породи зумовлюють структуру ґрунтового покриву області, яка характеризується значною неоднорідністю, строкатістю, домінуванням дерново-підзолистих ґрунтів, що сформувалися на воднольодникових відкладах, великою кількістю перезволожених (глейових) ґрунтів, а також значною заболоченістю. Зокрема в ґрунтовому покриві поліської частини області дерново-підзолисті ґрунти займають 67 % усієї площі сільськогосподарських угідь. За рівнем родючості слід, насамперед, виділити дерново-слабо- і середньо підзолисті супіщані і суглинкові відміни, хоча площа їх невелика — близько 14 %. Найнижча природна родючість у піщаних і глинисто-піщаних відмінах. Усі дерново-підзолисті ґрунти характеризуються низкою негативних властивостей: кислою реакцією ґрунтового розчину, незадовільним водним і повітряним режимом, дуже низькими запасами гумусу та рухомих форм поживних речовин. Характерною особливістю Полісся є те, що одні природні комплекси з невеликою площею часто замінюються іншими, що ускладнює господарське використання угідь. Розподіл угідь за типами ґрунтів показує, що структури ґрунтового покриву на рівні типу практично однакові у всіх районах зони Полісся, за винятком Словечансько-Овруцького кряжу (Овруцький район) та окремих масивів у Черняхівському та Радомишльському районах зі світло-сірими ґрунтами на лесовидних суглинках, підстелених водно-льодниковими відкладами. Крім того, вищеназвані райони характеризуються наявністю схилів, що розчленовуються багаточисленними ярами, які підлягають водній ерозії. Світло-сірі легкосуглинкові ґрунти в поліській частині області найбільш родючі, але їх відносно мало — близько 5 % усіх угідь. На південь їхня площа помітно збільшується. Порівняно родючими, як для цієї зони, є дернові ґрунти. Але їхній недолік — перезволоження, з них найпоширеніші дернові глейові супіщані і суглинкові. Основною причиною оглеєння таких ґрунтів є те, що вони утворилися на понижених елементах рельєфу серед вододілів, а також на річкових відкладах в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод [67, 96, 130].

Лучні ґрунти на півночі відсутні у центральній частині зони, за винятком Малинського району, площа їх незначна, і тільки в перехідних районах, де в заплавах річок мають місце повеневі процеси, лучні ґрунти займають понад 17 тис. га. Через оглеєність вони характеризуються несприятливим водно-повітряним режимом. Взагалі природною ознакою Полісся є перезволожені землі. Невеликими масивами залягають болотні ґрунти, які дуже часто утворюють комплекси з дерновими та дерново-підзолистими перезволоженими ґрунтами. Частка болотних оторфованих ґрунтів у складі ґрунтового покриву сільськогосподарських угідь невелика — близько 7 %, але вони зумовлюють строкатість та дрібноконтурність ландшафтів [27].

Надмірне зволоження характерне для всіх генетичних груп. Так, у групі дерновопідзолистих ґрунтів 64 % займають глейові та глеюваті відміни, які без регулювання водного режиму непридатні для багатьох районованих культур. Суттєву площу таких ґрунтів використовують в орному масиві. Дернові та лучні глейові і болотні типи, в основному, зайняті сіножатями [127].

У лісостеповій частині області в умовах помірного зволоження під впливом широколистяних лісів на багатих кальцієм лесах і лесовидних породах сформувалися набагато родючіші, ніж на Поліссі, ґрунти. У північній частині цього регіону (по лінії Любар —Бердичів — Попільня) досить поширені опідзолені ґрунти: сірі, темно-сірі і чорноземи опідзолені. Південніше залягають чорноземи малогумусні глибокі та неглибокі. Гранулометричний склад опідзолених ґрунтів легкосуглинковий, чорноземів — середньосуглинковий. Крайня південна частина зони зайнята чорноземами малогумусними глибокими і неглибокими з піщано-середньосуглинковим гранулометричними складом та незначними площами чорноземів карбонатних [49].

У Ружинському, Любарському і Попільнянському районах спостерігається значне поширення середньо- і сильноеродованих типових чорноземів, що розчленовуються ярами і балками. Найбільшу загрозу стабільності ґрунтового покриву ріллі поліської зони завдає висока питома вага в її складі перезволожених, заболочених та кислих земель. Великої шкодочинності завдає радіоактивне забруднення земель. Значні площі займають ерозійні та дефляційні процеси [82]. У лісостеповій зоні на стан орних земель впливають ерозійні процеси. В цілому по області на екологічний стан ріллі найбільше впливають перезволоження, забруднення радіонуклідами та ерозія. Переважна частина території агроландшафту області потребує впровадження заходів щодо підвищення її екологічної стабільності [38].