Висновки до першого розділу

У першому розділі даного дослідження було визначено, що ефективність процесу навчання залежить від психологічної підготовленості учнів до навчально-пізнавальної діяльності. Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність учнів, педагоги повинні мати на увазі, що наукові знання зацікавлюють учнів, а вчитель створює ситуації, якими вони захоплюються. Наукові знання, вміння, навички є і практично значущими для учнів, а тому викликають позитивне ставлення до них. Не менш важливо, що навчальна діяльність викликає бажання учнів долати труднощі, спробувати власні сили в оволодінні навчальним матеріалом, а висока оцінка наукових знань у суспільстві збагачує мотиваційне тло їх навчальної діяльності.

Для того, щоб стимулювати навчальну діяльність учнів учитель повинен вдало використовувати на уроках образотворчого мистецтва різноманітні методи, які б допомогли у формуванні позитивних мотивів учіння. До них належать методи формування пізнавальних інтересів та методи стимулювання обов’зку і відповідальності у навчанні.

Методи формування пізнавальних інтересів:

‒ метод навчальної дискусії;

‒ метод пізнавальних ігор;

‒ метод створення інтересу в процесі викладання навчального матеріалу;

‒ метод створення ситуації новизни навчального матеріалу;

‒ метод опори на життєвий досвід учнів.

Було визначено, що пейзаж(франц. рaazsage, від pays − країна, місцевість) – це жанр в образотворчому мистецтві, де об’єктом зображення є первозданна, або в тій чи іншій мірі перетворена людиною природа.

У даному розділі було прослідковано історію пейзажу від часів палеоліту і до «наших днів» у світовому мистецтві, а також визначено величезний вклад голландських та російських митців у розвиток пейзажного жанру.

Було проведено дослідження різноманітних характерів і видів пейзажного живопису. Було визначено класифікацію пейзажів залежно від типу зображеного мотиву: міський (у тому числі архітектурний – ведута, капріччо і індустріальний) пейзаж; садово-парковий (зображення природного пейзажу разом з парковими скульптурами та архітектурою малих форм); природний (морський – марина, рівнинний, лісовий, гірський); сільський (поєднує архітектурний та природний пейзажі).

При цьому пейзажі можуть бути як камерними, так і панорамними.

Також, було визначено, що пейзаж може носити історичний (героїчний), ліричний, епічний, романтичний, топографічний, фантастичний (уявний) і навіть абстрактний характер.

У даному розділі було розкрито поняття «композиція» ‒латинське слово, що означає «створення», «побудова», «поєднання», «зв'язок» ‒ немов збирає усі основні елементи зображуваного в єдине ціле.

Я вважаю доцільним підкреслити найголовніші правила композиції:

Правило перше: в композиції обов'язково повинно бути головне та другорядне (головний персонаж, предмет або форма).

Правило друге: головне в композиції вирізняється розміром (малим чи великим порівняно з іншим); формою, кольором, характером і розташуванням.

Правило третє: на картині створюється композиційна цілісність, коли жоден елемент не можна ні додати, ні вилучити, не змінивши загального враження.

Написання даного розділу дало змогу визначити поняття «лінійна» та «повітряна перспектива», а також, що для відтворення простору необхідно знати, що:

• наближені предмети зображуються чітко, детально, об'ємно, з яскравим забарвленням; віддалені предмети - м'яко, узагальнено, площинно, з блідим забарвленням;

• з віддаленням світлі предмети потрібно затемнювати, а темні – висвітлювати;

• ближні предмети багатоколірні, з віддаленням вони стають одноманітні, відтінки кольорів узагальнюються.

Визначення колористичної гами майбутнього твору – перша сходинка до побудови композиції.

Було виявлено, що особливе значення в пейзажі має колір. А гармонійне поєднання кольорів у єдине ціле називають колоритом.

У першому розділі було проведено характеристику й виявлення особливостей пейзажів у різних техніках. Було охарактеризовано поняття «живопис», а також такі техніки виконання пейзажу, як «акватипія», «гризайль» та «пуантилізм». Виявлено, що слово « графіка » перекладається з грецької як «пишу, рисую». До графічного мистецтва належить насамперед рисунок, виконаний на якійсь площині (папері, картоні). Графіка має свої засоби, тобто мову – лінії, штрихи, крапки, світлі й темні плями. До графіки відносяться: гратографія, монотипія, гравюра, естамп тощо.