Висвітлити основні види порушення писемного мовлення. Висвітлити історію їх вивчення та причини виникнення

Дислексія - часткове специфічне порушення процесу читання, зумовлене порушенням вищих психічних функцій, яке проявляються в помилках стійкого характеру, які повторюються. Причини: - порушення читання викликані причинами органічного (ураження зон головного мозку при афазії, алалії) та функціонального (часті соматичні захворювання, неправильне мовлення оточуючих, двомовність, недостатня увага до розвитку дитини, дифіцит спілкування) характеру. Дизграфія - це часткове специфічне порушення письма. Причини: - подібні з причинами порушення читання.

Вперше на порушення читання і письма як на самостійну патологію мовленнєвої діяльності вказав Куссмауль у 1877 р. В цей період патологія читання і письма розглядалася як єдине порушення писемного мовлення. В кінці 19 ст. на поч. 20 ст. була розповсюджена думка, що порушення читання і письма спостерігаються лише у РВ. Проте, в 1896 р. Морган описав випадок поруш читання і письма у дитини з нормальним інтелектом. Найбільш розповсюдженою в літературі стала точка зору, яка стверджувала, що в основі патології читання і письма лежить неповноцінність зорового сприймання і пам'яті, механізмом порушення вважали дефектність зорових образів слів і окремих букв або "вроджену словесну сліпоту". Типовими представниками цього напрямку були Варбург та Раншбург. Раншбург вперше став розрізняти більш легкі ступені порушення читання (легастенія) і письма (графостенія) і тяжкі порушення (алексія, аграфія), при яких симптоматика є більш вираженою. Поступово розуміння природи читання і письма змінювалося. Виокремилися різні форми, відбулася диференціація понять алексія і дислексія, аграфія і дисграфія. З'явилися класифікації. Вирішальне значення у розвитку про порушення писемного мовлення мала точка зору невропатолога Монакова. Він вперше пов'язав дисграфію з порушеннями усного мовлення із загальним характером порушення мовлення. Іллінг вважав у картині алексії та аграфії труднощі асоціації та дисоціації, неможливість схопити цілісність слова та фрази. Ортон вважав основними труднощами при порушеннях писемного мовлення є нездатність складати з букв слова. Ткачов вважав, що в основі алексії лежать мнестичні порушення. В 30-х роках XX століття порушення читання і письма починають вивчати психологи, педагоги, дефектологи. В цей період підкреслюється певна залежність між цими порушеннями, з однієї сторони, і дефектами усного мовлення і слуху - з іншої (Рау, Хватцев, Боскіс, Лєвіна). Хватцев пов'язував порушення писемного мовлення з порушеннями вимови. В пізніх роботах Хватцев розглядав ці порушення диференційовано, з урахуванням структури процесу читання і письма і виділяв різні форми дислексії і дизграфії, багато з яких представляються достатньо обумовленими і до теперішнього часу.

10. Дати визначення афазії. Висвітлити історію її вивчення, причини виникнення та види. Схарактеризувати основні етапи логопедичної роботи при афазії у дорослих. Афазія - повна або часткова втрата раніше сформованого мовлення, що пов'язана з локальним ураженням головного мозку. Види: 1. Моторна -вражений руховий мовленнєвий центр Брока і йде втрата мовлення. 2. Сенсорна - ураження чуттєвого (сенсорного) центру Верніке - нездатність до сприймання й розуміння мовлення. Причинами виникнення афазії: порушення мозкового кровообігу, травми, пухлини, інфек. захвор. голов. мозку, струси, ураження мозку. Виникають у дорослих людей в результаті розриву аневризми судин головного мозку, тромбоемболії, викликані ревмат. хворобою серця, а черепно-мозковими травмами афазії нерідко спостерігаються у підлітків й осіб молодого віку. Афазія виникає приблизно в третині випадків порушень мозкового кровообігу, найбільш часто спостерігається моторна афазія. У дітей афазія виникає рідше, як результат черепно-мозкової травми, пухлин, утворень або ускладнень після інфекційної хвороби Афазія - один з найважчих наслідків мозкових уражень, при яких системно порушується вся мовленнєва діяльність. Складність рушення мовлення при афазії залежить від локалізації ураження, величини осередку ураження, залишкових і функціонально-збережених елементів мовленнєвої діяльності, при ліворукості. Реакція особистості хворого на мовний дефект і особливості відновлення функції визначають фон відновного навчання. В основі будь-якої форми афазії лежить та або інша первинно порушена нейрофізіологічна і нейропсихологічна передумова (напр., фонематичного слуху, апраксії артикуляційного апарату та ін.), що веде до специфічного системного порушення розуміння мовлення, письма, читання, рахунку. При афазії специфічно системно порушується реалізація різних рівнів, сторін, видів мовленнєвої діяльності (усне мовлення, пам'ять, фонематичний слух, розуміння мовлення, писемне мовлення, читання, рахунок та ін.). Великий внесок у розуміння порушення мовлення при афазії внесений нейрофізіологією, нейропсихологією і нейролінгвістикою. Цією проблемою займалися - Брока, Верніке, Ліхттейм, Лібманн, Клейст, Годьдштейн, Тарковський, Кроль, Хед, Лурія. У 1861 р. Брока продемонстрував мозок хворого на афазію з обширним розм'якшенням в області лівої середньої мозкової артерії, охоплюючи задні відділи третьої лобової звивини. Брока вважав, що одержав доказ локалізації центру усного мовлення в лобових відділах мозку. В 1874 р. Верніке описав 10 хворих з ураженням скроневих відділів кори головного мозку зліва з порушенням розуміння мовлення і своєрідними вадами експресивного мовлення, письма і читання. Це дало йому підставу пов'язати розвиток сенсорної афазії з локалізацією патологічного осередку в задній третині верхньої скроневої звивини. Відкриття Брока і Верніке поклали початок дискусії вчених двох-напрямів: «локалізаціоністів» і «антилокалізаціоиістів». Дискусія тривала протягом 50-ти років. Перші прив'язували складні психічні функції до певних ділянок мозку (Ліхтгейм; Лібманн). Вони стояли на прогресивних позиціях. Проте, були і парадоксальні вузькі напрями. Так, Клейст локалізував не тільки цілі функції - рахунок, письмо, читання - в окремих ділянках мозку, але і «особистісне і суспільне Я» та ін. Годьдштейн вважав, що порушення складних функцій не можна співвідносити з окремими ділянками кори бо мозок людини працює як - єдине ціле. Він пов'язував порушення складних психічних функцій при захворюваннях головного мозку із змінами інтелектуальної діяльності. Особливий внесок в розуміння складних психічних функцій був внесений Джексоном, який, ще в 1863 р. вказував, що кожна функція має складну, «вертикальну» організацію, і стверджував, що можна локалізувати симптом, але не можна локалізувати функцію, оскільки вона має складну ієрархічну будову від низької ланки до вищої. В Росії вивченню проблем локалізації вищих психічних функцій передував вихід монографії І.Сеченова «Рефлекси головного мозку», яка зробила великий вплив на роботи В.Тарковського, М Кроля й ін. рос. Учених. Існують різні класифікації афазій: класична, неврологічна класифікація Верніке-Ліхттейма. лінгвістичні класифікації X. Хеда й ін., кожна з яких відображає рівень розвитку неврологічною, психологічною, фізіологічною і лінгвістичною наук, характерних для того або іншого історичного періоду розвитку вчення про мовлення. В даний час загальноприйнятою є нейропсихологічна класифікація афазій А. Лурія. Розрізняють 6 форм: акустико-гностичну. акустико-мнестичну, що виникають при ураженнях скроневих відділів мозку, семантичну і аферентну моторну афазію, виникаючі при ураженнях нижніх тім'яних відділів кори головного мозку, еферентну моторну і динамічну - виникаючих при ураженні премоторних і заднєлобових відділів кори головного мозку (зліва у праворуких).

Корекцій на робота при всіх формах афазії має комплексний характер та напрями: 1. Медичний напрям- пряме відновлення ушкоджених функції з використанням медикаментозних засобів. 2. Психотерапевтичний. 3. Логопедичний напрям – реабілітація, відновлююче навчання на спеціальних заняттях. Логоробота передбачає певні етапи. Спільним для всіх форм афазії є підготовчий, розгальмовуючий етап (при тотальній афазії). Застосовують немовні форми роботи. Далі з покращенням стану хворого відбувається діагностика мовлення та диференціація виду афазії. Відповідно структури порушення мовлення визначається послідовність лого роботи. При моторній афазії головне завдання - пожвавити втрачену здатність мовнорухового аналізатора. Логоробота має етапи: 1. Подолання апраксії та вироблення артикуляторних диференціювань. Відновлення відсутніх звуків. При цьому увагу фіксують не тільки на акустичній характеристиці звуку, але і на артикуляторній. 2.Формування вимови слів різної складової структури. Вправляють в зв'язаному (сумісному з логопедом) і відображеному (услід за логопедом) повторенні автоматизованих мовних рядів. 3. Активізація лексичного запасу і подолання наявного аграмматизма Формування зв'язного мовлення. 5.Усунення порушень читання і письма. При сенсорній афазії логоробота включає наступні напрями: 1. Розвиток у дітей фонемного сприйняття, оскільки це головне порушення при даному дефекті. 2. Навчання дітей розумінню мовлення. Цей напрям зливається з першим, і до них приєднується робота над вимовою слів, схожих по звучанню, але різних по змісту (клубок - грудка, вудка - уточка). 3. Виховання у дитини навичок слухового контролю за власним мовленням і мовленням оточуючих. Зміст логопедичної роботи при всіх формах афазії залежить від етіології і об'єму органічного порушення.