Загальні положення про зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю

Відповідно до ст. З Конституції України життя і здоров'я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зв'язку з цим великого значення набуває вирішення питання відшкодування шкоди, завданої цим благам.

Зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, ін­шим ушкодженням здоров'я або смертю, є специфічним видом де­ліктних зобов'язань, що характеризується певною низкою особли­востей. Найважливіше значення має одна з них: життя і здоров'я - особисті немайнові блага, які не підлягають грошовій оцінці, тому завдана шкода не може бути відшкодована в натуральному вигляді або компенсована грошима. Однак при цьому в потерпілого вини­кають майнові втрати, оскільки внаслідок ушкодження здоров'я він тимчасово або постійно позбавляється заробітку чи іншого доходу. Крім того, у особи з'являються додаткові витрати, наприклад, на лікування. У випадку смерті фізичної особи втрати несуть утриман­ці померлого, а також особи, які витратили кошти на поховання. У будь-якому разі нанесення такої шкоди завдає фізичних і душев­них страждань.

Отже, у цьому деліктному зобов'язанні мова може йти лише про відшкодування майнових збитків, яких зазнала фізична особа внас­лідок ушкодження здоров'я чи заподіяння смерті (неодержані доходи, витрати на лікування, поховання тощо), а також моральної шкоди.

Зазначене зобов'язання виникає у випадку завдання шкоди саме каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи.

Каліцтво - це тілесне ушкодження, завдане внаслідок зовніш­нього впливу (наприклад, від удару, поранення, опіку).

Під іншим ушкодженням здоров'я мається на увазі будь-яке, не пов'язане з каліцтвом пошкодження здоров'я.

Смертю є припинення життєдіяльності організму, незворотне зупинення фізіологічних процесів у клітинах і тканинах людини.

Загальний порядок відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, передбачений статтями 1195-1208 ЦК України. Дія цивільно-правових норм щодо відпо­відальності за таку шкоду поширюється на сферу недоговірних зобо­в'язань. Ця шкода, завдана фізичній особі під час виконання нею договірних зобов'язань, підлягає відшкодуванню на підставах, встановлених статтями 1166, 1187 ЦК України.

Потрібно зауважити, що на вимоги про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, по­зовна давність не поширюється (ч. 1 ст. 268 ЦК України).

Відшкодування такої шкоди здійснюється, як правило, щомі­сячними платежами. Однак, за наявності обставин, що мають істот­не значення, та з урахуванням матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, сума відшкодування може бути випла­чена одноразово, але не більш як за три роки наперед (ч. 1 ст. 1202 ЦК України).

У разі припинення юридичної особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смер­тю, і встановлення її правонаступників виплата таких щомісячних платежів покладається на її правонаступників. При цьому вимоги про збільшення розміру відшкодування шкоди пред'являються та­кож до її правонаступників.

У випадку ліквідації юридичної особи платежі, належні потер­пілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК України, мають бути капіталізовані для виплати їх потерпілому або цим особам у поряд­ку, встановленому законом або іншим нормативно-правовим ак­том. За відсутності в юридичної особи, що ліквідується, коштів для капіталізації платежів, які підлягають сплаті, обов'язок щодо їх капіталізації покладається на ліквідаційну комісію на підставі рі­шення суду за позовом потерпілого (ст. 1205 ЦК України).

Розглянемо окремо особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, та шкоди, завданої смертю потерпілого.

Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров'я фізичної особи. Фізична або юридична особа, яка

завдала шкоди фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням її здоров'я, зобов'язана відшкодувати потерпілому майнові збитки та моральну шкоду.

Майнові збитки потерпілого складаються з:

- заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності;

- додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання лі­ків, протезування, стороннього догляду тощо.

До втраченого заробітку (доходу):

- включаються всі види оплати праці за трудовим договором за місцем основної роботи і за сумісництвом, з яких сплачується податок на доходи громадян, у сумах, нарахованих до вира­хування податку;

- не включаються одноразові виплати, компенсація за невико­ристану відпустку, вихідна допомога, допомога по вагітності та пологах тощо (ч. З ст. 1197 ЦК України).

Розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або ін­шого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшко­дуванню, визначається:

- у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я;

- з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної праце­здатності, а за її відсутності — загальної працездатності.

Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці ро­боти, що передували ушкодженню здоров'я чи втраті працездат­ності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'яти­кратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати (ч. 1 ст. 1197 ЦК України).

Для визначення розміру відшкодування у разі професійного за­хворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого се­редньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Однак розмір заробітку (доходу) потерпілого перед отриманням ушкодження здоров'я міг збільшитися (йому підвищили заробітну плату за посадою, перевели на вищеоплачувану роботу, прийняли на роботу після закінчення освіти тощо). У такому разі при визна­ченні середньомісячного заробітку (доходу) враховується лише заро­біток (дохід), який потерпілий одержав або мав одержати після від­повідної зміни (ч. 4 ст. 1197 ЦК України).

Розмір доходу, втраченого фізичною особою-підприємцем, а також фізичною особою, яка самостійно забезпечує себе роботою (наприклад, адвокатом, особою, зайнятою творчою діяльністю), визначається з її річного доходу, одержаного в попередньому госпо­дарському році, поділеного на дванадцять. Якщо ця особа отриму­вала дохід менш як дванадцять місяців, розмір її втраченого доходу визначається шляхом визначення сукупної суми доходу за відпо­відну кількість місяців.

Розмір такого доходу обчислюється виходячи з розміру доходу у сумах, нарахованих до вирахування податків, на підставі даних ор­гану державної податкової служби (ст. 1198 ЦК України).

За бажанням потерпілого, який на момент завдання шкоди не працював, середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється, вихо­дячи з його заробітку до звільнення або звичайного розміру заро­бітної плати працівника його кваліфікації у цій місцевості (ч. З ст. 1197 ЦК України).

На розмір втраченого внаслідок каліцтва або іншого ушкоджен­ня здоров'я заробітку (доходу) впливає і ступінь втрати потер­пілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності.

Професійна працездатність - здатність працівника до роботи за своєю професією (фахом) і кваліфікацією чи за іншою адекватною їй професією (фахом)¹.

'Див.: Порядок встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листо­пада 1995 р. № 212.

Під загальною працездатністю розуміється здатність до вико­нання некваліфікованої роботи, яка не потребує наявності у особи спеціальних знань та навичок.

Втрата працездатності буває тимчасовою або тривалою (стій­кою). Тимчасова втрата працездатності засвідчується листком не­працездатності. Експертиза тривалої або стійкої втрати праце­здатності проводиться медико-соціальними експертними комісіями (далі — МСЕК) Міністерства охорони здоров'я України (п. 1 Порядку організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 4 квітня 1994 р. № 221), з урахуванням Критеріїв вста­новлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у від­сотках, особливостей працевлаштування хворих та інвалідів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 5 серпня 1998 р. № 238 (наприклад, повна відсутність язика може бути визнана втратою 70 % професійної працездатності)¹. При про­веденні експертизи МСЕК встановлює обмеження рівня життєдіяль­ності потерпілого, визначає професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, причину, час настання та групу інвалідності у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також необхідні види медичної та соці­альної допомоги.

Отже, будь-яке каліцтво або інше ушкодження здоров'я, що знизило здатність особи до професійної праці, призводить до вста­новлення відповідного відсотка втрати професійної працездатності. При цьому слід враховувати, що одні й ті ж самі наслідки ушко­дження здоров'я по-різному впливають на працездатність осіб різ­них професій. За відсутності у особи певної професії (фаху) встанов­люється ступінь втрати нею загальної працездатності.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної

'На нашу думку, визначати конкретні розміри втрати професійної праце­здатності без урахування особливостей певної професії, як це робить законо­давець, недоцільно. Визначаючи ступінь втрати професійної працездатності, МСЕК у кожному конкретному випадку має виходити з можливостей потер­пілого виконувати в тому або іншому обсязі роботу за своєю професією або роботу, рівну їй по кваліфікації та оплаті. Тому встановлювати конкретні розміри можна лише для визначення ступеня втрати загальної працездатності.

особі у зв'язку з втратою здоров'я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів (ст. 1195 ЦК України).

Якщо така шкода завдана внаслідок умислу потерпілого, то во­на не відшкодовується. Однак вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат (ст. 1193 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 1202 ЦК України, стягнення додаткових витрат може бути здійснене наперед у межах строків, встановлених на основі висновку відповідної лікарської експертизи, а також у разі необхідності попередньої оплати послуг і майна (придбання путів­ки, оплата проїзду, оплата спеціальних транспортних засобів

тощо).

Після призначення суми відшкодування шкоди, завданої калі­цтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи, можуть виникнути обставини, завдяки яким потрібно буде зробити пере­рахунок такої суми у бік збільшення або зменшення.

Так, потерпілий має право на збільшення розміру відшкодування:

1) якщо працездатність знизилася порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування шко­ди (ст. 1203 ЦК України);

2) у разі підвищення вартості життя¹ (ч. 1 ст. 1208 ЦК Укра­їни);

3) у випадку збільшення розміру мінімальної заробітної плати

(ч. 2 ст. 1208 ЦК України);

4) в інших випадках, передбачених договором або законом (ч. 4 ст. 1195 ЦК України).

Розмір відшкодування може бути зменшено:

1) якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК України);

2) залежно від матеріального становища фізичної особи, яка завдала шкоди, крім випадків завдання шкоди вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України);

'Вартість життя визначається за допомогою такої категорії як прожит­ковий мінімум. Визначення прожитковому мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень да­ється у Законі України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 р.

3) якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була в нього на момент вирішення питання про відшкодуван­ня шкоди (ст. 1204 ЦК України).

Свою специфіку має визначення розміру відшкодування у разі завдання каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітній чи неповнолітній особі (ст. 1199 ЦК України).

Уразі каліцтва або іншого ушкодження здоров'я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобо­в'язана відшкодувати лише додаткові витрати, оскільки малолітня особа ще не працює. Однак після досягнення нею чотирнадцяти ро­ків (учнем - вісімнадцяти років) особа, яка завдала шкоди, зобо­в'язана відшкодувати також шкоду, пов'язану із втратою або зменшенням працездатності потерпілого, виходячи з розміру вста­новленої законом мінімальної заробітної плати.

Коли ж потерпілим є неповнолітня особа, то, якщо на момент ушкодження здоров'я вона мала заробіток, шкода має бути відшко­дована, виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної квалі­фікації такі потерпілі мають право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов'язаної із зменшенням їх професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здо­ров'я, виходячи з розміру заробітної плати працівників їх квалі­фікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досяг­нення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслі­док каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. У разі смерті потерпілого про відшкодування йому завданої шкоди, зви­чайно, йтися не може. У такому випадку право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті.

Вичерпний перелік непрацездатних осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, та строки виплати їм такого відшкодування встановлюються у ч. 1 ст. 1200 ЦК України. Шкода, зокрема, відшкодовується:

1) дитині - до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, сту­денту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років);

2)чоловіку, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно;

3) інвалідам - на строк їх інвалідності;

4) одному з батьків (усиновлювачів) або другому з подружжя чи іншому членові сім'ї незалежно від віку і працездатності, якщо вони не працюють і здійснюють догляд за: дітьми, братами, сестрами, внуками померлого, - до досягнення ними чотир­надцяти років;

5) іншим непрацездатним особам, які були на утриманні потер­пілого, - протягом п'яти років після його смерті.

Зазначеним особам шкода відшкодовується у розмірі середньо­місячного заробітку (доходу) потерпілого з вирахуванням частки, яка припадала на нього самого та працездатних осіб, які перебува­ли на його утриманні, але не мають права на відшкодування шкоди. До складу доходів потерпілого також включаються пенсія, суми, що належали йому за договором довічного утримання (догляду), та ін­ші аналогічні виплати, які він одержував (ч. 2 ст. 1200 ЦК Укра­їни).

Особам, які втратили годувальника, шкода відшкодовується в повному обсязі без урахування пенсії, призначеної їм внаслідок втрати годувальника, та інших доходів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодову­ється лише її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає випадки зміни сукупного розміру відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого.

Так, суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім ви­падків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК

України). Сукупний розмір відшкодування зменшується також у разі припинення виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого (ч. 4 ст. 1200 ЦК України).

Відповідно до статей 1200, 1208 ЦК України, сукупний розмір відшкодування підлягає збільшенню у разі:

1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;

?,) призначення виплати відшкодування особам, що здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого;

3) підвищення вартості життя;

4) збільшення розміру мінімальної заробітної плати;

5) збільшення розміру відшкодування законом.

При цьому розмір же відшкодування, обчислений для кожного з осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, не підлягає подальшому перерахунку, крім таких випадків:

1) народження дитини, зачатої за життя і народженої після смерті годувальника;

2) призначення (припинення) виплати відшкодування особам, які здійснюють догляд за дітьми, братами, сестрами, внуками померлого.

На особу, яка завдала шкоди смертю потерпілого, покладається також обов'язок відшкодувати особі, яка зробила необхідні витра­ти на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, і такі витрати. Допомога на поховання, одержана фізичною особою, яка зробила ці витрати, до суми відшкодування шкоди не зарахо­вується (ст. 1201 ЦК України).

Витрати на виготовлення пам'ятників і огорож визначаються, виходячи а їх фактичної вартості, але не вище граничної вартості стандартних пам'ятників і огорож у цій місцевості (п. 24 Постано­ви Пленуму Верховного Суду України № б "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27 березня 1992 p.).

Потрібно звернути увагу на те, що у разі відшкодування шкоди, зав­даної смертю годувальника, та відшкодування витрат на поховання ви­на потерпілого не враховується (ч. З ст. 1193 ЦК України).

Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок зло­чину. Питання відшкодування майнової шкоди фізичній особі, яка потерпіла від злочину, вже розглядалися вище (див. § 7 гл. 29). У цьому параграфі ми зупинимося саме на особливостях відшкоду­вання такої шкоди при завданні каліцтва, іншого ушкодження здо­ров'я або смерті фізичній особі.

За загальним правилом шкода, завдана каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується особою, яка її завдала. Однак у двох випадках така шкода відшко­довується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК Укра­їни, державою:

1) якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин;

2) якщо вона є неплатоспроможною (ч. 1 ст. 1207 ЦК України). При цьому умови та порядок відшкодування державою шкоди,

завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, вста­новлюються спеціальним законом. Однак його ще не прийнято.

Покладення такого зобов'язання на державу обумовлюється спрямованістю її діяльності на захист прав і свобод людини, на його гарантування. Держава не змогла належним чином забезпечити правопорядок. Це спричинило завдання шкоди, за яку немає кому нести відповідальність. Тоді держава повинна відповісти за невико­нання свого головного обов'язку, передбаченого ст. З Конституції України.

У разі відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушко­дженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок злочину, державою, остання має право зворотної вимоги до особи, винної у вчиненні злочину, однак лише у розмірі коштів, витрачених на ліку­вання особи, яка потерпіла від цього злочину (ч. 2 ст. 1191 ЦК Ук­раїни).

За загальним правилом витрати закладу охорони здоров'я на лікування потерпілого від злочину зобов'язана відшкодувати осо­ба, яка цей злочин вчинила, крім двох випадків:

1) завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони;

2) завдання шкоди у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (ч. 1 ст. 1206 ЦК України).

Якщо злочин вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, виз­наченими статтями 1178,1179 ЦК України.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат" від 7 липня 1995 р. закладу охорони відшкодовуються тільки кошти, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого в лікарні, госпіталі, диспансері чи в іншому стаціонарному лікувальному закладі. Всі інші витрати (наприклад, пов'язані з наданням потерпілому швидкої або невідкладної медичної допомоги, на амбулаторне лікування) не відшкодовуються.

Сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається зак­ладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпі­лий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та витрат на його лікування в день (п. 2 Порядку обчислення роз­міру фактичних витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стяг­нення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх викори­стання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 липня 1993 р. № 545).

При цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здо­ров'я, який є у державній власності, у власності Автономної Рес­публіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодуван­ня витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Список рекомендованої літератури

1. Беспалов Ю. Возмещение вреда, причиненного жизни и здо­ровью ребенка // Рос. юстиция. - 1998. - № 10.

2. Коментар до застосування Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним орга­ном шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров'я, по­в'язаним з виконанням ним трудових обов'язків / За ред. В.К. Ма-мутова, Ю.С. Шемшученко. - К.: Б. в., 1995. - 161 с.

3. Кособродов В.М. Обязательство по возмещению вреда, причи­ненного жизни и здоровью, как мера социальной защиты прав и интересов потерпевшего // Адвокат. - 2004. - № 7. - С. 81-82.

§ 12. Відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

У п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. споживачам надано право на відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продук­цією або продукцією неналежної якості, а також майнової та мо­ральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодав­ством.

Один із таких випадків встановлено ст. 1209 ЦК України, в якій зазначається, що продавець, виробник товару, виконавець робіт (послуг) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецеп­турних та інших недоліків товарів, робіт (послуг), а також недо­стовірної або недостатньої інформації про них.

Відшкодування шкоди не залежить від вини цих суб'єктів, а також від того, чи перебував потерпілий з ними в договірних відно­синах. Хоча, здебільшого, до заподіяння такої шкоди між потер­пілим та заподіювачем шкоди існували договірні відносини (на­приклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду тощо).

Тому слід чітко розмежовувати права та обов'язки суб'єктів зобов'язань з відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), що виникли:

- із договірних відносин;

- у зв'язку із заподіянням шкоди.

Так, унаслідок купівлі товару неналежної якості у покупця ви­никають певні права: пропорційного зменшення ціни, безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк, відшкодування витрат на усунення недоліків товару, відмови від договору і вимоги повер­нення сплаченої за товар грошової суми або заміни товару (ст. 678 ЦК України). Але, якщо внаслідок використання неякісного товару заподіяно шкоди життю, здоров'ю або майну покупця чи інших осіб, між сторонами виникають недоговірні відносини, і потерпілий має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди.

Суб'єктами права вимоги є споживачі, тобто фізичні особи, які придбавають, замовляють, використовують або мають намір

придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосе­редньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконан­ням обов'язків найманого працівника. Ними можуть виступати як безпосередні покупці товару, замовники робіт (послуг), так і особи, до яких товар (результати виконання роботи, послуги) перейшов на належних правових підставах, або сторонні особи (наприклад, члени родини потерпілого, сусіди).

Умови відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), в цілому збігаються із загальними підста­вами відповідальності за заподіяння шкоди, хоча мають деякі спе­цифічні риси, зокрема істотне значення має саме неналежна якість наданого товару.

Товаром неналежної якості слід вважати такий, що має певні недоліки, не відповідає наданій щодо нього виробником, продавцем інформації, а також проданий після закінчення терміну його при­датності чи фальсифікований.

Недоліком є будь-яка невідповідність продукції вимогам норма­тивно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до неї, а також інформації про про­дукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляється, виконується чи надається для задоволення сус­пільних потреб.

Споживач має право на одержання необхідної, доступної, досто­вірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує мож­ливість їх свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги) і містити: назву товару, найменування або відтво­рення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; най­менування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; дані про основні властивості про­дукції; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встанов­лені нормативно-правовими актами; позначку про наявність у її складі генетично модифікованих компонентів; дані про ціну (та­риф), умови та правила придбання продукції; дату виготовлення;

відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного викори­стання продукції; строк придатності (строк служби) товару (нас­лідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закін­чення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, про­давця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне об­слуговування, тощо.

Продукти харчування, упаковані або розфасовані в Україні, по­винні супроводжуватись інформацією про їх походження.

Інформація доводиться до відома споживачів виробником (вико­навцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування (ст. 15 Закону України "Про захист прав споживачів").

Строк (термін) придатності - це строк (термін), визначений нормативно-правовими актами, нормативними документами, умо­вами договору, протягом якого у разі додержання відповідних умов зберігання та/або експлуатації чи споживання продукції її якісні показники і показники безпеки повинні відповідати вимогам нор­мативно-правових актів, нормативних документів та умовам дого­вору.

Фальсифікованою є продукція, виготовлена з порушенням техно­логії або неправомірним використанням знака для товарів та пос­луг, чи копіюванням форми, упаковки, зовнішнього оформлення, а так само неправомірним відтворенням товару іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1211 ЦК України шкода, завдана внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, - протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги).

Суб'єктів відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недо­ліків товарів, робіт (послуг), можна поділити на дві групи:

1) продавець або виробник товару (в разі завдання шкоди внас­лідок недоліків товару або ненадання повної чи достовірної

інформації щодо властивостей і правил користування това­ром);

2) виконавець роботи або послуги (у разі заподіяння шкоди внас­лідок їх недоліків).

Виробник — це суб'єкт господарювання, який: виробляє товар або заявляє про себе як про виробника товару чи про виготовлення такого товару на замовлення, розміщуючи на товарі та (або) на упа­ковці чи супровідних документах, що разом з товаром передаються споживачеві, своє найменування (ім'я), торговельну марку або ін­ший елемент, який ідентифікує такого суб'єкта господарювання; або імпортує товар. Продавцем є суб'єкт господарювання, який від­повідно до договору реалізує споживачеві товари або пропонує їх до реалізації. Виконавцем, виступає суб'єкт господарювання, який ви­конує роботи або надає послуги.

Виробником, продавцем і виконавцем можуть бути юридична особа або фізична особа-підприємець.

Право вибору боржника, до якого буде звернено вимогу про відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), належить потерпілому. Якщо потерпілих декілька, кожен з них самостійно вирішує, до кого саме він буде звертатися з вимо­гою про відшкодування шкоди.

Збитки, завдані споживачеві недоліками товарів, робіт (послуг), підлягають відшкодуванню в повному обсязі. При цьому, за шкоду, завдану життю, здоров'ю або майну споживача дефектною продук­цією або продукцією неналежної якості, законом може бути перед­бачено більш високу міру відповідальності.

Факт продажу товару або здійснення робіт (послуг) дово­диться потерпілим шляхом надання квитанцій на товари, това­рних чи касових чеків, квитків, путівок, талонів або інших письмо­вих документів, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні терміни, - технічних паспортів чи документів, що їх замінюють. Правила договору купівлі-продажу в роздрібній торгівлі не перед­бачають обов'язкової письмової форми, тому в разі втрати таких документів, неодержанні їх при придбанні товару або неможливості їх поновлення споживач має право доводити факт купівлі-продажу за допомогою свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 1209 ЦК України продавець, виробник товару, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшко­дування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування або зберігання товару (результатів робіт, послуг). Виробник (вико­навець, продавець) звільняється від відповідальності також у тих випадках, коли доведе, що не вводив продукцію в обіг або дефект у продукції виник внаслідок додержання виробником вимог законо­давства або виконання обов'язкових для нього приписів органів державної влади (ч. 5 ст. 16 Закону України "Про захист прав спо­живачів").

Продавець не звільняється від відповідальності в разі неотри­мання ним від виробника (імпортера) відповідної інформації про то­вар. Виконавець робіт (послуг), у свою чергу, не може бути звіль­нений від відповідальності на тій підставі, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, прий­нятої ним від споживача для виконання роботи або надання послуг.

Список рекомендованої літератури

1. Іваненко Л.М. Цивільно-правові засоби захисту прав спожи­вачів (покупців). - К.: Юмана, 1998. - 224 с

2. Іваненко Л.М. Особливості відшкодування моральних збит­ків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості // Мале підприємництво і менеджмент в Україні (публічно- і приват-но-правові засади). - К., 1997. - С 195-202.

3. Левшина Т.Л. Основы законодательства о защите прав потре­бителей. - М., 1994. - 159 с.