Гігієнічні критерії та класифікація умов праці

Принципи класифікації умов праці. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:

1 клас — ОПТИМАЛЬНІ умови праці - такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні гігієнічні нормативи виробничих факторів встановлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умовно приймаються такі умови праці, за яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

2 клас — ДОПУСТИМІ умови праці - характеризуються такими рівнями факторів виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

3 клас — ШКІДЛИВІ умови праці - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та/або його потомство. Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженності можливих змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені:

1 ступінь (3.1) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які, як правило, викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни, перерві контакту з шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров'я;

2 ступінь (3.2) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять у більшості випадків до зростання виробничо-обумовленої захворюваності, появи окремих ознак або легких форм професійної патології (як правило, без втрати професійної працездатності), що виникають після тривалої експозиції (10 років та більше);

3 ступінь (3.3) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які призводять, окрім зростання виробничо-обумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності);

4 ступінь (3.4) — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);

4 клас — НЕБЕЗПЕЧНІ (ЕКСТРЕМАЛЬНІ) - умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

За «Гігієнічною класифікацією праці…» №4137-86, затвердженою Міністерством охорони здоров’я СРСР 12.08.1986 р. (додаток 1) 4 клас умов праці не встановлюється. 3 клас умов праці називається “ШКІДЛИВІ ТА НЕБЕЗПЕЧНІ” умови праці і диференціюється на 3 ступеня:

1 ступінь — умови та характер праці, що викликає функціональні порушення, які при ранньому виявленні і після припинення впливу носять зворотний характер;

2 ступінь — умови і характер праці, які викликають стійкі функціональні зрушення, що сприяють росту показників захворюваності з тимчасовою втратою працездатності і, в окремих випадках – появі ознак або легких форм професійних захворювань;

3 ступінь — умови і характер праці з підвищеною небезпекою розвитку професійних захворювань, підвищеною захворюваністю з тимчасовою втратою працездатності.

При наявності двох або більше шкідливих і небезпечних чинників трудової діяльності умови праці слід оцінювати за найбільш високим класом та ступенем.

 

Гігієнічна оцінка пилу та токсичних хімічних речовин

 

Хімічні речовини, які проникають в організм працюючого у процесі виробничої діяльності і призводять до патологічних змін, називаються промисловими отрутами.

Розрізняють гострі та хронічні професійні захворювання та отруєння.

Гостре професійне захворювання (інтоксикація) виникає зненацька, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концентрацій хімічних речовин, що знаходяться у повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших шкідливих факторів.

Саме хронічні захворювання найбільш часто зустрічаються у виробничій промисловості: сатурнізм (хронічне отруєння свинцем), меркуріалізм (хронічне отруєння ртуттю), отруєння марганцем, аміно- і нітросполуками, отруєння чадним газом.

 

Методика ВИЗНАЧенНия ВМІСТУ хІмІчНих РеЧОВИН У ПоВІТРІ ВИРОБНИЧИХ пРИМІщенЬ

Існує три групи якісних експрес—методів визначення вмісту хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень

1 група: методи візуальної колориметрії, що грунтуються на зіставленні кольору поглинутого розчину, отриманого після протягування досліджуваного повітря та стандартної шкали—шаблона

2 група: методи, що передбачають використання спеціального реактивного паперу, що дозволяють провести якісний та кількісний аналіз вмісту шкідливих речовин на основі визначення інтенсивності його забарвлення

3 група: лінійно—колориметричні методи, що передбачають використання індикаторних трубок

Для кількісного визначення вмісту різних хімічних речовин (оксиду азоту, бензину, бензолу, толуолу, аміаку, вуглеводнів, ацетону, оксиду вуглецю та ін.) в повітряному середовищі робочих приміщень використовують універсальний газоаналізатор УГ—2, основними складовими частинами якого є прилад для відбору повітря, індикаторні трубки та вимірювальні шкали.

В приладі для забору повітря є гумовий сифон, всередині якого розташовано пружину. Від гумового сифону виведено штуцер, на який одягається гумова трубка, з’єднана з індикаторною. На верхній панелі приладу розміщено нерухому втулку, в яку вставляється шток, що використовується для стискання сифону.

В ході проведення дослідження відкривають кришку приладу, відтягують стопор, вставляють шток в направляючу втулку, встановлюють його на необхідну глибину, що вказана над борозною штока, і, закріпивши його стопором, приєднують індикаторну трубку. Далі знов відводять стопор — сифон в результаті натискання пружини розправляється і протягують досліджуване повітря через індикаторну трубку. Протягування повітря триває до тих пір, поки кінчик штопора не увійде у нижній отвір штока. Після закінчення дослідження повітря індикаторну трубку звільняють та, розташувавши її на вимірювальній шкалі, визначають вміст хімічних речовин у повітрі виробничих приміщень

Таким чином, принцип дії приладу заснований на вимірюванні довжини забарвленого стовпчика індикаторного порошку, який розміщено в індикаторній трубці. Забарвлення відбувається в процесі протягування через індикаторну трубку повітря, що містить певні пари або гази. Довжина забарвленого стовпчика пропорційна концентрації досліджуваних хімічних речовин у повітрі та визначається за градуйованою в мг/л або в мг/м³ шкалою, яка є в приладі.

Індикаторну трубку заповнюють індикаторним порошком. Білий індикаторний порошок в ході визначення вмісту в повітрі окислу вуглецю змінює колір на коричневий, в ході визначення аміка — на синій, в ході визначення оксиду азоту — на червоний, в ході визначення ацетону — на жовтий, в ході визначення ксилолу — на красно-фіолетовий.

В таблицях 1 та 2 наведено класифікацію хімічних речовин за ступенем небезпеки та санітарні норми вмісту токсичних хімічних речовин у повітрі промислових підприємств.

Таблиця 1

Класифікація хімічних речовин за ступенем небезпеки та токсичності

 

Найменування Показника	Норми для класу небезпеки
1 - надзвичайно небезпечні	2 - високо небезпечні	3 - помірно небезпечні	4 - мало небезпечні
ГДК у повітрі робочої зони (мг/м3)	> 0,1	0,1—1	1,1—10	> 10
DI50 per os	< 15	15—150	151—5000	> 5000
СI50 (мг/м3)	< 500	500—5000	5001—50000	> 50000
СI50 per cutanea	< 100	100—500	501—2500	> 2500
KMIO	> 300	300—30	29—3	< 3
Limac (зона гострої дії)	< 3	6,0—18	18,1—54	> 5,4
Limac (зона хроничної дії)	> 10	10,0—5	4,9—2,5	< 2,5

Таблиця 2

Санітарні норми вмісту токсичних хімічних речовин

в робочих зонах промислових підприємств

 

Речовина	Г Д К (мг/м3)	Клас небезпеки
Оксиди азоту
Ацетон
Аміак
Бор фтористий
Борна кислота
Ксилол
Ртуть	0,01
Сірчана кислота
Сірководень
Оксид вуглецю

 

Пил — дисперсна система (аерозоль), у якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсним середовищем – повітря. Пил як шкідливий фактор виробничого середовища наявний практично в усіх галузях промисловості та при виконання більшості робіт у сільському господарстві.

 

Класифікація пилу

1. За механізмом утворення:

— аерозолі дезінтеграції (при подрібнюванні, розмальовуванні, шліфуванні, свердлінні тощо);

— аерозолі конденсації (твердіння у повітрі пари розплавлених металів та інші речовини).

2. За походженням:

— неорганічний (мінеральний, металевий);

— органічний (рослинний, тваринний);

— змішаний.

3. За дисперсністю:

— видимий (понад 10 мкм);

— мікроскопічний (від 0,25 до 10 мкм);

— ультрамікроскопічний (менше 0,25 мкм).

 

Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм:

— фіброгенну на легені

— подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру;

— алергенну;

— канцерогенну;

— мутагенну;

— токсичну;

— фотосенсибілізуючу;

— радіоактивну.

 

Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об’єму повітря, дисперсного складу, розчинності, хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил зі значним вмістом SiO² здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів – пневмоконіози та пилові бронхіти.

Пневмоконіоз – хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброгенних змін у результаті тривалої інгаляційної дії фіброгенних промислових аерозолів.

Виділяють наступні види пневмоконіозів:

· силікоз – пневмоконіоз, обумовлений вдиханням кварцового пилу, який містить вільний діоксан кремнію: кварц, крістобаліт, трідиліт.

· силікатоз –пневмоконіози, які виникають у результаті вдихання пилу мінералів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елементами: Al, Mg, Ca, Fe (антракоз, асбестоз, талькоз).

· металоконіози – пневмоконіози, які виникають від дії пилу металів: Fe, Al, Mn та ін. (сидероз, барітоз, алюміноз, бериліоз, мангоконіоз);

· пневмоконіози, які обумовлені дією органічного пилу:

— рослинний (бісікоз – пил хлопка і льону), богасоз (пил цукрової тростини), фермерська легеня (сільськогосподарський пил, який вміщує мікроскопічні грибки);

— синтетичний (пил пластмас).