Романо-германська правова система

Романо-германська, або континентальна правова система об'єднує різновидності права, які базуються на римському праві античного періоду, тобто від V ст. до н.е. до 476 р. н.е. Римська правова думка поступово прийшла до створення правової системи надзвичайно високого технічного рівня. У той же час, романо-германська система не є простою копією римської правової системи. Починаючи від XII століття, розвиток, вдосконалення і суттєве доповнення римського права відбуваються завдяки таким джерелам, як, наприклад, звичаєве право германських племен, дослідження середньовічних теологів чи філософія природного права. Ця правова система охоплює нині країни континентальною Європи, Латинської Америки, Близького Сходу, франкомовні країни Африки, а також Японію й Індонезію. Таким чином, ця правова система включає в себе три підсистеми, а саме: підсистему латинського права, підсистему германо-скандінавського права і підсистему латино-американського права.

Романо-германська правова система характеризується, перш за все, дуже тісним взаємозв'язком законодавства різних країн як з точки зору загальної концептуальної спрямованості, так і в плані юридичної техніки. Йдеться, зокрема, про схожість основних юридичних понять при однаковому узагальненому погляді на поняття норми права, яка розглядається, як загальнообов'язкове правило поведінки. Для цих систем характерний також повний збіг в ієрархії різноманітних джерел права, де головну роль відіграє нормативно-правовий акт та однакова структура галузей та інститутів права. Тобто, для романо-германської системи характерна тенденція до кодифікації норм, прагнення до простоти, точності, ясності і чіткості при формулюванні норм. Крім того, для континентальної системи характерний пріоритет писаного права, правової норми над думкою чи переконанням судді. В цій системі право безпосередньо пов'язане з систематизацією і узагальненням, яке здійснюється у чіткій відповідності з правовою доктриною, яка відіграє надзвичайно важливу роль.

В цілому, загальна філософія романо-германської системи характеризується обмеженням індивідуалізму, пошуком методів узагальненого вирішення та регламентування правових ситуацій. Закон розглядається, як найбільш ефективний регулятор існуючих суспільно-правових відносин і як механізм формування бажаних відносин.

Система загального права.

Система загального права, або англосаксонська правова система — друга велика система права, яка об'єднує законодавство, яке базується або випливає з права, розробленого в Англії королівськими судовими інстанціями з часів норманського завоювання (1066 р.). Ця система безпосередньо охоплює майже всі англомовні країни, а також, хоч і опосередковано, всі держави Британської Співдружності. Таким чином, система загального права — пряме продовження англійського права; до сьогоднішнього дня багато країн розглядає англійське право, як модель, від якої якщо і можна відійти, то, у всякому випадку, на ній необхідно базуватися. Своєрідний процес розвитку і формування англійського права обумовив суттєву відмінність системи загального права і романо-германської системи. Це, перш за все, відмова від римського права. Далі, це особлива концепція права, яка розглядає юридичну норму не стільки, як загальне абстрактне правило поведінки, скільки, як засіб вирішення спору. Звідси — розвиток права з переважною роллю судової практики і неписаної норми, права, зосередженого, радше, на процедурі розгляду справи, судовому процесі, судовій процедурі подання доказів, ніж на логічному пошуку шляхів вирішення спору. Таким чином, система загального права включає ті комплекси, де головним юридичним джерелом є судова практика, яка спирається на юридичні прецеденти, тобто на раніше винесені судові рішення. На відміну від континентальної системи, система загального права має, переважно, процедурний і прагматичний, ніж законодавчо-систематичний, характер. Ця система права більш індуктивна, ніж дедуктивна, більш досвідна, ніж логічна. В цій системі міститься велика кількість понять, зовсім відмінних або навіть невідомих романо-германській системі права.

Інші правові системи.

Серед інших правових систем необхідно назвати релігійно-общинні або невіддиференційовані правові системи — це системи регулювання, в яких юридичні елементи не отримали значного відособленого функціонування. Ці системи мають характер догматизованих, традиційних і в масовій правосвідомості сприймаються, як такі, де основна регулятивна сила — догма віри, релігійне вчення. Правові системи даної групи доволі різноманітні. Проте, для всіх них характерна застійність, глибокий консерватизм, це, по суті, перенесена у сьогодення передісторія права — системи соціального регулювання, — які, в силу особливих економічних, політичних, морально-етичних умов, отримали однобокий, негармонійний розвиток з однозначним пріоритетом таких регулятивних форм, як релігія. Одним з видів такої системи є система мусульманського, або ісламського права. Будучи правом теократичних політичних режимів, ісламське право є невід'ємною частиною ісламської релігії. Коран — священна книга мусульман — є також і фундаментом мусульманського права, основним джерелом права. Ісламське право — це особливість, переважно, теократичних суспільств, де держава відіграє підпорядковану щодо релігії роль. Внаслідок цього, ісламське право кардинально відрізняється від всіх інших правових систем як в аспекті джерел, так і з точки зору його структури і основних ідей. Оскільки це право виникло у VIII ст., а утвердилося в X ст., то воно має дещо архаїчний характер щодо цілого ряду інститутів, а також відрізняється казуїстикою в методах юридичних суджень і несистемним підходом до юридичної техніки. У той же час, старе і непорушне, але, при цьому, гнучке і повне ресурсів ісламське право виявилося здатним до застосування в багатьох суспільствах і нині прагне пристосуватися до моральної еволюції і технічного прогресу.

Серед інших правових систем слід назвати докапіталістичні системи звичаєвого права, які не творять єдиної групи. Ці системи багато в чому відрізняються одна від другої, дуже різноманітні як в історичній ретроспективі, так і в даний час. Схематично можна розділити їх на індуїстське право, правові системи Далекого Сходу і африканські правові системи. Індуїстське право — це право спільнот, пов’язаних з індуїзмом. Воно творить комплекс традицій і звичаїв, сформованих на основі індуїстської філософії. Дві інші сформовані, головно, на основі звичаєвого права.

Наступною правовою системою, на якій слід зупинитися, є система колективістського права, або заідеологізовані правові системи. Вони виникають і функціонують у тоталітарних та авторитарних суспільствах. В цілому, система колективістського права, не дивлячись на те, що вона сприйняла деякі риси романо-германської системи, зокрема більш-менш однакову термінологію, аналогічну структуру правової норми, яка розглядається, як абстрактне правило поведінки, це є зовсім окрема, в ряді випадків протилежна континентальній, система права. Колективістська система є нормативним виразом абсолютно чужої ліберальному духові суспільної філософії. Головним завданням права в даній правовій системі є не встановлення суспільного порядку шляхом визначення принципів вирішення спорів, не досягнення справедливості у стосунках між індивідами або у встановленні соціальної рівноваги, а розуміння права, як інструменту економічної організації суспільства і виховання громадян. Тоді, коли у вільних країнах у дотриманні права зацікавлені, перш за все, індивіди і потім держава, колективістські правові системи є прикладом зворотнього — в дотриманні права держава зацікавлена більше, ніж приватні особи. В цій системі порушення юридичних норм розглядаються не як прояви індивідуалізму або акти негромадянської поведінки, а як дії, спрямовані проти суспільного ідеалу, — будівництва комунізму, нового порядку тощо. Таким чином, колективістський юридичний порядок має характер незрівнянно більше політизований, централізований і примусовий, ніж юридичний порядок вільного суспільства.