Поняття та типи світогляду. Тема 1. Предмет філософії

Тема 1. Предмет філософії

Вивчення цієї теми здійснюється за таким планом:

1. Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти.

2. Поняття та типи світогляду.

3. Предмет філософії та особливості філософського мислення.

4. Основні питання, методи і функції філософії.

Конспективний виклад теми:

Поняття філософії, її значення в системі вищої освіти

Слово «філософія» давно увійшло до нашого буденного мовлен­ня. Філософією нині називають не тільки відповідну науку чи навчальну дисципліну, а й загальнотеоретичні засади та сукупність принципів будь-якої діяльності — наприклад: «філософія рекламної кампанії», «філософія управління підприємством», «моя життєва фі­лософія» і т. п.

Таке вживання слова «філософія» хоч і не відповідає тому зна­ченню, яке вкладають в нього сьогодні професійні філософи, має певні підстави. З виникненням у Європі системи освіти і встанов­ленням відповідної останній системи наук, філософія набула статусу головної (і довгий час єдиної) теоретичної дисципліни, без оволо­діння якою вважалось неможливим отримання вищої освіти взагалі. Тодішня філософія була всеохоплюючою наукою, вона включала в себе інші науки і поділялась на такі розділи:

1. Раціональна філософія — логіка — наука про правильне ми­слення, яка вчила керувати діями розуму.

2. Моральна філософія -— наука про правильні вчинки, яка поді­лялась на монастику, тобто етику — науку про управління діями окремої людини, економіку — науку про управління господарством, політику — науку про управління державою.

3. Натуральна філософія — наука про природу речей, що поді­лялась на фізику — науку про якісну природу матеріальних речей, математику — науку про кількісну природу матеріальних речей та метафізику — науку про нематеріальні речі.

До XVIII століття європейські університети мали тільки три фа­культети та спеціальності, і для того, щоб отримати диплом доктора теології, права чи медицини, потрібно було спочатку отримати дип­лом доктора філософії. З того часу кількість спеціальностей, які отримують випускники вищих навчальних закладів значно зросла. Від філософії відокремився ряд наук, проте, чільне місце в системі теоретичної підготовки у вищій, особливо університетській, освіті зберігається за філософією. Сьогодні філософія, як навчальна дис­ципліна, покликана прищепити студентові ВУЗу:

а) здатність до проблематизації — вміння ставити питання, роз­глядати парадокси, альтернативи, протиріччя;

б) здатність давати визначення — переходити від семантичного до концептуального аналізу понять;

в) здатність формулювати, впорядковувати, послідовно аналізу­вати свої думки.

Виконання філософією цих завдань випливає з методологічної функції філософії, яка полягає в тому, що вона не дає готових відпо­відей на питання, які постають перед людиною чи окремими наука­ми, а дає зразки форм, способів, прийомів мислення, що дає змогу самостійно розв'язати ці питання.

Виходячи із значення, яке має філософія як наука в житті та дія­льності людини, поряд з методологічною можна виділити такі її найважливіші функції:

а) світоглядну — філософія дає змогу людині осмислити проб­леми сенсу людського життя: чому і для чого живе людина? Яке її місце та призначення в світі? і т. ін.

б) аксіологічну — філософія дає змогу людині осмислити приро­ду та значення власних життєвих цінностей.

Поняття та типи світогляду

Для того щоб зрозуміти значення філософії та її функцій, потрібно розглянути структуру відношення людини до світу в цілому. Можна виділити такі форми освоєння світу людиною:

а) практична діяльність — полягає в безпосередньому перетво­ренні предметів матеріального світу, внаслідок чого створюється навколишнє середовище, придатне для життя людини, прикладом чого може служити сучасна цивілізація;

б) практично-духовна діяльність — полягає в такому перетво­ренні дійсності в уявленні людини, внаслідок якого створюється суб'єктивне бачення світу, світу для людини;

в) теоретична діяльність — полягає в такому перетворенні дій­сності в уявленні людини, внаслідок якого створюється об'єктивне бачення світу, світу незалежно від людини.

Будь-яка діяльність людини, незалежно від форми, є цілеспрямо­ваною. Вона передбачає уявлення про мету, сенс і засоби цієї діяль­ності. Людина в кінцевому рахунку завжди діє осмислено, тобто в основі її окремих дій, вчинків, думок лежать загальні, цілісні уяв­лення, сукупність яких називається світоглядом.

Світогляд — це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу та до самої себе. Світогляд міс­тить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані у єдину си­стему, у центрі якої завжди перебувають уявлення людини про себе. За способом розуміння людиною свого місця в світі можна виділити кілька основних типів світогляду:

1. Міфологічний світогляд — це результат практично-духовної діяльності людини. В міфологічному світогляді людина не відок­ремлює себе від речей природного світу, а окрема людина не відо­кремлює себе від суспільства в цілому. В міфологічному світогляді не існує чіткої межі між мисленням та мовленням, свідомістю та реальністю, предметом та думкою про предмет. Міфологічні опові­дання розповідають нам про людиноподібних істот — богів та ге­роїв, що уособлюють різні природні начала, оскільки у міфологіч­ному світогляді світ і людина були єдиним, нерозривним цілим. Розрив цієї єдності призвів до роздвоєння людини, втрати нею гар­монії зі світом, що зробило можливим теоретичне ставлення до світу і виникнення таких форм світогляду, як наука, релігія, філософія.

2. Науковий світогляд є теоретичною формою ставлення до сві­ту. Світ у ньому об'єктивно розглядається, таким, яким він є неза­лежно від людини, а людина вбачається в ньому тільки частиною світу — природи чи суспільства. Теоретичне ставлення до світу дало змогу людині поставити закони природи собі на службу і створити комфортний світ цивілізації.

Проте визначення людини тільки як частини світу дається не лише в світоглядному, айв практичному аспекті діяльності науки, що тісно взаємопов'язані. Прикладом цього можуть бути сучасні недовіра та песимізм по відношенню до науки та науково-технічного прогресу, оскільки виявилось, що наукові відкриття не завжди є благом для людини. Сучасні екологічні проблеми, загроза ядерних аварій та вибухів, що ставлять під загрозу саме життя людс­тва, є наслідком дегуманізації науки, усунення нею людини як центральної ланки системи світу. Ця особливість науки властива їй з моменту зародження, про що свідчить відома фраза «батька» європейської науки Арістотеля: «Платок мені друг, та істина дорожча».

Таким чином, наука не спроможна подолати світоглядну дисгар­монію — досягнути єдності людини зі світом. Цю функцію викону­ють мистецтво, релігія та філософія.

3. Мистецтво є практично-духовною діяльністю. Мистецький світогляд дає суб'єктивний образ світу, в якому художник досягає гармонії зі світом, тому навіть сучасне художнє бачення світу бли­зьке до міфологічного.

4. Релігійний світогляд чітко поділяє світ та людину, природне та надприродне, земне та потойбічне. Людина, створена за образом та подобою Бога, займає головне, центральне місце у створеному Бо­гом світі. У релігійному світогляді, через віру в потойбічне, надпри­родне Божественне начало, людина виробляє власне ставлення до світу, надає йому смислової завершеності і таким чином досягає гармонії з ним.

5. Філософія є теоретичною формою ставлення людини до сві­ту. Порівняно з наукою її особливість полягає в тому, що вона дає змогу об'єктивно, в теоретичній формі осмислити світ як світ люди­ни, розглянути місце і становище людини у світі, її смисложиттєві проблеми. Філософський світогляд дає змогу виробити таке бачення світу, яке водночас є і суб'єктивним і теоретичним, а отже, і досягти людині гармонії з собою, зі своїм баченням світу й самим світом. З цим пов'язані такі особливості філософії, як і те, що вона, будучи за формою діяльності наукою, не є наукою за своїми функціями та значенням для людини. У філософії, на відміну від інших наук, не існує єдиних, загальновизнаних теорій. Образно кажучи, філософі й є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апа­рат, уявлення про предмет, завдання, функції, які постійно перебу­вають у процесі становлення і осмислення.