Основні напрями й перспективи формування нової політичної системи

Головною метою формування нової політичної системи є перехід до справжньої, діючої народної демок­ратії. Для того щоб нова політична система була завжди здатною до самооновлення й адаптації, необхідно, згідно з положенням но­вої Конституції України, докорінно опрацювати механізм представницької та безпосередньої демократії, широко втіли­ти в суспільне життя елементи самоврядування, зламати бю­рократичну машину, обравши справді професіональний, ква­ліфікований парламент. Виконавча влада повинна бути також висококваліфікованою, а її апарат — невеликим, але здатним ефективно працювати.

У зв'язку з докорінною перебудовою механізму представ­ницької демократії та безпосередньої демократії виникає не­обхідність удосконалення виборчого законодавства на бага-топартійній основі, чіткого визначення процедури виборів Президента, народних депутатів України, місцевих представ­ницьких органів.

До основних напрямів становлення й розвитку нової політи­чної системи слід віднести побудову демократичної, правової, соціальної держави, як записано в Конституції, з ефективно діючим парламентом, професіональним висококваліфікова­ним, сильним урядом, незалежними судовими органами — тобто з чітким поділом влади на законодавчу, виконавчу, су­дову гілки з розмежуванням їх функцій. Важливим є зміцнен­ня законності й правопорядку, виключення можливості узурпування влади та зловживань, ефективна протидія бюро­кратизмові й формалізмові; утвердження верховенства закону, його безперечне дотримання на всіх рівнях усіма громадяна­ми; забезпечення гідних людини умов життя.

Демократизм держави і державного ладу в цілому виявляється, насамперед, у визнанні народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, а також у поєднанні безпосередньо народовладдя із здійсненням влади через органи державної вла-' ди і місцевого самоврядування.

Крім цього, основним напрямом формування новрї політи­чної системи є побудова громадянського суспільства як суку­пності вільних людей та їх організацій, політичних партій, рухів, профспілок, кооперативів, асоціацій, покликаних вира­жати й захищати індивідуальні та групові інтереси громадян, встановлювати й реалізовувати відповідні відносини з держа­вою. Створення громадянського суспільства в Україні мусить спиратися на використання світового досвіду, різних форм1 власності й демократичних політичних інститутів.

Шлях до громадянського суспільства пролягає через якнай­ширше запровадження самоврядування народу. Воно втілю­ється у двох взаємопов'язаних тенденціях:

1) розширення сфери самоврядування народу за рахунок ра­дикального звуження централізованого державного управлін­ня;

2) якісний розвиток самоврядування, спрямований на по­дальше розширення сфери дії гуманістичних принципів, де­мократичних засад, витіснення елементів бюрократизму.

Важливим у побудові громадянського суспільства є утверджен­ня плюралізму, який виступає своєрідною формою самореалізації суспільства й особи, відображаючи ступінь самодіяльності віль­них людей та їх організацій, соціальної й політичної свободи.

Як основа демократичної політичної системи громадянське суспільство вносить у неї демократичні риси та якості, могут­ній дух вивільнення особи від державного диктату.

Важливим напрямом формування політичної системи є по­дальший розвиток і вдосконалення політичних відносин шля­хом відкриття максимального простору самоврядуванню суспільства на всіх рівнях його соціально-політичної організації, сприяння якнайповнішому вияву ініціативи громадян, пред­ставницьких органів влади, партій, об'єднань і рухів, трудових колективів.

Зростання політичної свідомості та політичної культури су­спільства й особи як на теоретичному, так і на буденному рів­нях є також важливим напрямом становлення й розвитку нової політичної системи. Це передбачає запровадження раці­ональної системи політичної освіти громадян, удосконалення повсякденного практичного політичного досвіду, враховуючи, що буденний рівень політичної свідомості матеріалізується у спостереженнях, звичках, уявленнях, стереотипах, впливає на формування громадської думки.

Творення нової України вимагає якісно нового стану духов­ності народу, посилення його освітнього й культурного по-

тенціалу, структурних змін у середній і вищій освіті, звернен­ня до найкращих політичних традицій, політичної історії та культурної спадщини українського народу, раціональнішого й ефективнішого використання досягнень вітчизняного мис­тецтва. Це вимагає забезпечення необхідних умов для вільного розвитку нації в цілому й кожного етносу зокрема, формування й зростання національної свідомості й національної культури.

До основних напрямів й перспектив формування нової полі­тичної системи слід віднести вдосконалення діяльності засобів* масової інформації, зміцнення їх ролі в регулюванні політич­них відносин, управлінні суспільством, формуванні політичної свідомості, політичної культури суспільства й кожного громадя­нина, особливо в досягненні владно-політичної інтеграції сус­пільства.

Найважливішим завданням засобів масової інформації є за­безпечення широкої гласності як запоруки демократизації сус­пільства, важливого принципу розбудови громадянського суспільства та правової держави. Одним із головних результатів діяльності засобів масової інформації повинне бути створення нової суспільно-політичної ситуації, яка характеризується роз­кріпаченням свідомості й ініціативи людей, вільним обміном і боротьбою думок, справжнім плюралізмом у пошуках шляхів виходу країни з кризи. При цьому гласність не повинна обер­нутися на засіб вияву амбіційних, егоїстичних інтересів окремих людей чи груп, досягнення цілей, що не збігаються з утвер­дженням реального народовладдя.

Вчасне самооновлення політичної системи з урахуванням внутрішнього й міжнародного становища, тобто її постійна адаптація, є важливим компонентом розвитку політичної си­стеми. Адаптація для політичної системи — це не просто при­стосування до ворожого впливу, це також спроба перетворити ті системи, які справляють тиск.

Слід зазначити, що будь-яка політична система функціонує на основі соціально-політичних норм, що відіграють роль ре­гулятора політичної діяльності. Головне місце серед них посі­дає право — санкціоновані чи встановлені державою для громадян і юридичних осіб правила поведінки, дотримання яких забезпечується державним примусом. Крім того, існують звичаї, корпоративні норми та норми моралі. В усій системі норм є основні положення, пов'язані з виконанням влади. Це державне (конституційне) право, що гарантується Конститу­цією. Решта норм так чи так випливає з неї. Саме конститу­ційні норми мають найбільш виражений політичний характер.