Травна система. Загальна характеристика. 2 страница

Міоепітеліальні клітини (міоепітеліоцити) складають другий шар клітин в кінцевим секреторних відділів. Їх називають також зірчастими епітеліоцитами, оскільки вони мають зірчасту форму і своїми відростками охоплюють кінцеві секреторні відділи на зразок кошиків. Міоепітеліальні клітини завжди розташовуються між базальною мембраною і підставою епітеліальних клітин. Своїми скороченнями вони сприяють виділенню секрету з кінцевих відділів.

Внутрішньочасточкові вставні протоки починаються безпосередньо від її кінцевих відділів і вистилають кубічним або плоским епітелієм. Другий шар в них o6pазуют міоепітеліоцити.

Покреслені слинні протоки є продовженням вставних і розташовуються також усередині часточок. Діаметр їх значно більший, ніж вставних проток. Вони вистилають одношаровим низьким призматичним епітелії. Другий шар утворений міоепітеліоцитами. Цитоплазма епітеліоцитів ацидофільна. У апікальній частині клітини знаходяться мікроворсинки, секреторні гранули, комплекс Гольджі. У базальних частинах епітеліальних клітин виразно виявляється базальна покреслена, утворена мітохондріями, розташованими в цитоплазмі складок цитолемми, перпендикулярно до базальної мембрани.

Міжчасточкові вивідні протоки вистилають двошаровим епітелієм. Але мірі укрупнення проток епітелій поступово стає багатошаровим. Вивідні протоки оточені прошарками пухкої волокнистої сполучної тканини.

Протока привушної залози вистилає багатошаровою кубічною, а в гирлі - багатошаровим плоским епітелієм. Його гирло розташоване на поверхні слизової оболонки щоки на рівні другого верхнього великого корінного зуба.

Підщелепна залоза (sevilubiom serosum). Це - складна альвеолярна, місцями альвеолярно-трубчаста розгалужена залоза. По характеру відокремлюваного секрету вона змішана, тобто білково-слизиста. З поверхні залоза покрита Сполучнотканинною капсулою.

Кінцеві секреторні відділи підщелепної залози двох типів: білкові і білково-слизисті, тобто змішані. У підщелепній залозі переважають білкові кінцеві відділи. Секреторні гранули сіроцитів володіють невисокою електронною щільністю. Їх будова схожа з кінцевими відділами привушної залози. Кінцеві відділи (ацинуси) складаються з 10 - 18 сіромукозних клітин. Секреторні гранули містять гліколіпіди і глікопротеїди. Змішані кінцеві відділи більші, ніж білкові, і складаються з двох видів клітин. Слизисті клітини (mucocyti) більші, в порівнянні з білковими, і займають центральну частину кінцевого відділу. Ядра слизистих клітин розташовуються завжди у їх підстави, вони сильно спрощені і ущільнені. Цитоплазма цих клітин має комірчасту структуру завдяки наявності в ній слизистого секрету, який не забарвлюється звичайними фарбниками, а вибірково забарвлюється муцикарміном. Невелика кількість білкових клітин охоплює слизисті клітини у вигляді ковпачка, або сірозного напівмісяця (semilunium serobum) напівмісяці Джіануці. Білкові (сірозні) напівмісяці є характерними структурами змішаних залоз. Між залізистими клітинами розташовані міжклітинні секреторні канали. Зовні від клітин напівмісяці лежать міоепітеліальні клітини.

Вставні протоки підщелепної залози менш розгалужені і коротші, ніж в привушній залозі.

Покреслені протоки підщелепної залози добре розвинені, довгі і сильно гілкуються. Що вистилає їх призматичний епітелій, з добре вираженою базальною посмугованістю, містить жовтий пігмент.

Міжчасточкові вивідні протоки підщелепної залози вистилають спочатку двошаровим, а потім багатошаровим епітелієм.

Протока підщелепної залози відкривається поряд з протокою під'язикової залози на передньому краю вуздечки мови. Його гирло вистилає багатошаровим плоским епітелієм.

Під'язикова залоза (gl. Sublingnale). Це складний альвеолярний - трубчаста розгалужена залоза. По характеру відокремлюваного, секрету це змішана, слизисто-білкова залоза, з переважанням слизової секреції. У ній є кінцеві секреторні відділи трьох типів: білкові, змішані слизові оболонки.

Білкові кінцеві відділи дуже нечисленні, їх будова схожа з будовою кінцевих відділів привушної залози і білковими кінцевими відділами підщелепної залози.

Змішані кінцеві відділи складають основну масу залози і складаються з білкових полулуний і слизистих клітин. Полулунія утворені сіромукозними клітинами. Клітини, формуючі напівмісяці в під'язиковій залозі, значно відрізняються від відповідних клітин в привушній і підщелепній залозах. Їх секреторні гранули дають реакцію на муцин. Ці клітини виділяють одночасно білковий і слизистий секрет і тому носять назву сіромукозних клітин. У них сильно розвинена гранулярна ендоплазматична мережа. Вони забезпечені міжклітинними секреторними канальцями. Чисто слизисті кінцеві відділи цієї залози складаються з типових слизистих клітин, хондроітинсульфат, що містять, В і глікопротеїди. Міоепітеліальні клітини утворюють зовнішній шар у всіх типах кінцевих відділів.

Вставні проток в під'язиковій залозі мало.

Покреслені протоки в цій залозі розвинути слабо: вони дуже короткі, а в деяких місцях відсутні. Ці протоки вистилають призматичним або кубічним епітелієм з базальною посмугованістю.

Внутрішньочасточкові і міжчасточкові вивідні протоки під'язикової залози утворені двошаровим призматичним, а в гирлі - багатошаровим плоским епітелієм.

СТРАВОХІД

Стравохід (esophagus) відділ травної трубки завдовжки близько 30 см, який пов'язує глотку з порожниною шлунку.

У стінки стравоходу розрізняють чотири оболонки: слизову оболонку, слизову підоболонку, м’язову і зовнішню (адвентиціальну) або сірозну.

У слизової оболонки (tunica mucosa) розрізняють три шаруючи: епітелій, власну пластинку слизової оболонки, м'язову пластинку слизової оболонки. Епітелій стравоходу багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У складі власної пластинки на рівні перстневидного хряща і в області переходу стравоходу в шлунок знаходяться кінцеві відділи кардіальних залоз. Це прості розгалужені трубчасті залози, які виробляють в основному слиз. Кінцеві відділи їх утворені кубічними і призматичними епітеліоцитами із зернистою цитоплазмою. Окрім мукоцитів (слизистих клітин) в їх склад входять ендокринні клітини, а також одиночні парієнтальні клітини, які продукують Н+, - іони. Епітелій проток призматичний. По цитохимічним особливостях розрізняють три типи ендокринних клітин. Перші відповідають ентерохромафінним клітинам шлунково-кишкового тракту, що синтезують сіротонін (ЄС). Другі нагадують ентерохромафінноподібні клітини (ЕСL), характерні для слизової оболонки тіла шлунку. Природа третіх неясна. М'язова пластинка слизової оболонки утворена подовжньо розташованими пучками гладких м'язових клітин, між якими залягають сплетення еластичних волокон. М'язова пластинка слизової оболонки грає велику роль в проведенні по стравоходу пищи і в захисті внутрішньої його поверхні від пошкодження гострими тілами у разі їх попадання в стравохід.

Підслизова оболонка утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У ній розташовані кінцеві відділи власних залоз стравоходу. Це складні сильно розгалужені альвеолярно-трубчасті залози, які продукують слиз. Епітелій, що вистилає дрібні протоки, низький призматичний, а в крупніших протоках він багатошаровий плоский, іноді в нім зустрічаються війчасті клітини. Залози розташовуються на передній поверхні верхньої третини стравоходу. Секрет зволожує поверхня слизової оболонки і сприяє проходженню пищи. Просуванню їжі сприяють також глибокі подовжні складки, здатні розправлятися при проходженні пищи. Підслизова основа стравоходу забезпечує рухливість слизової оболонки по відношенню до м'язової оболонки.

М'язова оболонка (tunica muscularis) складається з внутрішнього циркулярного і зовнішнього подовжнього шарів, між якими розташовується прошарок пухкої волокнистої сполучної тканини. У верхній третині стравоходу мускулатура поперечно-смугаста, середній третині - змішана, в нижній третині - гладка. Потовщення внутрішнього циркулярного шару на рівні перстневидного хряща утворює верхній сфінктер стравоходу, а потовщення цього шару на рівні переходу стравоходу в шлунок – нижній сфінктер стравоходу. Скорочення м'язової оболонки стравоходу сприяє проштовхуванню пищи у напрямку до шлунку.

Адвентиціальна оболонка з одного боку пов'язана з прошарками сполучної тканини, розташованими в м'язовій оболонці, а з іншої – із сполучною тканиною середостіння, що оточує стравохід. Черевний відділ стравоходу покритий сірозною оболонкою, утвореною мезотелієм з належній сполучній тканиною.

 

ШЛУНОК

Шлунок (gaster, ventriculus) виконує в організмі ряд найважливіших функцій. Основна функція шлунку полягає в створенні умов для хімічного розщеплювання харчових речовин. Ферменти шлункового соку - пепсин, хімозин, розщеплюють білки і ліпіди. Вони проявляють свою активність в кислому середовищі, яке, крім того, викликає загибель мікроорганізмів, які можуть потрапити в травний канал і їжею. Через стінку шлунку здійснюється всмоктування ряду хімічних речовин - води, солей, моносахаридів і спиртних розчинів. Шлунок виконує функцію виділення, через його слизисту оболонку в просвіт травного тракту виділяється аміак, сечовина, алкоголь і ін. Ендокринна функція шлунку полягає у виробленні біологічно активних речовин гастриту, гістаміну, сіротоніна, мотиліна, ентероглюкона, які забезпечують регуляцію секреції шлункових залоз, моторику шлунку і кишечника. Слизиста оболонка шлунку продукує внутрішній антианемічний чинник, необхідний для засвоєння вітаміну В12, який поступає в шлунок з харчовими продуктами. Механічна функція шлунку полягає в перемішуванні пищи з шлунковим соком, а також в проштовхуванні пищи в дванадцятипалу кишку.

У стінці шлунку розрізняють чотири оболонки: слизисту оболонку підслизову оболонку, м'язову оболонку і сірозну оболонку.

Слизиста оболонка (tunica mucosa) на своїй поверхні утворює складки, поля і ямки. Шлункові складки утворені слизовою оболонкою і підслизовою основою. Шлункові поля є відмежованими один від одного борозенками ділянки слизової оболонки. Наявність полів пояснюється тим, що залози шлунку маються в своєму розпорядженні групами, відокремленими один від одного прошарками сполучної тканини. Поверхнево лежачі вени в цих прошарках просвічують у вигляді червонуватих ліній, виділяючи межі між полями. Шлункові ямки – поглиблення епітелію у власній пластинці слизової оболонки. Вони зустрічаються по всій поверхні шлунку. У слизистій оболонці розрізняють три шаруючи - епітелій, власну пластинку слизової оболонки і м'язову пластинку слизової оболонки. Епітелій – одношаровий призматичний залізистий. На апікальній поверхні епітеліоцитів є мікроворсинки. У апікальній частині накопичують гранули слизистого секрету, який при виділенні покриває поверхню слизової оболонки і захищає її від самопереварювання шлунковим соком. У базальній частині, прилеглій до базальної мембрани, лежить овальної форми ядро, над яким розташовується комплекс Гольджі. Біля шлункових ямок в епітелії розміщені малодиференційовані епітеліоцити, які активно діляться і заміщають старіючі і такі, що гинуть епітеліоцити слизової оболонки. Власна пластинка слизової оболонки представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій залягають залози шлунку. Власні залози шлунку прості трубчасті нерозгалужені і розташовуються області дна і тіла шлунку. Кожна залоза побудована п'ятьма різновидами клітин: головних екзокриноцитів, парієнтальних екзокриноцитів, шеєчних і додаткових мукоцитів, ендокриноцитів.

Власна пластинка слизової оболонки представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій знаходяться скупчення лімфоцитів у вигляді дифузних інфільтратів або фолікулів.

М'язова пластинка слизової оболонки представлена трьома шарами гладком'язових клітин: зовнішній і внутрішній циркулярні, а середній - подовжній.

Залози шлунку в різних його відділах мають неоднакову будову. Розрізняють три види шлункових залоз: власні залози шлунку, пілоричні і кардіальні. Переважають власні залози і залягають в області тіла і дна шлунку.

Власні залози шлунку містять 5 основних видів клітин.

Головні екзокриноцити (exocrinociti prin) розміщуються в основному в області тіла залози. У апікальній частині клітин накопичуються гранули білкового секрету. На апікальній частині є короткі мікроворсинки. У базальній частині клітини розташовується кругле ядро, добре виражений комплекс Гольджі, гранулярна ендоплазматична мережа. Цитоплазма забарвлюється базофільний. Секрет цих екзокриноцитів - пепсиноген і хімозин, профермент пепсиноген в порожнині шлунку набуває активної форми - пепсин, який гідролізує (розщеплює) білки. Хімозин розщеплює білки молока, він виробляється, в основному, в дитячому віці.

Парієнтальні екзокриноцити (exocrinocuti parietales) виробляють хлориди, які беруть участь в утворенні соляної кислоти, унаслідок чого в шлунку створюється кисле середовище. Парієнтальні клітини розташовуються поодинці в області дна, і тіла залози між базальними частинами головних екзокриноцитів. Це крупні клітини неправильної округлої форми з одним або двома ядрами, оксифілъною цитоплазмою. У цитоплазмі є численні мітохондрії і вона пронизана внутріклітинними канальцями, по яких продукти секреції проходять до міжклітинних канальців, а потім потрапляють в просвіт залози. Ці клітини беруть участь у виробленні антианемічного чинника.

Шеєчні мукоцити утворюють вивідні протоки власних залоз. Це клітини кубічної або призматичної форми. У базальній частині розташовується ядро, а в апікальній частині накопичуються гранули слизу. Серед шеєчних мукоцитів зустрічаються малодиференційовані клітини, які є джерелом регенерації гландулоцитів шлунку і клітин шлункових ямок. Додаткові мукоцити розкидані поодинці в залозах, по будові і функції нагадують шеєчні мукоцити.

Ендокріноцити (engocrinocuti gastrointesinales) обкладаються поодинці між головними клітинами, в основному, в області дна і тіла залоз. Вони відносяться до диссоційованої ендокринної системи шлунково-кишкового тракту, або APUD-системи. За типом продукованих біологічно активних речовин розрізняють EC-, ECL-, G-, P-, D-, А- і X-ендокриноцити шлунку. Ці клітини регулюють синтез і секрецію компонентів шлункового соку, моторику і кровопостачання шлунку, а також регулюють діяльність прилеглих до шлунку органів травної системи.

ЄС-клітини – секретують сіротонін і мелатонін, які стимулюють секрецію травних ферментів, виділення слизу, рухову активність. Мелатонін регулює фотоперіодичність функціональної активності.

ECL-клітини - виробляють гістамін, який регулює активність парієнтальних клітин.

G-клітини - виділяють гастрин, стимулюючий секрецію пепсиногену головними клітинами, соляної кислоти – парієнтальними, а також моторику шлунку.

P-клітини - секретують бомбезин, стимулюючий виділення соляної кислоти і панкреатичного соку, а також підсилюють скорочення гладкої мускулатури жовчного міхура.

D-клітини – виділяють соматостатин, синтез білка, що інгібує.

D1-клітини - секретують вазоінтерстиціальний пептид (ВІП), який розширює кровоносні судини і знижує артеріальний тиск, а також стимулює виділення гормонів підшлункової залози.

А-клітини – синтезують глюкогон, що підсилює розщеплювання глікогену до глюкози.

Підслизова оболонка (tunica submucosa) представлена пухкою волокнистою сполучною тканиною, що містить велику кількість еластичних волокон.

М'язова оболонка (tunica muscularis) утворена трьома шарами гладких міоцитів: зовнішнім подовжнім, середньому циркулярним і внутрішнім - криво-подовжнім. Між шарами м'язової оболонки розташовуються міжм'язове нервове сплетення (Ауербаха) і сплетення лімфатичних судин.

Сірозна оболонка (tunica serosa) утворена шаром сполучної тканини, на якому поверхнево розташовується шар мезотелія.

Кардіальні і пілоричні залози розташовуються в однойменних областях шлунку. По будові - це прості трубчасті сильно розгалужене залози.

Пілоричні залоз розташовані в зоні переходу шлунку в дванадцятипалу кишку. Відрізняються від власних залоз декількома ознаками: розташовані більш рідко, набагато сильніше розгалужені, мають широкі прутворення, більшість пілоричних залоз позбавлена парієнтальних клітин.

Кардіальні залози. Вивідні протоки цих залоз короткі, вистилають призматичними клітинами. Ядра клітин сплюснутої форми, лежать в основі клітин, цитоплазма світла, в ній виявляється слиз. Іноді зустрічаються в невеликій кількості головні і парієнтальні клітини.

 

КИШЕЧНИК

За морфо функціональними ознаками кишечник підрозділяють на тонкий і товстий відділи.

Тонкий кишечник (intestinum tenue) розташовується між шлунком і сліпою кишкою. Довжина тонкої кишки 4-5 м, діаметр близько 5 див. Розрізняють три відділи: дванадцятипалу, худу і клубову кишку. У тонкій кишці піддаються хімічній обробці всі види живильних речовин - білки, жири і вуглеводи. У переварюванні білків беруть участь ферменти ентерокіназа, кіназоген і трипсин, що розщеплюють прості білки; ерепсин, що розщеплює пептиди до амінокислот, нуклеаза переварює складні білки нуклеопротеїди. Вуглеводи перетравлюються амілазою, мальтазою, сахаразою, лактазою і фосфатазою, а жири - ліпазою. У тонкій кишці проходить процес всмоктування продуктів розщеплювання білків, жирів і вуглеводів в кровоносні і лімфатичні судини. Кишечник виконує механічну (эвакуаторную) функцію - проштовхує харчові частинки (химус) у бік товстої кишки. Для тонкого кишечника характерна також ендокринна функція, що виконується спеціальними секреторними клітинам і полягає у виробленні біологічно активних речовин, - сіротоніна, гістаміну, мотиліна, секретину, ентероглюкогона, холецистокініну, панкреозиміну, гастрину.

Стінка тонкого кишечника складається з чотирьох оболонок: слизовою оболонкою (tunica mucosa), слизовою підоболонкою (tunica submcosa), м’язовою (tunica muscularis), сірозною (tunica serosa).

Слизиста оболонка представлена епітелієм (одношаровим циліндровим каймистим), власною пластинкою (рихла волокниста сполучна тканина), м'язовою пластинкою (гладкі м'язові клітини). Особливістю рельєфу слизової оболонки тонкої кишки є наявність циркулярних складок, ворсинок і крипт.

Циркулярні складки утворені слизовою оболонкою і підслизовою основою.

Кишкова ворсинка - це пальцевидне вирощування слизової оболонки заввишки 5-1,5 мм, направлений в просвіт тонкої кишки. У основі ворсинки лежить сполучна тканина власної пластинки, в якій зустрічаються окремі гладкі міоцити. Поверхня ворсинки покрита одношаровим циліндровим епітелієм, в якому розрізняють три види клітин: стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні клітини і кишкові ендокриноцити.

Стовпчасті епітеліоцити ворсинки (lepitheliocyti columnares) складають основну масу епітеліального пласта ворсинки. Це високі циліндрові клітини розмірами 25 мкм. На апікальній поверхні вони мають мікроворсинки, які під світловим мікроскопом мають вид покресленої облямівки. Висота мікроворсинок близько 1 мкм, діаметр - 0,1 мкм. Наявність в тонкому кишечнику ворсинок, а також мікроворсинок стовпчастих клітин всмоктуюча поверхня слизової оболонки тонкої кишки зростає в десятки разів. Стовпчасті епітеліоцити мають овальне ядро, добре розвинену ендоплазматичну мережу, лізосоми. У апікальній частині клітини містяться тонофіламенти (термінальний шар), за участю яких формуються запираючі пластинки і щільні контакти, непроникні для речовин з просвіту тонкої кишки.

Стовпчасті епітеліоцити ворсинок - основний функціональний елемент процесів переварювання і всмоктування в тонкій кишці. Мікроворсинки цих клітин адсорбують на своїй поверхні ферменти і розщеплюють ними харчові речовини. Цей процес отримав назву пристіночного травлення. На відміну від порожнинного і внутріклітинний, такого, що здійснюється в просвіті кишкової трубки. На поверхні мікроворсинок розташований глікокалікс, представлений ліпопротеїдами і глікозаміногліканами. Продукти розщеплювання білків і вуглеводів - амінокислоти і моносахариди - транспортуються від апікальній поверхні клітини, до базальної, звідки через базальну мембрану вони поступають в капіляри сполучнотканинної основи ворсинок. Такий шлях всмоктування характерний і для води, розчинених в ній мінеральних солей і вітамінів. Жири всмоктуються або шляхом фагоцитозу крапельок емульгованого жиру стовпчастими епітеліоцитами, або шляхом всмоктування гліцерину і жирних кислот з подальшим ресинтезом нейтрального жиру в цитоплазмі клітини. Ліпіди через базальну поверхню плазмолеми стовпчастих епітеліоцитів поступають в лімфатичні капіляри.

Келихоподібні екзокриноцити (exocrinocyti caliciformes) - це одноклітинні залози, які продукують слизистий секрет. У розширеній апікальній частині Клітина накопичує секрет, а в звуженій базальній частині розміщується ядро, ендоплазматична мережа, апарат Гольджі. Келихоподібні клітини розташовуються по поверхні ворсинок поодинці в оточенні стовпчастих епітеліоцитів. Секрет келихоподібних клітин служить для зволоження поверхні слизової оболонки кишечника і цим сприяє просуванню харчових частинок.

Ендокріноцити (endocrinocyti dastrointestinales) розкидані поодинці серед стовпчастих епітеліоцитів з облямівкою. Серед ендокриноцитів тонкої кишки розрізняють ЕС-, А-, S-, I-, G-, D-клітини. Продуктами їх синтетичної діяльності є ряд біологічно активних речовин, які надають місцеву дію на секрецію, всмоктування і моторику кишки.

Кишкові крипти - це трубчасті поглиблення епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки. Вхід в крипту відкривається між підставами сусідніх ворсинок. Глибина крипт 0,3-0,5 мм, діаметр - близько 0,07 мм. У тонкій кишці є близько 150 мільйонів крипт, разом з ворсинками вони значно збільшують функціонально активну площу тонкої кишки. Серед епітеліоцитів крипт окрім стовпчастих клітин з облямівкою, келихоподібних клітин і ендокриноцитів ще тут є стовпчасті епітеліоцити без облямівки і екзокриноцити з ацидофільною зернистістю (клітини Панета).

Екзокріноцити з ацидофільними гранулами або клітини Панета (endocrinocyti cumgranulis acidophilis) маються в своєму розпорядженні групами біля дна крипт. Клітини призматичної форми, в апікальній частині яких знаходяться крупні ацидофільні секреторні гранули. Ядро, ендоплазматична мережа, комплекс Гольджі зміщені в базальну частину клітини. Цитоплазма клітин Панета забарвлюється базофільний. Клітини Панета виділяють дипептидазу (ерепсин), яка розщеплює дипептиди до амінокислот, а також виробляють ферменти, нейтралізуючі соляну кислоту, яка поступає з частинками пищи в тонку кишку.

Стовпчасті епітеліоцити без облямівки або недиференційовані епітеліоцити (endocrinocyti nondilferentitati) є малодиференційованими клітинами, які є джерелом фізіологічної регенерації епітелію крипт і ворсинок тонкої кишки. По будові вони нагадують каймисті клітини, але на їх апікальній поверхні відсутні мікроворсинки.

Власна пластинка слизової оболонки тонкої кишки утворена в основному пухкою волокнистою сполучною тканиною, де зустрічаються елементи ретикулярної сполучної тканини. У власній пластинці скупчення лімфоцитів утворює одиночні (солітарні) фолікули, а також згруповані лімфоїдні фолікули. Крупні скупчення фолікулів проникають через м'язову пластинку слизової оболонки в підслизову основу кишки.

М'язова пластинка слизової оболонки утворена двома шарами гладких міоцитів - внутрішнім циркулярним і зовнішнім подовжнім.

Підслизова основа стінки тонкої кишки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій у великій кількості є кровоносні і лімфатичні судини, нервові сплетення. У дванадцятипалій кишці в підслизовій оболонці знаходяться кінцеві секреторні відділи дуоденальних (брунерових) залоз. По будові це складні розгалужені трубчасті залози із слизисто-білковим секретом. Кінцеві відділи залоз складаються з мукоцитів, клітин Панета і ендокриноцитів (S-клітин). Вивідні протоки відкриваються в просвіт кишки в основі крипт або між сусідніми ворсинками. Вивідні протоки побудовані мукоцитами кубічної форми, які у поверхні слизової оболонки заміщаються стовпчастими клітинами з облямівкою. Секрет дуоденальних залоз захищає слизисту оболонку дванадцятипалої кишки від шкідливої дії шлункового соку. Дипептидаза - продукти дуоденальних залоз - розщеплюють дипептиди до амінокислот, амілаза розщеплює вуглеводи. Крім того, секрет дуоденальних залоз бере участь в нейтралізації кислих з'єднань шлункового соку.

М'язова оболонка тонкої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім криво-циркулярним і зовнішнім криво-подовжнім. Між ними залягають прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини, багаті судинний-нервовими сплетеннями. Функція м'язової оболонки: перемішування і просування продуктів переварювання (химуса).

Сірозна оболонка тонкої кишки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка покрита мезотелієм. Покриває зовні тонку кишку з усіх боків, за винятком дванадцятипалої кишки, яка покрита очеревиною тільки спереду, а в решті частин має сполучнотканинну оболонку.

Товста кишка (intestinum crassum) відділ травної трубки, який забезпечує формування і проведення калових мас. У просвіт товстої кишки виділяються продукти метаболізму, солі важких металів та інші. Бактерійна флора товстого кишечника виробляє вітаміни групи В і До, а так само забезпечує переварювання клітковини.

Анатомічно в товстій кишці розрізняють наступні відділи: сліпу кишку, червоподібний відросток, ободову кишку (її висхідний, поперечний і низхідний відділи), сигмовидну і пряму кишку. Довжина товстої кишки 1,2-1,5 м, діаметр 10 мм. У стінці товстої кишки розрізняють чотири оболонки: слизову оболонку, слизову під оболонку, м’язову і зовнішню, - сірозну або адвентиціальну.

Слизиста оболонка товстої кишки утворена одношаровим призматичним епітелієм, Сполучнотканинною власною пластинкою і м'язовою пластинкою. Рельєф слизової оболонки товстої кишки визначається наявністю великої кількості циркулярних складок, крипт і відсутністю ворсинок. Циркулярні складки утворюються на внутрішній поверхні кишки із слизової оболонки і підслизової основи. Вони розташовуються упоперек і мають півмісяцеву форму. Більшість клітин епітелію товстого кишечника представлена келихоподібними клітинами, менше тут стовпчастих клітин з покресленою облямівкою і ендокриноцитів. В основі крипт знаходяться недиференційовані клітини. Названі клітини істотно не відрізняються від аналогічних клітин тонкої кишки. Слиз покриває епітелій і сприяє ковзанню і формуванню калових мас.

У власній пластинці слизової оболонки зустрічаються значні скупчення лімфоцитів, які утворюють крупні одиночні лімфатичні фолікули, які можуть проникати через м'язову пластинку слизової оболонки і зливатися з аналогічними утвореннями підслизової оболонки. Скупчення диссоційованих лімфоцитів і лімфатичних фолікулів стінки травної трубки вважають аналогом бурси (сумки) Фабріциуса птахів, відповідальною за дозрівання і придбання імунної компетенції В-лімфоцитами.

Особливі багато лімфатичних фолікулів в стінці червоподібного відростка. Епітелій слизової оболонки червоподібного відростка - одношаровий призматичний, інфільтрований лімфоцитами, з невеликим, змістом келихоподібних клітин. У його складі є клітини Панета і кишкові ендокриноцити. У ендокриноцитах червоподібного відростка синтезується основна частина сіротоніна і мелатоніна організму. Власна пластинка слизової оболонки без різкої межі (унаслідок слабкого розвитку м'язової пластинки слизової оболонки) переходить в підслизову основу. У власній пластинці і в підслизовій основі розташовуються численні великі місцями скупчення лімфоїдної тканини, що зливаються. Червоподібний відросток здійснює захисну функцію.

М'язова пластинка слизової оболонки товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім криво-подовжнім.

Підслизова оболонка товстої кишки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною, в якій є скупчення жирових клітин, а також значна кількість лімфатичних фолікулів. У підслизовій оболонці знаходяться судинний-нервового сплетення.

М'язова оболонка товстої кишки утворена двома шарами гладких міоцитів: внутрішнім циркулярним і зовнішнім подовжнім, між ними розташовуються прошарки пухкої волокнистої сполучної тканини. У ободовій кишці зовнішній шар гладких міоцитів не суцільний, а утворює три подовжні стрічки. Укорочення окремих сегментів внутрішнього шару гладких міоцитів м'язової оболонки сприяє утворенню поперечних складок стінки товстої кишки.

Зовнішня оболонка більшої частини товстої кишки сірозна, в каудальній частині прямої кишки адвентиціальна.

Пряма кишка - має ряд особливостей будови. У ній розрізняють Верхня (тазову) і нижня (анальну) частини, які відокремлені один від одного поперечними складками.

Слизиста оболонка верхньої частини прямої кишки покрита одношаровим кубічним епітелієм, який утворює глибокі крипти.