Методологія правознавства: поняття, структура

Методологія юридичної науки — це а) система підходів і методів, способів і засобів наукового дослідження а також б) вчення (теорія) про їх використання при вивченні державно-правових явищ.

До складу цієї методології, зокрема, входять:

— філософсько-світоглядні підходи (матеріалістичний чи ідеалістичний, діалектичний чи метафізичний, визнання чи заперечення об'єктивних соціальних, у тому числі державно-правових, закономірностей і можливості їх пізнання, здобуття істинних знань щодо них);

— загальнонаукові методи, тобто такі, які використовуються в усіх або у більшості наук (наприклад, структурний, функціональний методи, сходження від абстрактного до конкретного, формально-логічні процедури, скажімо, аналіз, синтез, і т.ін.);

— групові методи, тобто такі, котрі застосовуються лише у певній групі наук, наприклад, тільки у суспільствознавстві (скажімо, метод конкретно-соціологічного дослідження);

— спеціальні методи, тобто такі, котрі прийнятні для дослідження предмету лише однієї науки (наприклад, у юриспруденції — це способи уяснення (тлумачення) норм права, своєрідні прийоми узагальнення юридичної практики).

Дослідницькі методи можна також розподілити дещо умовно на емпіричні (способи виявлення, фіксування, збирання, систематизації інформації про факти та явища) і теоретичні (способи пояснення, тлумачення зібраних даних, побудови понять, концепцій, прогнозів і т.ін.).

Усі названі групи методів, безумовно, необхідні для проведення повноцінного, всебічного, завершеного державно-правового дослідження; кожна з них може знадобитись на якомусь етапі — тому навіть з цієї причини методологія має бути множинною, плюралістичною. Проте їхня роль у науковому пошуку не однозначна. Так, філософсько-світоглядні підходи визначають саму стратегію дослідження, його загальну спрямованість,

орієнтують на встановлення, відбір, накопичення цілком визначених у соціально-змістовному аспекті фактів і, нарешті (що, можливо, найголовніше), обумовлюють характер та зміст оцінювання (інтерпретації) отриманих результатів дослідження. А без такого оцінювання істинне соціальне пізнання неможливе.

 

3. Матеріалізм як концептуальний підхід. Основні філософські категорії.

Матеріалізм (від латів. materialis - речовий) - одне з дух головних філософських напрямів, яке вирішує основне питання філософії на користь первинності матерії, природи, буття, фізичного, об'єктивного і розглядає свідомість, мислення як властивість матерії в протилежність ідеалізму, що приймає за початкове дух, ідею, свідомість, мислення психічне, суб'єктивне.

Визнання первинності матерії означає, що вона ніким не створена, а існує вічно, що простір і час суть об'єктивно існуючі форми буття матерії, що мислення невіддільно від матерії яка мислить, що єдність світу полягає в його матеріальності.

Матеріалістичне вирішення другої сторони основного питання філософії - про пізнаваність світу - означає переконання в адекватності віддзеркалення дійсності в людській свідомості, в пізнаваності світу і його закономірностей.

Слово «матеріалізм» почали вживати в 17 столітті головним чином в сенсі фізичних уявлень про матерію (Р. Бойль), а пізніше в загальнішому філософському сенсі (Г.В. Лейбніц) для зіставлення ідеалізму.

Під вмістом матеріалізму розуміється сукупність його вихідних посилок, його принципів. Під формою матеріалізму розуміється загальна його структура, визначувана в першу чергу методом мислення, у зв'язку з яким і за допомогою якого розробляється і обґрунтовується даний перебіг матеріалізму.

Таким чином, у вміст матеріалізму поміщено, перш за все, то загальне, що властиво всім школам і перебігу матеріалізму, в їх протилежності ідеалізму і агностицизму, а з формою матеріалізму пов'язане те особливе, що характеризує окремі школи і перебіг матеріалізму. Але таке розмежування в той же час відносно, умовно.

Форма матеріалізму, впливаючи на його вміст, вносить до нього істотні корективи, завдяки чому, наприклад, діалектичний матеріалізм не лише формою, але і за змістом якісно відмінний від вульгарного матеріалізму, від метафізичного матеріалізму і всіх інших видів матеріалізму, хоча має з ними те загальне, що властиво всякому матеріалізму взагалі.

Якщо йдеться про послідовних рівнях розвитку одного і того ж вигляду матеріалізму, то ці рівні розглядаються як його етапи. Коли ж відбувається корінна зміна форми матеріалізму, зміна старої його форми новою, говорять що міняється вигляд матеріалізму. Зміна форми матеріалізму здійснюється в першу чергу під впливом прогресу наукового знання і суспільного розвитку.

Кожне, що створює епоху в природознавстві 20 століть, відкриття - у фізиці (теорії відносності, квантової механіки, використання атомної енергії, проникнення в глиб елементарних часток, ін.), в молекулярній біології (розкриття «механізму» біосинтезу, физико-хімічних основ спадковості і ін.), в кібернетиці, астрономії і інших науках - вимагало безперестанної зміни і розвитку форми і вмісту діалектичного матеріалізму шляхом його збагачення узагальненнями нових природно-научних відкриттів. При цьому зберігаються всі принципи діалектичного матеріалізму, одержуючи підтвердження, розвиток і конкретизацію.

Відповідно трьом головним рівням розвитку виділяються основні види матеріалізму:

Наївний або стихійний матеріалізм древніх греків і римлян, що поєднувався у них з наївною діалектикою. Антична наука не розчленована на окремі галузі; вона носить єдиний філософський характер: всі галузі знання знаходяться під егідою філософії і підпорядковані їй.

Метафізичний, або механічний матеріалізм 17 -18 вв. Наука швидко диференціюється, розчленовуючись на відособлені галузі, які виходять з-під опіки філософії. Відбувається розрив між матеріалізмом і діалектикою: у матеріалізмі зустрічаються лише елементи діалектики за панування загального метафізичного погляду на світ.

Діалектичний матеріалізм, в якому матеріалізм і діалектика органічно з'єднуються, так що встановлюється повна єдність діалектики (вчення про розвиток), логіки (вчення про мислення), теорії пізнання. У науку проникає велика ідея загального зв'язку і розвитку природи. Роз'єднані доти окремі науки наводяться у взаємний зв'язок не лише між собою, але і з філософією. Подальша диференціація наук здійснюється в єдності з їх інтеграцією.

Разом з основними видами матеріалізму існували проміжні - перехідні від одного основного вигляду матеріалізму до іншого. У розвитку матеріалізму раптові перевороти завжди готувалися поступово. Як перехідні виділялися наступні види матеріалізму:

Матеріалізм Древнього Сходу, що передував античному матеріалізму. Здебільше це був передматеріалізм, оскільки перші елементи матеріалізму у філософських ученнях Древнього Сходу ще не цілком відокремилися від міфологічних вистав, не звільнилися від антропоморфізму і гилозоизма.

Прадавньою матеріалістичною філософською течією в Індії було учення локаята (або чарвака). Локаята заперечувала існування якого-небудь іншого світу, окрім матеріального. Філософія локаята виникла, по-видиму, в епоху, коли древніх родових буд змінилися в Індії державою і коли разом з древніми Варнамі воїнів і духівництва (брахманами) стала підноситися варна торговців, а із землеробів почали виділятися вільні селяни і ремісники.

Згідно вченню локаята про буття, весь світ складається з матеріальних первоэлементов. Окрім цих первоэлементов і їх поєднань, немає ніякої іншій реальності. Віра в існування бога, душі, раю, загробного світу помилкова, а предмети цієї віри недоступні для сприйняття. Речі, природи складаються з повітря (або вітрів), вогню (або світла), води і землі. Після смерті організми знов розкладаються на первинні елементи.

Матеріалізм епохи Відродження з'єднав в собі риси наївного матеріалізму і наївної діалектики з першими елементами метафізичних погляду на світ. Таким чином, він був, строго кажучи, перехідним між античним, наївним матеріалізмом і таким, що ще не сформувався метафізичним матеріалізмом.

Першим філософом, що свідомо поставив перед собою завдання розробки наукового методу на основі матеріалістичного розуміння природи, був Френсис Бекон (1561 - 1626).

У згоді з передовими розумами свого віку, Бекон проголосив вищим завданням пізнання завоювання природи і удосконалення людського життя. Лише та наука здатна перемагати природу і володарювати над нею, яка сама «покоряється» природі, тобто керує пізнанням її законів. Тому Бекон розрізняє два види дослідів: 1) «плодоносні» і 2) «світлоносні». Плодоносними він називає досліди, мета яких - принесення безпосередньої користі людині, світлоносними - ті, мета яких не безпосередня користь, а пізнання законів явищ і властивості речей.

Матеріалізм, що безпосередньо передував діалектичному матеріалізму і що частково розвивався паралельно йому, вже виходив за кордони метафізичного матеріалізму, містив елементи діалектики, але ще не піднімався до діалектичного матеріалізму і не поширював матеріалізм на суспільні явища.

Цей вигляд матеріалізму зароджується в 18 столітті (напр. Дж. Толанд) і на початку 19 століття (напр. А Сіна-Симон) і особливо російські революційні демократи.

У працях російських просвітителів об'єктивно були виражені прагнення вирішити питання про призначення філософії. Так Козельський, Анічков, Батурін, Десніцкий, Третяків прагнули, звільнити філософію під опіку теології, трактували її як сповна самостійну науку. Філософські переконання цих просвітителів були сповна матеріалістичними.