Організація творчої діяльності

Ефективність наукової творчості, оптимальне використання потенційних можливостей науковця залежить від раціональної організації праці. Чим вищий рівень організації праці, тим більших результатів він може досягти за короткий термін і навпаки.

Є багато методів наукової організації праці, які вибираються особисто з урахуванням індивідуальних особливостей. Однак існують загальні принципи наукової праці. До найважливіших з них відносять: творчий підхід, мислення, плановість, динамічність, критичність і самокритичність, роботу над собою, діловитість, енергійність, практичність. Частина з цих принципів зумовлена зовнішнім середовищем, інші стосуються особистості дослідника.

Творчий підхід означає, що на всіх етапах дослідження науковець повинен прагнути до пояснення фактів, предметів, явищ, намагатися сказати щось нове в науці. Тому для наукової творчості характерною є постійна копітка розумова праця. У цьому зв’язку доцільно згадати давнє китайське прислів’я, яке стверджує: “Ти можеш стати розумним трьома шляхами: шляхом власного досвіду – це найгіркіший шлях; шляхом наслідування – найлегший шлях; шляхом мислення – це найблагородніший”.

Мислення, обмірковування – це один із основних елементів наукової праці. Різні люди здійснюють це по-різному. Значних результатів досягають ті, хто привчив себе думати постійно, концентрувати свою увагу на предметі дослідження.

Творчість – це наукове виробництво, яке передбачає плановість в роботі. Планування потрібне вже тому, що при складності, працемісткості, тривалості і дорожнечі сучасних наукових досліджень планова дисципліна допомагає запобігти невиправданим витратам часу і засобів, вирішувати наукові завдання у визначений термін.

За весь період роботи на науковою роботою (дипломом, дисертацією, монографією і т.д.) може бути кілька планів. Спочатку складають плани досить укрупнені, потім їх деталізують, коригують переробляють. Часто останній план дуже далекий від початкового варіанта.

Велике значення, якщо не головне, має принцип самоорганізації праці здобувача (науковця), оскільки наукова творчість піддається регламентації в граничних межах. Отже, кожний здобувач самостійно визначає комплекс заходів щодо забезпечення свого успіху.

До елементів самоорганізації належать:

· організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов для високопродуктивної праці;

· додержання дисципліни праці;

· послідовність у накопиченні знань протягом творчого життя;

· систематичність у дотриманні єдиної методики і технології при виконанні одноразової роботи.

Досягти системності в роботі можна при виконанні наступних правил:

· постійно думати про предмет дослідження;

· не працювати без плану;

· при виконанні великої роботи слід звільнитися від другорядних справ;

· перш ніж братися за роботу, зважити і розподілити свої сили і час;

· заздалегідь готувати все необхідне для виконання роботи, щоб не відволікатись;

· не можна робити дві справи одночасно;

· творчу роботу виконувати перед механічною, складну – перед простою;

· доводити розпочату роботу до кінця і не розпорошувати сили;

· постійно контролювати свою роботу, вчасно вносити корективи, обмежувати глибину розробки;

· намагатися бачити кінцеву мету.

Таким чином, у самореалізації велику роль відіграють самообмеження, дисципліна, самоуправління, самооблік, самоконтроль та інші “само...”.

Не менше значення має принцип самообмеження, яким кожний науковець має керуватися на всіх етапах наукового дослідження. Принцип самообмеження виявляється, по-перше, в тому, що у будь-якому дослідженні слід обмежувати себе як за широтою охоплення теми, так і за глибиною її розробки. По-друге, дослідник, уводячи дослідження в певні часові рамки, тим самим уже обмежує себе. Самообмеження особливо важливе на стадії збору матеріалу, тобто слід вибрати те, що необхідно для вирішення даного завдання.

.

Основні якості, що відповідають статусу науковця

Безумовно, важко знайти людину, яка б могла в повному обсязі мати всі перелічені якості. Усі ці та інші риси потрібно виховувати.