Загальнологічні методи і прийоми дослідження

До них відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання, системний підхід, вірогіднісні (статистичні) методи.

Аналіз - це поділ об’єкта на складові частини з метою їх самостійного вивчення. Видами аналізу є механічний поділ; визначення динамічного складу; виявлення форм взаємодії елементів цілого; знаходження причин явищ; виявлення рівня знання та його структури тощо. Різновидом аналізу є поділ на класи (множини) предметів на підкласи – класифікація і періодизація.

Синтез – це об’єднання, реальне і розумове, різних сторін, частин предмета в єдине ціле. Синтез – це не довільне, еклектичне (штучне) поєднання розрізнених частин, „шматочків” цілого, а діалектична єдність (у розвитку) з виділенням сутності.

У логіці під синтезом розуміють будь-яке поєднання за даними ознаками. У науковому дослідженні до однієї групи включаються лише ті відомості, які відповідають головним, визначальним ознакам.

Аналіз і синтез змістовно пов’язані між собою. Аналізуючи явище, розкладаючи його на складові й вивчаючи кожну окремо, слід розглядати їх як частину єдиного цілого. Ще Аристотель говорив, що рука, яка відокремлена від тіла, є рукою лише за назвою. Це означає, що аналіз має переплітатися із синтезом, тобто співвідносити аналізовану частину із цілим, встановлювати її місце у цьому цілому, для чого потрібно дослідити частини в їх сутності як складові цілого.

Завдання синтезу – це виділення тієї частини, з якої сам предмет виникає і розвивається. Якщо спочатку синтез виступає в аналізі, то потім включає аналіз у себе.

Абстрагування – це процес мисленого відволікання від ряду властивостей і відносин явища, яке вивчається, з одночасним виділенням властивостей (насамперед, суттєвих, загальних), що цікавлять дослідника. Існують різні види абстракцій: абстракції ототожнення, ізолююча абстракція, абстракція актуальної нескінченності, абстракція потенційної здійснюваності. Абстракції поділяють також за рівнем (порядком). Абстракції від реальних предметів носять назву абстракцій першого порядку; абстракції від абстракцій першого рівня – другого порядку тощо. Найвищим рівнем абстракції характеризуються філософські категорії.

Ідеалізація – процедура мислення, яка пов’язана із утворенням абстрактних (ідеалізованих) об’єктів, що реально є принципово нездійсненими (ідеальний газ, абсолютне чорне тіло, точки тощо), але є такими, для яких існують праобрази у реальному світі. У процесі ідеалізації відбувається відволікання від реальних властивостей предмету з одночасним введенням до змісту понять, що утворюються, таких ознак, що є реально нездійсненними.

Узагальнення –це процес становлення загальних властивостей і ознак предметів. Воно тісно пов’язане з абстрагуванням. Гносеологічною основою узагальнення є категорії загального та одиничного. Загальне є філософською категорією, що відображає схожі, повторювані риси та ознаки, що належать кільком одиничним явищам чи всім предметам даного класу, а одиничне – виражає специфіку, своєрідність саме даного явища, його відмінність від інших.

Індукція – логічний прийом дослідження, що пов’язаний з узагальненням результатів спостереження та експерименту і рухом думки від одиничного до загального.

Дедукція – це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного висновку, тобто переходу за тим чи іншим правилами логіки від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків (висновків). Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ.

У процесі пізнання індукція і дедукція нерозривно пов’язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них переважає. При узагальненні емпіричного матеріалу й висуванні гіпотези провідною є індукція. У теоретичному пізнанні важлива насамперед дедукція, яка дозволяє впорядкувати експериментальні дані й побудувати теорію, яка спирається на логіку їх взаємодії. За допомогою дедукції і завершуються дослідження.

Аналогія – встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожними об’єктами. На підставі виявленої схожості робиться відповідний висновок – умозаключення за аналогією. Аналогія дає не достовірні, а вірогідні сні знання. У висновку за аналогією знання, яке отримано від розгляду певного об’єкта, переноситься на інший, менш досліджений і менш доступний для дослідження об’єкт.

Моделювання – це метод дослідження об’єктів на їх моделях. У методології науки модель – це аналог певного фрагменту реальності, породження людської культури тощо.

Системний підхід – це сукупність загальнонаукових методологічних принципів, в основі яких лежить розгляд об’єктів як систем. До числа цих вимог відносяться:

а) виявлення залежності кожного елементу від його місця і функцій у системі з урахуванням того, що властивість цілого не можна звести до суми властивостей цих елементів;

б) аналіз того, наскільки поведінка системи зумовлена як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури;

в) дослідження механізму взаємодії системи і середовища;

г) вивчення характеру ієрархічності, притаманного даній системі;

д) забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи;

е) розгляд системи як динамічної цілісності, що розвивається.

Вірогіднісно-статистичні методи ґрунтуються на врахуванні дії множинності випадкових факторів, які характеризуються стійкою частотою. Вірогіднісні методи спираються на теорію ймовірностей