Теорії нервізму та функціональних систем

Фізіологи Іван Сєченов (1829-1905), Іван Павлов (1849-1936) та деякі інші дослідники створили і розвинули теорію нервізму, яка ґрунтується на уявленні про цілісність організму й провідну роль нервової системи, яка регулює, узгоджує функції всього організму і пристосовує його життєдіяльність до умов існування.

В основі діяльності нервової системи лежить здійснення рефлекторних реакцій, або рефлексів. Рефлексом (від лат. reflexus – відбиття) називається закономірна реакція організму на подразнення, здійснювана через центральну нервову систему (ЦНС). Рефлекторні реакції організму можуть виникати у відповідь на найрізноманітніші впливи як зовнішнього, так і внутрішнього середовища і можуть виявлятися у виникненні або зміні діяльності будь-якого органу або їх системи. Шлях, по якому збудження, що виникло в рецепторі, передається до робочого органу, називається рефлекторною дугою.

Згідно зі вченням Івана Павлова, будь-який рефлекторний акт складається з трьох ланок: подразник мозкова робота виконавча діяльність організму у відповідь на цей подразник. Такий тричленний рефлекс названо дугоподібним. Але будь-який рефлекс не закінчується роботою виконавчих органів у відповідь на зовнішнє подразнення. Між ЦНС і робочим, виконавчим органом, існують як прямі, так і зворотні зв'язки. Коли виконавчі органи здійснюють ту чи іншу рефлекторну роботу, вони, в свою чергу, посилають в мозок аферентні (чутливі) сигнали, які інформують його про те, які зміни відбуваються в організмі. Петро Анохін (1898-1974) назвав цей потік інформації зворотною аферентацією. Таким чином, рефлекс відбувається не за принципом дуги, а кільцеподібно.

Анохін розробив розвинуту гіпотезу, яка називається «теорією функціональних систем». Функціональна система являє собою систему, замкнуту за рахунок постійного зворотного зв'язку, здійснюваного з периферичних виконавчих органів певним комплексом аферентних імпульсів, які визначають виконання її функції (при диханні аферентні імпульси йдуть від діафрагми, трахеї, легень, міжреберних м'язів та, незважаючи на їхнє різне походження, інтегруються в ЦНС шляхом тимчасових і тонких співвідношень між ними).

Розрізняють негативний зворотній зв'язок. Він утримує систему на певному рівні. Це основний механізм саморегуляції гомеостазу. Є також позитивний зворотній зв'язок, який працює в механізмах самостимуляції. Тоді система скачкоподібно переходить на новий рівень. Позитивний зворотній зв'язок забезпечує процеси гомеокінезу.

Наступного разу ми поговоримо про фізіологію і властивості збудливих тканин, фізіологію м’язів і нейронів.