Основні положення когнітивної психології

Когнітивна психологія вивчає способи отримання людиною інформації про світ, збереження її в пам'яті, перетворення на значення і вплив цих значень на нашу увагу й поведінку.

Вважається, що процес пізнання можна розкласти на ряд етапів, кожен з яких являє собою деяку гіпотетичну одиницю, що включає набір унікальних операцій із вхідною інформацією. Ці одиниці утворюють когнітивну модель або модель переробки інформації. Реакція на події – це результат серії таких етапів і операцій, наприклад сприймання, кодування, відтворення з пам'яті, формування понять, висловлень. На кожен етап надходить інформація від попереднього етапу і потім із нею виконуються властиві для даного етапу операції. Оскільки всі компоненти моделі так чи інакше пов'язані між собою, досить важко точно визначити початковий етап. Для зручності прийнято вважати, що вся ця послідовність починається з надходження зовнішнього сигналу, зовнішніх стимулів (рис.1).

 

Стимули

Виявлення, сенсорна реєстрація і збереження стимулів

Розпізнавання, перцептивний аналіз стимулів

Вибір відповідної реакції

 

Рис.1. Загальна схема переробки інформації людиною

 

Будь-яка реальна ситуація нескінченно багата на інформацію. Чому ж ми не бачимо й не знаємо всього? Тому що можливості нашої нервової системи занадто обмежені, щоб відчувати всі зовнішні стимули, але навіть якби вони виявлялися, мозок не зміг би їх обробити, бо наша пропускна здатність обробки інформації обмежена. Наші органи чуття, подібно до інших засобів зв'язку, працюють цілком нормально, якщо кількість інформації, яка оброблюється, знаходиться в межах їх можливостей, при перевантаженні відбувається збій.

 

Пропускна здатність і вибірність уваги

Десь у процесі переробці інформації є “вузьке місце”, частково обумовлене неврологічними можливостями. Було запропоновано кілька моделей, у яких визначалися функції та локалізація цього вузького місця [14;115-119].

Д.Бродбент – “вузьке місце” знаходиться на етапі перцептивного аналізу або безпосередньо перед ним: обійдена увагою частина інформації просто не передається для подальшого перцептивного аналізу.

Ж.Дойч і Д.Дойч– “вузьке місце” знаходиться на етапі вибору відповідної реакції або безпосередньо перед ним. Перцептивному аналізу піддається вся інформація, але тільки частина її отримує відповідь (рис.2).

 

Модель А

15

Сенсорна реєстрація і збереження

0Перцептивний аналіз

Вибір відповідної реакції

Стимул 1 Стимул 2

 

Модель Б

Сенсорна реєстрація і збереження

0Перцептивний аналіз

Вибір відповідної реакції

Стимул 1 Стимул 2

 

Рис.2. Дві моделі вибірної уваги

 

Так. якщо два чоловіки говорять одночасно, ми зосереджуємося на одному повідомленні й “відбудовуємося” від іншого.

Відповідно до моделі А повідомлення, що не привернуло до себе нашої уваги, не було декодована при перцептивному аналізі, як наслідок не було почуте.

Згідно з моделлю Б обидва повідомлення були почуті, але тільки одне дістало відповідну реакцію.

 

Моделі вибірної уваги

1. Модель фільтрації Д.Бродбента [14; 119-123].

Повідомлення, що приходять по окремому нерву, можуть розрізнятися залежно від того, яке з нервових волокон вони стимулюють. Коли кілька нервів збуджуються одночасно, до мозку одночасно може надійти кілька сенсорних повідомлень. За моделлю Бродбента такі повідомлення обробляються декількома рівнобіжними сенсорними каналами. (Передбачається, що ці канали мають різні нервові коди й можуть обиратися на основі такого коду. Наприклад, два одночасно діючих сигнали – високої й низької частоти – можна розрізнити на основі їх фізичних характеристик, навіть якщо вони досягають мозку одночасно). Подальша обробка інформації відбувається тільки після спрямування уваги на цей сигнал і передачі його через вибірковий фільтр у “канал з обмеженою пропускною здатністю”.

2. Модель дільника Е.Трейсман [14; 123-126].

Трейсман (1964) удосконалила теорію фільтрації Бродбента. За його моделлю один канал відключається, коли увага спрямовується на інший. У роботі Трейсман і її колег найбільш помітний такий експеримент. Досліджуваних просили стежити за повідомленням, подаваним на одне вухо, у той час як значущі частини фрази подавалися то на одне вухо, то на інше. Наприклад, повідомлення “Стоїть будинок зрозуміти слово” подавалося правому вуху, а “Знання про на пагорбі” – лівому. Навіть тоді, коли нам треба запам'ятати повідомлення, що надійшло через одне вухо, ми схильні відслідковувати зміст, а не слухати повідомлення саме цим вухом. Так, досліджувані відповідали, що почули фразу “Стоїть будинок на пагорбі”.

Дані Трейсман розходилися з моделлю фільтрації. Певний мозковий центр перед аналізом характеристики сигналу повинен був прийняти рішення, що саме необхідно робити. Очевидно, для цього був потрібний деякий попередній перегляд матеріалу. Згідно з Трейсман, на першому з цих попередніх переглядів сигнал оцінюється на основі загальних фізичних характеристик. А потім при більш складних переглядах він оцінюється за змістом.

Початковий перегляд здійснюється за допомогою дільника або “перцептивного фільтра” – пристрою, що регулює інтенсивність повідомлення і виконує роль посередника між сигналом і його вербальною обробкою.

Модель Трейсман припускає, що “нерелевантні” повідомлення чуються приглушено, але не блокуються зовсім.

3. Модель доречності Дойча і Нормана [14;126-132].

Відповідно до цієї моделі всі сигнали проходять попередній аналіз, а потім передаються на дільник, що посилає їх у модифікованому вигляді на подальшу обробку. Відмінність від системи Трейсман полягає в тому, що визначення істотності того чи іншого набору стимулів відбувається на більш ранньому етапі обробки інформації. З іншого боку, модель Дойча і Нормана здається неекономічною: велика кількість несуттєвих стимулів має бути перевірена в довгочасній пам'яті, перш ніж почнеться їх подальша обробка.

За цією моделлю значення сенсорних вхідних сигналів витягаються одночасно (“рівнобіжна обробка”). Можливості системи стають обмеженими тільки після того, як сенсорні вхідні сигнали будуть певним чином оброблені. Перевага віддається тим чи іншим повідомленням залежно від їх “доречності” (доречність стосовно поточної мети, що її має система).

4. Збудження й увага (модель Д.Канемана).

Канеман (1973) запропонував теорію уваги, яка розглядає і роль збудження і обмежені можливості людини з обробки інформації. Замість поняття “вузьких місць” він припустив, що є загальне обмеження на здатності людини виконувати розумову роботу [14;132-135].

Центральними елементами моделі Канемана є “принципи розподілу” і “оцінка попиту на ресурси”. “Принципи розподілу” визначаються чотирма факторами:

1) довгочасною готовністю, що відбиває закони мимовільної уваги (наприклад, виділяти ресурси на обробку будь-якого нового сигналу, на всяку розмову, де згадується власне ім'я тощо);

2) тимчасовими намірами (наприклад, слухати голос у лівому навушнику, шукати руду людину зі шрамом);

3) оцінкою вимог, тут діє правило: якщо дві дії вимагають для своєї реалізації більше ресурсів, ніж є у наявності, одна з них припиняється;

4) впливами збудження.

Деякі види інформаційної обробки можуть ініціюватися при надходженні вхідної інформації, а інші вимагають додаткового вхідного сигналу у вигляді зусилля уваги. Можливості для мобілізації зусиль обмежені: якщо потрібно звернути увагу на два чи більше вхідних сигнали, вони будуть конкурувати або заважати один одному.

 

Лекція 20. Пам’ять