Умови виникнення емоційного процесу

Основні факторами, які впливають на виникнення емоційного процесу:

– натуральні (безумовні) емоційні подразники – фактори, що можуть викликати емоції внаслідок уродженої чутливості організму до них;

– умовні подразники – фактори, що набули здатності викликати емоції внаслідок того, що стали сигналами важливих для суб'єкта подій.

– “порівняльні” подразники – фактори, що набули здатності викликати емоції внаслідок того, що вони відповідають або суперечать сформованим у досвіді пізнавальним структурам.

Безумовні емоційні подразники. Натуральним збудником емоцій є будь-якІ фізичні впливи на організм, що викликають порушення рецепторів і гомеостазу. Афективний компонент відчуття залежить від:

1. Модальності відчуття (у порівнянні з пізнавальним компонентом

найменший афективний компонент у зорового відчуття, найбільший – при опіку).

2. Виду впливу в межах даної модальності ахроматичні кольори (білий, чорний) рідко можуть бути приємними чи неприємними; хроматичні кольори мають більш виражене афективне значення.

3. Інтенсивності стимулу стимуляція малої інтенсивності викликає наближення, більшої – віддалення від джерела подразнення.

4. Повторення подразника повторення подразників приводить не тільки до адаптації, але й до зниження привабливості подразника, це справедливо і для негативних подразників.

Таким чином, джерелом стимуляції, що впливає на емоційний стан індивіда, є фізичне оточення: чим більш простим, добре знайомим і менш диференційованим є це оточення, тим менше буде його здатність викликати емоції.

Умовні емоційні подразники. Перетворення нейтральних подразників у емоціогенні відбувається, якщо вони набувають функцію сигналу. Умовні емоційні реакції мають ознаки, які відрізняють їх від інших умовних рефлексів:

· Вплив підкріплення. Так, покарання по-різному діє на рухові й емоційні реакції. Якщо дія, що карається, гальмується, то покарання реакції страху тільки підсилює його – покарання може діяти як фактор, що закріплює емоційну реакцію. Позитивних емоційних реакцій це не стосується.

· Спосіб виникнення. Якщо нові рухові реакції виробляються тоді, коли вони слугують певним цілям, тобто призводять до одержання винагороди або уникнення покарання, нові емоційні реакції виникають у результаті одного тільки збігу в часі – коли нейтральний подразник передує емоційному чи діє водночас з ним.

· Стійкість до згасання. Вегетативні реакції, пов'язані з емоційними процесами, швидше виробляються і повільніше вгасають.

· Ірраціональність емоцій. У результаті генералізації індивід емоційно реагує на предмети і ситуації, що ніколи не приносили йому нічого поганого чи гарного, однак у чомусь подібні з тим, з чим уже були пов'язані якісь емоційні переживання в минулому.

“Порівняльні” подразники. Ці реакції виникають у результаті взаємодії чуттєвих даних і попередньо сформованих емоційних структур. Якщо отримана інформація не відповідає сформованим структурам, виникають негативні емоції. Ті впливи, що відповідають сформованим емоційним структурам, викликають позитивні емоції.

14.4. Емоції та особистість

Емоційна сфера особистості – це сукупність емоційних процесів, станів та властивостей особистості, які забезпечують цілісність емоційного життя людини.

Емоційну сферу особистості складають:

1. Емоційний тон відчуттів –безпосередні переживання, що супроводжують окремі життєво важливі впливи і спонукують людину до їх збереження або усунення.

2. Ситуативні емоції – суб'єктивна форма вираження ступеня задоволення тієї чи іншої потреби.

93. Емоційні стани:

10а) настрій – загальне емоційне тло;

б) афекти – реакції на екстремальні умови, коли людина не може впоратися з виниклою ситуацією;

в) стреси – реакції на тривалі підвищені навантаження, що вимагають мобілізації всіх сил.

4. Почуття – стійкі почуття до об'єктів (матеріальних чи духовних), які відносяться до вищих потреб.

5. Пристрасті – абсолютно домінуючі, стійкі почуття.

6. Емоційність людини – сукупність властивостей людини, що характеризують зміст, якість і динаміку її емоцій і почуттів. Змістові аспекти емоційності відбивають явища і ситуації, що мають особливу значимість для суб'єкта. Якісні властивості емоційності характеризують ставлення індивіда до явищ навколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності домінуючих емоцій. До динамічних властивостей емоцій належать особливості виникнення, перебігу і припинення емоційних процесів і їхнього зовнішнього вираження.

7. Емоційний досвід людини – способи реагування, що закріпилися, ієрархія емоцій і почуттів.

Ієрархія цінних для особистості емоційних переживань визначає загальну емоційну спрямованість (ЗЕС). Людина буде "організовувати" своє життя так, щоб частіше відчувати улюблені емоції. Таким чином, приналежність до певного типу ЗЕС позначиться на широкому спектрі проявів особистості в її життєдіяльності. Основні типи ЗЕС:

Альтруїстичні емоції – виникають на основі потреби в сприянні, допомозі, заступництві іншим людям.

Комунікативні емоції – виникають на основі потреби в спілкуванні.

Глорічні емоції, пов'язані з потребою в самоствердженні, славі.

Праксичні емоції – переживання, пов’язані з діяльністю, її успішністю або неуспішністю, труднощами її здійснення.

Пугнічні емоції (емоції боротьби) – пов’язані з потребою в подоланні небезпеки, на основі якої пізніше виникає інтерес до боротьби.

Романтичні емоції – прагнення до всього незвичайного, таємничого.

Гностичні (пізнавальні) емоції – пов'язані з потребою в "когнітивній гармонії", щоб у новому, невідомому відшукати знайоме, звичне, зрозуміле; вирішити завдання, яке здавалося нерозв'язним.

Естетичні емоції – пов'язані з потребою в красі, насолоді красою.

Гедоністичні емоції – пов'язані з задоволенням потреби в тілесному і душевному комфорті.

Акізитивні емоції (емоції придбання і накопичення) – виникають у зв'язку з інтересом до накопичення, "колекціонування" речей, що виходить за межі їх практичного нестатку.

Останнім часом у психології широко досліджуються два явища, пов'язані з проблемою "особистість і емоції": алекситимія і синдром "емоційного вигоряння".

У калькованому перекладі з грецької термін "алекситимія" означає "безмовипочуття", що приблизно можна перевести як "немає слів для назви пережитих емоційних станів". Цей термін був введений у науковий оберт Пітером Сіфнеосом, одним з лідерів сучасної психосоматичної медицини. Якщо людина постійно придушує власні почуття, емоційні реакції на стрес, це не залишається без наслідків. Розвивається і закріплюється свого роду "емоційна тупість": почуття й емоції стають більш бляклими, однотипними, людина майже не може відокремити їх від фізичних відчуттів, виявляється лексичний дефіцит (не вистачає слів) при описі своїх емоційних станів. Крім того страждають функції уяви і кодування.

Алекситимія – психологічна характеристика особистості, у якої відзначаються такі особливості в когнітивно-афективній сфері: 1) труднощі визначення (ідентифікації) і опису власних переживань; 2) труднощі в виявленні різниці між почуттями і тілесними відчуттями; 3) зниження здатності до символізації, про що свідчить бідність фантазії, уяви; 4) фокусованість у більшій мірі на зовнішніх подіях, а не на внутрішніх переживаннях.

Як показують численні дослідження, алекситимія є незмінним супутником будь-якого психосоматичного захворювання, незалежно від клінічних проявів. У тих же випадках, коли алекситимія виявляється на тлі соматичного благополуччя, є підстави думати, що організм схильний до виникнення психосоматичного захворювання, хоча не можна заздалегідь сказати, якого саме. Клініцисти висунули гіпотезу, відповідно до якої обмеженість усвідомлення емоцій і когнітивної переробки афекту веде до фокусування свідомості на соматичному компоненті емоційного порушення. Інакше кажучи: відсутність можливості висловитися і помізкувати щодо власних переживань виливається в посилення фізіологічних реакцій на стресові ситуації, що і призводить до захворювання.

Емоційне вигоряння – вироблений особистістю механізм психологічного захисту в формі повного чи часткового виключення емоцій у відповідь на психотравмуючі впливи.

Емоційне вигоряння є набутим стереотипом емоційної, найчастіше професійної, поведінки. Воно дозволяє людині дозувати й ощадливо витрачати енергетичні ресурси. Представники багатьох професій, чия діяльність пов'язана зі спілкуванням (лікарі, педагоги, працівники торгівлі і сфери обслуговування й ін.), піддані симптомам поступового емоційного стомлення і спустошення. Тому можна говорити про те, що емоційне вигоряння є формою професійної деформації особистості.

В. В. Бойко виділяє зовнішні і внутрішні фактори, що провокують "вигоряння". До зовнішніх належать:

– хронічна напружена психоемоційна діяльність;

– дестабілізуюча організація діяльності;

– підвищена відповідальність за функції, що виконуються;

– неблагополучна психологічна атмосфера професійної діяльності;

– психологічно важкий контингент, з яким має справу професіонал ("важкі клієнти").

Внутрішні фактори:

– схильність до емоційної ригідності (емоційне вигоряння швидше виникає в тих, хто менш реактивен і сприйнятлив, більш емоційно стриманий);

– інтенсивна інтеріоризація (сприймання і переживання) обставин професійної діяльності;

– слабка мотивація емоційної віддачі в професійній діяльності;

– моральні дефекти і дезорієнтація особистості.

При емоційному вигорянні спостерігаються всі три фази стресу, виділені Гансом Сельє: 1) нервова (тривожна) напруга – її створюють хронічна психоемоційна атмосфера, підвищена відповідальність, труднощі контингенту; 2) резистенція чи опір – людина намагається більш-менш успішно відгородити себе від неприємних вражень; 3) виснаження – збідніння психічних ресурсів, зниження емоційного тонусу, яке настає внаслідок того, що опір виявився неефективним. Відповідно кожному етапу виникають симптоми наростаючого емоційного вигоряння.

Як важливу передумову успішної життєдіяльності особистості в останні роки все більше дослідників розглядає “емоційну розумність”, “емоційний інтелект” або “емоційну компетентність”. Емоційна компетентність розуміється як комплекс з 5 ключових угрупувань: самосвідомості, саморегуляції, самомотивації, соціальної свідомості та соціальних умінь. “Емоційно компетентною вважається людина, якій властиві врівноваженість, сумлінність, доброзичливість, комунікабельність, відкритість; людина, яка легко вживається з іншими і перебуває “у ладі з собою”, яка спроможна контролювати власні емоції, адекватно оцінюючи їх природу та чинники. Емоційно компетентна людина успішно долає перешкоди на шляху до досягнення цілей, які ставить перед собою; протидіє фрустрації шляхом створення необхідної самомотивації; регулює виявлення власного настрою і утримується від тривалого депресивного стану, не впадає у відчай при виникненні труднощів, співчуває іншим людям, стримує імпульсивні спонукання до дії без достатнього обміркування її можливих наслідків. Завдяки цьому, навіть маючи досить помірний рівень інтелектуального розвитку (IQ), вона досягає значно більших успіхів у житті, ніж людина з високим IQ, але низькими показниками емоційного інтелекту” [13, с.6].

 

11Лекція 15. Теорії емоцій (способи інтерпретації емоційних явищ)

15.1. Емоції як факт свідомості.

15.2. Емоційні явища як специфічний вид фізіологічних процесів (органічні теорії).

15.3. Теорія диференціальних емоцій.

15.4. Інформаційна теорія емоцій.

 

Емоції як факт свідомості

На думку В. Вундта, почуття – суб'єктивні елементи свідомості. Існує три основні виміри “простору емоцій”: задоволення – незадоволення, напруга – розрядка, збудження – заспокоєння. Ці три координати утворюють 6 напрямків простору емоцій і підкоряються таким законам:

1. Кожний з 6 напрямків може співіснувати з почуттями тих двох вимірів, до яких він не належить.

2. Різні напрямки одного виміру в кожнім даному емоційному стані виключають один одного.

3. Кожне одиничне почуття представлене окремою точкою. Кожна точка зображує один миттєвий стан почуття і цей стан ніколи чи майже ніколи не тримається довго.

4. Кожне реальне почуття завжди входить до складу якогось плину почуття, перетерплюючи безупинні чи раптові зміни.

Прості почуття – такі самостійно існуючі почуття, що хоча і можуть вступати в поєднання з іншими елементами свідомості, але самі вже нерозкладні.

Загальне визначення для простих почуттів, що супроводжують відчуття – почуттєвий тон. Почуттєвий тон залежить від інтенсивності відчуття: при певній середній силі відчуття задоволення максимальне, якщо відчуття наростає, підвищується незадоволення.

Від якості відчуття (особливо при звукових і світлових сигналах) залежить збудження – заспокоєння.

Напруга – розрядка в основному пов'язані з тимчасовим плином відчуття, це – симптоми уваги, а увага змінюється в часі, кожній напрузі передує розрядка і навпаки.

Прості почуття утворюють більш складні за такими законами:

1. Принцип єдності емоційного стану. Всі наявні в будь-який даний момент у свідомості елементи почуттів поєднуються в єдину рівнодіючу почуття. Немає у свідомості двох одночасних уявлень (відчуттів), навіть самих незалежних один від одного, емоційні елементи яких не поєднувалися б в одне рівнодіюче почуття.

2. Усі прості почуття, поєднані відповідно до принципу єдності, взаємно модифікують один одного і усі вони модифікуються загальною рівнодіючою.

Рівнодіюча – цільне почуття; окремі почуття, що входять в її склад – часткові почуття.

Прості почуття утворюють упорядковану градацію поєднань: спочатку вони поєднуються в часткові почуття 1-го порядку, ці – у почуття 2-го порядку, при дуже складних почуттях (наприклад естетичних) може існувати невизначений ряд подальших порядків.

3. Принцип градації елементів полягає в тому, що кожне складне цільне почуття містить у собі одне якесь пануюче часткове почуття, що додає йому основного його характеру, інші часткові почуття тільки більш-менш змінюють останній.

4. Принцип цінності цілого (чи принцип посилення почуттів при їхньому додаванні) – цільне почуття ніколи не є тільки сумою часткових почуттів, на які його можна розкласти. До нього завжди додається особлива, специфічна цінність. Вона є тим, що додає самому цільному почуттю його своєрідність.

5. Кожне просте почуття має ще асоціативні зв'язки. Два види таких асоціацій:

– поєднання одиничного почуття з репродуктивними елементами будь-якого складного уявлення;

– поєднання різних відчуттів завдяки спорідненості їх почуттєвих тонів.

15.2. Емоційні явища як специфічний вид фізіологічних процесів (органічні теорії)

Ч. Дарвін у праці “Походження виразних рухів людини” показав зв'язок емоцій людини з відповідними афективними й інстинктивними реакціями у тварин. Важливо було довести, що почуття, які вважалися “свята святих” людської душі, мають тваринне походження. Так виникла рудиментарна теорія емоцій, в межах якої емоції людини розумілися суто ретроспективно. Виразні рухи, що супроводжують наш страх, розглядаються як рудиментарні залишки тваринної реакції при втечі й обороні, а виразні рухи, що супроводжують гнів – рудиментарні залишки тваринної реакції нападу. Страх – загальмований напад.Гнів – загальмована бійка.

Першим традиційну концепцію емоцій похитнув У. Джемс, американський психолог інтроспективної орієнтації, у 1884 р. Датський психолог К. Ланге виступив з цими ж ідеями в 1885 р. Теорія Джемса – Ланге розглядає як результат органічних змін, викликаних деякими подразниками. “Якщо ми уявимо собі якусь сильну емоцію і спробуємо думкою відняти з цього стану нашої свідомості одне за одним усі відчуття пов'язаних з ним тілесних симптомів, то зрештою від даної емоції нічого не залишиться, ніякого “психічного матеріалу”, з якого могла б утворитися дана емоція. У залишку ж вийде холодний байдужний стан чистий інтелектуального сприйняття...Я зовсім не можу уявити собі, що за емоція страху залишиться в нашій свідомості, якщо усунути з нього почуття, пов'язані з посиленим серцебиттям, з коротким подихом, із тремтінням губ, з розслабленням членів, з “гусячою шкірою” і з порушеннями в нутрощах”, – писав У.Джемс.

Динаміка емоцій у теорії Джемса – Ланге виглядає так: сприймання емоціогенних стимулів – нервово-м’язова реакція організму – переробка в центральній нервовій системі імпульсів, які надходять від органів – виникнення суб’єктивного переживання стимулу у вигляді емоцій.

Основний доказ своєї теорії Джемс і Ланге бачили не стільки в тому факті, що емоційні стани супроводжуються фізіологічними змінами, скільки в тому, що без фізіологічних змін не може існувати і сама емоція, емоція – це і є прямий результат того, що колись приймалося за її тілесні прояви. З цього положення випливало два наслідки:

1) якщо придушити зовнішні прояви пристрасті, він повинна завмерти:

2) викликаючи в собі довільно при спокійному стані духу зовнішні прояви тієї чи іншої емоції, ми повинні відчувати і саму емоцію.

Таламічну теорію У. Кеннона та Ф. Барда (1927–1928) можна вважати науковою альтернативою теорії Джемса – Ланге, тому що її автори вважали, що не емоція є усвідомленням рухової та вегетативної реакції, а навпаки, вегетативні зміни та м’язові реакції організму є наслідком переживання емоцій. Первинний аналіз емоціогенної ситуації здійснюється в особливому відділі центральної нервової системи – таламусі, який водночас надсилає сигнали як до вегетативної та периферичної нервової системи, так і до півкуль головного мозку, де усвідомлюється біологічне значення подій, що відбуваються, та формується їх емоційна оцінка. Таким чином, центром емоцій є таламус, а кора великих півкуль виконує функцію більш тонкого розрізнення емоціогенних стимулів і регулювання емоційних реакцій. За теорією Кеннона – Барда динаміка емоцій така: сприймання емоціогенних стимулів – переробка нервових імпульсів, які надходять від рецепторів до центральної нервової системи з одночасною передачею збудження в кору головного мозку і до інших органів тіла – виникнення суб’єктивного переживання емоційного стану та поява нервово-м’язової реакції організму на відповідні стимули.