Тема 12. Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля

Екологічні проблеми не знають державних кордонів, і від них тією чи іншою мірою потерпають усі нації. Деякі екологічні проблеми набули глобального масштабу, а їх вирішення потребує скоординованих дов­готривалих зусиль усієї світової спільноти.

Турбота про регулювання відносин людини і природи не може бу­ти тільки внутрішньою справою окремих країн. Особливо це стосує­ться повітряного басейну, Світового океану, природних ресурсів. Адже мігруючі птахи іі риба, що йде на нерест, не знають кордонів. Повітряні маси, переміщуючись, переносять десятки тисяч тонн забруднювальних речовин. Багато річок течуть по територіях кількох держав і також переносять величезну кількість шкідливих речовин з однієї країни в іншу.

Міжнародній правовий захист довкілля передбачає охорону всієї планети і навколоземного космічного простору. Кожна країна має свій правовий статус, який діє тільки на її території. Правова діяльність міжнародних правових об'єктів визначається нормами міжнародного права. І хоча окремі країни по-різному ставляться до екологічних про­блем, існує реальна об'єктивна необхідність у розширенні співробіт­ництва в галузі збереження та відновлення довкілля, що потребує ре­тельного аналізу і серйозних спільних зусиль усіх країн світу.

Принципи і форми співробітництва. Міжнародне співробітництво з екологічних проблем та проблем природокористування грунтується на таких принципах: а)загальновизнаність норм міжнародного права; б) суверенітет нації над своїми природними ресурсами; в) наукова обгрунтованість міжнародних норм раціонального природокористування; г) недопустимість нераціонального природокористування: д) недопус­тимість національного привласнення міжнародного простору: е) недо­пустимість впливу на навколишнє середовище у воєнних цілях, не су­місних з інтересами народів; є) запобігання забрудненню міжнародних просторів тощо.

Нині склалися дві форми міжнародного співробітництва у розв'я­занні екологічних проблем: 1) двосторонні та багатосторонні міждер­жавні угоди й конвенції з питань охорони природи і раціонального ви­користання природних ресурсів; 2) участь у діяльності міжнародних природоохоронних організацій.

Міжнародне співробітництво з окремих проблем природокористування було започатковане ще в IX ст., проте майже до середини XX ст. стосу­валося здебільшого охорони окремих видів рослин й ландшафтів і здійсню­валося з ініціативи неурядових наукових організацій. Офіційною да­тою початку міжнародного співробітництва можна вважати 1913 р., коли вчені 18 країн зібралися в м. Берні (Швейцарія) на конференцію з міжнародної охорони природи. Однак лише починаючи з 1948 р., коли за ініціативою ІОНЕСКО було організовано Міжнародний союз захисту природи, який 1956 р. дістав назву Міжнародного союзу охорони природи і природних ре­сурсів (МСОП), міжнародне

співробітництво з охорони природи і природоохоронної освіти почало набувати конкретних форм і змісту. МСОП включає понад 500 різних установ 130 країн та 24 міжнародні організації. Однією з таких організацій є Всесвітній фонд охорони ди­кої природи, заснований у 1961 р., основна мета якого — об'єднан­ня зусиль, спрямованих на збереження природи і тваринного світу. Основними напрямками діяльності МСОП є: підготовка і скликання нарад, конференцій; розроблення міжнародних конвенцій і рекомендацій. Зусиллями цієї організації було підготовлено і випуще­но Міжнародну Червону книгу. На XVI Генеральній асамблеї МСОП, яка відбулася в Ашгабаті у 1978 р., було прийнято офіційний документ "Всесвітня стратегія охорони природи". У ньому сформульовано го­ловні вимоги до охорони природи, подано рекомендації щодо їх вико­нання, визначено природні екосистеми планети, які зазнають значного антропогенного тиску і, отже, потребують проведення термінових за­ходів оптимізації й охорони їх.

Протягом останніх 40 років під егідою ООН було створено десятки органів, центрів і програм з охорони довкілля. Одна з них — Міжна­родна програма "Людина і біосфера" (МАВ), прийнята" в 1970 р. Про­грама охоплює 14 наукових проектів, за якими здійснюють комплексні дослідження учені 90 країн. В результаті широкомасштабних екологіч­них досліджень за проектами МАВ було зібрано численні фактичні матеріали про антропогенний вплив на біосферу.

У 1986 р. Міжнародна коорди­наційна рада програми МАВ реко­мендувала включити в досліджен­ня нові напрями пошуку, які б охоп­лювали різні екосистеми і фізико-географічні райони. З 1989 р. до­слідження здійснюються за таки­ми напрямами: функціонування екосистем при антропогенному тиску різної інтенсивності; управління ресурсами, що зазнають антро­погенного впливу, та поновлення їх; реакція людини на екологічні стре­си. Особлива роль у цих дослідженнях відводиться біосферним запо­відникам.

Ключову функцію з координації діяльності в галузі охорони довкіл­ля і раціонального використання природних ресурсів в системі ООН здійснює ІОНЕП (Міжнародна програма ООН з навколишнього сере­довища), яка почала здійснюватися з 1972 р. Вона охоплює багато галу­зей промисловості і вивчає найгостріші проблеми екологічної кризи: спустелювання планети, деградацію грунтів, винищення лісів, значне по­гіршення якості і зменшення кількості прісної води, забруднення Світо­вого океану. У здійсненні цієї програми беруть участь 58 держав світу, в тому числі й Україна. Робота за програмою ІОНЕП проводиться відпо­відно до трьох напрямів: оцінка навколишнього середовища, управління ним і проведення так званих допоміжних заходів. Особлива увага за цією програмою надається проблемі спустелювання. Після драматичних подій 1968 — 1973 рр., коли посуха охопила Сахельську зону Африки, ця проблема набула світового значення. Після посухи 1984 — 1985 рр., коли голоду зазнали понад 20 африканських держав, міжнародні організації розгорнули широке дослідження проблем спустелювання і шляхів бо­ротьби з ним. ЮНЕП уперше створила всесвітню систему спостереження (моніторинг) за станом і змінами біосфери.

Велике значення у розв'язанні міжнародних проблем охорони дов­кілля має Європейська екологічна комісія (ЄЕК) ООН. Важливими напрямами її діяльності є: співробітництво в рамках Конвенції про трансграничне забруднення повітря на великі відстані і Декларації про мало-і безвідходні технології та використання відходів, з питань водних про­блем, проблем охорони флори і фауни в Європі тощо.

Історичною була конференція в Ріо-де-Жанейро (червень 1992 р.) з питань охорони навколишнього середовища. Вона показала роль міжна­родного співробітництва у забезпеченні високої якості навколишнього середовища та здорової економіки для всіх народів світу.

Продовольча і сільськогосподарська організація (ФАО) вивчає пи­тання охорони земель, лісів, тваринного світу, суші і біологічних ре­сурсів Світового океану.

Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) приділяє увагу боротьбі з епідеміями, оздоровленню умов життя людей.

Всесвітня метеорологічна організація (ВМО) веде спостереження за станом навколишнього середовища і обмін відповідною інформацією.

Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) контролює захист навколишнього середовища від радіоактивного забруднення.

Відома міжнародна наукова недержавна організація Римський клуб, створена в 1968 р. за ініціативою відомого італійського економіста Ауреліо Печчеї, об'єднує близько 100 провідних спеціалістів різних на­прямів з 30 країн світу, її діяльність спрямована на розроблення стра­тегії розв'язання багатьох глобальних екологічних проблем: забруд­нення навколишнього середовища, виснаження природних ресурсів, про­блем продовольства тощо. Всесвітньої слави Римський клуб набув за доповідь "Межі зростання" (1972 р.), в якій підкреслюється, що збере­ження сучасних тенденцій розвитку призведе людство до екологічного колапсу. Висновки цієї доповіді грунтувалися на методі комп'ютерного моделювання. Протягом 70 —90-х років діяльність клубу стала своєрід­ним каталізатором для перегляду й коригування традиційних уявлень про феномен зростання кількості нових концепцій та виявлення мож­ливих альтернатив розвитку людства в найближчому майбутньому.

Гонка озброєнь та інші види діяльності, спрямовані на підготовку війн, забирають колосальні матеріальні ресурси. Це величезна кількість природних багатств — руди, енергії. Як мінімум 100 млн. працівників (за даними ООН) зайняті у сфері військового виробництва: майже по­ловина вчених усього світу працює над дослідженнями у військовій галузі.

Війни дуже негативно позначаються на природному середовищі. Відо­мо, що масове застосування ядерної зброї не тільки змінить стан навко­лишнього середовища на території конфліктуючих країн, а іі спричинить загибель усього живого на величезних територіях, завдасть довкіллю такої шкоди, що воно не зможе відновитися природним шляхом. Руйну­вання і пожежі не вичерпують усіх наслідків ядерних вибухів. Радіоак­тивні опади, що з'являться після вибуху, па тривалий час не тільки повністю уразять район вибуху, а й, перенесені вітром на великі відстані, створять загрозу для людей і всього живого на великих територіях. Ядерний вибух великої сили взагалі може змінити хід розвитку природи і поставити під загрозу майбутнє нашої планети.

Тому надзвичайне значення для людства мала діяльність Конференції з роззброєння (1961 р.), яка сприяла розробленню іі укладенню ряду важливих угод з питань обмеження гонки озброєнь, у підготовці догово­ру про заборону ядерних випробувань, про нерозповсюдження ядерної зброї, ліквідацію бактеріологічної зброї.З 1978 р. діє Конвенція щодо заборони військового негативного впливу на навколишнє середовище.

Термін "агресія проти довкілля" з'явився на початку 70-х років. М. Стронг, колишній керівник програми ООН із захисту навколиш­нього середовища, вважає, що науково-технічний прогрес може призвес­ти до так званої "метеорологічної війни" між певними країнами, її суть така: сусідні країни можуть позбавити одна другу дощу, стимулюючи опади над своєю територією, сонячного випромінювання; атмосфера і во­да "ворогуючих сторін" можуть бути постійно забрудненими. Ось кілька методів "геофізичної війни" на думку зарубіжних вчених: застосування гербіцидів і дефоліантів; штучне утворення хмарності та опадів; розпи­лювання в повітрі препаратів, що спричинюють кислотні дощі; утворення гарячого вітру шляхом розприскування горючих препаратів тощо.

Для того щоб запобігти цьому, 18 травня 1977 р. в Женеві було підпи­сано Конвенцію про заборону воєнних засобів впливу на природне се­редовище. Конвенцію підписали понад 50 країн. Цим міжнародним документом забороняється застосування всіх основних руйнівних за­собів впливу на природне середовище.

Однією з найважливіших подій 1995 р. для України можна назвати прийняття її до Ради Європи. Цей рік був оголошений Радою Європи "Європейським роком охорони природи". Програма співробітництва з ЄС у справі охорони природи включає такі важливі напрями: приве­дення національного законодавства у відповідність з Модельним ко­дексом охорони навколишнього середовища, що розроблені експерта­ми ЄС; створення системи національних екологічних стандартів з ура­хуванням міжнародного досвіду; розробка та вдосконалення екологіч­но чистих та природоохоронних технологій, ресурси та енергозбере­ження; удосконалення системи аналітичних вимірів для забезпечення порівнянності даних; вирішення проблеми закриття ЧАЕС.

У 1996 р. Україна була стороною 14 природоохоронних конвенцій глобального та регіонального характеру. Представники Мінекобезпеки України брали участь у роботі конференцій сторін Конвенції про зміни клімату, Віденської конференції та Монреальського протоколу, Конвенції про біорізноманіття, 39-ї Генеральної конференції МАГАТЕ та ін.

Двостороннє співробітництво також має важливе значення Іі міжна­родній діяльності України. Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки координує співробітництво в рамках 43 двосторонніх міжнародних угод та договорів. Природно, що пріоритетною у цій галузі є співпраця з нашими найближчими сусіда­ми. Відповідні договори про співробітництво в природоохоронній га­лузі вже підписано із Словаччиною, Польщею, Білоруссю, Молдовою, в 1995 р. укладено Міжурядову угоду про співробітництво в галузі охо­рони навколишнього середовища з Російською Федерацією.

У 1996 р. виконувалися та були в стані розробки понад 20 міжнарод­них довго- та короткотермінових програм і проектів у галузі екологіч­ної безпеки на загальну суму 13 млн. доларів США. Координацію цих проектів здійснювало Мінекобезпеки. Більшість проектів мають довго­тривалий характер і спрямовані на вирішення проблем раціонального використання та захист від забруднення водних ресурсів України. Го­ловними спонсорами цих програм є США та держави Західної Європи. Так, у 1997 р. Агентство охорони навколишнього середовища США ви­ділило Мінекобезпеки України 250 тис. доларів для оцінювання якості води у пониззі Дніпра та рівня її забрудненості; підготовлено і під­писано Угоду з Бюро зовнішніх економічних справ уряду Швейцарії про надання допомоги на суму 375 тис. швейцарських франків для поставки обладнання для моніторингу атмосферного повітря в Ма­ріуполі.

Відповідно до укладених угод з Міжнародним банком реконструкції та розвитку Україні на умовах безповоротної фінансової допомоги ви­ділено кошти для реалізації трьох проектів:

1) "Збереження біорізноманіття Карпат". Вартість проекту 500 тис. доларів США. Проект спрямований на поліпшення охорони цінних природних екосистем Карпат, передусім у межах Карпатського біосферного заповідника та прилеглих до нього територій;

2) "Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Ду­наю". Вартість проекту 1500 тис. доларів США. Метою проекту є поліп­шення управління природними ресурсами в дельті Дунаю, розширення природного заповідника Дунайські плавні та створення на його базі біосферного заповідника;

3) "Поліпшення управління навколишнім природним середовищем в Донецькій області". Вартість проекту 430 тис. доларів США. В рамках проекту виконуються три програми.

Для довідки

Міжнародне співробітництво з питань охорони навколишнього середовища координується ЮНЕСКО. У 1972 р. в рамках цієї організації було розробле­но Міждержавну програму ООН з питань охорони природи. Після того укла­дено вже понад 200 договорів, що регламентують використання природних ресурсів.

Це цікаво знати

Всесвітня стратегія охорони природи (ВСОП) — міжнародний доку­мент, розроблений Міжнародним союзом охорони природи і природ­них ресурсів за підтримки Програми ООН з навколишнього середови­ща і сприяння Всесвітнього фонду охорони дикої природи, продоволь­чої і сільськогосподарської організації ООН. Цю стратегію було про­голошено в 1980 р. більшістю країн світу. Головна мета — визначен­ня основних шляхів і методів для забезпечення збереження природ­них ландшафтів; виявлення екосистем і видів тварин, які найбільше потребують екстремальних заходів їх охорони тощо. ВСОП оголо­шено як систему раціональних методів управління діяльністю люди­ни з використання ресурсів біосфери та окремих екосистем з таким розрахунком, щоб вона давала найбільше можливостей для відтво­рення ресурсів природного середовища.

У статті XXIX цього документа зазначено, що Всесвітня стра­тегія охорони природи спрямована на "... управління використанням людством біосфери, екосистем і видів, що складають її, таким чи­ном, аби вони могли приносити стійку користь нинішньому поколін­ню і в той же час зберегли свій потенціал для відповідності потре­бам і прагненням майбутніх поколінь".

Запитання для самоконтролю.