Сутність та основні підходи щодо визначення соціополітичних поділів

Кожне політичне суспільство, навіть за умов його зовнішньої гомогенності, насправді характеризується численними відмінностями, які виявляються у поділах цього суспільства на різні групи. Незважаючи на особливості кожної держави, простежується багато спільного у засадах, на підставі яких відбуваються поділи, та в їхніх різновидах. Підставами для поділів суспільств на групи переважно бувають такі відмінності: демографічні, гендерні, економічні, етнічні, ідеологічні, культурні, мовні, освітні, расові, релігійні, територіальні тощо. Вони зумовлюють існування відомих та нових, усталених та тимчасових, антагоністичних і неантагоністичних різновидів поділів суспільства на групи. Усвідомлення наявних групових відмінностей і ліній, за якими відбуваються суспільні поділи на групи, є важливим не лише у теоретичному, а й у практично-політичному плані. Цей висновок зумовлений тим, що кожен поділ, який сформувався з тих або інших причин у суспільстві, означає існування детермінованих ним принаймні двох суспільних груп, які будуть відрізнятися між собою та від загалу певними характеристиками, відповідно це може бути основою існування відмінних інтересів, які стимулюватимуть дії акторів, спрямовані на обстоювання цих інтересів.

Аналізуючи суспільні поділи, традиційно звертаються до соціології, яка системно вивчає у тім числі й соціально-групову структуру суспільства. Ключовою категорією соціальної структури суспільства є група, яку використовують для характеристики певної сукупності людей, як основного елемента соціальної структури суспільства та для визначення соціального становища. Фактично група є елементом, частиною щодо всього суспільства, яку розглядають як цілісну систему, що відрізняється за певними критеріями/індикаторами від інших елементів суспільства-системи.

Політична сфера суспільства також не є цілим та однорідним утворенням, вона характеризується власними лініями поділів. Поділів у політичній сфері існує багато, вони виявляються у наявності широкого спектра інституційних акторів, які діють на різних рівнях, з різною функціональною навантаженістю. Серед багатьох існуючих політичних поділів найбільш універсальними є відмінності між політичними партіями, які акумулють у собі поряд із ідеологічною складовою широкий спектр інших відмінностей.

Окреме виділення соціальної та політичної сфери має умовний характер і можливе лише на абстрактному рівні, оскільки у реальному житті вони тісно між собою пов’язані. Виявів цієї пов’язаності існує дуже багато, а одним із них є соціополітичний поділ.

С.Ліпсет і С.Роккан вперше висловили та обгрунтували ідею необхідності вивчення поділів (cleavage - англ.), як поєднання соціальних груп і партійних структур у єдиній соціополітичній конструкції, які оформились у країнах Західної Європи ще наприкінці ХІХ ст.[1, 1-67]. Підставою формування цих поділів були дві основні революції (суспільні розломи) – національна/народна та промислова/ індустріальна, які зумовили утворення чотирьох базових конфліктів: центр–периферія, церква –суспільство, сільське господарство – промисловість, власники – працівники. Зазначені автори дослідили, що з незначними відмінностями партійна структура європейських країн у 60–ті роки відображала сформовану в 20–их роках структуру основних соціополітичних поділів. В основу формування цих поділів покладено запровадження “сучасного” загального виборчого права, що призвело до того, що основні соціальні групи індустріальних держав отримали партійне представництво своїх інтересів та цінностей. Вони дійшли висновку, що головна кількість політичних партій, які сформувалися наприкінці Першої світової війни, зуміли пережити Другу світову війну і збереглися в 60 – ті роки. Це дало їм підставу говорити про ефект “замороження” (стабільності – А.Р.) партійної системи розвинених країн, що в їхньому розумінні означало одночасно стабільність соціополітичних поділів, які вже існували в європейських країнах [2, 50-54]. Цей висновок мав характер гіпотези, теоретично обґрунтованої. Емпіричне підтвердження цього висновку зробив Р.Роуз та Д.Ервін, які проаналізували величезний масив даних щодо наявності зв’язку між соціальною структурою суспільства та вибором/підтримкою певної політичної партії, починаючи з 60 – их років для 17 країн та 76 політичних партій. Зазначені автори зробили висновок, що в 75% простежувався зв’язок між вибором політичної партії і одним з поділів, виділених С.Ліпсетом та С.Рокканом, що, на їхню думку, підтверджувало ідею про феномен “замороження” партійної структури [3, 12-20]. Dalton, Flanagan, Beck’s були першими авторами, які дослідили дієвість конструкції соціополітичних поділів щодо розвинутих демократичних держав та одночасно виявили тенденцію до зміни підтримки політичних партій з боку існуючих соціальних груп. Вони вважали, що втрата ефекту “замороження” відбувалася завдяки позиції нових поколінь, які звертали увагу на “нові” інтереси та цінності. Зокрема, вони вважали, що постіндустріальна революція створювала нові основи для соціополітичних поділів. Відповідно, нові проблеми, цінності та зміна форматів конфліктів вели до перебудови електорату та варіативності у його підтримці політичних партій [4, 455-456].

Стан та еволюцію основних соціополітичних поділів для другої половини ХХ ст., їх “заморожений” характер на значному масиві конкретних матеріалів дослідили також С.Бартоліні та П.Майер. Згідно з цими авторами соціополітичний поділ є автономним феноменом, що поєднує соціальну та політичну структури, відповідно емпіричну, нормативну та організаційну складові [5,214-216]. М.Франклін, Т.Маккі і Х.Валлен у своєму дослідженні 16 країн на емпіричному матеріалі 60-их, 70-их та 80-их років дослідили актуальність основних традиційних соціополітичних поділів. Вони дійшли висновку, що значення поділів, запропонованих С.Ліпсетом та С.Рокканом, з часом зменшується і запропонували так званою теорію “розмерзання” партійних систем. Зокрема, вони виділили чотири групи європейських країн, які відрізнялися між собою за рівнем актуальності основних соціополітичних поділів [6,386-395]. Головною причино зменшення значення традиційних соціополітичних поділів, на їхню думку, була успішна діяльність спрямована на подолання традиційних ліній розколів, конфліктів. Це вони пов’язували з перевагами демократичної системи, яка створювала необхідні умови та канали для виявлення суперечливих суспільних інтересів [7,422-424]. Також вони проаналізували нові актуальні соціополітичні поділи.

На зменшення значення традиційних соціально-групових утворень, заснованих на класових відмінностях і релігії, для голосувань і для політики наголошували О.Кнутсен та Е.Скарброугх. На їхню думку, на рубежі двох століть зростає актуальність ціннісних орієнтацій для індивідуального виборчого голосування, особливо у найбільш індустріально розвинених країнах [8,519]. Вони говорять також про “збій” у безпосередній детермінованості соціальною структурою політики, одночасно зазначаючи, що соціополітичні поділи характеризуються “...значною гнучкістю та еластичністю” [9,521]. О.Кнутсен у монографії “Соціальна структура та партійний вибір в Західній Європі”[10] зробив універсальний аналіз феномену соціополітичного поділу стосовно європейських країн. Він дослідив соціополітичні поділи на підставі релігійних, освітніх, гендерних відмінностей і відмінностей між містом та селом. Підставою для виділення таких поділів автор вважає сталі структурні зміни, які відбулися в європейських країнах. Одночасно автор використав гіпотези С.Ліпсета та С.Роккана про “замороження” партійної системи європейських країн і дослідив стан традиційних поділів.

Х.П.Крейсі дослідив зменшення значення традиційних соціальних груп – робітничого класу та “старого” середнього класу, внаслідок швидкого розвитку “нового” середнього класу, який ґрунтується на бурхливому розвитку сфери послуг [11,168-169]. Досліджуючи політичні орієнтації “нового” середнього класу, автор зазначив також значимість релігійного, мовного та регіонального соціополітичного поділів [12,176-177].

Ж.Е.Лейн та С.Ерссон розглянули конструкцію соціополітичних поділів як базову в політичному аналізі. На підставі аналізу емпіричних даних 18 країн вони дослідили латентні та маніфестні (відкриті – А.Р.) соціополітичні поділи засновані на релігійних, етнічних і класових відмінностях. Проаналізувавши матеріал, вони констатували, що “...соціальні відмінності та соціополітичні поділи мають визначальний вплив на політику, враховуючи політичну стабільність” [13, 73]. Автори наголосили на змінах у характеристиках соціополітичних поділів, які зумовлені часом і зазначили, що нові реалії здатні формувати нові лінії поділів.

Варто також звернути увагу на працю А.Морено присвячену соціополітичним поділам [14]. Він детально проаналізував як працює концепція соціополітичного поділу в нових соціально-економічних і політичних умовах на рубежі двох століть/тисячоліть у розвинутих демократичних країнах та “нових демократіях”. Зокрема зазначив, що партійна конкуренція відбувається в просторі, який характеризується багатовимірністю, коли формат конфлікту в одних випадках має більше значення, в інших – менше, тобто немає одного домінуючого. На його думку, головними спірними питаннями, які детермінують феномен соціополітичних поділів, є: постмодерні – фундаментальні проблеми; лівий – правий матеріалізм; прореформаторські – антиреформаторські проблеми; демократичні – антидемократичні проблеми; ліберальні – фундаменталістські та матеріальні – постматеріальні цінності [15, 21-22].

Ґрунтовний аналіз самого поняття соціополітичний поділ та еволюцію основних поділів стосовно європейських країн провели польські дослідники А.Антошевский та Р.Хербут. Якщо в першому комплексному дослідженні політичних систем європейських країн вони сконцентрували увагу на чотирьох основних соціополітичних поділах: соціально–економічному (класовому), релігійному, культурно-етнічному та поділі центр–периферія [16, 39-64], то в наступній праці вони розглянули лише три соціополітичні поділи: соціоекономічний, релігійний та культурно-етнічний як актуальні для Європи на 2006 р., вважаючи, що поділ центр-периферія втратив свою актуальність для європейських країн [17, 11-32].

Що ж таке соціополітичний поділ? Згідно з концепцією С.Ліпсета та С.Роккана поняття соціополітичний поділ охоплює дві основні складові – соціальні групи та політичні партії. На підставі цих двох частин М.Франклін, Т.Маккі і Х.Валлен визначили сутність соціополітичного поділу, який виявляє в широкому розумінні соціальні та економічні відмінності в суспільстві та політичні поділи, коли лояльність індивідів до своїх соціальних груп передбачає відповідний партійний вибір і політичну дію [18, 5]. Чіткіше такий підхід сформулював польський дослідник Р.Хербут: ”...стабільний стан поляризації політичної спільноти, у межах якої певні суспільні групи надають підтримку конкретним політичним напрямам або політичним структурам, які є представниками цих напрямів, тоді як інші суспільні групи підтримують опозиційні напрями політики, або репрезентуючи їхні політичні партії”[19, 93].

О.Кнутсен та І.Скарброугх вважають, що такий феномен має три складові частини, які тісно між собою пов’язані: по-перше, мають існувати соціальні поділи, які засновуються на “об’єктивно” (виділено цитованими авторами) існуючих в суспільстві групах, тобто класові, релігійні, економічні, або культурні інтереси, або щось у цьому роді; по-друге, поділи передбачають існування систем цінностей, властивих членам груп, які об’єднуються між собою через орієнтацію на ці цінності; по-третє, має існувати інституційна складова у формі політичної партії, яка “...перетворює соціальні відмінності в поділи, надаючи послідовність та організоване політичне висловлення тому, чим є початкові та фрагментарні вірування, цінності та досвід серед членів певної соціальної групи або деяких груп” [20, 494]. Подібних поглядів дотримується А.Морено, який наголосив, що “...компонентами соціополітичного поділу виступають соціальні поділи, ціннісні орієнтації та партійна підтримка. Самі собою соціально-групові та ціннісні відмінності не можуть сформувати соціополітичний поділ, якщо вони не будуть пов’язані з преференціями прихильників. Соціально-економічні, етнічні або культурні відмінності не творять соціополітичних поділів доки вони не асоціюються з партійними преференціями та партійною підтримкою” [21, 16].

Ж.Е.Лейн та С.Ерссон у визначенні соціополітичних поділів звернули увагу на відмінність між поділом і конфліктом. Вони вважають, що соціополітичний поділ передбачає поділ індивідумів, груп або організацій між якими може виникнути конфлікт. Водночас, концепція поділів не є ідентичною з концепцією конфлікту, оскільки соціополітичні поділи здатні вести до конфліктів, проте поділи не обов’язково мають виявлятися в конфліктах. Вони наголошували, що “...поділи індивідів, груп або організацій констатуюють соціополітичні поділи, якщо існує можливість конфлікту”. У їхньому визначені соціополітичного поділу наголос робиться на поділі, який охоплює/проходить через суспільство (соціальні групи – А.Р.), партійну систему та уряд/урядування [22,41]. Дослідники так само наголосили на наявності соціальних груп і пов’язаних з ними або орієнтованих на них політичних партіях, додаючи, що ці соціополітичні поділи “...виникають в політичній системі як проблеми, які мають справу з структурами прийняття рішень в уряді” [23,41].

Отож, ми дотримуємося традиційного для політичної науки визначення соціополітичного поділу, яке передбачає інтеграцію соціальної групи/груп і політичної партії/партій, коли ідентифікація індивіда зі своєю соціальною групою буде передбачати наступний партійний вибір та коли партія стає інституційним представником інтересів цієї соціальної групи на політичній арені. Одночасно можна констатувати, що соціальних поділів існує багато в кожному суспільстві, але не всі вони у процесі власної еволюції можуть перетворитися у соціально-політичні. Головним індикатором, який свідчить про перетворення того чи іншого існуючого соціального поділу, представленого відповідними групами у соціополітичний поділ, є виникнення зв’язку між групою та політичною партією, або іншим політичним інститутом, який буде виступати представником інтересів цієї групи. Другим індикатором, на наш погляд, повинен бути часовий вимір – тривалість соціополітичного поділу. Отже, про наявність у суспільстві соціополітичного поділу можемо говорити лише тоді, коли означений зв’язок є тривалим у часі. Оскільки поняття тривалість досить відносне, то стосовно соціополітичного поділу мінімальним часом, на наш погляд, повинен бути період у два парламентські терміни. Тобто, цей період повинен засвідчити, що зв’язок певної політичної партії і відповідної/них соціальної групи/груп під час одних виборів не був випадковістю або кон’юнктурою.

Процес трансформації соціально-групового поділу у соціально-політичний проходить, на наш погляд, три стадії. На першій стадії – латентній –можемо констатувати лише наявність конкретних ліній поділу, які зумовлюють існування у суспільстві двох або більше груп, для яких будуть властиві внутрішньогрупові спільні характеристики, які здатні відрізняти ці групи від загалу. На цій стадії громадяни ще не усвідомлюють своєї окремішності від загалу, тому цю стадію можна розглядати як латентну, або потенційну щодо формування соціополітичного поділу. Потенційність полягає у тому, що соціально-групова диверсифікація у своєму подальшому розвитку необов’язково може призвести до оформлення відповідної політичної складової на основі цього критерію, або цієї лінії поділу. Значною мірою це залежатиме від влади та політичного режиму. Якщо влада буде здатна оперативно реагувати на зміни у соціальному середовищі незалежно від того, який вони мають характер – економічний, культурний або якийсь інший й оперативно зніматиме виникаючі напруження-проблеми, то окремі групи залишаться у просторі соціально-групових відмінностей. Якщо влада, з огляду на різні причини, не відреагує на нову ситуацію у соціальному просторі, то відповідно вона (проблема/ми – А.Р.) буде загострюватись або актуалізуватись, тоді стає можливим перехід до другої стадії. Вище ми вже зазначали, що демократичний політичний режим створює відкриті канали вияву суспільних проблем, інтересів та інституційні механізми їх артикулювання і обстоювання, що дає підстави багато з них вирішувати вже на першій стадії. Відповідно недемократичні політичні режими характеризуються прагненням забезпечення штучної стабільності, що призводить до нагромадження проблем в умовах відсутності механізмів їх вирішення. Ми змушені констатувати, що для більшості суспільних груп латентна стадія найбільш притаманна, тому що немає суспільних умов, які б актуалізували існуючий поділ. У кожному суспільстві конкретна людина одночасно може належати до десятків потенційних груп, але свою приналежність до цих груп ми усвідомлюємо досить рідко, наприклад, – під час заповнення соціологічних анкет.

Друга стадія характеризується перетворенням групи в собі у групу для себе і пов’язана з процесом самоусвідомлення громадянами, як представниками конкретної групи, власної групової окремішності, індивідуальності. Головний індикатор цього етапу – процес ідентифікації, коли представники цієї групи чітко себе виокремлюють із загалу на підставі самоідентифікації з цією групою і одночасно розуміють власні відмінності/особливі характеристики щодо інших, існуючих у суспільстві груп. Окрім того, друга стадія характеризується тим, що процес ідентифікації передбачає окреслення спільних для цієї групи цінностей, потреб та інтересів, які здатні стимулювати представників цієї групи до дій, спрямованих на їхнє досягнення.

Третя стадія характеризується власною інституційною складовою, коли певна соціальна група буде представлена конкретним політичним інститутом, що відстоюватиме/реалізовуватиме її інтереси, розраховуючи на підтримку цієї групи, особливо під час виборів. Така інституціоналізація може відбуватися за двома основними сценаріями. Перший – коли група у процесі власного розвитку самостійно створює організацію, яка представлятиме та обстоюватиме її групові інтереси. Другий – коли вже існуюча організація, переважно політична партія, включить у сферу власної діяльності завдання обстоювати групові інтереси і надалі буде систематично демонструвати власну підтримку цій групі, розраховуючи на відповідну зворотню підтримку. Зазначені два види інституалізації гранично абстрактні, а реальний процес інституалізації здебільшого поєднує у різній пропорції елементи двох охарактеризованих видів.

Формування соціополітичного поділу передбачає, що процес поєднання групової окремішності та відповідного політичного інституту повинен стосуватися більше ніж одного суб’єкта. Як пишуть А.Антошевський та Р.Хербут: “Ми не будемо мати справи з соціополітичним поділом, коли окреслена суспільна група виступає в межах політичного ринку монопольно. Соціополітичний поділ означає, що мають існувати сторони конфлікту...” [24, 15]. В такому випадку для остаточного оформлення конструкції соціополітичного поділу треба, щоб сторонами були як мінімум два актори, що поєднують соціально-групові та політично-інституційні частини. Свідченням остаточного формування соціополітичного поділу є наявність політичних партій, які обстоюють інтереси принаймні двох соціальних груп протягом тривалого часу.

Зміни, які відбуваються всередині соціальної групи від соціально-економічних, демографічних до ціннісних, між групами, за умови наявності зв’язку між групою і політичною партією, завжди матимуть політичні наслідки та політичне значення. Ці зміни здатні вплинути на стан, характеристику відповідного політичного представника, стимулювати корекцію існуючого співвідношення політичних сил. Політичний інститут через процеси артикуляції та агрегації групових інтересів, через процеси політизації окремих питань суспільного життя (наприклад, екологія, сексуальна орієнтація тощо) здатний вирішально впливати на свою соціально-групову складову. Отже, кожен соціополітичний поділ від моменту свого формування перебуває в процесі безперервної еволюції/трансформації. Прикладом чого може слугувати соціально-економічний поділ, який мав універсальний характер щодо всіх європейських країн в межах ХХ ст. Протягом минулого сторіччя відбувалися кількісні та якісні зміни в складі соціальної групи/ груп і в складі політичної партії/ партій, які представляють ці групи. Ці зміни були лінійно детермінованими і відносно незалежними, коли вони відбувалися в одній зі складових поділу в більшій або меншій мірі, ніж у другій складовій. Безумовно, зміни в соціополітичному поділі можуть мати вирішальне значення для самого поділу, тобто призвести до його зникнення в політичному просторі. На нашу думку, межею, яка свідчить про конституювання соціополітичного простору, або його зникнення, є наявність як мінімум двох політичних інститутів, переважно партій, які в процесі політичної конкуренції обстоюють відмінні інтереси соціальних груп. Важливо також наголосити, що взаємодія/ конкуренція між політичними акторами повинна відбуватися на національному рівні, або вирішально впливати на стан політичного життя країни.

У сучасній політологічній літературі існує своєрідна еволюційна лінійка щодо основних соціополітичних поділів, коли однією з головних змінних є час, тобто зміни в кількості та характеристиці головних поділів залежать не лише від концептуального бачення/підходу науковця, але і від часу його аналізу. С.Ліпсет та С.Роккан у згадуваній праці до основних поділів зарахували: центр–периферія, суспільство–костел/церква, сільське господарство–промисловість та поділ на підставі дихотомії “власник – робітник” [25, 44]. Аренд Лейпхарт у відомому аналізі демократїй до головних “...тривалих протиріч, які впливають на вибори, а не є тимчасовими, швидкоплинними суперечностями,” зараховував: соціально-економічні, релігійні, культурно-етичні, місто-село, підтримка уряду, міжнародна політика та постматеріалізм” [26,128]. Ж.Е.Лейн та С.Ерссон фокусували свою увагу на дії трьох головних соціополітичних поділах – релігійних, етнічних та класових [27, 44]. О.Kнутсен не дає вичерпної характеристики всіх основних соціополітичних поділів. Такий висновок ми можемо зробити на підставі того, що він аналізує лише поділи, які ґрунтуються на релігійних, освітніх, гендерних відмінностях та відмінностях між містом і селом. Одночасно він звертає увагу на соціополітичні поділи, які засновано на економічних та етнічних відмінностях. Загальною особливістю багатьох новітніх публікацій є пошуки та виділення нових значимих поділів, дія яких стає предметом наступної політичної взаємодії, визначає характер та напрям політичного процесу. Ми сконцентруємо увагу на аналізі поділів, які мають у своїй основі соціально-економічні, етномовні, релігійні та регіональні в широкому розумінні відмінності. Одночасно простежимо значення нових ліній поділів, які набувають, або можуть набути в перспективі характер соціополітичного поділу.