Латинська мова та філософія

Понад півтори тисячі років латинська мова була мовою культури і писемності, єдиною мовою науки та філософії в Західній Європі. На латинській мові були закладені основи наукової термінології майже всіх дісціплін.Навіть після того, як національні мови поступово витіснили латинську мову з наукової літератури, він довго ще зберігався в якості основного в окремих галузях знань.
«Латинський мова не була мертвою мовою, і латинська література не була мертвою літературою. По-латині не тільки писали, а й говорили: це був розмовна мова, що об'єднував трохи чисельних освічених людей того часу: коли хлопчик- шваб і хлопчик сакс зустрічалися в монастирській школі, а юнак испанець і юнак поляк у паризькому університеті, то, щоб зрозуміти один одного, вони повинні були говорити по- латині. І писалися на мінському мовою не тільки трактати і житія, а й викривальні проповіді, і змістовні історичні твори, і натхненні вірші. Латинська поема «Вальтарі» розробляла сюжети древнегерманских сказань задовго до «Пісні про Нібелунгів», а правансальскіе трубадури і німецькі мінезингери вчилися ліричним темам і прийомам у своїх старших сучасників - латинських поетів - вагантів. Та й ті самі латинські богословські трактати, які так відлякують нинішнього читача, були для європейської думки школою діалектики, своєчасною та корисною».

Латинська мова досягає Досконалість у творах видатних письменників, філософів, вчених та поетів (Цицерона, " Цезаря, Лукреція, Катулла, Горація, Вергілія, Овідія та ін.). Особливо треба зауважіті працю великого матеріаліста давнини Лукреція, " de rerum natura ". Аж до XVIII століття латинська мова Залишаюсь міжнародною мовою науки. Наприклад, Карлом фон Ліннеєм Було започатковано у XVIII столітті Єдині в науці імена з подвійніх назв рослин и тварин на латінській мові. у 1503 году в Европе ставши широко відомій звіт Амеріго Веспуччі про Відкриття Нового світу в Латинська перекладі. латино писали свои твори Голландський філософ Спіноза (1632-1677), англійський навчань Ісаак Ньютон (1643-1727), український філософ Феофан Прокопович, гетьман Пилип Орлик (дів. Конституція Пилипа Орлика) та багат ін. Серед российских вчених та лікарів Латинська мовою напісані праці М.В.Ломоносова (1711-1765), М.І.Пірогова (1810-1881), відомого фармаколога В.І. Дядьківського (1784-1841); наукові Дисертації в России до ХХ століття повінні булі захіщатіся латинську мовою.

Украї́нська латиномо́вна літерату́ра — частина української літератури, написана латинською мовою протягом 15—19 століть.

Значення латинської мови для розвитку наукової та художньої думки Європи важко переоцінити: протягом багатьох століть вона залишалась провідною мовою освіти і науки. Коли, починаючи з XV ст., Україна поволі, але впевнено виходила зі стану вимушеної культурної замкнутості, багатомовність стає органічною рисою її літератури.

Майже до середини ХХ ст. у європейському літературознавстві панував погляд на латину як на гальмівний чинник у розвитку національних літератур. Критики (зазвичай необґрунтованої) латиномовна література зазнавала упродовж тривалого часу, і це стосувалося не лише мови, що нібито робила коло її реципієнтів обмеженим, а й тематики, мотивів, а також художньо-стилістичних засобів. Згодом погляд на художню спадщину авторів, які творили латиною, підлягає об'єктивізації.

Попри величезну кількість текстів латинською мовою, перші з яких з'являються наприкінці XV, а останні — на початку XIX ст., наукових праць, у яких досліджується вітчизняна парость новолатинської літератури, поки що недостатньо. У минулому їх створенню перешкоджала багатолітня конфесійна і мовна упередженість у доборі матеріалу та ідеологічні рамки, що не дозволяли відносити твори, написані латинською мовою, до української літератури.

Однак потужна інтелектуальна база для вивчення цього особливого явища української літератури почала формуватися в давніші часи та продовжує збагачуватися нині завдяки розвитку неолатиністики — молодої дисципліни, що у ХХ ст. відокремилася від класичної філології. Її об'єктом є філософсько-художні латиномовні тексти, що датуються кін. XV—XX ст.

Латиномовна література, маючи низку специфічних рис, залишається мовною версією національної, ще одним засобом вираження в письменницьких руках, а не абсолютно самобутнім відрубним явищем, оскільки виключно латиномовних письменників ані серед українських, ані серед польських в окреслиному періоді (XVI - XIX ст.) не виявлено. Це підтверджується результатами аналізу жанрової належності творів латинською мовою та їхньої поетики: значних відмінностей, крім деяких виявів авторської оригінальності, у її жанровому репертуарі, порівняно з україномовною, не спостерігається.

Опрацювання латиномовного масиву в українській філології розпочалося із поетичних жанрів, зокрема, вельми поширеним на той час епічному та етикетному присвячена переважна більшість сучасних досліджень; розгляд прози досі обмежувався духовно-філософськими (С. Оріховський) та науковими (Ю. Дрогобич) трактатами, а також епістолярією Ю. Дрогобича, С. Оріховського, Г. Сковороди.

Українська латиномовна література створювалася протягом 15-18 ст. такими авторами як Григорій Сковорода, Станіслав Оріховський, Ян Юзефович та багато інших і належить до широкого кола неолатиністичних творів. Власне, будь-яка освічена людина того часу знала латину. Зараз дослідження цієї гілки української літератури набувають популярності: здійснюються переклади тогочасних літописів, богословських та етикетних текстів, провадиться активна робота з вивчення особливостей «української» латини. Однією з небагатьох перекладених перлин давньої української латиномовної літератури нині є Конституція Пилипа Орлика.

Також немало латиномовних творів містить літературно-публіцистична спадщина тих, без чиїх імен сьогодні важко уявити давню українську літературу: Герасим і Мелетій Смотрицькі, Лаврентій Зизаній, Памво Беринда.

Досліджена лише почасти і потребує продовження та поглиблення студій історіографічна проза С. Окольського, М. Хвальковського, Я. Юзефовича, М. Лучкая та інші твори менш відомих чи анонімних авторів, які послуговувалися латиною. Хоча вже за тогочасними правилами, історик мусив нічого не вигадувати, а писати лише правду, не керуючись ні дружбою, ні ненавистю, на сторінках тогочасних видань розквітає ідеалізуючий біографізм — ідеться передусім про численні види етикетної літератури — твори, написані з нагоди визначної події у родинному чи суспільному житті, спрямовані на вшанування певної шляхетної особи та її діянь: з нагоди дня народження (genethliaca), весілля, на подяку (eucharistica), на смерть (epicedia), хвалебні промови з інших приводів (encomiastica, panegyrici) тощо.

 

4.Латинська мова та юриспруденція

Мова права - це латинська мова.Прикладом може слугувати римське право. Ті норми та принципи, які розробили і сформулювали римські iuris prudentes (мудреці права, юристи) майже два тисячоліття тому, стали основою сучасного правового мислення. З вулиць і форумів Риму до нас дійшли, наприклад такі слова, як адвокат, спонсор, плебісцит, вето, легітимний, кримінальний. Копітка, невпинна робота римських юристів, що реалізувалася у створенні сотень праць з різних питань права, призвели до створення таких ємних і точних дефініцій, максим, сентенцій, що їх вивчали і вивчають всі, хто обрав своєю діяльністю " ars boni et aequi " (мистецтво добра і справедливості).

Властиві латинської мови стислість, змістовність, точність, виразність відтворюються в латинських юридичних висловах - цих витончених конструкціях античного інтелекту. Відкрийте збірник " Латинські юридичні вислови " - і ви знайдете висловлювання майже з усіх питань права. Це не просто юридичний лексикон, але загальнолюдське надбання, яке довело право на існування своєї довгої і славної долею.

Вивчаючи Римське право і його матеріальну оболонку - латинська мова, майбутній юрист має можливість проникнути в суть і дух права. Один з найвідоміших юристів античності Цельс писав: " Scire leges non est verba tenere vim ac mentem " - знання законів полягає не в тому, щоб пам'ятати їх слова, а в тому, щоб розуміти їх силу і розум (сенс). Саме робота з першоджерелом допомагає осягнути vim ac mentem права, і яскрава образність, виразність, лаконізм латинської мови роблять таке осягнення більш успішним. Вирішенню даного завдання присвячено даний посібник.

Все, починаючи з граматичних прикладів і вправ і кінчаючи фразами і текстами, побудовано на дійсному матеріалі, взятому з творів римських юристів чи з латинських джерел більш пізнього часу.

Джерела правових принципів і практики давніх римлян беруть початок від Законів Дванадцяти таблиць (449 р. до н. е.) та Кодифікації Юстиніана (530 р.). Римське право, що збереглося в Зведеннях Юстініана, продовжувало діяти у Візантійській імперії та сформувало основу для подібних кодифікацій в Західній Європі. У найширшому своєму сенсі римське право використовувалося майже в усій Європі до кінця XVII ст.

Основними розділами права Стародавнього Риму, зібраними в кодексах Юстініана та Феодосія, були Ius Civile, Ius Gentium, та Ius Naturale. Ius Civile (цивільне право") було збіркою цивільних законів, суб'єктами його були громадяни Риму. Судочинством поміж римськими громадянами завідували міські претори (лат. Praetores Urbani). Ius Gentium («право народів») являло собою сукупність законів, суб'єктами яких виступали іноземці та їх відносини з римськими громадянами. Судову владу тут представляли претори іноземні (лат. Praetores Peregrini). Ius Naturale («природнє право») містило в собі природні закони, тобто такі, що вважалися спільними для усього буття.

Активне використання латинської мови як мови ділових паперів на українських землях пов'язують з канцелярією князяДанила Галицького. Після того, як у 1254 році Данило Галицький прийняв королівський титул, він значно посилив контакти з країнами Західної Європи. У XIV столітті в Галичині з'явилися перші латиномовні акти для внутрішнього використання.

Під час правління Данила Галицького (1201–1264), зокрема після того, коли він став королем, латинська мова була однією з офіційних канцелярських мов Галицько-Волинської держави. Актова латина, представлена у XІV–XVIII ст., збереглася у майже семи тисячах томів рукописних судово-адміністративних книг Львова, Галича, Жидачева, Белза, Перемишля та інших міст. До середини XV століття в Галичині латина повністю витіснила староукраїнську в адміністративній та судовій сферах. Ю.Ф. Карський уважав навіть, що в XVI ст. у Західній Русі (в Україні й Білорусії) легше було знайти людину, яка знала латинську й грецьку мови, ніж церковнослов'янську. Єзуїт Пе­тро Скарга в книзі «О jedności Kościoła Bożego»» (1-ше вид. 1577 p., 2-ге — 1590 p.) писав:

 

«За допомогою слов'янської мови ніхто ніколи вченим бути не може, бо вже її нині ніхто не розуміє. Немає в світі народу, який би нею, так, як у книгах, розмовляв; мова та своїх правил, граматик і словників не має і мати не може. Тому-то руські попи, коли хочуть щось у слов'янській зрозуміти, мусять звертатися до польської за перекладом».

Згодом, Мелетій Смотрицький поставив за мету створити справжню повноцінну граматику. На Волині та в Наддніпрянщині роль латинської мови в цих сферах була значно меншою, оскільки тут з кінця XVI століття як мова адміністрування утвердилася польська. Нерчинський договір 1689 року був написаний латиною. Б.Хмельницький, І.Мазепа та інші політичні діячі України часто листувалися з іноземцями латинською мовою.

Традиція використовувати латину та латинське письмо для української мови в діловій документації зберігається в Україні в поодиноких випадках і в XVI–XVII століттях. Такі записи української мови латинкою є важливим джерелом для реконструкції тодішної української фонетики, оскільки кириличні пам'ятки, скуті традицією, не так точно передають розмовну мову.

Вивчення латинської мови на юридичному факультеті має бути пов’язане із спеціальними дисциплінами, такими як основи римського цивільного права та ін.

Цицерон був творцем латинської мови: з важкої, неоковирної зброї виковував тонку, гостру рапіру, яка проникала у найпотаемншгі вигини людської думки. Він виголосив понад сто промов, тексти п'ятдесяти семи збереглися і є риторичною скарбницею для усіх часів та народів.

На грунті римського права склалися численні поняття цивільного права. Юридичні терміни терміни і поняття, що набули поширення в усіх країнах (наприклад: арбіртраж, вето, прокуратура та багато інших) найкраще засвоюються під час вивчення римського права.

Юристи Вивчають також судову медицину. В своїй діяльності їм доводиться мати справу з рецептами, написаними латинською мовою, знайомитися з історією хвороби, висновками судових лікарів і медичних експертів.

Активне засвоєння інтернаціональної латинської лексики та фразеології – це важливе завдання юриста, який вивчає латинрську мову.

 

5.Латинська мова, медицина та біологія

 

Будь-яка наукова дисципліна має свою термінологію, свій професійний мову спілкування. Для медицини такою мовою є латинський.Задяки латині Західна Європа отримала новий імпульс у її використанні в медицині (лат. medicina - лікарська, лікувальна наука, зцілення; medica - цілителька, а також цілющі трави, лікарські рослини) в епоху Відродження, завдяки таким вченим, як Андреас Везалій, Вільям Гарвей, Амбруаз парі та інші. Їх праці сприяли становленню латинської наукової термінології.

Широкого розповсюдження набула латинська мова і в Україні. Особливі вилоги щодо її вивчення ставилися перед студентами різних навчальних закладів, а перш за все перед студентами Києво-Могилянської академії. Вихованцями академії були відомі українські вчені-лікарі: засновник акушерства, ботаніки і фітотерапії ‑­Н.Амбодик-Максимович, офтальмолог і терапевт Й.Калинський-Гелита, професор анатомії, фізіології та хірургії К.Щепкін. Великий вклад в медичну науку внесли випускники академії Н.Згурський, П.Погорецький, І.Полетика, Д.Понерка, М.Тереховський, О.Шумлянський та інші.

Як мова міжнародної наукової термінології латина не втратила свого значення і сьогодні. Цілий ряд наук – хімія, математика, фізика, зоологія, ботаніка тощо – дотепер використовують її як матеріал для утворення нових термінів. Але найбільше користуються латинською мовою медицина і фармакологія. Назви хвороб, їхніх симптомів, анатомічна номенклатура, назви лікарських препаратів тощо – це все слова латинського і грецького походження.

Латинська і грецька медична термінологія єдина в цілому світі, що допомагає вченим різних країн краще зрозуміти один одного.

 

Зараз сучасна медична наука користується лексичними елементами і термінами як грецького, так і латинської мов. І якщо для фахівця ця термінологія цілком зрозуміла, то для обивателя вона звучить не інакше, як «медичне лайку», як говорив не без частки гумору один мій пацієнт.
Взагалі, історія походження і становлення медичних термінів - це досить цікава історія.

Латино-грецька медична терміносистема складається з 3 основних части: анатомічної, фармако-хімічної та клінічної термінології.

 

Де-факто дана термінологія є міжнародинм медичним стандартом.

 

Анатомічна підсистема описує макроскопічні утворення:

nervus vagus — блукаючий нерв

musculus biceps brachii — двоголовий м'яз плеча

curvatura ventriculi major — велика кривина шлунку

 

Фармако-хімічна підсистема регламентує правила виписування рецептів, а також до її складу входять терміносистеми органічної та неорганічної хімії.

Natrii hydrocarbonas — гідрокарбонат натрію

Platyphyllinum — платифілін

Acidum succinicum — бурштинова кислота

 

Клінічна підсистема була утворена двома типами термінів: багатослівними термінами та термінами-композитами:

 

Exacerbatio bronchitidis acutae — загострення хронічного бронхіту

Polydactylia — полідактилія (багатопалість, вроджене хірургічне захворювання)

 

У V ст. до н.е. «батьком» медицини Гіппократом були вперше зібрані і написані медичні терміни у «Corpus Gippocratum» («Збірник Гіппократа»).

Наприклад, взяти відомий зі шкільної лави анатомічний термін «артерія». Грецьке слово arteria походить від aer - повітря, атмосфера і tereo - держу, зберігаю. Вважається, що стародавні греки так назвали артерію, тому що у них існувало помилкова думка, ніби вона являла собою канал для повітря, посудину, який містив повітря. І відповідно, народжувалося помилкове припущення, що вдихаємо повітря, завдяки цим судинах, охолоджував серце. Але тут не береться до уваги один момент.

Стародавні греки, по суті, багато в чому перейняли медицину (у деяких моментах не зовсім якісно, враховуючи неточності перекладів, неповної усної передачі знань досліднику місцевими лікарями, та й просто внаслідок непорозуміння деяких термінів) від стародавніх єгиптян, рівень пізнання яких у цій науці був набагато вище. Якщо ж виходити із сучасних понять, то артерії - це кровоносні судини, що несуть від серця до органів і тканин, крім поживних та інших корисних речовин, збагачену киснем кров. А кисень, як відомо, є складовою частиною повітря, без якого людина не може жити, як і інші живі організми на цій планеті. Безумовно, сам кисень як хімічний елемент був відкритий в XVIII столітті, а гемоглобін - в XX. Гемоглобін - речовина, що складається з білка глобіну і пігменту гема (железосодержащего порфірину). Він знаходиться в червоних клітинах крові (еритроцитах), безпосередньо виконує функцію перенесення в крові кисню від органів дихання до тканин і діоксиду вуглецю від тканин до органів дихання.

Однак про життєвої цінності повітря люди знали давно. Так що не все так запущено, як здається.

 

Широкого розповсюдження набула латинська мова і в Україні. Особливі вилоги щодо її вивчення ставилися перед студентами різних навчальних закладів, а перш за все перед студентами Києво-Могилянської академії. Вихованцями академії були відомі українські вчені-лікарі: засновник акушерства, ботаніки і фітотерапії ‑­Н.Амбодик-Максимович, офтальмолог і терапевт Й.Калинський-Гелита, професор анатомії, фізіології та хірургії К.Щепкін. Великий вклад в медичну науку внесли випускники академії Н.Згурський, П.Погорецький, І.Полетика, Д.Понерка, М.Тереховський, О.Шумлянський та інші.

Як мова міжнародної наукової термінології латина не втратила свого значення і сьогодні. Цілий ряд наук – хімія, математика, фізика, зоологія, ботаніка,біологія тощо – дотепер використовують її як матеріал для утворення нових термінів. Латинська мова в біології.Латинську мову в біології можна розглядати як самостійну наукову мову, що розвинулася з латинської мови епохи Відродження, але збагатилася численними термінами, запозиченими з грецької та інших мов. Крім того, багато слів латинської мови вживаються в біологічних текстах в новому, спеціальному значенні. Граматика латинської біологічної мови помітно спрощена. Алфавіт доповнено: тут, на відміну від класичної латини, використовуються літери «j», «k», «w». Сучасні Кодекси біологічної номенклатури вимагають, щоб наукові назви живих організмів були за формою латинськими, тобто були написані літерами латинського алфавіту та підпорядковувалися правилам латинської граматики, незалежно від того, з якої мови вони запозичені.

Але найбільше користуються латинською мовою медицина і фармакологія. Назви хвороб, їхніх симптомів, анатомічна номенклатура, назви лікарських препаратів тощо – це все слова латинського і грецького походження.

Латинська і грецька медична термінологія єдина в цілому світі, що допомагає вченим різних країн краще зрозуміти один одного.

Отже, латинській мові в сьогоденні відводиться особливе місце як і у освітній сфері, тобто її вивчення студентами різних спеціальностей, так і у науковій – застосування у ряді наук, список яких не обмежеється вище зазначеними.

 

 

Джерела

· Надія Ревак, Володимир Сулим «Латинська мова», ЛНУ ім. І. Франка, Л.-2002

· Яковенко Наталя, Миронова Валентина. Латинська мова: Підручник. Видання друге, доповнене. Львів: Видавництво Українського Католицького Університету, 2002.

· Литвинов Володимир Дмитрович. Довідник з граматики латинської мови. К.: Вид. дім «Києво-Могилянська Академія», 2008.

· І. М.Тройский. Історична граматика латинської. М., 1961

· І. М.Тройский. Нариси з історії латинської.М.-Л., 1953.

· Пам'ятки середньовічної латинської літературиIV—IX століть.// Ред. М. Є.Грабарь-Пассек і М. Л..Гаспаров. М., 1970.

· Пам'ятки середньовічної латинської літературиХ—XII століть. М., 1972.

· Пам'ятки середньовічної латинської літератури XIII століття.

· Я. М. Боровський. Латинський мову Ломоносова. У цьому збірнику: «Ломоносов», т. IV, 1961.

· Закалюжний М. М. Латинська мова для біологів. Тернопіль, 2003.Ставнюк В. В. Латинська Мова. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. К., 2009

· Корж, Наталія Григорівна. Латинська мова: підручник для 9-10 кл. ліцеїв, гімназій та гуманітарних кл. загальноосвітніх шк. / Н. Г. Корж, С. А. Шведов; Міжнародний фонд «Відродження». — К.: Абрис, 1995.

· Чернявский М.Н: Латинська мова й основи термінології.

· Мірошенкова В. І., Федоров Н. А. Підручник латинської мови. - 2-ге вид. - М., 1985.

· Чернявський М.М. Латинська мова і основи фармацевтичної термінології. - Медицина, 2007.