Рlusquamperfectum coniunctīvi actīvi

Plusquamperfectum coniunctīvi actīvi утворюється додаванням до основи перфекта суфікса - issē - і особових закінчень:

Зразок відмінювання дієслів І–ІV дієвідмін у plusquamperfectum coniunctīvi actīvi:

Рlusquamperfectum coniunctīvi passīvi

Plusquamperfectum coniunctīvi passīvi складається з двох частин: дієприкметника минулого часу доконаного виду пасивного стану (рarticipium perfecti passīvi) основного дієслова і допоміжного дієслова sum, fui, esse – «бути» в минулому часі недоконаного виду умовного способу.

Зразок відмінювання дієслів І-ІV дієвідмін у plusquamperfectum coniunctīvi passīvi:

Допоміжне дієслово sum, fui, esse (бути):

Вживання кон’юнктива у незалежних реченнях

У незалежних реченнях кон’юнктив вживається у двох смислових значеннях: 1) для вираження волі і бажання – умовний побажальний (coniunctīvus optatīvus); 2) для вираження припущення і можливості – умовний можливий (coniunctīvus potentiālis).

До coniunctīvus optatīvus належать такі види кон’юнктива:

1) coniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus); 2) coniunctīvus imperatīvus (iussīvus); 3) coniunctīvus prohibitīvus; 4) coniunctīvus optatīvus;

5) coniunctīvus concessīvus.

Запереченням до цих видів виступає частка ne.

До coniunctīvus potentiālis належать: 1) coniunctīvus potentiālis;

2) coniunctīvus dubitatīvus. Запереченням виступає частка non.

Кон’юнктив головних часів (praesens) і у більшості випадків (perfec-tum praesens) означає здебільшого дію, що відноситься до теперіш-нього або майбутнього часу. Кон’юнктив історичних часів (imperfec-tum і plusquamperfectum) означає дію, що відноситься до минулого часу.

Умовний побажальний(coniunctīvus optatīvus)

1. Сoniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus)

Сoniunctīvus hortatīvus (adhortatīvus) – умовний заохочення, що виражає заохочення, заклик, спонукання до дії, які звернені до першої особи множини. Вживається тільки у praesens coniunctīvi. Запереченням виступає частка ne. Перекладається формами майбутнього часу і з певною спонукальною інтонацією:

1. Amēmus patriam, pareāmus legĭbus! – Любімо батьківщину, підко-ряймось законам!

2. Ne difficilia optēmus! – Не бажаймо важкого!

2. Coniunctīvus imperatīvus (iussīvus)

Coniunctīvus imperatīvus (iussīvus) – умовний наказу, що виражає наказ, вимогу або категоричне прохання. Вказує на дію, яка має бути виконана у майбутньому. Він вживається тільки у praesens coniunctīvi. Запереченням виступає частка ne. Виступає у другій та третій особах однини і множини та у вимогах і настановах, які відносяться до майбутнього (крім другої особи множини). Перекладається умовним і наказовим способами. Наказова форма третьої особи перекладається словами „хай”, „нехай” і третьою особою теперішнього або майбутнього часу:

1. Isto bono utāre, dum absit; cum absit, ne requīras. – Цим благом користуйся, поки воно є; коли його нема, не шукай.

2. Videant consŭles, ne quid res publĭca detrimenti capiat. – Нехай консули потурбуються, щоб держава не понесла будь-якої шкоди. (Формула надзвичайної сенатської постанови senātus consultum ultĭmum, яка означала введення надзвичайного стану і надання консулам диктаторських повноважень).