Інактивізм

План

1.Вибір орієнтації планування

1.1. Реактивізм

1.2. Інактивізм

1.3. Преактивізм

1.4. Інтерактивізм

2. Основні принципи інтерактивного планування

Реактивізм

Реактивне управління базується на досвіді й історії. У реактивних організаціях планування зазвичай вважається прерогативою керівника. Свої організації вони вважають машинами і керують ними автократично, як щодо цілей, так і щодо засобів. Хоча управління в реактивних організаціях здійснюється зверху вниз, планування у них здійснюється знизу. Професійні плановики підключаються, як правило, нечасто, хоча інколи використовуються для уточнення деталей, тому продукти і послуги сплановані під впливом такого виду плану­вання часто витісняються з ринку.

Тих, хто дотримується такої орієнтації в плануванні, не задовольняє ні існуюче положення, ні методи, які використовуються. Однак їм подобається те, що було раніше. Тому вони намагаються вернутись до минулого стану. Вони відчувають ностальгію і романтизують минуле. Вони входять у майбутнє, повертаючись обличчям до минулого, таким чином, краще бачать це місце, де вони знаходяться, а не те, до якого рухаються [1,с. 86].

Проте, орієнтація на минуле має і свої переваги. По-перше, це історичний досвід, з якого можна багато почерпнути. Як каже прислів'я: "Все нове – це добре забуте старе". По-друге, реактивізму притаманна послідовність, що переважно виключає різні необдумані зміни. Звідси слідує і збереження традицій управління, що деякою мірою забезпечує почуття безпеки.

Інактивізм

Інактивізм задовольняється існуючим станом речей. Він не має тенденцій до повернення попереднього стану і не схвалює просування вперед. Тому він протидіє змінам, його цілями є виживання і стабільність [1, с. 88].

Керівники інактивного типу вважають існуючі умови не найкращими, але достатньо хорошими, або настільки хорошими, наскільки можна було очікувати. Вони вірять, ш;о більшість змін або тимчасові, або ілюзорні, і що їх справи навіть у момент нестабільності самі прийдуть у стан рівноваги. Вони впевнені, що якщо нічого не робити, то нічого не станеться, а це все, що їм потрібно.

Незважаючи на своє найменування, інактивісти дуже діяльні. Навіть коли немає кризи, а це буває дуже рідко, вони виконують велику роботу, щоб нічого не ста­лося. Інші люди докладають зусилля, щоби змінити положення, ці ж постійно зайняті тим, щоб не допускати змін. Не дивно, що бюрократія і тяганина — необхідні інструменти інактивістів. На відміну від реактивістів, які орієнтуються на передісторію подій, інактивісти орієнтуються на поточний момент, на нові явища.

Із організацій з інактивним стилем управління краще всіх виживають ті, в яких виживання не залежить від продуктивності, тобто ті, які находяться на бюджеті. Чи варто дивуватись, що вони чинять опір спробам ви­міряти їх продуктивність. Багато прикладів інактивізму можна знайти в державних установах, серед відділів обслуговування, в корпораціях.

Інактивні організації добре працюють, коли поточні фактори навколишнього середовища по суті сприятливі для них. Існують очевидні ситуації, коли нічого не робити, що б там не було. Деякі проблеми вирішуються або зникають самі собою, якщо їх не чіпати. Більше того, навіть у повністю неконтрольованому і турбулентному середовищі інактивісти можуть поступати неправильно, нічого не роблячи, але виглядати при цьому не гірше, ніж ті, що намагаються що-небудь зробити, оскільки вони діють обережно, тому рідко роблять помил­ки катастрофічного масштабу.